Мова виступу

Для того, щоб викликати інтерес в аудиторії та утримати увагу присутніх до кінця виступу, потрібно як слід засвоїти всі функції мо­ви та навчитися бути уважним до якості і сили використовуваних слів. А для цього кожному промовцю слід навчитися визначати цілі й результати, яких він бажає досягти завдяки своїй промові, передбача­ти, хоча б до певного ступеня, її наслідки. Відомо, що слова вплива­ють на людей непередбачувано. І від того, яке вони справлять вра­ження і як довго закарбуються в їхній пам'яті, нарешті залежать і ав­торитет, і громадське становище, і навіть майбутнє багатьох громад­ських діячів і професіоналів.

Оратор повинен стежити за якістю своєї мови. Більшість людей фік­сують факт і пам'ятають, що мова виступаючого була надто цікавою і професійною, але майже ніхто не спроможний точно визначити, в чому ж конкретно полягала ця професійність. Якість і майстерність мови, бе­зумовно, ніяк не означають, що мова має бути надмірно вишуканою та пишною. Заява, виголошена колись Джозефом, вождем одного з племен американських індійців, є класичним прикладом якісного використан­ня мови та виразу: «Я більше не буду воювати, ніколи!». Це - геніаль­ний зразок точної передачі думки - тут усі розуміють мету і сенс вислов­леного і пробачають неправильність граматичної конструкції виразу.

Існують десять основних заповідей, які має знати кожний оратор. Зрозуміло, наведений нижче їх перелік не є чимось непохитним і не­змінним, це лише привід для роздумів. Отже, оратор повинен:

• бути простим у спілкуванні. Вивчати характеристики і закони яс­ної та простої і зрозумілої всім мови;

• бути відкритим і чітким у висловленні своєї думки. Часто дві третини змісту доповіді мають бути підпорядковані підтримці і пояс­ненню основної теми. Необхідно намагатися розкрити її різні ас­пекти і під різним кутом зору, але не робити виступ «напханим» розрізненими темами і такими, що не доповнюють одна одну;

• бути конкретним. Спеціальні терміни і вузькопрофесійні вислов­лення зменшують кількість потенційних прибічників промовця, а інколи й призводять до загального непорозуміння;

• бути зрозумілим при викладенні змісту теми. Посилатися на факти й апелювати до здорового глузду;

· бути особистістю. Вживати свої індивідуальні, притаманні лише його мові слова та вирази; бути врівноваженим. Використовувати плавний ритм мови. Уникати
речень і тем, які відволікають від розкриття основної ідеї виступу;

· бути енергійним. Не вживати великої кількості вступних слів, над­то гучних та ідеоматичних висловів або ж вживати їх у сполученні із загальноприйнятими та зрозумілими всім виразами;

· бути цілеспрямованим. Аудиторія надає значення лише тому, що вона чує, і прагнення доповідача, якщо вони не підкріплені ваго­мими словами, не викличуть у слухачів особливого сприйняття;

· бути красномовним. Час від часу вживати риторичні фрази та вирази, що збільшить ефект виступу. Іноді навіть легка алітерація може справити потрібне враження;

· адаптуватися до ситуації. Вивчати аудиторію слухачів. Спробува­ти пристосувати доповідь до її потреб і сподівань.