Система оподаткування в Україні
Система оподаткування – сукупність податків, що сплачуються до бюджетів і державних цільових фондів у встановленому законами України порядку, а також права, обов’язки й відповідальність платників.
Кожна держава встановлює власну систему оподаткування, тобто визначає платників податків, об’єкти оподаткування, види податків і порядок їх сплати. Тип системи оподаткування визначається співвідношенням чотирьох секторів формування податків і зборів (обов’язкових платежів): державний, комерційний, фінансовий та населення.
Податкова система України базується на принципах:
- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;
- обов’язковості;
- рівнозначності та пропорційності;
- рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;
- соціальної справедливості;
- стабільності;
- економічної обґрунтованості;
- рівномірності сплати;
- компетенції;
- єдиного підходу й доступності.
Податки – це обов’язкові платежі до бюджету, які здійснюють фізичні та юридичні особи.
Зазвичай за допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень до державного бюджету і понад 70% – до місцевого. Податки регулюються податковим правом, яке є частиною (інститутом) фінансового права.
Податкове право – це сукупність правових норм, які регулюють податкові відносини між державою і платниками податків.
Отже, суб’єктами податкових правовідносин є, з одного боку, податкова адміністрація, яка діє від імені держави і наділена владними повноваженнями, а з іншого – юридичні та фізичні особи (платники податків). Усі вони мають певні права та обов’язки. Так, Державна податкова адміністрація має право вимагати внесення податку в установлені строки і в повній сумі, застосовувати санкції до порушників податкового законодавства тощо. Платники податку наділені правом на відстрочку платежу; на розстрочку платежу; на податковий кредит; на повернення переплачених податкових сум; на оскарження дій податкових інспекторів тощо.
Під податками і зборами (обов’язковими платежами) слід розуміти обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснювані платниками податків у порядку, визначеному законодавством.
Основними принципами податкового права є:
- обов’язковість платежу;
- стимулювання підприємницької виробничої діяльності;
- рівність, однаковий підхід до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів;
- соціальна справедливість (запровадження обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян);
- стабільність (забезпеченість незмінності податків і зборів та їх ставок упродовж бюджетного року).
Об’єктами оподаткування є:
- прибуток підприємств та організацій, які займаються господарською діяльністю (частина доходів підприємства, яка залишається в його розпорядженні після вирахування з виручки, отриманої за виготовлену продукцію, з послуг, витрат на виробництво і реалізацію);
- додана вартість продукції (робіт, послуг);
- доходи громадян (сукупний дохід заколений рік);
- майно юридичних і фізичних осіб;
- вартість певних товарів;
- спеціальне використання природних ресурсів, інших об’єктів, визначених законодавчими актами: України.
Ставки податків до загальнодержавного бюджету та пільги щодо оподаткування визначаються законом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими нормативно-правовими актами України.
Податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.
До загальнодержавних належать:
- податок на додану вартість;
- податок на прибуток підприємств;
- податок на доходи фізичних осіб;
- мито;
- податок на нерухоме майно;
- плата (податок) за землю;
- податок із власників транспортних засобів;
- податок на промисел;
- збір на обов’язкове страхування;
- збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та ін.
До місцевих податків і зборів належать:
- податок із реклами;
- комунальний податок;
- готельний збір;
- збір за паркування автомобілів;
- ринковий збір;
- збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
- збір за видання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;
- курортний збір;
- збір за здійснення зарубіжного туризму;
- збір за право використання місцевої символіки;
- збір за надання земельних ділянок.
Згідно з Бюджетним кодексом України до доходів місцевого самоврядування повністю або частково зараховуються: прибутковий податок із громадян, плата за ліцензії підприємницької діяльності, надходження адміністративних штрафів.
Розрізняють ще податки прямі, які стягуються з доходів або майна юридичних чи фізичних осіб, та непрямі, що вносять до бюджету виробники або продавці товарів, включаючи цю суму в ціну товару (акциз, мито та ін.).
Усі податки, що визначають податкову систему України, можна також, умовно поділити на три групи:
1) податки з громадян;
2) податки з підприємств та інших юридичних осіб;
3) податки, які сплачують як громадяни, так і юридичні особи.
Конституція України встановлює обов’язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Громадяни України та іноземці, які мають постійне місце проживання в Україні (проживають більше ніж 183 дні протягом календарного року) і .які впродовж звітного року, крім доходів за місцем основної роботи, одержували доходи не за місцем основної роботи, повинні подавати до податкової служби декларацію про сукупний річний дохід.
Громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, сплачують податок на доходи. Цей податок обчислюється: з сукупного річного доходу за єдиною шкалою ставок податку.
Оподаткуванню не підлягає дохід у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму зарплати.
Для спрощення обліку платників податку та внесення ними податків і обов’язкових платежів Кабінет Міністрів України 6 листопада 1997 р. видав постанову «Про заходи щодо запровадження ідентифікаційних номерів фізичних осіб», яка набула чинності з 1 січня 1998 р. Від обов’язку мати ідентифікаційний номер можуть бути звільнені громадяни, які відмовляються від цих номерів з релігійних переконань. Згідно з цією постановою ідентифікаційні номери фізичних осіб вносять до усіх форм первинних звітних та облікових документів, які містять інформацію про об’єкт оподаткування фізичних осіб або про сплату податків і зборів (обов’язкових платежів), що контролюють державні податкові органи.
Це означає, що під час здачі декларації про доходи, під час відкриття рахунків у банках, під час оформлення документів на підприємницьку діяльність, дозволу на торгівлю, під час заповнення вантажно-митних декларацій та в деяких інших випадках фізичні особи зобов’язані надавати ідентифікаційні номери. Наприклад, для реєстрації нового підприємства потрібно вказати ідентифікаційні номери директора, головного бухгалтера та засновників підприємства.
У передбачених законом випадках громадяни, які займаються певними видами підприємницької діяльності, можуть отримати торговий патент, тобто сплачувати раз на рік фіксовану суму податку.