В.2 Обробка результатів польових вимірювань різними методами

В. 1 Методи обробки результатів польових вимірювань під час визначення стартових(вогневих) позицій. Прилади, які застосовуються під час обробки

ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ ПОЛЬОВИХ ВИМІРЮВАНЬ ПІД ЧАС ВИЗНАЧЕННЯ КООРДИНАТ СТАРТОВИХ (ВОГНЕВИХ) ПОЗИЦІЙ

Під час визначення координат точок (позицій, пунктів) на геодезичній основі вихідними даними для виконання польових вимірювальних і обчислювальних робіт служать координати пунктів державної геодезичної мережі (ДГМ), спеціальної геодезичної мережі (СГМ) і артилерійської топогеодезичної мережі (АТГМ), а також дирекційні кути сторін цих мереж і напрямків на орієнтирні пункти. Дирекційні кути орієнтирних напрямків можуть визначатися також астрономічним або гіроскопічним способом.

Залежно від характеру місцевості, наявності часу і взаємного розташування вихідних геодезичних пунктів і позицій, що прив’язуються, пунктів і постів топогеодезична прив’язка від пунктів геодезичної мережі виконується ходами, засічками або поєднанням ходів і засічок.

Координати точок, що прив’язуються, визначаються засічками в умовах відкритої і напівзакритої місцевості, а ходами або поєднанням ходів і засічок – в умовах напівзакритої і закритої місцевості.

Обробку результатів польових вимірювань проводять аналітично за допомогою ЕОМ, таблиць логарифмів або обчислювача ОТМ (при роботі з бусоллю ПАБ-2АМ).

Ходи. Ходом називається спосіб послідовного визначення координат точок місцевості (вершин ломаної лінії) полярним способом.

Ходи розподіляються на розімкнені, замкнуті і висячі.

Розімкнений хід, рис.1, спирається своїми кінцями на два вихідних пункти M і N з відомими координатами Х_M, Y_M і Х_N, Y_N, один із яких (пункт М) береться як початковий, а інший (пункт N) – як кінцевий. На кожному із цих пунктів повинно бути один або два орієнтирних напрямки на місцевості з відомими дирекційними кутами α_Н і α_К.

У разі відсутності орієнтирних напрямків на місцевості вихідні дирекційні кути для прокладання ходу можуть бути визначені гіроскопічним або астрономічним способом.

Наявність двох вихідних пунктів і орієнтирних напрямків на початку і в кінці розімкненого ходу повністю забезпечують контроль польових кутових і лінійних вимірювань, тому він є основним і найбільш надійним видом ходу.

Рисунок 1 – Розімкнений хід

Продовження додатка В

У тих випадках, коли за умовами обстановки розімкнений хід продовжити неможливо, застосовують замкнений хід. Замкнений хід, рис.2, спирається своїм початком і кінцем на один вихідний пункт (на рисунку – пункт М), з якого є один-два орієнтирних напрямки з відомими дирекційними кутами α_Н і α_К.

Рисунок 2 – Замкнений хід

Висячий хід, рис.3, спирається на вихідний пункт тільки одним своїм кінцем.Тоді у висячому ході виключається контроль кінцевих результатів топогеодезичної прив’язки, тому число сторін у висячому ході допускається не більше трьох. З метою виключення грубих помилок хід повинен закінчуватися на найближчій контурній точці, а дирекційний кут кінцевої сторони висячого ходу визначається за допомогою магнітної стрілки бусолі.

У практиці топогеодезичної прив’язки на геодезичній основі висячий хід застосовується у виключних випадках і тільки за умови незначного віддалення точок, що прив’язуються, від вихідного пункту.

Рисунок 3 – Висячий хід

Продовження додатка В