5. 3. Ініціативи українського уряду та діяльність неурядових організацій

щодо запобігання та боротьби з торгівлею жінками

Проблема боротьби з торгівлею жінками не може вирішуватися відокремлено від питань, пов’язаних із становищем жінок в українському суспільстві. Тому державні механізми запобігання торгівлі жінками та насильства стосовно жінок повинні враховувати і базуватися на вже існуючих в Україні інституціях, через які і зусиллями яких впроваджується жіноча політика в Україні.

До березня 1998 р. в правовому полі України був відсутній такий вид злочину, як торгівля людьми. В березні 1998 р. Верховна Рада проголосувала за прийняття Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін і доповнень до кодексу про шлюб та сім’ю України». Кримінальний кодекс України було доповнено статтями, які стосуються покарання за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) та за торгівлю людьми:

 «Стаття 124 (1). Торгівля людьми.

Відкрите чи таємне заволодіння людиною, пов’язане з законним чи незаконним переміщенням за згодою чи без згоди особи через державний кордон України або без такого для подальшого продажу або іншої доплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення в злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці, – карається позбавленням волі на строк до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попереднім зговором групою осіб, з використанням посадового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені організованою групою, або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканини для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна. «

В новому Кримінальному кодексі, який прийнятий Верховною Радою України в квітні 2001 року і вступив в силу з 1 вересня 2001 року, замість 124–1 міститься стаття 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини».

«(1) Продаж, інша сплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь–якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці, –карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

(2) Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, –караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

(3) Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або пов'язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, –караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. «

Науковці неодноразово робили аналіз текстів статей, розкриваючи сильні та слабкі сторони українського законодавства проти торгівлі людьми. Розглядаючи певні недоліки, можна, проте, з впевненістю сказати, що прийняття цих законів послужило основою створення системи законодавчого захисту українських громадян від торгівлі людьми.

На листопад 2001 р. в Україні заведено більше 100 справ за статтями 124–1 та 149 Кримінального кодексу України. Це перші результати введення закону. Але на фоні широкого розповсюдження цього злочину в Україні ці цифри виглядають більш ніж скромними. Вдосконалення законодавчого захисту українських громадян від небезпеки бути проданими повинно йти також шляхом укладання міждержавних угод України з іншими державами, особливо тими, які є найбільш «проблемними» з точки зору контрабанди українських жінок, для допомоги жінкам – жертвам торгівлі та, можливо, надання їм спеціального статусу. Експерти та фахівці вважають за доцільне розробити та прийняти закон «Про соціальний захист українських громадян за кордоном». Якщо уважно проаналізувати випадки, які трапляються з українськими жінками, що стали жертвою торгівлі, то дуже часто вони були шантажовані сутенерами – їм погрожували залишити без харчів, грошей, житла, документів. Але справа в тому, що ці погрози в абсолютній більшості випадків здійснюються за межами України вже після того, як жінки, начебто добровільно, були вивезені працювати як прибиральниці, офіціантки, хатні робітниці, продавщиці та танцівниці і тільки за кордоном дізналися про те, що мають займатися проституцією. Ситуація ускладнюється ще й тим, що нерідко цих погрожувань жінки зазнають від іноземців, які поєднані у спільні кримінальні угруповання. Жінка нерідко зазнає ще й таких видів погроз, як психологічний шантаж, фотографування під час здійснення насильницького статевого акту, відібрання документів, погроза здати їх у поліцію країни перебування (цього жінки дуже бояться, по–перше, через свою необізнаність, незнання своїх власних прав, а по–друге, через переконаність у тому, що поліція теж є прибічником сутенерів).

Результатом вивчення ситуації з торгівлею жінками в Україні стало розуміння формування комплексного підходу до боротьби з ним та запобігання йому. Комплексний підхід означає, що формування такої програми охоплює різноманітні заходи та різноманітні підходи – вдосконалення законодавства, укладання міжнародних угод, покращання діяльності правоохоронних органів, різноманітних державних установ та відомств, формування системи превентивних заходів, а також заходів по соціальній реабілітації потерпілих. Це унікальний досвід, який вартий того, щоб бути детально розглянутим.

