За цією ознакою виокремлюють вербальне і невербальне ділове спілкування ( види спілкування).

Вербальне спілкування.Відбувається воно завдяки використанню усної і писемної мови, що забезпечує формування і відтворення думок, почуттів мовця.

Вербальне (лат. verbum — слово) спілкування — усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями що­до предмета спілкування.

За своєю природою мова є системою знаків, які слу­жать засобом спілкування. Залежно від комунікативної ситуації використовують розмовну мову (у повсякденно­му спілкуванні), літературну мову (опрацьована майс­трами слова природна мова, яка є мовним еталоном на­роду), письмову мову (фіксування на певних носіях — папері тощо — інформації і прочитання написаного), ус­ну мову (артикуляційне відтворення інформації та сприйняття її на слух). Мова може бути і штучною, необ­хідність якої зумовлена неможливістю використання природної. Такими мовами є азбука Морзе, есперанто, Брайля та ін.

Залежно від позицій учасників комунікативного процесу вербальне спілкування поділяють на пряме і непряме ( типи спілкування).

Пряме вербальне спілкування. Здійснюється воно шляхом безпосереднього усного контакту між учасника­ми спілкування (спілкування «обличчям до обличчя»). Під час прямого вербального спілкування інформація передається за допомогою мовних знаків та інтонацій­них засобів (підвищення або пониження тону, манера вимови, що виражає почуття, ставлення до предмета висловлювання). Крім того, пряме вербальне спілкуван­ня охоплює елементи невербального (жести, міміку, пози тощо).

Розрізняють такі форми прямого вербального спіл­кування: індивідуальне монологічне, індивідуальне діа­логічне, групове монологічне і групове діалогічне.

Індивідуальне монологічне полягає у передаванні усної інформації без зворотнього зв’язку.

Індивідуальне діа­логічне відбувається між двома людьми і передбачає зворотній зв'язок.

Групове монологічне – учасниками комунікації є троє і більше осіб, застосовується при проведенні т.з. авторитарних нарад ( оперативок та п’ятихвилинок), коли керівник дає завдання підлеглим на певний період.

Групове діалогічне є формою колективного обговорення проблем та ситуацій на ділових нарадах.

Непряме вербальне спілкування: особливість - відсутність безпосереднього контакту між учасниками. Отже, інформація, що передається більш «стерильна» тобто позбавлена емоційного наповнення і не супроводжується невербальними засобами спілкування.

Форми непрямого вербального спіл­кування: письмова та за допомогою технічних засобів ( телефонний зв’язок,електронна пошта)

Формами невербального спілкування є міміка, по­става, жести, умовні сигнали.

 

Невербальне спілкування — обмін інформацією між людьми за допомогою немовних комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень.

Словесна інформація завжди супроводжується «мовою тіла», адже людина свідомо чи підсвідомо посилає співрозмовникам і отримує від них сигнали про її сприйняття чи несприйняття. Навіть за найбільшого намагання утриматися від передавання невербальної інформації, в тому числі після наполегливих тренувань, індивіду не вдається повністю контролювати свою поведінку, оскільки багато виявів невербальної інформації є частиною фізіологічної природи людини. Наприклад, у скрутній ситуації людина пітніє, червоніє, стає метушливою тощо, хоча розуміє, що саме така поведінка демонструє співрозмовнику її справжню реакцію.

Міміка— вирази обличчя, спричинені рухами його м'язів, які виражають здивування й байдужість, страх і радість, задоволення й незадоволення, гнів і спокій, порозуміння і його відсутність тощо і є міжнародним засобом спілкування.

Постава— звичне положення тіла людини під час сидіння, ходіння тощо; властива манера триматися. Пози формуються тілом, руками, ногами і символізують соціальний стан або конкретну ситуацію, в якій перебуває людина. Прикладом пози як символу соціального стану можна назвати «позу шерифа»: розставлені ноги, високо підняте підборіддя, оперті на стегна руки. Якщо у такій позі керівник зустрічає підлеглого, того, очевидно, чекає неприємна розмова.

У діловому спілкуванні частіше спостерігаються пози, які відображають налаштованість його учасників. Наприклад, якщо співрозмовник зручно сів у кріслі, послабив краватку, розстібнув ґудзики піджака, це сигналізує про намір доброзичливого спілкування, оскільки він демонструє відкритість, настрій на плідну співпрацю. І навпаки, скуті рухи свідчать про напруженість у розмові.

Жести — рухи, виконувані переважно руками, іноді й ногами. Мова жестів надзвичайно виразна. Почувши, наприклад, неприємну звістку, людина інстинктивно витягує перед собою руку з розкритою назовні долонею, символічно намагаючись відштовхнути небажану інформацію.

Якщо інформація складна, її необхідно обміркувати, співрозмовник береться руками за голову або потирає потилицю. Багато людей, знаючи, що жести підсвідомо можуть продемонструвати справжні почуття, міцно стискають руки або ховають їх під стіл.

Умовні сигнали — побудовані на основі усного мовлення системи передавання повідомлень за допомогою жестів, зрозумілих лише для певного кола осіб. Як правило, такі сигнали виробляються у вузьких професійних групах. Наприклад, брокери товарних бірж у всьому світі користуються сигналами, зрозумілими лише їм, що символізують вимогу знизити або підвищити ціну, згоду або незгоду на заявлені умови угоди тощо.

У процесі ділового спілкування необхідно намагатися контролювати зовнішні прояви власних емоцій і правильно тлумачити міміку, пози, жести співрозмовника, доповнюючи отриману словесну інформацію невербальною.