Конституція ФРН 1949 р.

Основні принципи перетворення Німеччини на демократичну державу

Німеччина після Другої світової війни

Німеччина та її союзники зазнали поразки у війні. 17 липня -2 серпня 1945 р. в м. Потсдам відбулася конференція краін-переможниць (СРСР, США та Великобританія). Вони вважали, що з метою перетворення Німеччини на демократичну, миролюбну державу та не­допущення нової війни (обидві світові війни розпочиналися саме на території Німеччини) необхідно основними принципами політики щодо неї визнати демілітаризацію, денацифікацію, демократизацію.

- розпустити німецькі збройні сили та ліквідувати генеральний штаб німецької армії;

- арештувати й віддати до суду німецьких військових злочинців;

- провести чистку державного апарату від військових злочинців;

- знищити монополістичні утворення - опертя фашистського режиму;

- ліквідувати військово-промисловий потенціал Німеччини;

- відновити демократичні інститути влади та місцеве само­врядування.

Територія країни була розділена на чотири окупаційні зони: радянську, американську, англійську та французьку, а Берлін — на відповідні чотири сектори.

Управління країною здійснювана Союзна контрольна рада, що складалася з командувачів зон. Тау грудні 1946 р. в американській і англійській зоні було введено сепаратне управління, внаслідок чого утворилася Бізонія зі своїми спільними органами: Економічною радою. Радою земель, Адміністративною радою. У 1948 р. до Бізони" було приєднано французьку окупаційну зону. Виникла Тризонія. У відповідь у радянській окупаційній зоні теж було запроваджено сепаратне управління. Так було порушено рішення Потсдамської конференції про єдину демократичну Німеччину. Логічним наслідком став поділ Німеччини, що призвів до виник­нення двох держав- Німецької Демократичної Республіки на сході (проголошена 7 жовтня 1948 р.) та Федеративної Республіки Німеччини на заході (проголошена 21 вересня 1949 р.).

Основні засади «франкфуртські документи" - були розроблені в червні 1948 р. на конференції представників оку­паційної влади з прем'єр-міністрами земель у м. Франкфурт-на-Майні.

Після прийняття Основного Закону парламентською радою, його ухвалення окупаційними владами та ратифікації ландтагами земель 23 травня 1949 р. відбулася процедура його підписання Конституції, яка отримала назву Боннської(від назви столиці ФРН - м. Бонн).

Конституція відновила демократичні інститути влади й управління та була подібна до Веймарської конституції. Як і в останній, нова німецька держава була побудована на принципах федералізму та складалася з 10 (нині з 16) земель, самостійних у своєму бюджеті та незалежних одна від одної. Кожна земля мала власну Конституцію, ландтаг, уряд, суд і користувалася значною автономією.

Передбачала Конституція двопалатний парламент ФРН: нижня палата - Бундестаг (федеральний зТзд), верхня палата - Бундесрат (федеральна рада). Власне парламентом є Бундестаг, який скликається з 496 депутатів, котрі обираються загальними, рівними, прямими виборами з таємним голосуванням за змішаною виборчою системою строком на чотири роки.

Бундесрат вважається органом, через який землі беруть участь у законодавстві й управлінні федерацією. У складі Бундесрату - 69 ( яких призначають уряди земель на чотири роки зі свого складу. Кожна земля має в ньому від трьох до п'яти голосів (можуть віддаватися лише одностайно) залежно від кількості населення.

Главою держави Конституція проголосила Президента, що обирається спеціальними федеральними зборами на п'ять років і має такі повноваження як:

- представництво федерації в міжнародно-правових відносинах,

- укладання міжнародних угод, призначення федеральних суддів, і посадовців тощо.

Однак справжня влада зосереджує^-в уряді держави та, зокрема, в руках федерального канцлера, котрого обирає без дебатів Бундестаг за пропозицією Президента республіки.