Рішення інших органів державної владиу випадках, якщо за законом їх виконання покладено на ДВС.
Постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу.
Ці постанови державного виконавця є самостійним виконавчим документом, на підставі якого відкривається виконавче провадження тільки у тому разі, якщо виконавче провадження завершено, проте залишилися незавершені стягнення за певними підставами виконання. Хоча, як правило, у цьому випадку нове виконавче провадження не відкривають, а постанову долучають до вже відкритого виконавчого провадження за основним, первісним виконавчим документом. Вимоги щодо реквізитів таких документів встановлено Інструкцією про проведення виконавчих дій.
До цієї категорії належить визнана у встановленому порядку претензія. Хоча вона безпосередньо не є виконавчим документом, однак відповідь на претензію, в якій не повідомлено про перерахування визнаної суми, є підставою для примусового стягнення заборгованості органами ДВС, якщо через 20 днів після її отримання такого перерахунку не було проведено (ст. 8 ГПК). До заяви про порушення виконавчого провадження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми – то й копія претензії.
Отже, виконавчий документ – це документ встановленої форми та змісту, який подається до ДВС і є основною підставою для вирішення питання про відкриття виконавчого провадження з виконання припису юрисдикційного акта, визначеного ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»
Вимоги до виконавчого документа. Законом встановлено низку вимог, яким має відповідати виконавчий документ. Ці вимоги можна поділити на загальні та спеціальні. Загальним вимогам мають відповідати усі виконавчі документи, які подають державного виконавця для відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 19 Закону у виконавчому документі має бути зазначено:
назву документа, дату видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;
дату і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;
найменування стягувача і боржника, їх адреси, дату і місце народження боржника, та його місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);
резолютивну частину рішення;
дату набрання чинності рішенням;
строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виконавчий документ має бути підписано уповноваженою посадовою особою і скріплено печаткою.
Порушення вимог щодо форми та змісту виконавчого документа мають певні наслідки. У разі невідповідності виконавчого документа вимірам, встановленим ст. 19 Закону, державний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, яку затверджує начальник відповідного відділу ДВС, і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові. У цій постанові державний виконавець зобов’язаний роз’яснити стягувачеві його право звернутися до суду чи іншого органу (особи), який видав юрисдикційний акт, про приведення виконавчого документа у відповідність до вимог процесуального (процедурного) законодавства та законодавства про виконавче провадження.
Питання видачі дубліката виконавчого документа регулює, як правило, тільки процесуальне законодавство (цивільне процесуальне, господарське процесуальне). Щодо інших підстав виконання окремих правил законодавством не визначено.
Відповідно до ст. 353 ЦПК замість втраченого оригіналу виконавчого листа суд, який постановив рішення, може видати дублікат. Заява про видачу дубліката розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб,проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про видачу дубліката. Аналогічну норму закріплено у ст. 370 ЩІК 2004 р.
За правилами господарського процесуального законодавства, у разі втрати наказу господарський процес може видати дублікат, якщо стягувач звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання. До заяви про видачу дубліката наказу має бути додано: довідку установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем — довідку стягувача, підписану керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено. Про видачу дубліката виноситься ухвала (ст. 120 ГПК).
3. Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання (виконавча давність)
Виконавчий документ є документом строковим, тобто має виконавчу силу тільки протягом строку, встановленого законом. Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання (виконавча давність) (ст. 21Закону) — це встановлений законом строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на реалізацію припису юрисдикційного акта.
Для добровільного виконання законом таких строків не встановлено що означає можливість вчинення боржником дій щодо виконання рішення і після завершення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання (виконавчої давності). Тобто, добровільне виконання рішення після спливу виконавчої давності вважатиметься належною дією боржника і останній не вправі вимагати повернення виконаного.
Значення виконавчої давності полягає у тому, що вона сприяє чіткому і правильному виконанню рішень судів та інших юрисдикційних органів, а також забезпечує визначеність провадження змушує учасників матеріальних правовідносин.____________
Виконавчі документи може бути пред'явлено до виконання в такі строки:
- виконавчі листи та інші судові документи протягом трьох років.
Відповідно до ст. 118 ГПК виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до виконання не пізніше трьох місяців із дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого у разі відстрочки виконання судового рішення або після винесення ухвали по поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання. У
цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинено (ст. 118 ГПК). Однак у цьому випадку слід застосовувати положення ст. 21 Закону, яка
безпосередньо регулює питання виконавчої давності;
- посвідчення комісій з трудових спорів — протягом трьох місяців;
- постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, — протягом трьох місяців;
- інші виконавчі документи протягом року, якщо інше не встановлено законом.
Щодо окремих виконавчих документів спеціальним законодавством встановлено окремі правила, які беруться до уваги. Наприклад, виконавчий напис нотаріуса може бути пред'явлено до виконання протягом трьох років, якщо стягувачем або боржником є фізична особа, по усіх інших вимогах — протягом одного року (ст. 91 Закону України "Про нотаріат").
Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років із дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів протягом строку, що перевищує три роки, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (ст. З Закону України "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів"). Строки пред'явлення виконавчих документів:
для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень — із наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, якщо рішення підлягає негайному виконанню, з наступного дня після його постановлення;
• для виконання рішень господарських судів — із наступного дня після набрання рішенням законної сили;
• для виконання рішень комісій з трудових спорів — із дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення;
• для виконання рішень про притягнення особи до адміністративної відповідальності — з дня винесення відповідної постанови;
• по інших виконавчих документах — із наступного дня після їх видачі, якщо інше не встановлено законом. Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах
про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годувальника тощо) може бути пред'явлено для виконання протягом усього періоду, на який присуджено платежі. Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо.
Переривання виконавчої давності (ст. 22 Закону) — це погашення виконавчої давності через обставини, визначені законом, і після настання яких виконавча давність обчислюється спочатку. Зокрема, строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються:
а) пред'явленням виконавчого документа до виконання, під яким слід визнавати подання його стягувачем, скерування судом, іншими уповноваженими органами або посадовими особами виконавчого листа або іншого виконавчого документа державному виконавцеві;
б) частковим виконанням рішення боржником, що має бути добровільним, в силу чого є підставою для переривання виконавчої давності;
в) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.
У разі повернення виконавчого документа стягувачеві у зв'язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховують.
Поновлення виконавчої давності (ст. 23 Закону) — це надання боржнику можливості звернутися до державного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження поза межами виконавчої давності з підстав, передбачених законом. Це, як правило, поважні причини, які перешкодили зверненню за примусовим виконанням рішення юрисдикційного органу.
Пропуск виконавчої давності, за загальним правилом, тягне за собою неможливість звернутися до державного виконавця за примусовим виконанням рішення. Тому державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого минув, про що виносить відповідну постанову.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву у десятиденний строк (ст. 23 Закону, ст. 350 ЦПК, ст. 371 ЦПК 2004 р.).
У разі пропуску строку пред'явлення наказу господарського суду до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено1. Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв рішення, розглядається у його засіданні, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви. За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві та боржникові. Цю ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку (ст. 119 ГПК).
Ст. 91 Закону України "Про нотаріат" передбачає можливість поновлення виконавчої давності за виконавчим написом нотаріуса, посилаючись на Закон. Можливість поновлення виконавчої давності також встановлено ч. 5 ст. 230 КЗпП для пред'явлення посвідчення комісії з трудових спорів. Щодо цього слід виходити із положень ст. 23 Закону, згідно з якою строки пред'явлення до виконання виконавчих документів, які не видано судом, поновленню не підлягають.
Глава 4. СУБ'ЄКТИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ (ВИКОНАВЧИХ ПРАВОВІДНОСИН)