Розділ XX Судово-медична експертиза живих осіб

До судової медицини як складова частина входить і

судово-медична експертиза живих осіб. У цьому розділі

вивчаються підстави експертиз, прийоми й методики ме-

дичного обстеження, основи оцінки отриманих результа-

тів та принципи побудови висновків.

За статистикою, експертизи живих осіб посідають

перше місце у судово-медичній практиці; кількість їх

майже втричі перевищує кількість експертиз трупів.

Судово-медична експертиза живих осіб проводиться

згідно з вимогами Кримінально-процесуального та Кримі-

нального кодексів України і відповідними "Правила-

ми...", затвердженими наказом Міністерства охорони

здоров'я України № 6 від 17 січня 1995 року.

Виконуються судово-медичні експертизи живих осіб

за постановами прокуратури, органів Міністерства внут-

рішніх справ, Служби безпеки або за рішенням судів у

випадках, коли вчинено злочин проти здоров'я чи гіднос-

ті людини. У разі побутових конфліктів, що супроводжу-

ються спричиненням легких тілесних ушкоджень, обсте-

ження потерпілих, як правило, проводиться не за поста-

новою (бо кримінальна справа не порушується), а за

направленням міліції або суду.

Експертиза живих осіб оформляється документом, що

носить назву "Висновок експерта". На основі направлен-

ня проводиться обстеження живої особи, що документу-

ється "Актом судово-медичного обстеження". Судово-ме-

дичні експерти можуть проводити обстеження громадян

за їх власним бажанням, і така експертиза оформляєть-

ся документом "Думка спеціаліста". Як доказ у суді мо-

же враховуватися лише "Висновок експерта". Експерти-

303

за (обстеження) особи проводиться за наявністю особис-

того посвідчення (паспорта), або якщо тотожність її під-

тверджується працівником правоохоронних органів, який

супроводжує цю особу на експертизу.

В обласних центрах судово-медична експертиза (об-

стеження) живих осіб проводиться у спеціальних підроз-

ділах — відділах експертизи потерпілих, обвинувачених

та інших осіб, де працюють фахівці відповідної галузі. У

районах експертиза та обстеження живих осіб входять

до функціональних обов'язків міжрайонних (районних)

судово-медичних експертів і здійснюються у спеціально

виділених кімнатах поліклінік. Крім того, за нагальної

потреби судово-медична експертиза (обстеження) по-

страждалих може проводитись у лікарнях, судах, місцях

позбавлення волі чи навіть удома.

За необхідності до виконання судово-медичних екс-

пертиз залучаються (комісійне) вузькі фахівці (хірурги,

акушери-гінекологи, окулісти та інші). Лише у деяких

випадках судово-медична експертиза живої особи дору-

чається лікарю іншого фаху (не судово-медичному екс-

пертові). У такому випадку фахівець іменується "лікар-

експерт".

Основні підстави для експертизи живих осіб:

— заподіяння тілесних ушкоджень;

— статеві злочини та збочення;

— встановлення віку;

— сумнівне батьківство, материнство, підозра на під-

міну чи викрадення дитини;

— ототожнення особи;

— встановлення загального стану здоров'я;

— визначення відсотка втрати працездатності;

— експертиза рубців як наслідків давніх ушкоджень

чи захворювань.

Найчастіше судово-медичним експертам доводиться

стикатися із заподіяними тілесними ушкодженнями. При

цьому вирішується низка питань: характер ушкоджень;

яким предметом чи фактором вони спричинені; ступінь

тяжкості ушкоджень чи відсоток втрати загальної праце-

здатності; чи могли ушкодження утворитись за даних

обставин та інше.

304

Судово-медична експертиза у випадках

спричинення тілесних ушкоджень

Тілесні ушкодження — це порушення анатомічної

будови тканини або фізіологічної функції організму

під впливом зовнішніх факторів: механічних, фізичних

(електричного струму), хімічних, біологічних чи психіч-

них.

