Групи підвищеного ризику.
Виділяють пацієнтів з підвищеною чутливістю до збудників внутрі-шньолікарняних інфекцій. До них входять:
- новонароджені, головним чином, недоношені діти;
- хворі після оперативних втручань;
- хворі, яким проводили інвазивні лікувальні й діагностичні процеду-
ри (ін'єкція, інтубація, ендоскопія, катетеризація, взяття крові);
- пацієнти зі зниженою резистентністю: хворі на діабет; хворі, які одер-
жують променеву терапію, імунодепресанти; "опікові" хворі; особи
особи літнього віку; хворі, яким проведена нераціональна антибіотикотерапія.
Гнійно-запальні або гнійно-септичні внутрішньолікарняні інфекції виникають при зараженні внаслідок операцій, ін'єкцій, пологів і абортів, у зв'язку з переливанням крові, гемодіалізом, катетеризацією судин та інших процедур.
Етіологія гнійно-запальних інфекцій різноманітна. Найчастішими збудниками цих захворювань є стафілококи, пневмококи, ентеробактерії, грибки. Носіями стафілококів можуть бути 20-70 % і більше медичних працівників пологових будинків і стаціонарів. Серед різних категорій носіїв постійні мають найбільшу епідеміологічну небезпеку. Локалізація стафілококів у носоглотці і на шкірі визначає найбільш типові шляхи передачі - повітряно-крапельний і контактно-побутовий (через руки, предмети і навіть медичний інструментарій). У новонароджених і породіль стафілококи — найчастіша причина гнійно-септичних інфекцій. У травматологічних і опікових відділеннях значну частку становить синьогнійна інфекція. Джерелом зараження стають хворі з гнійно-септичним процесом і носії серед персоналу. Передача збудників відбувається повітряно-крапельним (від персоналу), пиловим (від об'єктів навколишнього середовища) і контактно-побутовим шляхом (через апаратуру, інструментарій, білизну).
В урологічних стаціонарах зараження може відбуватися під час цистоскопії і катетеризації сечовивідних шляхів.
У відділеннях для новонароджених і в дитячих лікарнях відомі внутрішньолікарняні спалахи і спорадичні захворювання на сальмонельоз, викликані "госпітальними" штамами, стійкими в зовнішньому середовищі до дезінфектантів. Під час перебування хворого в стаціонарі зростає роль контактно-побутового механізму передачі. Для дитячих стаціонарів актуальним є інфікування ентеропатогенними кишковими паличками через руки персоналу, заражені предмети. Є епідеміологічні саостереження про зараження через повітря (крапельним або пиловим шляхом), оскільки бактерії виявляли в носі й глотці пацієнтів, в пилюці.
Епідеміологічний нагляд за внутрішньолікарняною інфекцією включає облік, реєстрацію захворювань, розшифровування етіологічної структури, вивчення циркуляції патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів. У цю роботу входить контроль за здоров'ям медичного персоналу (захворюваність і носійство епідеміологічно небезпечних мікроорганізмів). Складовою частиною епідеміологічного нагляду є контроль за дотриманням санітарно-гігієнічного і протиепідемічного режимів у лікувально-профілактичних закладах.
У кожній лікувально-профілактичній установі 1 раз на місяць проводять аналіз захворюваності на внутрішньолікарняні інфекції і розробляють конкретні рекомендації з виконання профілактичних і протиепідемічних заходів. Найбільш поширеними нозологічними формами, які підлягають реєстрації, є генералізовані форми (сепсис, менінгіт, остеомієліт), пневмонії (у пологових
закладах, відділеннях новонароджених і недоношених, у дитячих стаціонарах, у реанімаційних відділеннях лікарень), захворювання шкіри і підшкірної основи (піодермія, абсцес, флегмона), омфаліт, кон'юнктивіт, отит, мастит, ендометрит, ранова післяопераційна інфекція, гострі кишкові захворювання встановленої і невстановленої етіології, уретрит, цистит, пієлонефрит.