Тема. Джерела конституційного права

4.

Статути територіальних автономій

Статути територіальних автономій – це нпа, які регламентують деякі питання територіального устрою і нерідко узагальнено визначаються як статути територіальних автономій.

Порядок попереднього прийняття статутів в різних країнах має свої особливості, але це відбувається в межах конкретної автономії на засіданні її представницького органу або на місцевому референдумі. Надалі такий статут має бути затверджений парламентом держави. Наприклад, в Іспанії для цього приймаються органічні закони.

Отже, прийняття їх відбувається в декілька етапів:

- етап прийняття

- етап затвердження

Юридична сила статуту територіальної автономії зумовлена юридичною силою того акту, яким він був затверджений.

Підзаконні акти (нпа органів виконавчої влади та глави держави)

Зокрема, мова йде про нпа, що видаються главою держави та мають силу законів (делеговане законодавство). Ці акти в різних країнах мають різні назви (укази, декрети, ордонанси тощо). Вони приймаються главою держави як за прямим приписом конституції, так і на підставі переданих парламентом повноважень.

Досить розповсюдженим є делегування парламентом законодавчих повноважень уряду. В цьому разі мають місце нпа органів виконавчої влади, що є джерелом конст. права і є підзаконними актами, що приймаються на підставі та на виконання законів.

Важливо зазначити, що до джерел конституційного права відносяться лише ті підзаконні акти, що регулюють відносини, які складають предмет правового регулювання конституційного права.

Акти органів конституційного контролю (конституційної юрисдикції)

Рішення органів конст. юрисдикції є джерелом конституційного права лише в тому випадку, коли воно містить норму конституційного права.

Юридична природа таких рішень залежить від механізму здійснення конституційного контролю, що діє в державі відповідно до правової системи.

Судові прецеденти

Судові прецеденти – це рішення судів загальної юрисдикції (далі – сзю) по конкретній справі, які є обов’язковими для вищестоящих та рівних за рангом судів при вирішенні аналогічних справ.

Судові прецеденти як джерела конст. права мають два різновиди:

- прецеденти, які містять норми загального права;

- прецеденти тлумачення.

В доктрині конституційного права виділяють два види судового прецеденту:

- імперативний

- індикативний (судове рішення визнається обов'язковим лише для сторін судового процесу і не є обов'язковим для третіх осіб)

НПА інтеграційних об'єднань держав та міжнародні договори

Специфіка актів інтеграційних об'єднань держав полягає в тому, що вони не засновані на принципах взаємних прав та обов’язків сторін (держав), а безпосередньо адресовані фізичним особам.

5.

Конституційно-правовий звичай

Розуміється як історично сформоване, таке, що позитивно зарекомендувало себе в конституційній практиці і, як правило, санкціоноване суб'єктами конституційного правотворення правило поведінки або діяльності, що є елементом конституційно-правової свідомості учасників конституційних правовідносин і має відповідну юридичну силу.

Ознаки конституційно-правових звичаїв:

- існування звичаю з незапам’ятних часів;

- розумність звичаю;

- визначеність звичаю (зрозумілість звичаю з т. зору правової системи і системи права, де він застосовується);

- обов’язковість звичаю;

- безперервність дії звичаю.

Конституційно-правова угода

Великого значення як джерела права набули в країнах, де є неписані конституції.

Конституційно-правова угода – це певна домовленість між органами державної влади.

Конституційні звичаєвості (узвичаєння)

Це правило поведінки, про дотримання якого сторони прямо домовились або мають його на думці (ними стають і загальновизнані оприлюднені звичаї).

Як правило, конституційні звичаєвості не носять юридичного характеру, а відображають певні правові традиції при здійсненні державної влади. Т.ч. на відміну від того ж звичаю, вони позбавлені загальнообов’язковості виконання (дотримання).

Особливістю узвичаєнь є те, що вони не захищаються судом.