СОЦІАЛІЗАЦІЯ І СОЦІАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ, ЛЮДСЬКИЙ ЧИННИК І СУСПІЛЬСТВО
Особистість в соціологічних дослідженнях постає в єдності соціальних якостей, властивостей і рис, набутих під впливом культури, конкретного соціального середовища, в якому живе індивід. Основними рисами особистості є: а) певна міра незалежності, автономності від суспільства;
б) наявність самосвідомості, самооцінки, самоконтролю; в) наявність
внутріпмьої духовної структури, тобто потреб, інтересів, цінностей, мо-
тивів, соціальних норм, переконань (за М. Вебером — світогляду).
Особистість - це стійка цілісна система соціальних властивостей, якостей та рис людини, що характеризують індивіда як продукт суспільного розвитку у міру залучення його до системи соціальних відносин через активну предметну діяльність та спілкування.
Залежно від світоглядної орієнтації вчених поняття «особистість» розкривається у трьох основних аспектах: а) утворення, що має єдність окремих ідей, відчуттів, поглядів, цілей, мотивів та інших ознак; б) як утворення, що зумовлює реакцію на безліч зовнішніх подразників і впливів, гарантуючи істоті адаптацію і виживання; в) як щось унікальне, неповторне, найвище в природі та соціальному бутті.
Процес засвоєння індивідом елементів культури, соціальних норм і цінностей, на базі яких формуються соціально значимі риси особистості, називають соціалізацією. Соціалізація відбувається під стихійним і під цілеспрямованим впливом великої кількості суспільних структур та інституцій.
Виділяють дві фази соціалізації:
1) Соціальна адаптація— пристосування індивіда до соціально-економічних умов;
2) Інтеріоризація — процес засвоєння індивідом соціальних норм і цінностей, і включення їх у внутрішній світ людини.
Процеси соціалізації значною мірою контролюються державою, різними соціальними, класовими, політичними силами, які прагнуть сформувати соціальні якості нових поколінь відповідно до своїх цілей. Велике значення в процесі соціалізації, за П. Соромним, має система покарань і ногоpod, яка діє у суспільстві. Вчений не поділяв скептичного ставлення деяких теоретиків до ролі покарань у житті суспільства. Він стверджував, що якби не було покарань та загрози їх застосування, поведінка людини часто була б зовсім іншою.
У суспільствах перехідного типу досить часто доводиться зустрічатись з явищем ресоціалізації. Цей термін означає ситуацію докорінної зміни соціального середовища і необхідність особистості пристосуватися до соціальних обставин, нових норм і цінностей, що змінюються. Це досить болісний для людини процес. Прикладами його можуть бути цілковита зміна поглядів на суспільство та переоцінка свого минулого життя, руйнація засад старого світогляду і усвідомлення необхідності побудови нового світорозуміння людьми нашої країни.
Включаючись у суспільне життя, кожна людина зберігає свободу вибору соціальних ролей, соціальних спільнот, цінностей, форм і видів діяльності. Рівень свободи соціальної активності особистості залежить від типу суспільства, кожен з яких по-своєму обмежує свободу вибору. Але навіть за тоталітарних, авторитарних режимів людина намагається виявляти активність у реалізації мети. Основними критеріями активності особистості є спрямованість на певні інтереси, потреби, цінності й особливості їх прийняття і реалізації. Показником активності особистості є життєвий контроль. Соціальна активність особистості інтегрує всю особистісну структур); яка відображається у визначенні нею власного життєвого шляху та способу життя.
Вплив суспільного середовища на формування особистості не викликає сумнівів, логічно виникає проблема з'ясування зворотного впливу особистості на суспільство. Адже давно відомо, що в одинакових обставинах різні люди поводяться по-різному. Внаслідок цих дій змінюються і самі обставини, тобто особистість — не тільки наслідок, а й причина соціально-значущих дій. Залежно від індивідуальних якостей особистості діапазони «спро-тиву» впливам суспільства може бути дуже великим. Тим не менш, особистість досить пасивно приймає існуючий порядок, пануючі погляди, безпринципно і некритично слідує будь-якому взірцю, який володіє найбільшою силою тиску (думці більшості, авторитету, традиції). У такому разі говорять про конформізм, пристосовництво. Слід зазначити, що певна міра '^пристосовництва» є необхідною умовою соціалізації особистості.
В останні роки існування СРСР широко вживалося поняття «людський чинник». Зміст цього поняття розкривається дуже просто: воно означає ступінь готовності людини до виконання тієї чи іншої соціальної ролі—від виробничої сфери до політики. Дійсно, тепер суспільство і його функції настільки ускладнилися, що збої в його функціонуванні найчастіше є наслідком не стільки об'єктивних обставин, скільки недостатньої готовності людини (її компетентності, професійних знань, морально-психологічних якостей тощо). Насамкінець, важливо зазначити, що останні досягнення науки дали змогу дещо інакше підійти до проблеми ролі окремої людини у суспільстві. При всьому визнанні ролі особистості в історії вона, по суті, трактувалася як маріонетка історичних тенденцій.
Отже, соціологія досліджує особистість у системі соціальних зв'язків як суб'єкта соціальних відносин, виділяючи та аналізуючи в ній суто соціальні характеристики, а також як об'єкта, тобто шляхи зворотного впливу особистості на соціальний світ.
