Індустріальна модернізація

• Складіть план короткого повідомлення на тему: Прояви індустріальної модернізації в українських землях на початку ХХ ст.

На межі ХІХ–ХХ ст. із завершенням промислового перевороту в провідних галузях української промисловості виникли матеріально-технічні та соціальні передумови для подальшого розвитку економіки та індустріалізації. Так, на початку XX ст. у Наддніпрянській Україні працювало 17 металургійних заводів. Найбільш потужно металургійна промисловість розвивалася у Катеринославській та Херсонській губерніях.
У 1900 р. порівняно з попереднім десятиріччям виробництво заліза і сталі збільшилось у 27 разів. Енергооснащеність металургійних підприємств в Україні у 42 рази перевищувала аналоги Уралу, а продуктивність праці робітника металургійного заводу була в 6 разів вища. На металургійних заводах широко впроваджувалися електричні двигуни. Південноукраїнські металургійні підприємства були достатньо великими. Наприклад, на Юзівському заводі працювало 5–6 тис., Олександрівському – 4 тис., Кам’янському – близько 3 тис. осіб

Металургійний завод у Юзівці кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Перехід металургії на мінеральне паливо зумовив високі темпи розвитку нової галузі важкої індустрії – коксового виробництва. На відміну від кам’яновугільних копалень, воно одразу виникало у вигляді великих підприємств. Продуктивність коксових устаткувань металургійних заводів становила 3,5–4,5 млн пудів на рік, тоді як копалень – 0,3–1,8 млн пудів.
Південь також став центром сільськогосподарського машинобудування. У Катеринославській губернії діяло 33, Таврійській – 19, Херсонській – 16 підприємств із виробництва сільгоспмашин і знарядь. Заводи Одеси, Харкова, Єлизаветграда, Білої Церкви, Києва відігравали важливу роль у виробництві сільськогосподарських машин, а також апаратів, насосів для цукрової, винокурної, лісопильної та інших галузей промисловості. Одначе машини, виготовлені українськими підприємствами, за своєю вартістю та якістю поступалися іноземним. Мало вироблялося машин для самої промисловості, зокрема для машинобудування.
На межі століть набагато швидше, ніж в інших промислових районах Російської імперії, розвивалась і залізорудна промисловість у Наддніпрянській Україні. Тут понад 75% загального обсягу продукції припадало на велике машинне виробництво.
Технічно передові великі кам’яновугільні підприємства поступово перетворювались на переважну форму виробництва кам’яновугільної промисловості Донбасу. За перше десятиріччя ХХ ст. потужність механічних двигунів у Донбасі зросла в 10 разів. Тут вперше почалося дослідне застосування врубових машин. Але технічний прогрес у цій галузі не набув широкого розвитку, оскільки вона мала великі резерви дешевої робочої сили.
Галузями великої промисловості всеросійського значення стали цукрове, бо­рошномельне, спиртогорілчане виробництво. З галузей, що переробляли тваринницьку продукцію, успішно розвивалася шкіряна.
На західноукраїнських землях процеси індустріальної модернізації охопили нафтодобувну промисловість. Істотні зміни відбулися із застосуванням глибинного буріння. Зростала кількість парових двигунів. За кілька десятиріч технічна оснащеність праці у нафтодобуванні значно підвищилась. Якщо в середині ХІХ ст. у всій галузі працювало 5 парових машин, то 1904 p. їх нараховувалось уже 347. На початку XX ст. нафтодобувна промисловість зазнала технічної реконструкції: закривалися невеликі криниці, ями, розпочалося буріння свердловин завглибшки понад 1000 м. Внаслідок застосування нової бурильної техніки зростав щорічний видобуток нафти: з 40–70 тис. т в останнє десятиріччя ХІХ ст. до 325 тис. т 1900 p.
Крок уперед зробила лісопереробна та хімічна промисловість, де на початку ХХ ст. працювало три великих на той час підприємства (у Великому Бичкові в Закарпатті, у Тур’ї-Бистрій, у Перечині), кожне з яких нараховувало по 300–600 робітників. У цілому індустріальна модернізація в західноукраїнських землях відбувалася повільніше, ніж у підросійській Україні.
Індустріальні відносини в сільському господарстві поширювалися в основному в Катеринославській, Херсонській, Таврійській, Київській, Подільській, Волинській губерніях. У Чернігівській губернії переважала відробіткова система, змішана система господарювання домінувала у Полтавській і Харківській губерніях. У Східній Галичині майже 47% фільварків* перебували в оренді у підприємців-фермерів. Одночасно у 35 з 50 повітів були поширені відробітки.