Сімейне виховання.
ІІІ.
ІІ.
Від виховних відношень, які склалися. Відношення виховні: причини, умови, погляди, життєва позиція, мотиви поведінки. Мудре правило практичної педагогіки: якщо бажаєте добре виховувати, добивайтеся роз положення вихованця.
2. від відповідності мети і організації дій, які допомагають цю мету досягти. Організація дій включає в собі всю сукупність впливів, відношень, умов, форм і методів роботи.
3.від відповідності соціальної практики і характеру (направленості, змісту) виховного впливу на вихованців. Виховний процес супроводжуєтьсятим, що людина мислить і діє, отримує знання і набуває практичний досвід, засвоює норми і правила соціальної поведінки і тут же перевіряє їх на практиці.
4. від сукупної дії об’єктивних і суб’єктивних факторів.
Суб’єктивні:
а) вихователі і вихованці
б)складені відносини;
в)психологічний клімат.
Об’єктивні:умови виховання (матеріально-технічні, санітарно-гігієнічні, соціальні).
5.від інтенсивності виховання і самовиховання. Самовиховання –діяльність людини, яка спрямована на вдосконалення своєї особистості. Воно залежить від змісту життя вихованців, їх інтересів, характерних для того чи іншого віку. Самовиховання є супутником виховання і в той же час стає його результатом. Для успіху самовиховання важливим є, щоб вихованець навчився вірно оцінювати свої позитивні якості і недоліки, силою волі долати перешкоди.
6. від активності його учасників в педагогічній взаємодії.
7. від ефективності процесів, які його супроводжують – розвиток і навчання. Розвиток особистості виражається в якісній зміні психологічної діяльності людини, в формуванні в неї нових якостей, рис характеру. Виховання поліпшує розвиток, розвиток прокладає шлях більш успішному вихованню. Якщо ці зв’язки порушуються, то виникають серйозні утруднення, які самим негативним образом відображаються і на розвитку, і на навчанні, і на вихованні особистості.
8. від якості виховного впливу. Педагогічний вплив вихователів на вихованців припускає цілеспрямовану організацію їх діяльності, спілкування, систематичного і планомірного розвитку інтелектуальної, емоційної і вольової сфер відповідно поставленої мети.
9. від інтенсивності впливу на «внутрішню» сферу особистості. «Внутрішня сфера» - система мотивів, потреб, емоцій, інтелекту особистості. Вплив оточення, переломлюючись через досвід, через потреби самої особистості, стають її надбанням.
10. від сполучення педагогічного досвіду і рівня розвитку вербальних і сенсомоторних процесів вихованців.
11. від інтенсивності і якості взаємовідносин (спілкування) між самими вихованцями. Взаємо виховання впливає на становлення особистості тому, що виховують однолітки й друзі. В такому випадку цілі й зміст виховання не тільки краще розуміються, але й приймаються часто некритично й зразу («З ким поведешся, від того й наберешся»).
Зміст виховання – система знань, умінь і навичок, якостей і рис особистості, стійких навичок поведінки, якими повинні оволодіти вихованці відповідно поставленим цілям і завданням.
Розумове, фізичне, трудове, політичне, моральне, естетичне виховання злиті в цілісний педагогічний процес, дають можливість досягти головної мети виховання – формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості.
Ідеї сучасної ідеології виховання:
1. реалізм цілей виховання: різносторонній розвиток особистості, яка спирається на його здібності і обдарованість. Засіб досягнення цієї мети – засвоєння людиною базових основ культури: економічна культура і культура праці, політична, демократична, правова, моральна і екологічна, художня і фізична, культура сімейних стосунків.
2.спільна діяльність дітей і дорослих.
3.самовизначення. Культура життєвого самовизначення характеризує людину як суб’єкта власного життя і власного щастя. Гармонія людини з собою.
4. особистісна спрямованість виховання. Центром виховання повинна бути людина певного віку (розвивати її інтелектуальні нахили і інтереси, своєрідність характеру, почуття власної гідності).
5. добровільність. Людей не можна заставити виховуватись. Реалізація ідеї співробітництва. Вихователь повинен спиратися на інтерес, романтику, почуття товариства і громадського обов’язку, прагнення до самодіяльності і творчості.
6. колективна спрямованість.
Гарно організоване виховання повинно підготувати людину до трьох головних ролей в житті – громадянина, робітника, сім’янина.
Під результати виховного процесу розуміється досягнутий особистістю чи колективом рівень вихованості.
Критерії вихованості – це теоретично розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості.
