Розвиток українського націоналізму в післявоєнний період: С.Бандера, Я.Стецько, Ю.Бойко

Вирішення чорноморської проблеми вважалось одним з найголовніших геополітичних завдань України. Окреслюючи ці завдання Ю.Липа наголошував, що метою української експансії було здобуття чорноморських берегів, відзначаючи, що з давніх часів українці посідали найбільші ріки, які впадають у Чорне море. Тому, вважає Ю.Липа, необхідним для України, її природною потребою є створення Чорноморської федерації, де Україна мала відігравати першу роль.

Практичним проявом цієї доктрини може стати утворена в 1992р Організація Чорноморського Економічного Співробітництва. ЇЇ мета - координація економічного та політичного розвитку, формування фінансово-валютної системи держав Чорноморського регіону.

Геополітичні концепції Ю.Липи мали велике значення для розвитку геополітичної думки України, а також не втрачають вони свого значення (із деяким переосмисленням) і в сучасній Україні. Він орієнтував Україну на творення нових територіально-політичних реалій, які були б, перш за все, вигідними самій Україні.

Поява статті "Союз Визволення України" мала ключове значення для свого часу й простору. По-перше, була прикладом проукраїнськи налаштованих виступів на півдні України, а по-друге, – свідченням того, що такі виступи в царській Росії можливі й відбуваються. У змістових моментах публікації Ю. Липи слід виокремити кілька провідних думок, до яких автор постійно апелює і в правильності яких прагне переконати читача:

1. Союз Визволення України є єдиною організацією, що під час першої світової війни дбає про інтереси українців. Ця думка чітко сформульована на початку статті, коли автор повідомляє про мету появи Союзу, та в тій частині, де йдеться про його діяльність у таборах полонених українців.

Вважаємо, що поданий Ю. Липою детальний аналіз діяльності Союзу Визволення України мав переконати читача в існуванні свідомої і потужної сили, яка опікується майбутньою долею своєї землі, батьківщини, її громадян. Автор постійно наголошує на таких положеннях: Україна стане незалежною; СВУ – це група осіб, яка може реально впливати на розвиток подій; саме ця організація навіть у час війни переймається потребами простих українців.

2. Російська імперія іманентно несе зло і варварство, Європа – високу культуру.

3. Роль України й українців у першій світовій війні – підтримка військ європейських держав і здобуття незалежності після перемоги. Цю ідею Ю. Липа подавав обережно, не наголошував на ній так сильно, як на важливості зовнішньо- і внутрішньополітичних рухів.

4. Україна має всі підстави й можливості відбутися як держава. Аналіз тексту статті дає всі підстави вважати, що публіцист, розмірковуючи про підстави української державності, вважав Союз Визволення України тією організацією, яка: показує Європі самодостатність українського етносу і його прагнення створити державу, яка б стала вододілом між російським варварством і європейською культурою; витлумачує і розвиває в рідного народу політичну, етнічну, національну та іншу самоідентифікацію, яка є запорукою утворення такої держави.

5. Для досягнення своїх цілей Союз Визволення України веде успішну й продуктивну співпрацю з урядами й народами європейських країн. Власне, про це мимохідь згадувалося вище. Ю. Липа наводить кілька показових фактів успішної співпраці з урядами європейських держав, що мало підкреслити впливовість СВУ на міжнародній арені. Крім того, Союз Визволення України написав кілька відозв до болгарського та румунського (поки Румунія дотримувалася у війні нейтралітету) народів. Тексти цих відозв у статті Ю. Липи подані повністю.

6. Для поширення українських ідей серед українців СВУ веде активну діяльність у таборах військовополонених українців. Публіцист не без піднесення зазначає, що Союз Визволення України добився від урядів воюючих європейських держав утворення окремих таборів, де б українцям із російської армії надавалися певні пільги й привілеї. Характеристиці діяльності культурно-просвітньої місії СВУ в подібних таборах автор присвячує достатньо місця (приблизно шосту частину своєї праці), щоб чітко пояснити просвітницьку роль українських діячів.

7. Заперечення звинувачень російської преси в штучності створення й продажності Союзу, його роботі на користь ворогів Росії.

Засновником і керівником цієї організації Українських націоналістів став колишній керівник УВО Євген Коновалець (1891 — 1938). В перших організаційних документах цієї організації зазначалось, що «нація є найвищий тип органічної людської спільноти», метою якої «...в стані її політичного поневолення нагальним постулатом є створення політично-правової організації, означеної «Українська Соборна Держава».

Після вбивства Є. Коновальця в 1938 р. радянським агентом та розпаду в 1940 р. ОУН на дві фракції під проводом Андрія Мельника (1890—1964) та Степана Бандери (1909— 1959) ідеологія цієї організації зазнала певних корекцій. Залишаючись повністю в межах розглянутих націоналістичних концепцій «мельниківці» займали більш помірковану позицію, тоді як «бандерівці» схилилися в бік «професійного революціонізму».

У розглянутих вченнях цього напряму і в програмних документах ОУН мав місце «...брак відповіді на питання соціально-економічого ладу» майбутнього державного устрою, що разом з тоталітарними рисами національного руху було великою перешкодою для його популяризації серед населення.

З урахуванням цього державно-правова концепція націоналізму була дещо скоригована постановою III Надзвичайного Великого Збору ОУН «фракції С. Бандери» в 1943 p., а згодом і в політичній платформі Української Головної визвольної ради, що була створена в липні 1944 р. з підпорядкуванням їй Української повстанської армії (УПА).

У цих документах мала місце відмова від обов'язкового ідеалізму, расизму й етнічної виключності, визнавались необхідність запровадження світоглядного плюралізму як у визвольному русі, так і в майбутній державі, а також рівноправність всіх громадян України незалежно від етнічного походження.

Водночас, була запропонована детальна соціально-економічна програма, в основі якої створення системи господарювання на основі комбінації усуспільненого, кооперативного та приватного секторів.

Процес демократизації державно-правових концепцій націоналізму знайшов відображення й в інших програмних документах ОУН та її підрозділів.

У документі «За що бореться УПА?» викладалась соціальна програма, в основі якої індивідуальне й колективне використання земельних ресурсів, різні форми власності. Передбачались різні форми господарювання в промисловості.

Крупні підприємства повинні були належати державі, а дрібні — кооперативам або громадським організаціям. В їх управлінні передбачалась участь робітників.

Значна увага приділялась питанням визначення політико-правового зв'язку особи і держави, проголошувались рівність громадян незалежно від їх національності, громадянські та політичні права і свободи тощо.

Проте згодом у Закордонних частинах ОУН, які в 1946 р. очолив С. Бандера, почався відхід від проголошеної демократизації політичної програми. Зокрема, С. Бандера критично оцінив постанови згадуваного III Надзвичайного Великого Збору ОУН як невиправданий світоглядний і програмовий поворот вліво, залишаючись на позиціях догматизму і войовничого націоналізму.