Вищі органи влади

Формування та розвиток державності

Розвиток органів влади Української козацької держави середини – другої половини XVII ст.

Тема № 3. Формування та розвиток органів влади Української козацької держави середини XVII – 60-х рр. XVIII ст.

План.

1. Розвиток органів влади Української козацької держави середини – другої половини XVII ст.

1.1.Формування та розвиток державності

1.2. Вищі органи влади

1.3. Структура козацького врядування центрального рівня

1.4. Місцеве врядування

2. Державні установи Гетьманщини початку – середини 60-х рр. XVIII ст.

2.1.Особливості розвитку державного устрою Гетьманщини початку – середини 60-х рр. XVIII ст.

2.2. Структура врядування Гетьманщини

2.3. Російські органи влади в управлінні Гетьманщиною

Необхідність створення української держави та умов, що сприяли б цьому, виявилися на початку національно-визвольної війни.

З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організа­ція, і населення, що на ній проживало; податки, що збиралися на утримання органів публічної влади.

Вищим інститутом вираження колективної волі повноправних представників козацької корпорації виступала Генеральна (загальна) рада. Походить вона з січових рад. Початок української революції не вніс суттєвих змін в характер політичної організації козацької спільноти і Загальна рада за гетьманування Б.Хмельницького формально мало чим відрізнялася від рад, що проходили на Січі. Враховуючи малу ефективність від діяльності Загальних рад і зважаючи на оперативне розв’язання назрілих потреб, Хмельницький поволі відмовлявся від їх скликання, вирішуючи справи одноособово і переносячи їх на Старшинську раду.

Після смерті Б. Хмельницького, в умовах загострення політичної боротьби, значення Загальної ради істотно посилюється, а її авторитет серед рядового козацтва неодноразово намагаються використати «шукачі» гетьманства, з метою повалення діючого правителя та перебирання правління Гетьманатом до своїх рук. В умовах стабілізації внутрішньополітичної ситуації в країні, яка намітилася в останній чверті XVII ст., генеральна рада зберігає за собою лише виняткові права гетьманського обрання та затвердження умов угод з царем.

Старшинська рада. В роки становлення і розвитку Української держави надзвичайно зросло значення і статус Старшинських рад. До повноважень Старшинської ради належало вирішення питань зовнішньополітичної сфери, регулювання податкової політики. Разом з гетьманом рада генеральної старшини вирішувала питання з розпорядження земельним фондом гетьманату, кадрової політики.

До участі в діяльності Старшинської ради запрошувалися насамперед полковники і генеральна старшина. Інколи ради проходили у розширеному складі, коли на них запрошувалися «всі козацькі урядники». Найнижчий уряд, що мав доступ до рад, були сотники. Під час оперативного вирішення справ управління Гетьманатом, гетьман, як правило, звертався по допомогу генеральної старшини, зібрання якої дослідники класифікують як своєрідний «малий пленум» Старшинської ради.

Провідну роль в державному апараті Гетьманату посідав інститут гетьманства. Гетьман – голова української держави другої половини XVII ст. Він здійснював вищу виконавчу, військову та судову владу в країні. Також він мав вирішувати питання законодавчого управління. Гетьманський уряд розглядався своєрідною гарантією єдності козацької держави.

Гетьман зосереджував в своїх руках надзвичайно широке коло владних повноважень: скликав загальну раду і раду старшини, керував ними, брав участь у обговоренні питань і ухваленні рішень ради, організовував їхнє виконання, очолюючи адміністрацію, за гетьманським підписом проходили найважливіші розпорядження і накази-універсали. Він також організовував керівництво фінансами; визначав напрями зовнішньополітичної діяльності, очолював військо.