62. СОЦІАЛЬНІ ТИПИОСОБИСТОСТІ: ІДЕАЛЬНИЙ,НОРМАТИВНИЙ, МОДАЛЬНИЙ. КОНФОРМІСТИ, ВІДЧУЖЕНЦІ, ЛІДЕРИ
Кожна людина має власні думки, переконання, почуття тощо. Разом вони визначають зміст та характер людської поведінки.
Для соціології ж істотне значення мають соціальні (типові) думки та почуття людей. Об'єктом досліджень виступають інтереси та відносини людей, що живуть у подібних обставинах, та схожі за соціальними характеристиками. На підставі істотних соціальних якостей визначають соціальний тип особистості.
Соціальний тип особистості — це сукупність повторюваних якостей людини як соціальної істоти. Він є результатом взаємодії історичних, культурних, економічних та соціальних умов життєдіяльності людини.
У соціологічній науці є два підходи, за якими виділяють соціальні типи особистості. Згідно з першим підходом всіх людей у суспільстві ділять на три соціальні типи:
1. ідеальний — такий, що втілює особливості соціального ідеалу певного суспільства і відповідає його ідеології;
2. нормативний (базисний) — представляє сукупність якостей особистості, необхідних для розвитку певного суспільства. Формується сукупністю прагматичних проблем;
3. модальний (реальний) — переважаючий тип особистості на певному етапі розвитку суспільства. Формується на рівні повсякденного життя і соціальних контактів. Може суттєво відрізнятися від нормативного та ідеального типів.
Деякі вчені інакше розрізняють соціальні типи особистосте
1. конформісти — особистості, «розчинені» у суспільстві. Для них характерні духовна обмеженість та потяг до стадності, пасивне пристосування;
2. відчуженні — особистості, що відокремлюються від держави та інтересів суспільної системи. Це особистості з глибоким внутрішнім протистоянням поглядів стосовно існуючого навколо суспільства;
3. 3. лідери — особистості, відкриті для перспективи подальшого розвитку суспільства та спроможні брати в цьому безпосередню
участь. Вони можуть недовіряти владі, тягнутися до релігії, бути
неординарними та роздвоєними у свідомості.
Отже, на підставі істотних соціальних якостей за першим підходом виділяють три основні соціальні типи особистості: ідеальний, нормативний, модальний, а за іншими — деякі вчені, опираючись на соціально-історичну типологію, виокремлюють конформістів, відчуженців та лідерів. Знання соціологічної типології особистостей має суттєву роль щодо уявлення типової стратифікації населення країни і здійснення відповідної соціально-економічної та духовної політики у державі.
63. ШЛЯХИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЛЮДИНИ У СУСПІЛЬСТВІ. НАБУТТЯ СОЦІАЛЬНИХ СТАТУСІВ ТА ВИКОНАННЯ СОЦІАЛЬНИХ РОЛЕЙ
Люди живуть у соціально нерівному (стратифікованому) суспільстві. Окремі його члени різняться за рівнем доходів, обсягом владних повноважень, авторитетом, за професією тощо. Саме у суспільстві відбувається соціалізація особистості — процес її формування на основі навчання та виховання, засвоєння соціальних ролей та певного досвіду, що робить людину членом суспільства. Процес соціалізації здійснюється як завдяки відносно постійним чинникам (отримання освіти у навчальних закладах), так і завдяки більш стихійним, несподіваним чинникам.
Завдяки стратифікації та соціалізації індивід не тільки включається в життя суспільства, а й одержує та змінює свій соціальний статус і соціальні ролі.
У науковий вжиток поняття «соціальний статус» запровадив М. Вебер. Статус він трактував як суспільне визнання у формі позитивних чи негативних привілеїв. У сучасному розумінні це поняття охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: освіту, посаду, вік, стать тощо.
Соціальний статус особистості — це положення людини у суспільстві, яке вона займає як представник певної соціальної групи.
Вчені виділяють ще й особистий статус — становище людини в малій (первинній) групі, що обумовлюється тим, як ставляться до неї оточуючі. Якщо соціальний статус визначає місце індивіда в суспільстві загалом, то особистий — його позицію серед безпосередньо оточуючих людей.
Соціальні статуси поділяють на два основні типи:
1. приписаний (привласнений, природний) — статус, що нав'язується суспільством незалежно від волі та зусиль суб'єкта. Найчастіше набувається від народження (раса, національність, стать, вік, тощо);
2. досягнутий (здобутий) — надбаний зусиллями самої людини (освіта, посада, сімейне становище, тощо).
У сучасному суспільстві кожна людина виконує низку ролей, наприклад, громадянина держави, студента, покупця та ш. Уся сукупність соціальних ролей, що виконуються однією особистістю, називається рольовим набором. Соціальна роль — це типова поведінка людини, що пов'язана з її соціальним статусом та відповідає прийнятим у суспільстві нормам.
Соціальні ролі можуть бути закріплені формально (наприклад, законом) або мати неформальний характер (закріплюватись походженням, моральними нормами). Соціальна роль тісно пов'язана із соціальною позицією особистості — її місцем у системі соціальних відносин.
Отже, завдяки соціалізації особистості та стратифікації людей у суспільстві виникає таке поняття, як соціальний статус особистості. Статус може бути приписаний від народження або придбаний завдяки зусиллям людини протягом життя. Окрім цього, люди виконують певні соціальні ролі в залежності від навколишньої обстановки.