Сутність еколого-економічних ризиків

Екологічні ризики

Еколого-економічні ризикивизначають як ризики втрат, збитків, що їх можуть нанести об'єкти різного рівня суспільної організації внаслідок погіршення стану (якості) навколишнього середовища (екологічних порушень). Таке погіршення може мати різний характер: відносно повільний (еволюційний) і швидкий (катастрофічний). Зміни якості навколишнього середовища катастрофічного характеру називають також «збурюваннями».

Еколого-економічних ризиків зазнають населення і його окремі індивідууми, організації і підприємства, територіально-екологічні (природні) комплекси і територіально-виробничі системи різного рівня, регіони, держави і світове співтовариство в цілому.

Починаючи з 80-х рр. XX ст. у розвинених країнах, насамперед у Нідерландах, США, Японії та деяких інших, у практику природоохоронної діяльності стала активно впроваджуватися концепція управління, що базується на положеннях ризик-аналізу, згідно з якими індикатором ризику зниження якості навколишнього середовища є стан здоров'я людини, виражений за допомогою спеціальних показників ризику.

Відмітна риса цієї концепції полягає в допущенні «прийнятного» ризику в людській життєдіяльності, у тому числі і ризику, обумовленого перебуванням людини в забрудненому середовищі, та у формуванні з урахуванням цього стратегій управління якістю навколишнього середовища, спрямованих на зниження рівня ризику до «прийнятного». «Прийнятність» ризику обґрунтовується з урахуванням цілого ряду економічних і соціальних факторів. Звичайно рівень ризику від зниження якості навколишнього середовища вважається «прийнятним», якщо його величина порівняно з одержуваною при цьому вигодою оцінюється як незначна (прийнятність ґрунтується на оцінці показника коефіцієнта ризику). При цьому людина і суспільство свідомо готові допускати певний ризик у ході життєдіяльності заради отримання вигоди, враховуючи ту обставину, що вигода в кінцевому підсумку спрямовується на цілі зниження ризику.

Таким чином, теорія ризику припускає зміну орієнтації в управлінні природоохоронною діяльністю, тобто перехід від концепції обмеження величини впливу небезпечного фактора до її зниження до оптимального рівня, обумовленого величиною «прийнятного» ризику.

Теорія ризику як механізм управління природоохоронною діяльністю базується на двох взаємопов'язаних складових елементах - системі оцінки ризику і системі управління ризиком.