Методи державного регулювання.

1. Господарський механізм. Його суть та структура

Господарський механізм – це сукупність органічних структур і конкретних форм господарювання, методів управління та правових норм, за допомогою яких суспільство (держава) додержується об’єктивних вимог економічних законів з урахуванням конкретної ситуації в національній економіці; - це сукупність основних форм, методів і важелів управління національного господарювання.

Сутність господарського механізму виражається через його функції:

- реалізація відносин панівного типу власності;

- поєднання і взаємодія продуктивних систем і економічних відносин;

- узгодження і забезпечення руху економічних інтересів;

- створення умов для розв’язання суперечностей;

- формування «поля» взаємодії між механізмом дії і механізмів виконання економічних законів.

Реалізація цих функцій в економічній практиці відбувається на базі таких основних принципів формування та функціонування господарського механізму:

- системність;

- збалансованість;

- ефективність;

- соціальність справедливість.

Елементами господарського механізму є:

- ринкове саморегулювання;

- корпоративне саморегулювання;

- державне саморегулювання;

- наднаціональне регулювання.

Механізм господарювання виконує такі структурно-функціональні підсистеми:

- підсистема планування включає прогнозування; довгострокове, середньострокове, поточне планування, директивне та індикативне планування;

- підсистема стимулювання включає важелі та стимули як діяльності прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансові системи та ін.;

- підсистема організації включає форми реалізації управління виробництвом з відповідним регламентом прав і обов’язків економічного суб’єкту;

- підсистема та регулювання.

2. Державне регулювання. Суспільне відтворення та його форми

Функції, які непідвладні ритму бере на себе держава. Державне регулювання є невід’ємною частиною ринкової економіки і доповнює ринковий механізм.

До форм державного регулювання відносяться:

- планування;

- програмування;

- прогнозування.

Планування – це процес формування множинних цілей та засобів їх досягнення за певний період; свідома діяльність спрямована на забезпечення узгодження економічного розвитку.

Види планування:

- директивне планування здійснюється шляхом виникнення адресних завдань і розподілу необхідного для їх реалізації ресурсів серед виконавців плану;

- рекомендаційне – це орієнтація підприємства на виконання завдання, які формує держава.

Програмування передбачає виявлення найважливіших проблем національної економіки та розробку і реалізацію державою програми розвитку галузей виробництва.

Види макроекономічних програм:

1) за призначенням:

а) звичайні програми;

б) надзвичайні програми;

2) за тривалістю:

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові;

3) за характером:

- активні;

- пасивні.

Розробка і реалізація державних економічних програм називається державне економічне програмування.