Закарпаття під владою Чехо-Словаччини.

Після падіння Австро-Угорської імперії гостро постало питання про долю Закарпаття. У червні 1918 р. на базі емігрантських організацій вихідців із Закарпаття було створено Американську Народну Раду карпатських русинів, яку очолив Г.Жаткович. Рада обґрунтувала три варіанти вирішення карпатського питання:

1) надання повної незалежності Закарпаттю;

2) об'єднання з галицькими і буковинськими українцями;

3) одержання автономії.

За порадою президента США В.Вільсона 23 жовтня 1918 р. карпатські русини приєдналися до емігрантської організації «Середньоєвропейська демократична унія», яка представляла 10 млн емігрантів з Австро-Угорщини. За русинами було визнано право на самовизначення. Голова унії Т. Масарик обіцяв їм автономію та вигідні кордони. Згодом на засіданні Ради 12 листопада 1918 р. в Скрентоні (США) і було вирішено приєднати Закарпаття до Чехо-Словаччини. Таке рішення в подальшому було закріплене Тріанонським мирним договором, згідно з яким Закарпаття приєднувалося до Чехо-Словаччини під назвою «Підкарпатська Русь». За цим договором вона мала отримати найширшу автономію. Значною мірою ці рішення так і не були реалізовані. Територія Підкарпатської Русі становила 5% усієї території Чехо-Словаччини, на якій проживало 9% населення і було розміщено лише 0,07% виробничих потужностей, що у 136 разів менше, ніж у Чехії та Моравії. Край був сировинним придатком економічно розвинутих чеських земель. Питома вага промисловості в економіці становила трохи більше 2%. Стан сільського господарства був кризовим. Майже 90% селянських господарств краю перебували у борговій кабалі банків та лихварів. Таке становище неодноразово викликало протести з боку закарпатців. За неповні два десятиліття чеська влада змушена була 91 раз збройною силою втихомирювати робітників і селян. Водночас позиція уряду Чехо-Словаччини до українців краю була більш поміркованою і виваженою, ніж у Польщі та Румунії. У 30-х роках тут діяло до ЗО політичних партій, які репрезентували широкий спектр поглядів на суспільний розвиток. У Закарпатті постійно зростала кількість початкових шкіл. Так, з 525 шкіл у 1914 р. вона збільшилася до 851 в 1938 p., кількість гімназій — із 3 до 11. Було дозволено вибирати мову викладання. Тут вільно діяли різні українські суспільні організації: «Просвіта», Асоціація українських вчителів, «Пласт» та ін. Проте і в Закарпатті проводилася чехізація, зокрема за 20 років тут було відкрито 213 чеських шкіл, 191 чеський філіал при українських та угорських школах. Але вона була порівняно м'якою і без утисків українців.