Лікування.

Прогноз

У більшості хворих міокардит завершується видужанням. При тяжких міокардитах вірусної етіології існує загроза розвитку міокардіофіброзу, диференціювати який із хронічним кардитом неможливо без ЕМБ. У 10-33% зазначеного контингенту хворих, за даними повторних ЕМБ у динаміці захворювання, результатом активного міокардиту є дилатаціина кардіоміопатія. Внаслідок вроджених міокардитів може сформуватися фіброеластоз ендокарда.

Фіброеластоз ендокарда визначається в 53% хворих, що померли на першому році життя від різної кардіоваскулярної патології, і являє со­бою вторинний морфологічний феномен, що формується як неспецифічна реакція ендокарда у відповідь на міокардіальний стрес будь-якої етіології. За своєю суттю це фінал патологічного шляху, здійсненого генетично слабким серцем, яке долає гемодинамічні, гіпоксично-ішемічні й інфекційні перешкоди . Підставою для його діагностики при житті дитини може служити ендоміокардіальна біопсія.

1 етап - госпітальний.

Режим. Суворий ліжковий режим призначається до ліквідації ознак серцевої недостатності, ліжковий - до нормалізації чи стабілізації ЕКГ у спокої.

Дієта складається з урахуванням вікових особливостей організму дитини, з обмеженням кухонної солі, підвищеним змістом вітамінів і солей калію. Добовий обсяг рідини повинний бути менш діурезу в середньому на 200-300 мл.

Етіологічна терапія. Противірусні засоби (внутрішньовенні імуноглобуліни, інтерферони та ін.) можуть використовуватися в гострій стадії вірусного міокардиту. Антибіотикотерапія призначається протягом 2-3 тижнів препаратами пеліцілінового ряду.

 

Патогенетична терапія.

1. Нестероїдні протизапальні засоби (діклофенак натрію, ібупрофен та інші)

2. Глюкокортикостероїди показані при тяжкому міокардиті, серце­вій недостатності, міокардиті з переважним ураженням провідної систе­ми серця (загрозливих порушеннях ритму). Преднізолон призначається з роз­рахунку 1-1,5 мг/кг/добу протягом 4 тижнів з подальшим поступовим зни­женням дози на 1,25 мг кожні 3-4 дні в дітей перших трьох років життя і на 2,5 мг у дітей старшого віку.

3. Метаболічна терапія: карнітину хлорид, кардогат, мілдронат, кокарбоксилаза, аспаркам, калію оротат, рибоксин. Препарати можуть призначатися повторними курсами, з 2-3 тижня від початку захворювання. Більш трьох метаболічних засобів воднораз не використовують.

Симптоматична терапія.

При розвитку серцевої недостатності - використовують серцеві гліко­зиди, діуретини, периферійні вазодилятатори, інгібітори АПФ (розділ лікування серцевої недостатності).

При наявності надшлуночкові тахіаритмії ( мерехтіння й тріпотіння передсердь, пароксизмальна суправентрикулярна тахікардія), із клі­нічно вираженими й життєвозагрозливими аритміями

( екстрасистолія: алоритмія, політропна-, поліморфна екстрасистолія, групова, рання – R на Т) призначаються антиаритмічні препарати 2-4 класів.

 

// етап - місцевий санаторій,куди хворі направляються після купування запального процесу за відсутністю ознак серцевої недостатності або з незначними її проявами ( не вище 1 стадії). Продовжується почата в стаціонарі терапія метаболічними засобами, серцевими глікозидами, санація хронічних вогнищ інфекції, ЛФК. При повній інволюції дилатаційної кардіомегалії здійснюється відміна серцевих глікозидів.