Вірменія

Грузія

Демократичні процеси в СРСР мали значний вплив на події у Грузії. У республіці почалося формування опозиційних рухів, де переважали антикомуністичні настрої. У квітні 1989 р. в Тбілісі відбулась демонстрація и під демократичними гаслами. Проти демонстрантів було кинуто війська. Це призвело до посилення антикомуністичних настроїв. На виборах 1990 р. переміг альянс «Круглий стіл — Вільна Грузія». На перших президентських виборах у 1990 р. президентом було обрано Звіада Гамсахурдіа, письменника, колишнього дисидента.

З. Гамсахурдіа взяв курс на розбудову незалежної унітарної Грузії. Почалось створення власної армії — Національної Гвардії. Проти такого курсу виступили національні меншини (осетини, абхазці та ін.), союзне, а згодом 1 російське керівництво.

Першим актом на шляху до створення унітарної держави стало скасування автономії Південної Осетії, де панували сепаратистські настрої і прагнення об'єднатися з Північною Осетією, яка знаходилась у складі Росії. Така акція призвела до напруги у відносинах між осетинами і грузинами, а згодом і до початку бойових дій. Основним місцем боїв став адміністративний центр Південної Осетії, місто Цхінвалі. Для припинення цього конфлікту в район протистояння були введені радянські війська, які вперше були використані і миротворною місією.

Поступово етнічне протистояння перекинулось в Абхазію, де сепаратист­ами рухи почались ще в 1988 р. На чолі абхазьких сепаратистів став голова Верховної Ради Абхазії В. Ардзерба.

Поряд з національними проблемами в Грузії поглиблювалися й економічні негаразди.

Не маючи змоги вирішити назрілі проблеми, З. Гамсахурдіа вдався до диктаторських методів правління: заборонялася критика на його адресу, обмежувалися демократичні свободи. Проти опозиції почали застосовуватися силові методи. У відповідь на це опозиція переходить від мирних методів боротьби до збройної протидії.

Значний вплив на події в Грузії справив серпневий заколот 1991 р. у Москві. Лідери ГКЧП поставили ультиматум 3. Гамсахурдіа про негайний розпуск Національної гвардії. Наляканий можливістю збройної акції проти Грузії, 3. Гамсахурдіа прийняв ультиматум, але командуючий Національною гвардією Грузії Кітовані відмовився виконати указ президента. Так стався розкол у таборі звіадистів.

Придушення заколоту в Москві не призвело до припинення протистояння в Грузії. У грудні 1991 р. опозиційні сили здійснили заколот проти 3. Гам­сахурдіа. У Тбілісі розпочались бої. Майже місяць опозиція намагалася захопити Будинок уряду, де перебував 3. Гамсахурдіа. У січні 1992 р. він утік до Західної Грузії, де сформував загони своїх прихильників. У Грузії розпочалась громадянська війна.

Тим часом Абхазія фактично відділилась від Грузії.

Державна Рада, яка прийшла до влади в Тбілісі, не мала авторитетного загальнонаціонального лідера. Усі її члени були у віці до 30 років і схилялися до екстремістських дій.

Політика Державної Ради принципово не відрізнялася від політикй3. Гамсахурдіа. Грузія відмовлялась від вступу до СНД, була вороже налаштована до Росії; у внутрішній політиці вдавалася до репресій проти звіадистів і прагнула відродити єдину і неподільну Грузію. Країну вразила глибока економічна криза: розпочалась небачена інфляція, не вистачало речей першої потреби, продуктів харчування.

Щоб підняти авторитет нового державного органу, на посаду голови Ради був запрошений колишній міністр закордонних справ СРСР Е. Шеварднадзе.

Намагаючись подолати сепаратистські рухи, Державна Рада, вдалась до збройних акцій проти Абхазії. У лютому 1992 р. був здійснений перший похід. Дійшовши до річки Псою, загони під керівництвом Каркарашвілі через два тижні повернулись до Грузії. Акція залякування мала зворотний результат. За підтримки Росії населення Абхазії посилено озброювалось створювало збройні формування.