Принципи виховання – це загальні вихідні положення, в яких відображаються основні вимоги до змісту, методів, організації виховного процесу.
Вимоги, які пред’являються до принципів виховання:
1. обов’язковість – вимагають обов’язкового і повного втілення в практику.
2.комплексність – їх одночаснезастосування на всіх етапах виховного процесу.
3. рівнозначність – серед принципів нема головних чи другорядних.
Принципи виховання:
1. суспільна спрямованість виховання.
2. зв’язок виховання з життям, працею.
3. опора на позитивне в вихованні.
4. гуманізація виховання.
5. особистісний підхід.
6. єдність виховних впливів.
Суспільна спрямованість виховання – при реалізації цього принципу треба добиватися практично-змотивованої взаємодії з вихованцями. Цей принцип вимагає підкорення всієї діяльності педагога завданням виховання покоління людей в відповідності з державною стратегією виховання і спрямування діяльності вихователів на формування соціально потрібного типу особистості.
Метод виховання – це шлях досягнення заданої мети виховання. Методи – це способи впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку вихованців з метою вироблення в них заданих метою виховання якостей.
Цілі виховання можна досягти різними шляхами. Скільки їх всього? В принципі стільки, скільки зможе знайти вихователь, співробітничаючи зі своїми вихованцями, спираючись на їх сили, можливості і бажання. Конструювання, вибір і вірне застосування методів виховання – вершина педагогічної майстерності. Відшукати вірні шляхи, які максимально відповідають умовам конкретного процесу виховання, дуже важко.
Частне (приватне) вдосконалення методів виховання називається прийомами виховання. Прийом виховання – частина загального методу, окрема дія (вплив), конкретне покращення. Образно кажучи, прийоми – це незвідані стежинки, які прокладає вихователь разом з своїми вихованцями, щоб скоріше досягти мети. Якщо ними починають користуватися й інші викладачі, то поступово прийоми перетворюються в методи.
Виділяють поняття засоби виховання. Під прийомом розуміється одиничність впливу, під засобом – сукупність прийомів. Засіб – це вже не прийом, але ще й не метод. Наприклад, праця – це засіб виховання, але показ,, оцінка праці, вказівка на помилку в праці – це прийоми. Слово (в широкому розумінні) – засіб виховання, але репліка, іронічне зауваження, порівняння – прийоми.
Немає методів гарних чи поганих, жоден шлях виховання не може бути заздалегідь проголошений ефективним чи неефективним без урахування тих умов, в яких він застосовується.
Вибір того чи іншого методу глибоко причинно обумовлений. На практиці завжди стоїть завдання не просто застосовувати один з методів, а вибрати найкращий, оптимальний. Вибір методів – це завжди пошук оптимального шляху виховання. Оптимальним називається найбільш вигідний шлях, який дозволяє швидко і з розумними витратами енергії, засобів досягти накресленої мети.
Загальні принципи (умови, фактори), які визначають вибір методів виховання:
1.цілі і завдання виховання. Яка мета, такими повинні бути й методи виховання.
2.зміст виховання. Треба розуміти, що одні і ті ж завдання можуть бути наповнені різним змістом. Ось чому важливим є вірне ув’язування методів не зі змістом взагалі, а з конкретним змістом.
3. вікові особливості вихованців. Вік - це не просто число прожитих років. За ними - надбаний соціальний досвід, рівень розвитку психологічних і моральних якостей.
4. рівень сформованості колективу.
5. індивідуальні і особистісні особливості вихованців. Загальні методи, загальні програми – лише канва виховної взаємодії. Потрібна їх індивідуальна і особистісне коректування (особистісне «Я»).
6. умови виховання: матеріальні, психофізіологічні, санітарно-гігієнічні, відноси, які складаються в групі, стиль педагогічної взаємодії.
7. засоби виховання: наочні посібники, засоби масової інформації, педагогічна техніка (мова, міміка, рухи тощо).
8. рівень педагогічної кваліфікації
9. час виховання.
10. очікувані наслідки.
Класифікація методів виховання (спрямованість, застосування, особливість):
1. за характером:
- переконання,
- вправа,
- заохочення,
- покарання.
2. за результатами:
- впливи, які створюють моральні установки, мотиви, відношення, уяви, поняття, ідеї,
- впливи, які створюють звички, визначають той чи інший тип поведінки.
3. за спрямованістю:
- методи формування свідомості особистості,
- методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки,
- методи стимулювання поведінки і діяльності.
Методи виховання:
1. методи формування пізнання:
- розповідь,
- пояснення,
- лекція,
- етична бесіда,
- умовляння (увещевание),
- навіювання,
- інструктаж,
- диспут,
- доклад,
- приклад.
