Тема: Конституційні засади організації державної влади у зарубіжних країнах
1. Державна влада як інститут конституційного права
2. Принцип розподілу влад у конституційному праві
зарубіжних країн
3. Принцип єдності державної влади у конституційному праві зарубіжних країн
1. Державна влада як інститут конституційного права
Термін державна владарідко використовується у конституційному праві зарубіжних країн. Зокрема, у ст. 56 Конституції Естонії є такий припис: "Верховну державну владу народ здійснює через громадян, які мають право голосу: 1) шляхом виборів до Державних Зборів; 2) шляхом референдуму (всенародного голосування). Як правило, визначення "державна" відсутнє, мовиться тільки про владу або про суверенітет народу (наприклад, у розділі 1 Конституції Узбекистану використовується словосполучення "державний суверенітет"). У переважній же більшості випадків конституції встановлюють приписи про те, що влада походить від народу (ст. 20 Основного закону ФРН); належить народові (ст. 111 Конституції Португалії; ст. 1 Конституції Бразилії); суверенітет належить народові (ст. 1 Конституції Італії; ст. 2 Конституції Литви; ст. 2 Конституції Македонії). Звичайно, такі і подібні до них короткі формулювання отримують розвиток у багатьох статтях, а іноді й цілих розділів основних законів, у поточному законодавстві про цілі державної політики, про систему органів держави та їх взаємовідносинах, про форми і методи їх діяльності тощо. У своїй сукупності вони й утворюють інститут державної влади, який посідає провідне місце у галузі конституційного права будь-якої держави.
Обсяг конституційного регулювання відносин, пов'язаних із державною владою, у різних країнах різний. Якщо, наприклад, у конституціях соціалістичних країн (Куби 1976 р., КНР 1982 р. та ін.) міститься соціальна характеристика влади з класових позицій, докладно говориться про цілі держави, завданнях державної влади, про основні напрямки політики держави, то у конституціях інших сучасних держав обмежуються формулюваннями про демократичну, соціальну і правову державу (ФРН 1949 p., Іспанії 1978 p., Португалії 1976 p., Росії 1993 р. та ін.).
Структура конституційно-правового інституту державної влади складається з різних принципів і норм, які утворюють його елементи. У літературі до його компонентів відносять; 1) положення про джерело державної влади, її соціальні носії, суб'єкти (у переважній більшості конституцій країн світу - це "народ", в основних законах соціалістичних держав - "трудящі" або "трудовий народ", певні класи; блок класів і соціальних прошарків - у конституціях країн Азії та Африки); 2) положення про характер державної влади (наприклад, формулювання про демократичну диктатуру народу в Конституції КНР 1982 p.; статтю, яка проголошує владу трудових сил народу в Конституції Єгипту 1971 р. (в редакції 1980 p.); 3) положення про цілі та принципові напрямки діяльності державної влади (наприклад, ст. 95 Конституції Намібії 1990 р. визначає принципи державної політики під гаслом: "Сприяння народному добробутові". Конституція Італії 1947 р. у ст. З містить такий припис: "завдання Республіки - усунути перешкоди економічного і соціального порядку, які... заважають повному розвиткові людської особи та ефективній участі усіх трудящих у політичній, економічній та соціальній організації країни"); 4) положення про структуру державної влади (наприклад, частина III Конституції Португалії "Організація політичної влади"; ст. 26 Конституції Греції, яка фіксує організацію державної влади на принципі розподілу влад, закріплюючи законодавчі функції за Парламентом і Президентом, виконавчі функції за Президентом і Урядом і судові функції за судами; принцип єдності влади у руках органів типу рад за Конституцією Куби 1976 p.); 5) положення про органи, які здійснюють державну владу (наприклад, різні органи законодавчої, виконавчої, судової влади за Конституцією США 1787 р.; п. 1 ст. 113 Конституції Португалії, який до органів державної влади відносить Президента, Асамблею Республіки, Уряд, суди; або органи державної влади, державного управління, суду, прокуратури та Конституцією КНР 1982 p.); 6)положення про шляхи, форми, методи здійснення державної влади (наприклад, принцип демократичного централізму за Конституцією КНДР 1972 р. і норми про партиципації громадян за Конституцією Колумбії 1991 р.).