Поняття зовнішніх зносин. Органи зовнішніх зносин.
ДИПЛОМАТИЧНЕ ТА КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО
Державна територія з міжнародно-правовим режимом.
Користування деякими територіями держави може бути врегульоване не тільки внутрішньодержавними правовими актами, а й нормами міжнародного права. Це може бути викликано проходженням через територію держави важливих міжнародних шляхів (рік, каналів та ін.), передачею
Наявність міжнародно-правового регулювання державною територією іноді не враховується у внутрішньому праві. Тим часом навряд чи можна назвати хоча б одну державу світу, в якої не було б територій з елементами міжнародно-правового регулювання. Такими територіями держави зазвичай є: територіальне море, внутрішні води, повітряні коридори, міжнародні та прикордонні ріки й озера, міжнародні протоки, міжнародні канали. У міжнародній практиці зустрічаються й інші випадки міжнародно-правового регулювання користування державною територією. Такими є, наприклад, кондомінімуми, без'ядерні зони, архіпелаг Шпіцберген.
Поширення міжнародно-правового регулювання на державну територію чи окремі її частини закріплюється у спеціальних міжнародних договорах. Так, щодо територіального моря в Конвенції з морського права 1982 р. сказано: «Суверенітет над територіальним морем здійснюється з дотриманням чинної конвенції й інших норм міжнародного права» (п. З ст. 2).
Тривалий час архіпелаг Шпіцберген не входив до складу території жодної держави. Статус «нічийної території» островів Шпіцбергена було закріплено ще в 1872 р. угодою між Росією, Норвегією та Швецією. На Паризькій конференції 1920 р. між Норвегією, Швецією, Англією, США, Францією, Італією, Данією, Нідерландами та Японією було укладено Договір про Шпіцберген, за яким суверенітет щодо архіпелагу було закріплено за Норвегією, а учасникам договору було надано право на гірничий промисел, рибну ловлю, полювання на морського звіра на островах архіпелагу та архіпелажних водах. Радянський Союз приєднався до договору 7 травня 1935 р.
7. Поняття зовнішніх зносин. Органи зовнішніх зносин.
8. Дипломатичні представництва.
9. Голова дипломатичного представництва.
10. Дипломатичні привілеї та імунітети.
11. Консульські установи.
12. Спеціальні місії.
Відносини між суб'єктами міжнародного права постійно розширюються та поглиблюються. Особливою галуззю цих відносин є зовнішні зносини. Поряд з дипломатичними, консульськими зносинами, спеціальними місіями, здійснюваними державами, усе більшу активність у галузі зовнішніх зносин виявляють міжнародні міжурядові організації, що здійснюють зносини не тільки з державами-членами, але й між собою. Виникають нові форми офіційних міжнародних зносин за участю різних суб'єктів міжнародного права (військові інспекції, місії іноземних і міжнародних спостерігачів та ін.). Усе це складає галузь зовнішніх зносин суб'єктів міжнародного права.
Діяльність у галузі зовнішніх зносин має особливості, що відрізняють її від інших форм підтримки відносин між суб'єктами міжнародного права. Насамперед це зовнішньополітична діяльність, тобто діяльність у галузі здійснення політики, пов'язана з відносинами між визначеними видами цих суб'єктів, що виникає або із приводу, або внаслідок цих відносин. Іншими словами, учасниками зовнішньополітичних відносин є не всі та не будь-які суб'єкти міжнародних відносин, а також не будь-які суб'єкти міжнародного права (дипломатичні чи консульські відносини неможливі між міжнародними міжурядовими організаціями).
Зовнішні зносини – частина загальної системи міждержавних відносин і міжнародної діяльності кожної держави, що охоплює лише офіційні, підтримувані за допомогою особливих державних органів переважно політичні зв’язки і відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права з метою здійснення їх зовнішніх функцій мирними засобами відповідно до основних принципів міжнародного права.
Дипломатичне та консульське право – це галузь міжнародного публічного права, яка складається із принципів та норм, що регулюють офіційні відносини та зв’язки між державами та іншими суб’єктами міжнародного права і здійснюються за допомогою органів зовнішніх зносин.
Органи зовнішніх зносин держави поділяються на внутрішньодержавні та закордонні. До внутрішньодержавних органів відносяться ті, які постійно знаходяться на території держави.
Внутрішньодержавні органи поділяються на органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції. До органів загальної компетенції відносяться голова держави, уряд, голова уряду, відомство зовнішніх зносин. До органів спеціальної компетенції відносяться всі міністерства (крім МЗС) та центральні відомства.
До закордоннихорганів зовнішніх зносин відносяться дипломатичні представництва держави; консульські установи; торгові представництва та постійні представництва держави при міжнародних організаціях.