Лікування.
Прогноз
У більшості хворих міокардит завершується видужанням. При тяжких міокардитах вірусної етіології існує загроза розвитку міокардіофіброзу, диференціювати який із хронічним кардитом неможливо без ЕМБ. У 10-33% зазначеного контингенту хворих, за даними повторних ЕМБ у динаміці захворювання, результатом активного міокардиту є дилатаціина кардіоміопатія. Внаслідок вроджених міокардитів може сформуватися фіброеластоз ендокарда.
Фіброеластоз ендокарда визначається в 53% хворих, що померли на першому році життя від різної кардіоваскулярної патології, і являє собою вторинний морфологічний феномен, що формується як неспецифічна реакція ендокарда у відповідь на міокардіальний стрес будь-якої етіології. За своєю суттю це фінал патологічного шляху, здійсненого генетично слабким серцем, яке долає гемодинамічні, гіпоксично-ішемічні й інфекційні перешкоди . Підставою для його діагностики при житті дитини може служити ендоміокардіальна біопсія.
1 етап - госпітальний.
Режим. Суворий ліжковий режим призначається до ліквідації ознак серцевої недостатності, ліжковий - до нормалізації чи стабілізації ЕКГ у спокої.
Дієта складається з урахуванням вікових особливостей організму дитини, з обмеженням кухонної солі, підвищеним змістом вітамінів і солей калію. Добовий обсяг рідини повинний бути менш діурезу в середньому на 200-300 мл.
Етіологічна терапія. Противірусні засоби (внутрішньовенні імуноглобуліни, інтерферони та ін.) можуть використовуватися в гострій стадії вірусного міокардиту. Антибіотикотерапія призначається протягом 2-3 тижнів препаратами пеліцілінового ряду.
Патогенетична терапія.
1. Нестероїдні протизапальні засоби (діклофенак натрію, ібупрофен та інші)
2. Глюкокортикостероїди показані при тяжкому міокардиті, серцевій недостатності, міокардиті з переважним ураженням провідної системи серця (загрозливих порушеннях ритму). Преднізолон призначається з розрахунку 1-1,5 мг/кг/добу протягом 4 тижнів з подальшим поступовим зниженням дози на 1,25 мг кожні 3-4 дні в дітей перших трьох років життя і на 2,5 мг у дітей старшого віку.
3. Метаболічна терапія: карнітину хлорид, кардогат, мілдронат, кокарбоксилаза, аспаркам, калію оротат, рибоксин. Препарати можуть призначатися повторними курсами, з 2-3 тижня від початку захворювання. Більш трьох метаболічних засобів воднораз не використовують.
Симптоматична терапія.
При розвитку серцевої недостатності - використовують серцеві глікозиди, діуретини, периферійні вазодилятатори, інгібітори АПФ (розділ лікування серцевої недостатності).
При наявності надшлуночкові тахіаритмії ( мерехтіння й тріпотіння передсердь, пароксизмальна суправентрикулярна тахікардія), із клінічно вираженими й життєвозагрозливими аритміями
( екстрасистолія: алоритмія, політропна-, поліморфна екстрасистолія, групова, рання – R на Т) призначаються антиаритмічні препарати 2-4 класів.
// етап - місцевий санаторій,куди хворі направляються після купування запального процесу за відсутністю ознак серцевої недостатності або з незначними її проявами ( не вище 1 стадії). Продовжується почата в стаціонарі терапія метаболічними засобами, серцевими глікозидами, санація хронічних вогнищ інфекції, ЛФК. При повній інволюції дилатаційної кардіомегалії здійснюється відміна серцевих глікозидів.