Стабілізація комплексним методом.

Класифікація антиоксидантів.

Характеристика антиоксидантів.

Для стабілізації розчинів речовин, що легкоокислюються, в фармацевтичній практиці застосовують допоміжні речовини, що перешкоджають окисленню – антиоксиданти.

Вимоги, які пред’являються до антиоксидантів.

· Безпечність в дозах, що застосовуються, як самих антиоксидантів, так і продуктів їх метаболізму та інгредієнтів, які утворюються (відсутність подразнюючої та алергізуючої дії);

· Ефективність при мінімальних концентраціях;

· Добра розчинність в дисперсійному середовищі.

До прямих антиоксидантів відносяться сильні відновлювачі, що мають високу здатність до окислення, ніж лікарські речовини, що ними стабілізуються.

До прямих антиоксидантів належать:

· Речовини, що перешкоджають утворенню активних радикалів із пероксидів (феноли, нафтоли, ароматичні аміни,амінофеноли);

· Речовини, що руйнують гідропероксиди (сполуки, що містять атоми сірки, фосфору, азоту);

· Речовини, які обривають ланцюг окислення по реакції із алкільними радикалами (хінони, нітросполуки, молекулярний йод).

До таких речовин належать ронгаліт, натрію сульфіт, натрію метабісульфіт, аскорбінова кислота, цистеїн, метіонін та ін.

Натрію сульфітом стабілізуються розчини стрептоциду розчинного 5 та 10% (2,0 на 1л розчину).

Натрію метабісульфіт додається од розчину натрію саліцилату 10% (1,0 на 1 л розчину), розчину кислоти аскорбінової 5% (2,0 на 1 л розчину).

Механізм стабілізації полягає в тому, що антиоксиданти легше окислюються, ніж діючі речовини, та кисень, розчинений в ін’єкційному розчині, витрачається на окислення стабілізатора, тим самим захищаючи препарат від окислення.

До непрямих антиоксидантів належать: речовини, які зв’язують катіони металів у сполуки, що практично не дисоціюють та, які потрапляють в розчини лікарських речовин як домішки із лікарських препаратів та являються каталізаторами окисних процесів.

Сюди належать:

· Багатоосновні карбонові кислоти;

· Оксикислоти (лимонна, саліцилова, виннокам’яна та ін.)

· Етилендіамінтетраоцтова кислота (трилон Б); кальцієва сіль трилону Б (тетацин);

· Унітіол;

· Амінокислоти.

Непрямі антиоксиданти являються комплексоутворювачами.

Стабілізація розчинів для ін’єкцій іноді здійснюється введенням декількох стабілізаторів. Такий комплекс може бути представленим поєднання різних типів стабілізаторів: декількома прямими антиоксидантами; прямим та непрямим антиоксидантами; антиоксидантом та речовиною, що забезпечує рН середовища; антиоксидантом та консервантом ( антимікробна стабілізація).

Наприклад: декількома антиоксидантами стабілізуються розчини дипразину;

Антиоксидантом та регулятором рН середовища стабілізується озчин індигокарміну;

Розчин апоморфіну готується на розчиннику, що містить анальгін, цистеїн та 0,1 М розчин кислоти хлористоводневої.

Таким чином, для стабілізації сполук, що окислюються необхідно створити оптимальні значення рН розчинів, виключити вплив: кисню на лікарські речовини, каталізаторів в процесі приготування, стерилізації та зберігання лікарського препарату.