2. методи організації діяльності й формування досвіду поведінки:
- вправа,
- приучення,
- педагогічна вимога,
- суспільна думка,
- доручення,
- виховні ситуації.
3. методи стимулювання:
- змагання,
- заохочення,
- покарання.
Основні напрямки виховної роботи:
1. Розумове і моральне виховання.
2. Правове, екологічне і трудове виховання.
3. Статеве, фізичне і сімейне виховання.
4. Естетичне виховання.
1. Розумове виховання - це цілеспрямована діяльність педагога по розвитку розумових сил і мислення учня, по прищепленню йому культури розумової праці.
Завдання розумового виховання:
1. озброєння учня знаннями основ наук;
2. формування наукового світогляду;
3. оволодіння основними операціями мислення (аналіз, синтез);
4. формування умінь, навичок розумової праці.
Культура розумової праці:
1. уміння розумової праці, здатність робити все точно і охайно, тримати в порядку робоче місце, матеріали;
2. уміння зосереджено і уважно працювати;
3. уміння долати труднощі;
4. розвиток пам'яті і використання різних її видів (зорової, моторної, логічної);
5. оволодіння деякими раціональними способами розумових дій;
6. уміння вести спостереження і запаси;
7. уміння контролювати себе. ^
Науковий світогляд - це цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань, почуттів, які визначають ставлення людини до оточуючої дійсності і самої себе.
Підсистеми світогляду:
1. найбільш загальні знання, як основа формування поглядів і переконань;
2. світоглядні уміння (розумові операції, робити висновки і т.д.);
3. сукупність почуттів, в яких виражається позиція особистості;
4. вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, принциповість).
Шляхи формування наукового світогляду:
1. в процесі вивчення навчальних дисциплін;
2. в позаурочний час (виховні заходи, залучення учнів до різноманітних видів діяльності, пов'язаних з корекцією помилкових світоглядних понять, поглядів);
3. соціальна і професійна позиція педагога і її значення для формування світогляду вихованців.
Моральне виховання - це виховна діяльність школи, сім'ї, оточуючого середовища людей, що має метою формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів і навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь в практичній діяльності.
Мораль - це система поглядів і уявлень, норм, принципів, правил і оцінок, що регулюють поведінку людини. Мораль є однією із форм суспільної свідомості.
Основні завдання морального виховання:
1. формування в учнів моральних понять, поглядів, переконань;
2. виховання моральних почуттів;
3. формування навичок і звичок моральної поведінки.
Основні регулятори морального виховання:
1 .совість
2. сором
3. усвідомлення обов'язку і моральних норм суспільства. Методологічною основою морального виховання є етика - наука про мораль, її природу, структуру та особисті походження і розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в умовах суспільства. Зміст морального виховання:
- формування національної свідомості.
Основні завдання формування національної свідомості:
1. виховання любові до рідної землі, свого народу;
2. освоєння молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури, власної національної гідності.;
3. залучення молоді до практичних справ розбудови нашої державності;
4. формування в учнів почуття гідності і гордості за свою державу, вірності Україні.
Етапи формування національної свідомості:
1. Етап етнічного самоусвідомлення - усвідомлення особистістю своєї належності до якогось народу, його культури, традицій.
2. Етап національне - політичного самоусвідомлення.
3. Етап громадське -державного самоусвідомлення.
Система моральних цінностей:
1. Абсолютно вічні -загальнолюдські
А) доброта;
Б) краса;
В) любов;
Г) чесність;
Д)мудрість.
2. Національні: патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять.
3. Громадські: права і свободи людини, обов'язки перед іншими людьми, повага до закону.
4. Сімейні: закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків.
5. Цінності особистого життя, стиль приватного життя, господарський успіх, поведінка.
- Виховання непримиримого ставлення до наркотиків:
Основні завдання:
1. Озброїти учнів знаннями про шкідливість різних видів наркотиків, згубні їх наслідки. Формування у них правильних поглядів на це соціальне зло;
2. Формування у учнів певних психологічних "гальм", які б стримували їх у сприятливих для вживання наркотиків умовах;
3. Прищеплення непримиримого ставлення до фактів вживання наркотиків своїми ровесниками, залучення їх до боротьби з цим злом;
4. Своєчасне виявлення тих, хто вживає наркотики, проведення з ними індивідуальної виховної роботи.
Зміст антинаркотичної виховної роботи.