У травні 1998 р. було проведено перший Міжнародний семінар «Пошук шляхів вирішення проблеми боротьби з торгівлею людьми та формування Комплексної програми дій», результатом якого стала доробка та підтримка тексту Комплексної програми фахівцями з різних міністерств та неурядових організацій. За результатами семінару вийшла книга. У 1998 р. проведено перший Всеукраїнський конгрес жінок «Жінка на порозі ХХІ століття: становище, проблеми, шляхи соці­ального розвитку». Від першого Всеукраїнського конгресу жінок, який відбувся в травні 1998 р., було подано пропозиції щодо поліпшення становища жінок в Україні до Президента України. Від імені учасників було запропоновано розробити і впроваджувати в життя комплексну програму запобігання насильству і торгівлі жінками в Україні, оcнoвнoю мeтoю якої було б зaпoбiгaння тoргiвлi жiнкaми тa дiтьми, визнaчeння cиcтeми зaxoдiв щoдo прoтидії пoширeнню цьoгo явища.

25 вересня 1999 року Кабінет Міністрів України затвердив Програму по запобіганню торгівлі жінками в Україні. Відповідно до Програми в 2000 р. в Україні в системі Міністерства внутрішніх справ створено спеціальні підрозділи по боротьбі з торгівлею людьми. Програмою передбачено розробку та впровадження механізму захисту жінок — громадян України за межами держави шляхом забезпечення консульськими установами України за кордоном контролю за їх прибуттям і працевлаштуванням відповідно до укладених угод (контрактів) (п. 5 проекту Програми), а також ініціювання створення міжнародного правового механізму переслідування та притягнення до відповідальності осіб, які займаються незаконним вивезенням та торгівлею людьми.

Неурядовим та міжнародним організаціям належить велика роль у здійсненні заходів, що протидіють торгівлі людьми. Неурядові організації першими порушили проблему торгівлі жінками в Україні, активно співпрацюють з державними установами. Їм приділяється також велика увага в проекті Комплексної програми запобігання та боротьби з торгівлею жінками та дітьми як повноправним партнерам по її впровадженню в Україні.

Одним з механізмів координації зусиль різних міністерств і відомств є створення Національної ради по боротьбі з контрабандою людей. Ця Рада створена відповідно до п. 3 ст. 10 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» з метою надання консультативної підтримки, проведення наукових досліджень, вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина, а також для координації зусиль установ та організацій щодо запобігання торгівлі людьми та вироблення єдиної державної політики в цьому напрямку».

До основних функцій Координаційної ради належать:

підготовка пропозицій стосовно пріоритетних напрямків інформаційної політики щодо запобігання торгівлі людьми;

проведення експертиз проектів законів, інших нормативних актів, концепцій, аналітичних документів, що безпосередньо або опосередковано стосуються питань торгівлі людьми;

розробка рекомендацій по внесенню змін та доповнень в законодавство України з метою підвищення ефективності боротьби з торгівлею людьми, а також з метою його гармонізації з законодавчими актами інших країн;

підготовка пропозицій по удосконаленню діяльності правоохоронних і правозахисних структур;

проведення моніторингів та досліджень, пов’язаних з явищем торгівлі людьми на території України;

розробка та участь у розробці комплексних державних та міждержавних програм, спрямованих на запобігання цьому явищу;

участь у підготовці експертних, інформаційно–аналітичних матеріалів для парламентських слухань, спеціальних доповідей Уповноваженого в Парламенті України з питань торгівлі людьми;

здійснення інформаційних кампаній в ЗМІ з метою інформування населення про потенційну небезпеку, яку несе торгівля людьми;

збір інформації з виїздом в інші країни з метою вивчення відповідного досвіду, а також налагодження зв’язків з іншими країнами для об’єднання зусиль у боротьбі з цим явищем;

обмін інформацією з усіма зацікавленими установами та організаціями по запобіганню торгівлі людьми і поширення інформації про діяльність Ради;

проведення семінарів, круглих столів з проблем торгівлі людьми;

розробка та реалізація програм по соціальній та психологічній реабілітації жертв сексуальної індустрії.

Згідно з положенням членами Координаційної ради можуть бути представники міжнародних організацій, дипломатичних представництв, іноземних держав в Україні, відповідних міністерств та відомств України, неурядові правозахисні організації, які на підставі своєї компетенції безпосередньо або опосередковано здійснюють діяльність у сфері захисту прав людини і запобігання торгівлі людьми зокрема. Рішення Ради, що стосуються діяльності відповідних органів державної влади – членів Ради, враховуються такими органами в своїй діяльності відповідно до п. 6 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини».

