У законах мислитель бачив силу, що формує суспіль­ний порядок, перешкоджає сваволі чиновників, закріплює і гарантує недоторканність особистих прав і свобод людини.

Право Драгоманов оцінював за тим же критерієм, що і дер­жаву: наскільки дана правова система служить людині і грома­дянину. В ідеалі право, закон, на його думку, — вираз загальної волі народу. Тільки на ній повинен ґрунтуватися закон. Політичні свободи, їх обсяг у державі визначають характер і значен­ня права.

Держава — політична організація суспільства. У кожній сучас­ній державі — з виборною чи спадковою верховною владою, республіканським чи монархічним ладом, унітарним чи союз­ним устроєм — влада гнітить простих людей. Навіть у парламе­нтських республіках, на думку Драгоманова, депутати стали мати зверхність над народом і самостійно, без волі народу вирішува­ти державні справи. Неміцність сучасних держав є результатом економічної нерівності людей — істина, відома ще Аристотелю.

Держава і закони, за вченням мислителя, приходять на зміну племінно-родовій колективності та індивідуальній сім'ї в результаті прогресу суспільства. Причому головним стимулом соціального поступу мислитель називав еконо­мічний прогрес.

Погляди на державу і право М.Драгоманова

Проблема державності в творчості Лесі Українки. 1871-1913

Соціальний дарвінізм І.Франка (1856-1916).

Ідея федеративного устрою слов’янства Остапа Терлецького.1850-1902

Радикальний демократизм М.Павлика 1853-1915

С.Подолинський – засновник течії українського соціалізму 1850-1891.

Ліберально-демократичні ідеї В.Антоновича1834-1908

Погляди на державу і право М.Драгоманова.1841-1895

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВА ІДЕОЛОГІЯ ЛІБЕРАЛЬНОГО ТА РАДИКАЛЬНОГО ДЕМОКРАТИЗМУ В УКРАЇНІ 4 ГОД

ЛЕКЦІЯ 7.

Наприкінці ХІХ - початку XX ст. в Україні поширився лібералізм. Хоча український лібералізм мав і серйозне іс­торичне підґрунтя, але передовсім він став тогочасним домінуючим світоглядом у середовищі культурницької еліти, завдячуючи Михайлу Драгоманову (1841-1895) - заснов­нику новітнього вітчизняного конституціоналізму, який зробив значний внесок у розвиток політичної та правової ідео­логії ліберального й демократичного рухів в Україні

Досліджуючи генезис та сутність права і держави, мисли­тель вважав, що вони є закономірними явищами, які вини­кають у процесі розвитку суспільства. Проте вони не є ста­лими. Всі правові та політичні інститути, а також правовий порядок із часу свого виникнення зазнають постійних змін. Причому їх виникнення — це природний історичний про­цес, який ніхто не може зупинити.

Державно-правові установи формуються не зненацька, а закономірно, в результаті тривалого часу. Водночас М. Дра­гоманов визнавав, що є чинники, які можуть прискори­ти або стримати цей процес, але вони не є визначальними. Найбільш суттєвим чинником, що сприяв виникненню дер­жави і права, мислитель вважав розвиток людського розуму, який викликав зміну поглядів на порядки в додержавну епо­ху, а також ускладнення суспільних відносин та виникнення об'єднань людей (сім'ї, роду, племені та інших колективів). Рівночасно виникнення держави і права стимулювалося культурними, економічними, соціальними і політичними чинниками.

За Драгомановим, суспільний прогрес, історія — не просто сума змін, а прогрес в усвідомленні свободи, в якому старе є фундаментом нового. Виникнення права, держави він пояснював як природний історичний процес людського співжиття, резуль­тат розвитку людського розуму, сім'ї, матеріальних умов і кла­сової боротьби. Початком суспільного життя у народів Європи й Азії вважав громаду. Різний рівень суспільного і політичного життя, різниця історичних і географічних умов, вважав учений, — причини різних форм національного права і держави.

Людське суспільство, згідно з Драгомановим, утворюючись поступово, «знизу вгору» — від сім'ї, громади до держави, вті­лює принцип його демократичної організації, єдино вірний і для організації державного управління, і для правової системи.

Російська ж держава — деспотична, а уряд її — тиранічний, який мало змінився після реформ, писав він у роботі «Питання про історичне значення Римської імперії і Тацит». Отже, головний принцип оцінки будь-якої політичної системи, вважав Драгоманов, — наскільки вона служить людям.

Держава, по-перше, повинна відповідати природним потребам життя народу, вважав мислитель, виключати убогість і безправ'я.

По-друге, не форма правління, а правовий статус особистості, права, якими наділені громадяни держави, визначають її сутність.

По-третє, цю сутність характеризують економічне становище народу, рівень його гніту державним апаратом чи парламентом, ста­новище з правами націй у державі. При державній централізації не може бути скільки-небудь дійсної свободи, державного вирішення національного питання. Майбутнє — за федерацією.

Дра­гоманов підкреслював: закон повинен бути для всіх один і перед ним всі повинні бути рівні, у т. ч. і законодавці. Призначення права в державі — закріплення насамперед політичних свобод. Тому політична боротьба — це боротьба за права, закони, які надали б людям рівні і широкі особисті і громадянські свободи.

У своєму «Проекте оснований украинского общества «Воль­ный союз — Вільна Спілка», що мав на меті «політичне, еконо­мічне і культурне звільнення і розвиток українського народу і живучих серед нього іноплемінних колоній», Драгоманов на пе­рше місце ставить: «А) Права людини і громадянина...Б) Само­врядування».

Під правами людини він розумів недоторканість особи й житла, заборону тілесних покарань і страти, таємність листування, свободу вибору місця проживання й занять, недоторканість гідності, національності й національної мови у приватному та громадському житті, свободу слова, преси, театрів і навчання, зібрань, запитів і заяв знаками-малюнками, знаменами, процесіями без порушення громадського порядку й за дотримання безпеки громадян, свободу об'єднань і товариств тощо.

До основних прав людини і громадянина автор проекту від­носить:

особисті права — право на життя, свободу й особисту недоторканність, заборону катувань і ганебних покарань, рівність прав усіх незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релі­гії, рівність усіх перед законом і право на рівний захист закону, право на правосуддя та ін.;

громадянські права — свобода вибору місця проживання і занять; право володіння майном, громадян­ське і кримінальне переслідування посадових осіб і установ за порушення інтересів громадян та ін;

політичні права — право на свободу думки, мови, друку, совісті і релігії, переконань і їх во­левиявлення, право на свободу мирних зборів і асоціацій, на участь в управлінні країною, користування національною мовою в приватному і публічному житті. Політичні права М. Драгоманова включали в себе загальне виборче право, право виборців давати накази депутатам, гласне ведення всіх державних справ, необхідність ураховувати думку меншості, всіх національних меншин.

Реалізація політичних прав і свобод неможлива без їх економічного забезпечення. Серед цих проблем він виділяє: полегшення тягаря військових повинностей, повернення всіх податків на потреби народу, безкоштовне початкове навчання дітей, обладнання притулків для сиріт, калік і старих людей, створення можливостей для викупу полів, вод, лісів, залізниць у власність держави, областей, волостей тощо.

М. Драгоманов писав, що для кожної людини недоторкан­ність її індивідуальних прав значно істотніше навіть права впливати на державні справи. Більш того: питання про особисті пра­ва важливіше питання про представницьке правління. У дусі часу він теоретично довів, що права людини являють собою єди­ний комплекс і пріоритетність одних порушує інші.