Кремля. 1844.
Образи Тропініна несуть печатку добродушності та ідилічної простоти. В цьому відбився художник-реаліст, що відобразив у своїй творчості зрослу самосвідомість і, разом з тим, патріархальну простодушність російського селянина.
Жінка у вікні (Казначейша). 1841. Старий, що обстругує милицю. 1830-ті.
Венеціанов Олексій Гаврилович (1780-1847)
В діяльності і в творчості Олексія Гавриловича Венеціанова (1780-1847) відбилось настійне намагання створити народне реалістичне мистецтво Росії.
На очах Венеціанова відбулось вигнання кріпосних людей з Академії мистецтв у Петербурзі (1817 р.). Ця несправедливість, вочевидь, глибоко схвилювала художника-патріота.
Венеціанов на свій страх і ризик вирішив створити школу для талановитих юнаків – вихідців з народу. При цьому він висунув власну творчу і педагогічну програму.
Художник говорив, що живописець повинен дивитись на природу незалежно і свіжо: “Справа полягає в тому, щоб нічого не зображувати інакше, як тільки в натурі, і підкорятись їй одній, без будь-якого домішку якого б там не було художника, тобто не писати картини а ля Рубенс, а ля Рембрандт, але просто, так би мовити, а ля натура”.
В картинах Венеціанова “Гумно», “Чистка буряка ”, “Ранок поміщика ”, “Захарка”, “Хлопець з мітлою ”, “На пашні. Весна, “Дівчина з телям», “Пастушок, що спить ” знайшло своє відображення життя патріархального російського села. Душевне благородство, моральна чистота, доброта, працелюбність простого народу виражені у Вененціанова з справжньою художньою правдивістю.
В картинах Венеціанова немає драматичної дії, зіткнень і конфліктів. Тут панують тиша і спокій.
Гумно. 1821. Санкт-Петербург, Російський музей.
Пастушок, що спить. 1823-26. Санкт-Петербург, Російський музей.
Портрет М.А.Венеціанової. 1810-ті.
На пашні. Весна. Сер. 1820-х. Москва, Третьяковська галерея.
На жнивах. Літо. 1820-ті. ТГ.
Женці. ІІ пол.. 1820-х.
Дівчина у хустці. Олія.