Соціальна допомога потерпілим і проблеми соціальної та психологічної реабілітації жінок, які постраждали від насильства, зокрема торгівлі людьми, експлуатації в проституції, залишаються дуже гострими в Україні. Переважна більшість дівчат і жінок, які повернулися на батьківщину, мають порушену психіку, страждають різноманітними захворюваннями, багато з них позбавлені можливості народжувати дітей.

Під поняття «соціальна допомога» підпадають всі дії, спрямовані як на реабілітацію та реінтеграцію потерпілих, так і на організацію допомоги за кордоном, сприяння у поверненні в Україну, надання медичної, психологічної, юридичної допомоги, організацію отримання нових навичок, працевлаштування тощо. Соціальна допомога особам, потерпілим від торгівлі людьми є надзвичайно важливою. Від того, як жінку, яка постраждала, сприйме суспільство в перші дні після повернення часто залежить її подальша доля. Нерідко неприйняття родиною, відчуження оточуючих штовхає жінку на пошуки нових можливостей влаштування власного життя, та часто вона знову опиняється у руках торгівців людьми.

Серйозними можливостями щодо надання допомоги потерпілим жінкам володіють центри соціальних служб для молоді. Усього по Україні таких центрів більше п’ятисот. Вони мають відповідні ресурси для того, щоб працювати в цьому напрямку, можливості для проведення психологічних, медичних та юридичних консультацій. На державному рівні система центрів соціальної допомоги підпорядкована Державному комітетові України у справах сім’ї та молоді, на місцевому рівні – управлінням у справах сім’ї та молоді відповідних державних адміністрацій. У свою чергу, управління у справах сім’ї та молоді мають свої власні ресурси для створення установ по соціальній допомозі жінкам. Так, в Києві відділом у справах жінок та малозахищених верств населення міської державної адміністрації було ініційовано створення Центру по роботі з жінками. Київський центр роботи з жінками розпочав свою діяльність у березні 1998 р. У листопаді того ж року було створено його структурний підрозділ – притулок для жінок, які зазнали насильства в сім’ї.

Враховуючи складні економічні умови, дуже важко створити ефективну систему реабілітації дівчат та жінок, які постраждали. Можна уявити, яка їх кількість знаходиться в стані так званого «соціального афекту» з порушеними уявленнями про шлюб, сім’ю та материнство. Усе це накладає відбиток на взаємовідносини у суспільстві в цілому і може справити негативний вплив на його розвиток.

Неурядові організації України спільно з Міжнародною організацією з міграції в 2001 році здійснювали проект по укріпленню мережі неурядових організацій України, які надають допомогу потерпілим від торгівлі людьми. На кінець 2001 їх вже більше 30. Активну соціальну роботу по допомозі потерпілим здійснює Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда». Вона складається з двох етапів: допомога потерпілій, яка перебуває за кордоном, що включає в себе допомогу у пошуку особи за кордоном, вилученні із місця утримання, оформленні документів на повернення, поверненні додому, та безпосередня допомога після повернення в Україну – організація медичної, психологічної допомоги, отримання нових навичок, працевлаштування. Процес допомоги розпочинається з отримання інформації про особу, яка потребує допомоги. Інформація до Центру надходить різними шляхами: «гаряча лінія»; посольства та консульства України за кордоном; іноземні посольства в Україні та за кордоном; місії МОМ; партнерські неурядові організації за кордоном; партнерські неурядові організації в Україні; правоохоронні органи України.

Найбільша кількість звернень про допомогу надходить через «гарячу лінію» від самих потерпілих або їхніх родичів чи друзів. За час функціонування «гарячої лінії» до Центру надійшло 484 звернення стосовно конкретної допомоги потерпілим від торгівлі людьми та 562 звернення щодо розшуку безвісті зниклих за кордоном українських жінок (працівники Центру відносять такі звернення до категорії потенційних потерпілих від торгівлі людьми), що в цілому становить 1046 дзвінків або 17% від усієї кількості (6571) телефонних звернень. Крім того, велику кількість складають випадки надання допомоги після отримання інформації через місії Міжнародної організації з міграції.

