Кирилиця та алфавіти на кириличній основі

Латиниця і алфавіти на латинській основі

Латиняни, до яких належали і римляни, заснували місто Рим (легендарною датою його заснування вважається 753 р. до н.е.), об’єднали племена в один народ (populus Romanus), на чолі якого стояв стояли народне зібрання і сенат.

Розвиток спільного господарства і держави потребував упорядкованого письма. На виникнення латино-римського письма мала вплив писемність північних сусідів – етрусків і особливо південних сусідів – грецьких колоністів.

· Класичний латинський алфавіт включав 23 букви;

· різне написання u та v, і та j, а також рядкове написання букв з’явилося в середні віки;

· букви k, u, z зустрічались у словах грецького походження;

· буква q вживалася тільки з буквою u, читалась як kv (Quadratum – квадрат, Qualitas – якість, пор. кваліфікація).

Латинська мова, якою були створені велика література, наукові твори, будучи мовою західнохристиянського вчення, стала в Західній Європі широкопоширеною.

· Вирішальним для поширення єдиного письма була поява в ХІV ст. паперу і винайдення книгодрукування;

· в 1441 р. І.Гуттенберг надрукував книгу з набірних літер;

· в найближчі роки тим же шрифтом було надруковано декілька видань „донатів” (короткої латинської граматики Елія Доната);

· виникнення європейського письма на латинській основі протікає в основному у VІІІ-ХV ст.;

· потім іспанський, португальський, англійський і французький алфавіти поширюються в Америці, Австралії, а також Азії й Африці;

· зараз нараховується більше 70 алфавітів на латинській основі:

Ø понад 30 європейських;

Ø 20 азійських;

Ø близько 20 африканських.

Алфавіти, що виникли на латинській основі, майже повністю зберігають склад букв класичного латинсько-римського письма.

Оскільки звуків у мовах значно більше, ніж латинських літер, виникла необхідність в удосконаленні латинського алфавіту: були введені діакритики (діакритичні знаки) і лігатури (букви, складені з двох чи трьох букв).

Слов’янський алфавіт виник у кінці ІХ - початку Х ст., причому було створено дві азбуки:

Ø глаголиця;

Ø кирилиця.

Створення азбук було викликане релігійно-політичною і просвітительською діяльністю братів Кирила і Мефодія. Брати були болгарами (македонцями), вони народилися у візантійському місті Солуни (нині це Салоніки).

У 862 р. моравський князь Ростислав звернувся до Візантії з проханням прислати місіонерів, які могли б проповідувати зрозумілою, слов’янською мовою. Вибір прийшовся на Кирила і Мефодія, тому що Кирило мав досвід місіонерської діяльності і добре говорив слов’янською.

Кирило створив слов’янську азбуку, разом з братом вони переклали на слов’янську богослужебні книги і виїхали в Моравію.

· За складом букв глаголиця і кирилиця майже співпадали;

· в рукописах ХІ ст. кирилиця нараховувала 43 літери;

· у глаголиці спочатку було 38 букв, оскільки не було йотованих і букви ук;

· кирилиця є творчою переробкою візантійського алфавіту - грецького статутного (офіційного) письма VІІ-VІІІ ст.;

· із 43 літер 19, тобто 45%, було включено в азбуку для позначення звуків старослов’янської мови;

· однак були введені і додаткові букви: буки, живете, зело, ци, черв, ша, шта, єр, єри, єрь, ять, юси (два), а також йотовані а, у, е, юси і лігатура ук;

· букви омега, фіта, псі, ксі, і-десятиричне та іжиця використовувались як цифрові знаки, а також у запозичених (візантійських) словах;

· кирилиця поширилась у південних (болгар, сербів, македонців) та східних слов’ян.;

· у царській Росії письмо зазнало великих змін у 1707-1710 рр., коли був введений цивільний шрифт і проведена реформа азбуки.