1. Подолання у учнів неправильного уявлення про нібито позитивні властивості наркотиків;
2. Розкриття негативного впливу наркотиків на організм людини, її здоров'я;
3. Наркотики і розлад сім'ї;
4. Наркотики і злочинність;
5. Наркотики і спадковість;
6. Наркотики і їх вплив на психіку, продуктивність праці;
7. Наркотики і побутовий травматизм.
Шляхи антинаркотичної роботи:
1. в процесі вивчення навчальних дисциплін;
2. особиста позиція вихователя щодо наркотиків;
3. в позаурочний час (бесіди, лекції, тематичні вечори, вечори запитань в відповідей).
- Виховання свідомої дисципліни, обов’язку і відповідальності.
Дисципліна - це певний обов'язковий порядок поведінки колективу, громадян, діяльності організації, що відповідає нормам права і моралі суспільства або вимогам певної організації.
Свідома дисципліна - проявляється в суровому виконанні суспільних вимог, принципів і норм поведінки.
Обов'язок - усвідомлена система громадських і моральних вимог суспільства особистістю, що диктується соціальними потребами і конкретними цілями та завданнями певного історичного стану розвитку.
Відповідальність - якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з точки зору користі або шкоди для суспільства.
Функції дисципліни:
1. умова нормальної навчальної діяльності;
2. засіб організації діяльності, обмеження, гальмування нерозумних дій і вчинків.
Шляхи формування свідомої дисципліни:
1. ознайомлення людини з правилами поведінки, з правами і обов'язками;
2. організація порядку і дисципліни;
3. організація режиму праці і відпочинку;
4. використання громадської думки;
5. раціональне використання методів заохочення і покарання;
6. роль традицій;
7. єдність вимог педагогів і батьків;
8. попередження і подолання причин недисциплінованості.
2. Правове виховання. Завдання:
1. озброєння людей знаннями законів,- підвищення рівня їх юридичної обізнаності;
2. формування правової свідомості, яка визначає їх ставлення до вимог законів і правил співжиття;
3. виховання поваги до держави і права, розуміння необхідності їх дотримання;
4. подолання в свідомості окремих людей помилкових навичок і звичок
поведінки, що сформувались під впливом негативних явищ.
Зміст:
1. знайомство і вивчення положень державного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального, сімейного та інших галузей права.
2. Знайомство і вивчення конвенції про права людини.
Екологічне виховання - це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людей екологічної культури.
Завдання:
1. накопичення екологічних знань;
2. виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її;
3. формування вмінь і навичок діяльності на природі.
Основні положення змісту екологічного виховання:
1. світ природи - середовище перебування людини, яка має бути в збереженні цілісності, гармонії, чистоти в природі;
2. осмислення екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати рекомендації розумної взаємодії з нею;
3. естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за збереження, спонукає до природно-охоронної діяльності;
4. розуміння наслідків тих чи інших дій людини в природі.
Трудове виховання - процес формування у людей позитивного ставлення до праці.
Трудове навчання - спеціально організований процес формування трудових навиків та прийомів трудової діяльності на основі одержаних знань.
Мета: психологічна і практична підготовка до майбутньої трудової діяльності, прищеплення любові до праці і поваги до людей праці.
Завдання:
1. Формування потреби і розуміння необхідності праці;
2. Формування необхідних трудових умінь і знань;
3. Формування культури трудової діяльності, бережливого ставлення до результатів людської праці;
4. Формування інтересу до праці.
Система трудового виховання:
1. навчальна праця як перший і важливий обов'язок;
2. трудове навчання;
3. практика.
Види трудової діяльності:
1. трудова діяльність, пов'язана з учбовими заняттями;
2. суспільно-корисний труд.
- Статеве виховання:
1. формування моральних взаємовідносин між людьми різної статі;
2. формування наукових понять про біологічні і соціальні проблеми статі, особливості розвитку і поведінки чоловіка і жінки;
3. розвиток залежно від статі рис жіночого і мужності.
Основні аспекти:
1.загально-педагогічний - виховання волі, культури почуттів, засвоєння норм моралі;
2. юридичний - знання основ сімейного законодавства;
3. санітарно-гігієнічний - гігієна жіночого і чоловічого організму.
Форми статевої освіти:
1. уроки;
2. лекції;
3. бесіди;
4. диспут;
5. тематичні вечори;
6. молодіжні клуби;
7. самоосвіта.
Сім'я - перша ланка, яка забезпечує підготовку молоді до створення власної сім'ї, набуття досвіду сімейних відносин.
На сімейне виховання впливають всі вище перелічені і розглянуті види виховання:
- розумове;
- моральне;
- трудове;
- естетичне;
- фізичне.