Механізми підтримування сталості температури тіла
У процесі еволюції людина набула здатності пристосовуватися до життя у широких межах коливань зовнішньої температури, зберігаючи сталість температури ядра. Можна виділити механізми, які забезпечують короткочасну і довготривалу адаптацію до мінливої зовнішньої температури. Короткочасна адаптація забезпечує пристосування до швидких змін температури. Вона має низку механізмів, які "включаються" поетапно. Спочатку використовуються механізми із меншою енергоємністю, але якщо їх недостатньо для збереження постійної температури ядра, то підключаються складніші.
Будуючи житло, надягаючи відповідний одяг, людина використовує поведінкові механізми регулювання теплообміну. До поведінкових механізмів належить і зміна площі вільної поверхні тіла (наприклад, згортання у клубок зменшує тепловіддачу). Цьому ж сприяє відхід у тінь або, навпаки, на сонце, дотик до холодного або гарячого предмета, виконування м'язових рухів чи нерухомість. Більшість поведінкових реакцій є умовнорефлекторними усвідомленими актами.
Для терморегулювання організм використовує і широку гаму безумовних рефлексів соматичної та автономної нервових систем, можливості гуморального регулювання. Так, зміна активності обміну речовин перебуває під регулювальним впливом гормонів та автономних нервів. Симпатичні нерви прискорюють процеси обміну речовин. Аналогічну функцію виконують катехоламіни надниркових залоз і тиреоїдні гормони.
Взаємодія автономної нервової системи із соматичною забезпечує залучення до процесів теплоутворення скелетні м'язи. Можна виділити три типи м'язових скорочень, які забезпечують підвищення теплоутворення:
терморегулювальний тонус, тремтіння і довільні скорочення. Терморегулювальний тонус полягає у тому, що в деяких м'язах (шиї, тулуба, згиначах кінцівок) починаються асинхронні скорочення окремих рухових одиниць. У результаті цього створюється враження тонічної напруги цих м'язів, виникає м'язовий тремор, а це забезпечує позу "згортання у клубок". З одного боку, скорочення м'язів сприяє утворенню у них тепла (скоротливий термогенез), а з іншого - відповідна поза зменшує поверхню тепловіддачі. Тремтіння з'являється у разі подальшого зниження зовнішньої температури. Суть мимовільного м'язового тремору полягає у різкому підвищенні процесів теплоутворення, тому що в такому разі вся енергія перетворюється не в механічне переміщення, а в тепло. Якщо і цих форм теплоутворення недостатньо, то підключаються довільні (усвідомлені) рухи - стрибки, біг тощо.
Провідну роль у зміні процесів тепловіддачі відіграє перерозподіл кровотоку. Звуження судин шкіри і підшкірної жирової клітковини, закривання артеріоловенулярних анастомозів сприяють збереженню тепла в організмі. На противагу цьому, за умови розширення судин можливості для ефективнішого прояву фізичних способів тепловіддачі збільшуються. У разі розширення судин температура шкіри може зростати на 7-8 °С.
Симпатичний відділ автономної нервової системи регулює також і процес потовиділення. Трансмітером є ацетилхолін.
Кожний із зазначених механізмів використовується по-різному, залежно від конкретних умов. Так, у разі адаптаційних перебудов, що розвиваються поступово (наприклад, сезонна осіння і весняна акліматизація), використовуються переважно гормональні механізми. І навпаки, необхідність швидкої адаптації включає нервово-рефлекторні ефекторні шляхи. Ефекторні механізми терморегулювання підключаються через спеціальний центр терморегулювання, який міститься в гіпоталамусі. У свою чергу, його включення зумовлено взаємодією центральних механізмів з аферентною імпульсацією.