Парламентський контроль над діяльністю правоохоронних органів.
Верховна Рада України, реалізуючи установчі й законодавчі функції, здійснює парламентський контроль над правоохоронними органами держави. Відповідно до Конституції України вона:
1. Визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики; визначає основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і гарантування громадського правопорядку;
2. Затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України;
3. Визначає основи правового і соціального захисту та види пенсійного забезпечення при затвердженні Державного бюджету України; визначає розмір витрат на гарантування державної безпеки України і громадського порядку із зазначенням конкретного спрямування бюджетних асигнувань;
4. Розглядає за поданням Кабінету Міністрів України і затверджує загальнодержавні програми реформування та розвитку правоохоронних органів, вирішення соціальних проблем, а також інші програми, що стосуються програми їх діяльності;
5. Обговорює хід реформування правоохоронних органів держави у форматі «Дня Уряду України» та на парламентських слуханнях;
6. Визначає порядок збереження державної таємниці при інформуванні громадськості про діяльність правоохоронних органів держави;
7. Визначає правовий режим державного кордону України; визначає правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації та затверджує укази Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
8. Оголошує за поданням Президента України стан війни та укладення миру і схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
9. Надає згоду на обов'язковість міжнародних договорів України, зокрема тих, що безпосередньо стосуються правоохоронної діяльності.
Президентський контроль над діяльністю правоохоронних органів держави. Закон України «Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави» відносить до такого і президентський контроль. Президент України як глава держави і гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України прав і свобод людини і громадянина:
1. Вносить на затвердження Верховної Ради України пропозиції щодо загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;
2. Призначає на посади та звільняє з посад правоохоронних органів; присвоює вищі військові звання;
3. Вносить до Верховної Ради України пропозиції про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України в разі збройної агресії проти України;
4. Приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України з внесенням рішення на затвердження Верховною Радою України;
5. Приймає у разі потреби рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з визначенням участі в здійсненні пов'язаних із цим заходів Збройних Сил України та інших військових формувань - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
6. Вживає заходів щодо припинення діяльності незаконних воєнізованих формувань, а також будь-яких спроб використання Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності;
7. Приймає рішення — з внесенням їх на схвалення Верховною Радою України—про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави, зокрема, для участі в міжнародних миротворчих операціях, та про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; розглядає перед внесенням на затвердження Верховною Радою України розроблені Кабінетом Міністрів України загальнодержавні програми у сфері національної безпеки і оборони, програми військового, військово-політичного та військово-технічного співробітництва України з іншими державами та міжнародними союзами.
Контроль за діяльністю Збройних Сил України, інших військових формувань і органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони та правоохоронної діяльності Президент України здійснює як безпосередньо, так і через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України та створювані ним у разі необхідності відповідно до п. 28 ч.І ст. 106 Конституції України допоміжні служби.
Громадяни України беруть участь у здійсненні цивільного контролю над воєнною організацією держави та правоохоронними органами як через громадські організації, членами яких вони є, через депутатів представницьких органів влади, так і особисто шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представника у справах захисту прав військовослужбовців або до іншого державного органу в порядку, визначеному Конституцією України та Законом України «Про звернення громадян».
Громадським організаціям, зареєстрованим у встановленому порядку, гарантується відповідно до Конституції України, цього Закону і статутних положень можливість:
- запитувати та отримувати в установленому порядку від органів державної влади, правоохоронних та інших органів інформацію, яка не містить державної таємниці, з питань військових формувань, правоохоронної діяльності;
- проводити громадську експертизу проектів законів, рішень, програм, надавати свої висновки і пропозиції відповідним державним органам для врахування в ході реформування правоохоронних органів держави;
- брати участь у громадських дискусіях та відкритих парламентських слуханнях з питань реформування правоохоронних органів держави, проблем правового і соціального захисту військовослужбовців, членів їхніх сімей;
- через суб'єктів права законодавчої ініціативи виступати із законодавчими ініціативами в галузі правоохоронної діяльності, соціального захисту пенсіонерів та членів їхніх сімей;
- гарантії здійснення цивільного контролю над правоохоронними органами держави. З метою забезпечення відкритості для громадськості функціонування правоохоронних органів, створення необхідних умов для здійснення демократичного цивільного контролю в цій сфері:
- державні органи, діяльність яких пов'язана з охороною громадського порядку і боротьбою зі злочинністю, сприяють визначеним цим Законом суб'єктам цивільного контролю в одержанні потрібної інформації і надають допомогу у виконанні їхніх функцій;
- Міністерство внутрішніх справ України, інші центральні органи виконавчої влади, органи військового управління, їх посадові особи зобов'язані розглядати звернення громадських організацій, військовослужбовців та інших громадян, повідомлення засобів масової інформації про порушення прав військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, членів їхніх сімей або неналежне виконання наданих законом повноважень і функцій відповідними органами у сфері оборони, національної безпеки, охорони громадського порядку, їх посадовими і службовими особами та у встановлений законом строк повідомляти заявників і засоби масової інформації про результати розгляду та вжиті заходи;
- органи управління Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів заздалегідь повідомляють органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а у разі потреби також населення щодо військових навчань та інших заходів, якщо вони можуть зачіпати права територіальних громад, майнові та інші інтереси громадян або створювати загрозу для життя і здоров'я людей.