Улітку 1992 р. Грузія отримала у власність зброю колишніх радянських, військ, розташованих на її території, і 14 серпня розпочала війну проти Абхазії. Грузинські війська оволоділи містом Сухумі й упритул підійшли до міста Гудаута. Загони абхазців чинили запеклий опір. На їх боці воювали найманці з Росії і Чечні. «Абхазький батальйон» на чолі з III. Басаєвим відіграв вирішальну роль у розгромі грузинських військ. Абхазькі війська, у яких з'явились авіація і важна зброя, на початку 1993 р. перейшли в наступ, влітку захопили місто Сухумі й витіснили грузинські війська з Абхазії.

Поразкою вирішили скористатись прихильники З. Гамсахурдії, які активізували свої дії на заході Грузії, але були остаточно розгромлені. З. Гамсахурдія перебрався в Чечню, де згодом загинув за нез'ясованих обставин.

Е. Шеварднадзе зрозумів, що єдиний спосіб вийти зі скрутного станови­ща — це позбавити Абхазію підтримки Росії. Він дав згоду на вступ Грузії до СНД і розпочав переговори про розміщення російських баз на території Гру­зії; згодом була укладена угода про створення чотирьох російських баз.

Росія, домігшись свого, примусила Абхазію піти на мирні переговори і Грузією. На зустрічі лідерів країн СНД у грудні 1995 р. було прийнято рішення про запровадження економічних санкцій проти Абхазії. її лідери, опинившись у складному становищі, зробили відчайдушний крок — про­голосили незалежність Абхазії. Але її ніхто не визнав. Лідерам Абхазії залишилось одне: погодитись на перебування у складі Грузії на правах автономії, як це пропонував уряд в Тбілісі.

Розправившись з опозицією і заручившись міжнародною підтримкою, Е. Шеварднадзе здійснив кроки, спрямовані на укріплення влади і наведення в країні порядку.

Після низки кадрових змін Е. Шеварднадзе усунув своїх конкурентів, зумів приборкати злочинні угруповання. У країні розпочались радикальні економічні реформи, була розроблена і прийнята нова Конституція. Восени 1995 р. Е. Шеварднадзе було обрано президентом. У Грузії встановилась довгоочікувана стабільність.

Крім абхазького сепаратизму, грузинське керівництво вирішує аналогічні проблеми у Південній Осетії та Аджарії.

Водночас Грузія змушена долати економічні проблеми і проблеми у відносинах з Росією (присутність російських військ на її території та чеченські біженці).

У зовнішній політиці Грузія визначила пріоритетним західний напрям. У 1999 р. країна заявила про своє бажання вступити в НАТО й активно рухається в цьому напрямі. Особливо тісні відносини склалися між Грузією і Україною та США.

У грудні 2003 р. Грузію сколихнули події, які отримали назву «оксамитова революція». На виборах до парламенту перемогу здобула опозиція. Проте існуюча влада на чолі з Е. Шеварднадзе намагалась фальсифікувати результати виборів. Це спричинило сплеск народного обурення. Зрештою Е. Шеварднадзе подав у відставку. 4 січня 2004 р. відбулись позачергові президентські вибори, на яких перемогу здобув Михайло Саакашвілі. Перед Грузією відкрилась перспектива стати на шлях демократичного розвитку. Нове керівництво повинно вирішити багато проблем, головна з яких — відновлення єдності країни.

Після здобуття незалежності Вірменія перебувала у скрутному становищі. Знаходячись в оточенні конфліктуючих сторін, вона опинилась у політичній та економічній ізоляції. їй довелося вести виснажливу війну з Азербайджаном, територією якого пролягають шляхи сполучення з країнами СНД. У цій війні. Вірменія зуміла оволодіти 1/10 частиною території Азербайджану. Значну и сову і політичну підтримку країні падала вірменська діаспора, що допомогло їй вистояти у скрутні часи. Першим президентом країни став Леон Тер-Петросян. Після урядової кризи 1998 р. він змушений був піти у відставку. Новим президентом Вірменії було обрано Роберта Кочаряна. У 2003 р. відбулися нові президентські вибори, на яких перемогу знову здобув Р. Кочарян.

Проте опозиція ставить під сумнів його перемогу і навесні 2004 р. влаштувала масові акції протесту з метою усунути його від влади.