Глава 17 ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

1. Поняття, зміст і види правових відносин

У суспільстві існує багато різних за своїм змістом від­носин, з-поміж яких правові відносини займають особливе місце. Правові відносини є результатом дії вимог норм права на відносини між різними суб'єктами. Вони мають низку ознак, що відрізняють їх від інших видів суспільних відносин. Такими ознаками є:

належність правовідносин до сфери ідеологічних від­

носин як результат свідомої діяльності людини;

правовідносини з формальної точки зору суто юри­

дичного  підходу   нерозривно  пов'язані  з   нормами   права,

виникають на їх основі.  Реально можуть виникати лише

правовідносини, які визначені юридичною нормою. Єдиний

виняток з цього правила — виникнення правовідносин у

випадку вирішення справи на основі аналогії права;

правовідносини — це особлива форма взаємозв'язку

суб'єктів через їх права і обов'язки, що закріплені у пра­

вових нормах. У правовідносинах завжди є дві сторони —

одна, що має суб'єктивні права, і друга — на яку покла­

дені відповідні юридичні обов'язки;

у   правовідносинах   реалізація   суб'єктивних   прав   і

здійснення  юридичних  обов'язків  забезпечуються  можли­

вістю застосування заходів державного примусу;

правовідносини — це вольові відносини між суб'єк­

тами,  тобто  вони  виникають  за  їх  волевиявленням.  При

цьому   є   правовідносини,   для   виникнення   яких   потрібне

волевиявлення  всіх  його  учасників   (наприклад,  вступ до

шлюбу, договір купівлі-продажу),  та  правовідносини,  для

виникнення яких досить волевиявлення лише одного з його

учасників    (наприклад,    проведення    обшуку,    накладення

адміністративного стягнення).

Отже, правові відносини — це специфічні вольові суспільні відносини, що виникають на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Виходячи з того, що правовідносини — це поєднання фактичних суспільних від­носин і юридичних норм, розрізняють їх юридичний і фактичний зміст. Юридичний зміст правовідносин — це зафіксовані у нормах права суб'єктивні права та юридичні

190

обов'язки їх учасників. Суб'єктивне право розуміється як міра можливої поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яка забезпе­чується відповідними юридичними обов'язками інших (зо­бов'язаних) осіб.

Юридичний обов'язок — це покладена на зобов'язану особу і забезпечена можливістю застосування засобів дер­жавного примусу міра необхідної поведінки, яку вона по­винна здійснювати в інтересах уповноваженої особи. Фак­тичний зміст правовідносин — це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Існуючі у суспільстві правовідносини, залежно від їх певних ознак, поділяються на декілька видів.

За функціональною спрямованістю норм права, на

основі яких вони виникають,  правовідносини поділяються

на:   а)   регулятивні,   в  яких   поведінка  суб'єкта   повністю

відповідає   приписам   норм   права,   тобто   є   правомірною;

б) охоронні — виникають з факту неправомірної поведінки

суб'єктів як реакція держави на таку поведінку.

За рівнем індивідуалізації суб'єктів: а) відносні — в

яких точно визначені права і обов'язки всіх учасників як

уповноважених, так і зобов'язаних   (покупець і продавець,

наречений  і  наречена  і  т. ін.);  б)   абсолютні  —  в   яких

визначена лише одна сторона — носій суб'єктивного права,

а   всі   інші   визнаються   зобов'язаними   не   заважати   здій­

сненню ним своїх прав  (наприклад, відносини власності, в

яких точно визначений власник, а всі інші — зобов'язані

не втручатися у його справи).

За   галузями   норм   права:   державно-правові,   адмі­

ністративно-правові, кримінально-процесуальні і т. ін.

За кількістю суб'єктів: а)  прості,  що відбуваються

лише  між двома суб'єктами;  б)   складні — між трьома і

більше суб'єктами.

За   розподілом   прав   і   обов'язків   між  суб'єктами:

а) односторонні,   в   яких   кожна  сторона   має   або   лише

права, або лише обов'язки; б) двосторонні, в яких кожна

із сторін має як права, так і обов'язки.

За  характером  дій  зобов'язаного  суб'єкта:  а)   ак­

тивні, в яких зобов'язаний суб'єкт мусить вчинити певні

Дії; б)  пасивні, в яких він повинен утриматись від певних

ДІЙ.

