Концептуальні основи технології М. Монтессорі
Технологія вільного виховання М. Монтессорі
Предметні і галузеві педагогічні технології
Гуманістичні ідеї італійського педагога Марії Монтессорі (1870—1952) набули значного поширення в багатьох країнах, і в Україні зокрема. її система охоплює концепцію і технологію виховання та навчання дітей віком від 2,5 до 12 років. Вона основана на теорії вільного виховання та сенсуалізму (лат. sensus — відчуття). Глибина реалізованих у цій технології теоретичних положень, досконалий методичний і дидактичний інструментарій дають змогу використовувати її в різних педагогічних умовах. Найбільш цікаві положення стосуються навчання і виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
Значну роль у формуванні філософії виховання М. Монтессорі відіграли власні досвід і спостереження за дітьми, а також гуманістичні традиції Й.-Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Фребеля, які визнавали особливу значущість вродженого потенціалу дитини, її здатності розвиватися в атмосфері свободи і любові. Специфіка гуманістичної педагогічної філософії полягає в тому, що дитинство розглядають не лише як період життя, а й як інший полюс природи людини.
Основою філософських поглядів М. Монтессорі є космічна теорія, згідно з якою все живе у світі (рослини, тварини, людина) існує та діє відповідно до плану розвитку Всесвіту. Сенс буття полягає не в досягненні «досконалості на безмежному шляху прогресу», а в тому, щоб впливати на навколишнє середовище і реалізувати в ньому певну мету. Людина може легко втратити контроль над створеною нею «надприродою», що призведе до екологічних катастроф. Щоб запобігти цьому, людство повинно осмислити космічне завдання, усвідомити свою єдність перед небезпеками соціальних негараздів і війн, виробити «вселенську свідомість», побудувавши гармонійне суспільство. Досягти цього, на думку М. Монтессорі, можна шляхом виховання, стратегія якого має ґрунтуватись на законах, що обумовлюють становлення і розвиток людини, і реалізувати всі її потенційні енергії.
М. Монтессорі вірила в безмежні можливості дитини та її унікальну вроджену здатність до саморозвитку, потужним чинником є всотуючий розум — прагнення і здатність учитися, що реалізуються в сприятливому середовищі. На підсвідомому рівні дитина може сприйняти і засвоїти будь-які просторові та часові зв'язки, соціокультурні особливості, відносини між людьми тощо. Така здатність властива лише дітям дошкільного віку. Хоча її дія обмежена в часі, але цього достатньо для отримання необхідного обсягу знань про навколишній світ. Розвиваючись, розум дитини поступово стає свідомим і трансформується в розум дорослого, вона втрачає унікальну здатність мислити природно і без зусиль поглинати знання про зовнішній світ — свій всотуючий розум. Безсвідоме сприймання дошкільняти і свідому інтелектуальну діяльність дорослого М. Монтессорі ілюструвала відмінностями між засвоєнням дитиною рідної мови та вивченням іноземної дорослим.
З огляду на це дорослі повинні вчасно створити таке середовище, у якому дитина могла б знайти все необхідне та корисне для свого розвитку, отримати різноманітні сенсорні (чуттєві) враження, зразки позитивної соціальної поведінки, «всотати» правильну мову, соціально прийнятні способи емоційного реагування і раціональної діяльності з предметами.
Здатність дитини до засвоєння знань і досвіду має деякі особливості, зумовлені психофізіологічним розвитком її організму. У певному віці настають тимчасові фази особливої сприйнятливості до конкретних аспектів навколишнього середовища — сензитивні періоди. Ефективність виховання і навчання залежить від відповідності атрибутів середовища періоду розвитку. Дорослі мають передбачати настання сензитивних фаз, аналізувати симптоми кожного періоду для оцінювання актуального розвитку дитини, створювати належні умови, добирати засоби навчання, яких дитина об'єктивно потребує на конкретний момент.
Сензитивні періоди виникають у процесі розвитку всіх дітей незалежно від раси, національності, геополітичних і культурних відмінностей, соціального походження тощо. Проте вони мають індивідуальні особливості, оскільки час їх настання, тривалість і динаміка можуть бути різними в конкретних дітей. Науковці визначили приблизні середньостатистичні межі кожного сензитивного періоду:
— сприйняття порядку (0—3 роки);
— сенсорний розвиток (0—5,5 року);
— розвиток мовлення (0—6 років);
— розвиток рухів і дій (1—4 роки);
— сприйняття маленьких предметів (1,5—2,5 року);
— розвиток соціальних навичок (2,5—6 років). Основне завдання педагогіки, за М. Монтессорі,
полягає у створенні предметно-просторового середовища, у якому дитина могла б розвиватися в індивідуальному темпі і найповніше розкрити свій внутрішній потенціал у процесі вільної самостійної діяльності. Учитель повинен надавати вихованцеві засоби для саморозвитку — автодидактичні (самонавчальні) Монтессорі-матеріали, з якими слід працювати, дотримуючись запропонованих правил використання: спочатку наслідувати вихователя, діяти за зразком, а потім самостійно виконувати різноманітні вправи.
Педагогіка М. Монтессорі не протиставляє особистості вихователя і дитини, вважаючи їх рівноцінними. Дорослий залежить від дитини настільки, наскільки дитина — від нього. Такий підхід єднає цю концепцію з гуманістичними традиціями української етнопедагогіки і сучасними теоріями навчання та виховання. У майбутніх педагогів потрібно розвивати інтерес до дитини і вміння бачити в ній унікальну особистість, навчати їх спостерігати процес її розвитку, створювати розвивальне середовище і підтримувати зв'язок із дитиною, бути привабливим зовні, цікавим для вихованців, «життєво важливою частиною світу дитини». Щоб дієво допомагати їй у саморозвитку, він також повинен уміти залучити до співпраці батьків, оскільки дитина є членом сім'ї, а не ізольованою особистістю. Місію педагога М. Монтессорі вбачала в здатності «вникати в секрет дитинства», знати, любити дитину і вміти служити їй «згідно із законами вищої справедливості».