Екологічна сертифікація і маркування
Сертифікація — це процедура підтвердження відповідності, за допомогою якої незалежна від виробника (продавця, виконавця) і споживача (покупця) організація засвідчує в письмовій формі, що продукція, процес або послуга відповідає встановленим вимогам.
Державна сертифікація - це методична й практична діяльність спеціально вповноваженого органа влади, що спрямована на визначення, перевірку й документальне підтвердження діючих кваліфікаційних вимог до персоналу, процесам, процедурам і виробам.
Сертифікація - одна з найпоширеніших форм забезпечення якості продукції й послуг. Разом з тим сертифікація - це офіційне свідоцтво конкурентоздатності продукту.
В Україні система сертифікації ділиться на обов'язкову й добровільну. Добровільна сертифікація може проводитися на підприємницьких початках на відповідність продукції вимогам, які не віднесені актами законодавством до обов'язкових вимог. Здійснюється на договірних умовах між заявником і органом по сертифікації.
Сертифікацію мають право проводити підприємства, організації, інші юридичні особи, які акредитовані на проведення цих робіт у державній або міжнародній системі сертифікації.
Об'єктами сертифікації щодо екологічних вимог є:
• продукція, що шкідливо впливає на навколишнє середовище;
• відходи виробництва й споживання;
• пакування, тара;
• підприємства, виробництва й технологічні процеси що здійснюють шкідливий вплив на навколишнє середовище;
• системи екологічного менеджменту.
Система екологічної сертифікації має такі характеристики:
Екологічна сертифікація відповідності — це дія третьої сторони (органа по сертифікації) щодо підтвердження відповідності об'єкта, що сертифікується, екологічним вимогам.
Декларація про відповідність — заява виробника (першої сторони) — постачальника, продавця, виконавця про відповідність об'єкта сертифікації певним екологічним вимогам (відрізняється від сертифікації формою підтвердження відповідності «третьою стороною»).
Екологічний сертифікат відповідності — документ, що видається відповідно до правил Системи сертифікації (обов'язкової, добровільної або міжнародної) і гарантує, що об'єкт екосертифікації відповідає екологічним вимогам, які до нього пред'являються.
У світовій практиці екологічну сертифікацію почали запроваджувати з 1992 р. на основі Директиви 92/880/ЕС "Про екологічні знаки", британського стандарту BS 7750 "Система екологічного управління", міжнародних стандартів ISO 14000 тощо. Поступ України до єдиного ринку стає додатковим чинником у формуванні тенденцій щодо вимог стосовно якості, конкурентоспроможності та безпеки пропонованих продукції, послуг та діяльності об'єктів управління.
Нині недостатньо декларувати "якість" і "безпеку": треба мати їх об'єктивні докази. Отримання таких доказів здійснюється через незалежну сертифікацію. Вирішення цієї проблеми для України відбувається відповідно до стратегії зближення України з Європейським союзом. Отже, базисом сучасної екологічної сертифікації стає правове й нормативне забезпечення, яке є результатом діяльності Європейської комісії й авторитетних міжнародних та європейських організацій зі стандартизації і сертифікації.
Найбільш поширеними стандартами в природоохоронній сфері є серія міжнародних стандартів ISO 14000 і відповідна їм серія українських стандартів ДСТУ ISO 14000.
Екологічне маркування полягає в установленні спеціального позначення для засвідчення високих екологічних якостей певного продукту чи пов'язаних з ним процесів і методів виробництва. Екологічне маркування здійснюється шляхом розміщення на первинній (внутрішній) чи вторинній (зовнішній) упаковці інформації про екологічні характеристики у вигляді умовного позначення (слова, знаку, торговельної марки, графічного зображення, символу або малюнка).
При цьому екологічний знак не обов’язково має розташовуватись на упаковці. Відомості щодо екологічних характеристик, які закріплені як певний знак або марка, можуть бути вкладені всередину упаковки, вміщені в супровідній документації, технічному описі, рекламному проспекті, інформаційному повідомленні для громадськості і т.д.
Наявність на продукції знаку екологічного маркування має на меті доведення до споживача надійної, точної та достовірної інформації про екологічні аспекти продукції (товарів чи послуг), екологічні переваги цієї продукції серед певної визначеної групи продуктів, її менший негативний вплив на довкілля.
Екологічне маркування допомагає зорієнтувати споживачів зробити свідомий вибір. Цим стимулюється вплив ринку на безперервне поліпшення довкілля.
Екологічне маркування має демонструвати:
- чи якісні показники продукції;
- чи відповідає вироблена продукція нормативним документам у галузі;
- чи може упакування бути утилізоване;
- чи був задіяний суцільний контроль технологічних процесів при вирощуванні сільськогосподарських культур;
- чи вирощена продукція в порівняно “чистих” сільськогосподарських районах, територіях,
- чи не містить вона радіонукліди тощо.
Екологічне маркування засвідчує й економічні характеристики продукції: ціну, одержання компенсації за збирання, переробку тари чи упакування; якісне перевезення тощо, що може давати підприємствам синергічний ефект.
Чимало українських виробників поряд з відомим маркуванням наносить на етикетку інформацію про існуючі системи менеджменту якості та сертифікати (ІSО 9001, ІSО 14001). Хоча треба відмітити, що вимоги цих стандартів відносяться до управління якістю та навколишнім середовищем, а не до продукції. Тому нанесення відповідності ІSО 9001, ІSО 14001 на продукцію є порушенням вимог цих стандартів (хоча і не значним)
Практичне значення екологічного маркування полягає, наприклад, в рості продажів та отриманні більшого прибутку.