ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Є, принаймні, два моменти, про які маю сказати, перш ніж читач заглибиться у зміст цієї збірки. Перший пов'язаний з поєднанням творчих зусиль фахових філософів різних вузів, регіонів і країн та вчених юридичного профілю Університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України. Для декого може це здатися незвичним і навіть дивним: чому саме тут і саме в такий час відбулось таке поєднання? Випадковості в цьому немає, бо вже протягом декількох років Університет гостинно приймає філософів з доброго десятку країн для продуктивного й всебічного обговорення актуальних проблем сучасності. Минулого року ми мали нагоду подискутувати стосовно проблеми справедливості, позаминулого - стосовно раціональності. Ще раніше йшлося про культуру, національну філософію, а в перспективі планується обміркувати питання комунікації, й інтерпретації. І про що б разом не збиралися говорити філософи й юристи, воно безпосередньо торкалося спільних інтересів тих і інших і неодмінно мало вихід у практичну сферу, орієнтувало на пошук шляхів подолання кризових явищ у суспільстві та піднесення громадського життя до нових рубежів.

Взяти, наприклад, «справедливість». Вже саме слово justitia, що натякає на фах правників, значить з латини справедливість, правосуддя, право, сукупність законів. Містить слово «справедливість» і етичний, і економічний, і соціально-політичний аспект, відомо також, що з давніх-давен і до цього часу переймаються поняттям справедливості й філософи. А хіба «раціональність» не стосується юриста? Адже нормативна правова система будується за законами раціоналістичного мислення й кожна норма вимагає солідного обгрунтування. Однак є й межі проникнення раціоналізованого державного права в усю масу життя, як є і межі його дієвості. Навіть проблеми становлення і розвитку національної філософії мають юридичний присмак, особливо коли ми обговорюємо питання з історії філософії права (згадаймо тут тільки доробки таких вітчизняних авторів, як Ф. Прокоповича, П. Юркевича, Б. Кістяківського, того ж таки Г. Сковороди та інших) або з проблем сучасного стану її розробки й викладання у вузах юридичного профілю.

Отже, наголосивши на природності збігу інтересів філософів і юристів, я перейду до другого моменту, який безпосередньо торкається теми «правова філософія і правовий порядок» і ще раз підкреслює не випадковість зустрічі таких різнопланових учених саме у стінах Університету внутрішніх справ і, як підсумок цієї зустрічі, на сторінках збірки наукових статей.

Я цілком свідомий того, що у філософії є свої традиції, своя логіка розвитку, до якої належить і поділ її на теоретичну й практичну частини. Традиційно теоретичну частину пов'язували з умоглядною, спекулятивною філософією, з обґрунтуванням деяких базових диспозицій світосприйняття, а практичну - з пристосуванням людського розуму до проблем спільного проживання в людському середовищі. Відомо, що були і є спроби звести практичну філософію до етичної тематики, але нині відчувається сильна опозиція такому прагненню. Багато хто схиляється до думки про доречність розгляду у площині практичної філософи питань не тільки етики, а й права, політики, тощо. І в цьому є свій резон. Звернімо увагу хоч би на таке.

>>>6>>>

З історії держави та права ми знаємо про феномен звичаєвого права, тобто права, яке є легітимацією звичаїв, а звичаї завжди містили в собі таку єдність вимог і приписів, котрі торкалися найрізноманітніших проявів людської активності: господарчої, військової діяльності, шлюбних та сімейних стосунків, правил побутового поводження, етосу в цілому. Отже можливість більш розширеного розуміння практичної філософії базується на багатьох проявах життєвої «практики», яка не зводиться тільки до моралі. У збірці читач віднайде більш кваліфіковану аргументацію на користь такої думки.

Хотів би наголосити ще й на такому аспекті практичного виміру філософії, який більше випливає з досвіду викладання філософії у відомчих вищих навчальних закладах та з власних міркувань стосовно ролі філософи у нашому сьогоденні.

Як здається, нині філософія на вітчизняному просторі (про це свідчить і тематика кандидатських та докторських дисертацій, які захищаються в спеціалізованій раді нашого закладу) ще не позбулася того давнього синдрому, який колись називали абстрактним теоретизуванням. Теми на кшталт «Постісторія у дискурсі постмодерну» може й корисні для авторів у їх професійному зростанні, у здобутті навичок опановувати світову літературу. Але такі теми часто приречують наших молодих дослідників залишатись у хвості чужих лав, бо вони не набувають досвіду осмислення власної культури і домашніх сьогоденних реалій в категоріях, притаманних традиції вітчизняної філософської думки.

Схожі міркування можна поширити й на викладання філософії студентській молоді. І тут теж доцільно ставити питання про потребу «практичної» (тепер уже в метафоричному смислі) філософії, тобто такого варіанту курсу, який враховував би профіль вузу і привчав би майбутніх фахівців до «філософських окулярів», виробляв би звичку бачити загальнолюдське й загальнокультурне в деталях свого професійного життя, допомагав би узагальнювати практичний досвід, використовуючи філософські категорії.

З огляду на викладене, я вбачаю в даній збірці наукових статей добрий посібник з можливого курсу саме під назвою «Практична філософія і право вий порядок», бо це є цілеспрямована проекція багатоаспектної практичної філософії на цілком конкретну площину - правопорядок у суспільстві. Правопорядком переймаються всі громадяни будь-якої держави, а не тільки правники й спеціальні правоохоронні органи, бо відсутність або слабкість правового порядку загрожує поверненням до стану «війни всіх проти всіх», до стану дикості. А це вже стосується кожного і кожному болить.

Майже десять років незалежній Україні. Ми багато чого досягли у державотворенні: маємо прогресивну Конституцію, маємо всі атрибути державності, налагоджуємо економічне життя, просуваємо вперед реформи, вдосконалюємо правову базу нового суспільства. Але нас ще багато що не може задовольнити, включно зі станом правопорядку. Правопорядок - це не тільки наявність законів і кількість тих, хто пильнує їх дотримання. Це й громадянська порядність чиновника й правоохоронця будь-якого рангу, це й шанобливе ставлення дисципліновано го пересічного громадянина до закону. Виховувати саме такого громадянина нової України - наше першочергове завдання: і філософів, і юристів, і працівників правоохоронних органів.

О. М. Бандурка  - д-р юрид. наук,

професор, народний депутат України,

ректор Університету внутрішніх справ,

голова редакційної колегії

>>>7>>>