Інформування громадськості, взаємодії Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів з Верховною Радою України, громадськими організаціями, засобами масової інформації покладається на одного із заступників керівника (державного секретаря) міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, якому підпорядковуються створювані у зазначених органах прес-служби та підрозділи по зв'язках із громадськістю. Прес-служби та відділи по зв'язках з громадськістю оперативно надають засобам масової інформації об'єктивну та повну інформацію про діяльність Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів.
Передбачається відповідальність посадових осіб за порушення законодавства, що регулює здійснення цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами держави. Нагляд за дотриманням законності у разі здійснення цивільного контролю над воєнною організацією та правоохоронними органами держави покладається на органи прокуратури України.
2. Інститут народних засідателів і присяжних як форма громадського контролю.
Створивши правову основу і механізм побудови і функціонування судової влади, Конституція України передала в її руки функцію контролю за застосуванням законів прокуратурою і правоохоронними органами, дотримання ними прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини і громадянина, — зазначається у ст. 55 КК України, - захищаються судом. Основною формою такого захисту є судочинство, яке, відповідно до Конституції України, провадиться переважно за участю народних засідателів або присяжних. Суддя також провадить контроль за своєчасним спрямуванням до виконання судового рішення, винесеного під його головуванням.
Якщо до прийняття Закону України «Про судоустрій» питання про надання санкції на арешт, тримання під вартою або на його продовження вирішувалося келейно, у кабінеті прокурора, то зараз це можливо лише на підставі мотивованого рішення суду, прийнятого в судовому засіданні за обов'язковою участю особи, стосовно якої вирішується питання і (чи) її представника (адвоката, іншої особи). Аналогічно вирішується питання й у разі потреби порушення конституційної гарантії на недоторканність житла, таємницю листування, невтручання в особисте життя громадян тощо.
Багаторічна практика засвідчила, що прокурорський нагляд над правоохоронними органами за дотриманням ними законів у галузі охорони прав і свобод людини і громадянина, виявився неефективним. Більш того, слідчі органи прокуратури, користуючись відсутністю зовнішнього контролю, самі допускали ті самі порушення, які їм належало викорінювати в інших відомствах.
Доцільність і обґрунтованість передачі Конституцією України зазначених контрольних функцій суду не викликає сумнівів. Однак контрольна функція суду щодо надання санкцій на арешт, обшук, інші слідчі дії не закінчується. Під час судового розгляду справи можуть виявитися обставини і факти, що свідчать про застосування недозволених методів стосовно підсудних, свідків чи їх близьких. У цих випадках суд не тільки має право, але і зобов'язаний реагувати у визначеному процесуальним законом порядку.
У незалежній Україні суди, будучи носіями судової влади, мають у своєму розпорядженні великі можливості контролю за діяльністю правоохоронних органів, їхньої слідчої й оперативної структур. Конституція України і Закон «Про судоустрій» значно розширили народне представництво в правосудді за рахунок народних засідателів і присяжних. Народ безпосередньо бере участь у провадженні правосуддя через народних засідателів і присяжних, - зазначається у ст. 124 Основного Закону держави. Народні засідателі при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді, — говориться в Законі.
Здійснення правосуддя — це головне завдання народних засідателів і присяжних. Однак, беручи особисто участь у провадженні правосуддя як представники народу, засідателі мають можливість і зобов'язані займати принципову громадянську позицію стосовно фактів прояву беззаконня співробітниками правоохоронних органів, якщо такі виявлено в ході судового слідства. Ця позиція має бути активною. Практика знає чимало випадків, коли судді (так само як і медики) з багатьох причин (зокрема, і з корпоративної солідарності) не бажають псувати відносини з колегами зі слідчих структур. Тим більше, якщо виявлене порушення загрожує серйозними наслідками для слідчого. У цих випадках можливий тиск на засідателів, щоб вони не акцентували увагу на прикрих «дріб'язках».
Засідатель завжди має пам'ятати, що в подібних випадках замовчування щодо виявлених в ході судового розгляду протизаконних дій посадових осіб, є не чим іншим, як заохоченням до нових зловживань.
Виборам народних засідателів і присяжних має передувати широка роз'яснювальна робота серед населення про важливість і відповідальність участі в судочинстві. Очевидно, що не обійтися і без певного курсу навчання з залученням до цього процесу як практиків, так і вчених.
Адвокатуру, на відміну від суду, не наділено контролюючими функціями стосовно правоохоронних органів. Однак адвокат — вічний і непримиренний опонент слідчого в суперечці з питань про провину і ступінь винуватості. Одне з головних призначень адвоката — надання суду обставин, що виправдують підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного, пом'якшують або виключають його відповідальність. У поняття виправдовуючих обставин неминуче включаються будь-яка недбалість слідчого, необ'єктивність і, тим більше, зловживання. Можливість і обов'язок виявлення цих негативних явищ, доведення їх до відома судових інстанцій та широкої громадськості ставлять адвокатуру в ряд інститутів, що утримують працівників слідчих органів від дуже живучих звичок використання протиправних засобів при розслідуванні кримінальних справ.