7.             За волевиявленням сторін: а)  договірні,  для виник­

нення яких необхідне виявлення (згода) як уповноваженої,

191

так і зобов'язаної сторони (наприклад, договір найму); б) управлінські, для виникнення яких досить бажання ли­ше уповноваженої сторони (наприклад, накладення адмі­ністративного стягнення).

2. Суб'єкти права

Суб'єкти права — це учасники правових відносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки. Для того щоб бути суб'єктом права, організація або індивід повинні володіти правосувєктністю. У державних і гро­мадських організаціях правосуб'єктність знаходить свій ви­раз у компетенції їх органів, тобто в сукупності прав та обов'язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій. Що ж до правосуб'єктності індивідів, то вона є складним явищем, до якого входять правоздатність та дієздатність.

Правоздатність — це обумовлена нормами права здат­ність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'яз­ки. У людини правоздатність виникає з моменту її народ­ження і припиняється з її смертю. Дієздатність — це обумовлена нормами права здатність суб'єкта своїми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Повною мірою дієздатність виникає з досягнен­ням повноліття (18 років). До цього часу підлітки мають обмежену дієздатність, яка доповнюється дієздатністю їх батьків або осіб, що їх замінюють.

У деяких випадках до складу правосуб'єктності разом з право- та дієздатністю включається ще й деліктоздат-ність, тобто здатність особи нести юридичну відповідаль­ність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обме­женим у право- та дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом.

Суб'єктами права можуть бути:

Індивіди (фізичні особи), з-поміж яких можна виді­

лити такі їх групи: а)  громадяни даної держави;  б)  іно­

земці (громадяни інших держав); в) біпатриди (особи, що

мають громадянство двох або більше держав); г) апатриди

(особи, що не мають громадянства будь-якої держави).

Організації та  об'єднання:  а)   державні   (державні

органи, установи, підприємства, їх посадові особи); б) гро­

мадські  (організації, рухи, партії, органи громадської са­

модіяльності, підприємства, установи та їх посадові особи).

192

3. Соціальні спільності: а) держава в цілому; б) народ, нація; в) адміністративно-територіальні одиниці, виборчі округи і т. ін.; г) трудові колективи.

3. Об'єкти правових відносин

Різні суб'єкти вступають у правові відносини, насампе­ред, з метою задоволення певних своїх інтересів і потреб. Для досягнення поставлених цілей суб'єкти, в рамках пра­вових відносин, шляхом реалізації своїх прав і обов'язків здійснюють певні дії, чим досягається результат — о&єкт правовідносин, заради якого відбулися правові відносини. Відтак, о&єкт правовідносин — це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, що служать задоволенню інтересів і потреб громадян та їх організацій, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Коло можливих об'єктів правовідносин визначається за­коном. Об'єктами правовідносин можуть бути: засоби ви­робництва; предмети споживання (продукти харчування, одяг і т. ін.); продукти духовної творчості (твори літера­тури, образотворчого мистецтва, наукові твори); особисті немайнові блага людини (здоров'я, життя, честь, гідність); поведінка певних суб'єктів (розгляд поведінки на предмет визначення у ній складу правопорушення); результати по­ведінки суб'єктів (ремонт побутової техніки, будівництво будинку); гроші та цінні папери (облігації, заставні розпи­ски); стан природних об'єктів (заповідники, екологічна чи­стота водосховищ).

4. Юридичні факти

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правових відносин. Без юридичних фактів пра­вовідносини неможливі. Отже, юридичні факти, як і право-суб'єктність, є необхідною умовою виникнення, зміни або припинення правовідносин. За різними ознаками юридичні факти поділяються на такі видові групи:

1. За юридичними наслідками: а) правоутворюючі — на основі яких суб'єкти набувають певних прав та обов'яз­ки (наприклад, при досягненні певного віку суб'єкт має право брати участь у виборах депутатів); б) правозмі-нюючі — що тягнуть за собою збільшення або зменшення

обсягу певних прав чи обов'язків (так, службове підви­щення розширює компетенцію посадової особи); в) право-припиняючі — що ліквідують певні права і обов'язки, носієм яких суб'єкт був до виникнення цих фактів (звіль­нення особи з посади судді анулює її права та обов'язки, що були пов'язані з зайняттям цієї посади).

За складом:  а)  прості — що складаються з одного

факту,   якого  досить  для   настання  юридичних   наслідків;

б) складні — що являють собою певну сукупність окремих

фактів,   необхідних   для   настання   юридичних   наслідків.

Так,   для   виникнення   пенсійних   відносин   необхідна   су­

купність таких юридичних фактів: досягнення особою обу­

мовленого законом віку; наявність у неї трудового стажу;

рішення відповідного органу про призначення пенсії.

За тривалістю у часі: а) одноактні — що складають­

ся з одноразового акту їх виявлення (купівля квитка, що

дає право на проїзд у транспорті); б) триваючі (або юри­

дичні  стани)   —   тривала  у   часі  ознака   (перебування   у

шлюбі, перебування на дійсній службі у Збройних Силах).

За відношенням до волі суб'єктів:  а)   події — від­

буваються   незалежно   від   волі   суб'єктів   (стихійне  лихо,

природна смерть людини); б)  дії — відбуваються по волі

суб'єкта   (подача  заяви  про  прийом  на  роботу).   В  свою

чергу, дії поділяються на: а) правомірні — що відповідають

вимогам   норм   права;   б)   протиправні  —   що   не   відпо­

відають вимогам правових норм.

Правомірні юридичні факти поділяються на: а) юридичні акти — дії, що спеціально чиняться з метою виникнення певних юридичних наслідків (подача заяви про прийом на роботу); б) юридично значущі вчинки — дії, що не мають на меті спричинення юридичних наслідків, але вони вини­кають в силу закону (знахідка скарбу).

Як юридичні факти можуть виступати правові презумп­ції. Презумпція — це припущення про наявність або від­сутність певних фактів, що спираються на зв'язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявним життєвим досвідом. Презумпція не є достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирі­шенні справи.

Правова презумпція — це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридич­них фактів.  Правові презумпції поділяються на: а)   пре-

194

зумпції, що не можуть бути спростовані — це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які не підлягають сумнівам, а тому не потребують доказу (наприклад, презумпція недієздатності неповноліт­нього); б) презумпції, що можуть бути спростовані — це закріплені в законі припущення про наявність або від­сутність певних фактів, які мають юридичне значення до того часу, поки у відповідності із встановленою процеду­рою не буде встановлене інше (презумпція невинності).

Питання для засвоєння матеріалу:

Як Ви розумієте поняття і ознаки правових відносин?

Як Ви розумієте юридичний і фактичний зміст пра­

вовідносин?

Які   існують   види   правовідносин  і  критерії  їх  кла­

сифікації?

Як Ви розумієте поняття і види суб'єктів права?

Як   Ви   розумієте   поняття   "правосуб'єктність"   та  її

елементи?

Як Ви розумієте поняття і види об'єктів права?

Як Ви розумієте поняття юридичних фактів?

Як Ви розумієте види юридичних фактів та критерії їх

класифікації?

Як Ви розумієте поняття і види правових презумпцій?

Література

Гревцов Ю.И. Правовьіе отношения и осуществление права. — Л., 1987.

Гусарєв С.Д. Теорія держави та права. Альбом схем. — К., 1997.

Дубин А.П. Обьект правоотношения. — Саратов, 1980.

Дубин А.П. Диалектика правоотношений. — Саратов, 1983.

Исаков В. Б. Юридические фактьі в советском праве. — М., 1984.

Леушин В.И. Возникновение и формирование правоотно­шений / Социально-психологические аспектьі право­вого регулирования. — Свердловск, 1975.

Леушин В.И., Разуваев В.И. Проблема правоотношений и методологические предпоснлки ее решения / Методо-логия советского правоведения. — Свердловск, 1978.

Проблемн теории государства и права. — М., 1987.

Синюков В.Н. О понятий юридического факта в общей теории права / Вопросн теории государства и пра­ва. — Саратов, 1986.

Синюков В.Н. Функции юридических фактов / Вопросн теории государства и права. — Саратов, 1988.

Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросн теории право­отношений. — М., 1980.

Трофимов Н.А. Правовне и нравственнне отношения в системе бнтие — общественное сознание / Методоло-гия советского правоведения. — Свердловск, 1978.

Халфина Р.О. Общее учение о правоотношений. — М., 1974.

Шабуров А.С. Некоторне социально-психологические ас-пектн правоотношений / Социально-психологические аспекти правового регулирования. — Свердловск, 1975.

Явич Л.С. Право и общественнне отношения. — М., 1971.

196