Меншу кількість становлять звернення щодо розшуку жінки за кордоном або допомоги повернутися додому від партнерських організацій в Україні та за кордоном, а також дипломатичних представництв.

Таблиця 11.

Статистичні дані щодо шляхів отримання інформації про осіб, які потребують допомоги (червень 1998 – липень 2001)

Загальна кількість заведених справ: 301 стосовно 380 осіб

  66% – «гаряча лінія»;

            26% – місії МОМ;

            4% – партнерські неурядові організації в Україні;

            4% – правоохоронні органи України;

            2% – партнерські неурядові організації за кордоном;

            0% – іноземні посольства в Україні.

За три роки діяльності «Ла Стради» в Україні напрацьований механізм здійснення соціальної допомоги потерпілим. Він виглядає таким чином. До «Ла Стради» надходить інформація про особу, яка потребує допомоги. Після цього Центр інформує Консульське управління МЗС України, а також Посольство України в країні перебування потерпілої про особу, яка потребує допомоги. Представництво України в країні перебування потерпілої, у разі необхідності, бере на себе обов’язки по підготовці документів для повернення в Україну – свідоцтва на повернення.

Крім того, інформація обов’язково надсилається до міжнародних організацій, таких як Міжнародна організація з міграції, Організація з безпеки та співробітництва в Європі. Ці організації, маючи представництва в різних країнах, можуть сприяти пошукові потерпілої та наданні їй допомоги. Наприклад, МОМ часто бере на себе витрати по поверненню потерпілих на батьківщину, а при організації допомоги потерпілій співпрацює з неурядовими організаціями.

Одним із дійових способів організації соціальної допомоги потерпілим є контакти з неурядовими організаціями в різних країнах світу. Неурядові організації, співпрацюючи із правоохоронними органами, можуть сприяти пошуку потерпілої та вилученню її з місця утримання (при згоді самої жінки). Крім того, неурядові організації мають можливість надати психологічну, медичну, юридичну допомогу, забезпечити притулком тощо. Ось чому важливим є розвиток міжнародної мережі організацій, які працюють по запобіганню торгівлі людьми та надають допомогу потерпілим.

Існує ще один шлях допомоги потерпілій – інформування правоохоронних органів України про ситуацію, в якій опинилася особа, що потребує допомоги за кордоном. Проте, згідно з правозахисними принципами, яких дотримується «Ла Страда» у своїй роботі, ця інформація може передаватися правоохоронним органам тільки зі згоди потерпілої. Тому працівники «Ла Стради» не беруть на себе таку відповідальність, а наполегливо радять близьким потерпілої, від яких, як правило, надходить інформація про особу, яка потребує допомоги, звернутися до правоохоронних органів самостійно. Правоохоронні органи, отримавши заяву про примусове утримання української громадянки за кордоном, повинні передати справу до Національного Бюро Інтерполу, який через міжнародну мережу Інтерполу займається пошуком українських громадян за кордоном.

Поєднання всіх цих шляхів призводять до успішного результату: жінка повертається додому. Ефективна допомога можлива лише за умови всебічної співпраці неурядових, міжнародних організацій, правоохоронних органів, консульських установ тощо. За період з червня 1998 року по липень 2001 близько 380 українських жінок, які постраждали від торгіві людьми, отримали допомогу від Центру «Ла Страда – Україна «. Близько 80 осіб, які заявили про себе як про потерпілих від торгівлі людьми, але відмовилися від подальшого контакту із «Ла Страдою», отримали разову допомогу.

Допомогу, яка надавалась, можна згрупувати наступним чином: допомога в отриманні візи потерпілій для свідчення проти торгівців у суді за кордоном; допомога у підготовці документів на повернення; допомога у поверненні додому; допомога у працевлаштуванні; допомога у судових справах; допомога ув’язненим потерпілим від торгівлі людьми; забезпечення притулком; зустріч в аеропорту; консультації стосовно судових слухань; організація медичної допомоги; організація фахових курсів в Україні та за кордоном; пошук жінок; фінансова допомога (для медичного лікування, поновлення документів, похорону); юридичні консультації.

Таблиця 12.

Розподіл справ, які було розпочато «Ла Страдою» за фактом звернення по допомогу (червень 1998 – липень 2001 року) по країнах: