Утвердження Литви на українських землях
Лекція 3. Тема 3. Литовсько-польська доба в історії України
Загарбання земель України іноземними державами в XIV - XVI ст.
Українські землі у складі Великого князівства Литовського. Загарбання Польщею Галичини. Кревська унія.
Польська експансія в українських землях. Люблінська (1569 р.) і Брестська (1596 р.) унії. Поділ української церкви на дві конфесії і його наслідки.
Форми феодального землеволодіння й господарювання. Фільварок і фільваркове господарство. "Устава на волоки".
Боротьба українського народу проти феодального гніту: експансія католіцизму.
Мета заняття:
Навчальна:аналіз історичних передумов національно-визвольного вибуху середини XVII ст., який був зумовлений в українських землях іноземною, насамперед польською, експансією XIV – XVII ст.
Розвиваюча:розвиток умінь зіставляти історичні події, процеси за періодами (епохами), орієнтуватися в науковій періодизації історії; порівнювати, пояснювати, аналізувати, узагальнювати і критично оцінювати минуле.
Виховна:виховання державницьких принципів, бажання активної участі в суспільному житті української держави, усвідомлювати її ролі та місця в Європі та світі, формувати відповідальність за долю України.
Основні поняття: експансія, унія, статут, сейм, воєводство, шляхта, фільварок, волока, магнат, сільська община, копний суд, цех, конфесія, уніатство, католицизм, магдебурзьке право, братства.
Тези лекції
З середини XIV століття українські землі стали об’єктом зазіхань його сусідів – насамперед Литви та Польщі. На задньому плані вимальовувалися інші держави, котрі впливатимуть на Україну – Царство Московське і Кримське ханство. Очевидно, що за таких обставин перспективи досягнення Україною незалежності були примарними.
Піднесення Литви почалося ще в середині XIII ст., коли князь Міндовг (1230 -1263) об'єднав литовців. У період правління князя Гедиміна (1316 - 1341) Литва почала прибирати до рук західноруські (білоруські) землі. При наступникові Гедиміна - Ольгердові (1345 - 1377) литовська експансія розширяється і на українські землі. Утвердження литовського правління на теренах ослабленої Русі-України відбувалося практично без опору з боку місцевого населення. Це пояснювалося тим, що литовські князі, діючи за принципом «захоплюючи, звільняємо» (українські землі від золотоординців), виявляли незмінну повагу до тутешніх звичаїв, проголошуючи: «Ми старини не рушаємо, а новини не вводимо». Перебуваючи на значно нижчому рівні суспільно-політичного і культурного розвитку порівняно з людністю приєднуваних територій, литовці потрапляли під вплив її державних і громадських форм, релігії, побуту, писемності. З часом руські землі становили 9/10 загальної площі литовської держави, які офіційно іменували Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтийським.
Велике князівство Литовське певною мірою нагадувало Київську Русь. Майже до кін. XIV ст. воно було своєрідною федерацією напівнезалежних земель, рівноправними суб'єктами якої виступали Київщина, Чернігово-Сіверщина, Волинь та Поділля. Литовські князі розглядали свої завоювання, власне, як місію «збирання земель Русі». Посилення агресивних сусідів Литви — Тевтонського ордену та Московського князівства змусило литовців шукати зовнішньої підтримки. У 1385 р. тодішній литовський князь Ягайло погодився на пропозицію Польщі, яка мріяла про українські та білоруські землі, захоплені Литвою, і уклав із нею у замку Крево, неподалік Вільно, унію. Кревська унія створила реальні передумови для боротьби із зовнішньою загрозою (про це зокрема свідчить блискуча перемога над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві 1410 р.). Водночас вона викликала небезпеку польської експансії на територію Великого князівства Литовського.
З кінця XV ст. коли під копитами кочових завойовників – турків впала могутня Візантійська імперія, на півдні українських земель з’явилась нова загроза. Турки підпорядкували Кримське ханство і зробили його грізним знаряддям супроти Литовської держави, а отже, і українців. Від 1428 р. розпочинаються безперервні наїзди кримських татар на квітучі землі Поділля, Волині, Київщини, Галичини, що перетворювались у пустелю. В першу чергу була сплюндрована південна Україна з метою захоплення невільників, яких потім продавали на ринках Кафи й Константинополя.