Як правило, механічні ушкодження супроводжуються

травмами шкіри (синці, подряпини, садна), більш глибо-

ких м'яких тканин (рани), кісток 1 суглобів (переломи,

вивихи, переломо-вивихи). Крім того, можуть мати місце

відкриті чи закриті ушкодження внутрішніх органів (за-

бої, розриви), у тому числі й різні види черепно-мозкової

травми. Під дією біологічних та психічних факторів по-

рушуються загальні функції організму.

За ступенем тяжкості розрізняють:

— тяжкі тілесні ушкодження;

— тілесні ушкодження середньої тяжкості;

— легкі тілесні ушкодження.

Останні, в свою чергу, поділяються на такі, що:

а) спричиняють короткочасний розлад здоров'я чи не-

значну стійку втрату працездатності;

б) не спричиняють розладу здоров'я чи стійкої втрати

працездатності.

Кожний ступінь тяжкості тілесних ушкоджень має

свої ознаки. Згідно з "Правилами судово-медичного ви-

значення ступеня тяжкості", виокремлюється шість оз-

нак тяжких тілесних ушкоджень: 1) небезпека для

життя; 2) втрата органа чи його функції; 3) душевна

хвороба; 4) розлад здоров'я, пов'язаний зі стійкою втра-

тою працездатності понад одну третину; 5) переривання

вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя.

1. Небезпека для життя. Небезпечними для життя

є такі ушкодження, які в момент спричинення чи в клі-

нічному перебігу викликають загрозливі для життя яви-

ща і, як правило, закінчуються або можуть закінчитися

смертю. Загрозливий для життя стан, що розвивається у

клінічному перебігу ушкоджень, не залежить від строку

їх заподіяння, але перебуває у прямому причинно-наслід-

ковому зв'язку з ними. Надання при небезпечних для

305

життя станах медичної допомоги, котра відвертає

смерть, не повинно братися до уваги при визначенні

тяжкості ушкоджень.

"Правила..." до небезпечних для життя ушкоджень

відносять:

— такі, що проникають у черепну порожнину, хоч і

без ушкодження мозку;

— відкриті й закриті переломи кісток склепіння та

основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та

ізольованих тріщин тільки зовнішньої пластинки склепін-

ня черепа;

— забій головного мозку тяжкого ступеня, як зі здав-

ленням так і без здавлення головного мозку, і забій го-

ловного мозку середньої тяжкості за наявності симпто-

мів ураження стовбурової ділянки;

— ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наяв-

ності загрозливих для життя явищ;

— ті ушкодження, що проникають у канал хребта, в

тому числі й без ушкодження спинного мозку та його

оболонок;

— переломо-вивихи та переломи тіл чи обох дуг ший-

них хребців, односторонні переломи дуг першого або

другого шийних хребців, а також переломи зубовидного

відростка другого шийного хребця, у тому числі і без по-

рушення функції спинного мозку;

— вивихи і навіть підвивихи шийних хребців за наяв-

ності загрозливих для життя явищ;

— закриті ушкодження спинного мозку в шийному

відділі;

— переломи чи переломо-вивихи одного або кількох

грудних чи поперекових хребців з порушенням функції

спинного мозку або з клінічне встановленим шоком тяж-

кого ступеня;

— закриті ушкодження грудних, поперекових і кри-

жових сегментів спинного мозку, котрі супроводжуються

тяжким спинальним шоком чи порушенням функцій та-

зових органів.

Рефлекторні порушення функцій, такі як спазм чи

розслаблення сфінктерів, рефлекторне порушення ритмів

серця, дихання і т. ін., не можуть бути віднесені до за-

грозливих для життя:

306

— ушкодження з порушенням цілості всіх шарів стін-

ки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу,

незалежно від того, нанесені вони через шкірні покриви

чи через слизову оболонку;

— закриті переломи під'язичної кістки, закриті й від-

криті ушкодження ендокринних залоз ділянки шиї (щи-

товидної, паращитовидної, вилочкової — у дітей), якщо

вони супроводжуються загрозливими для життя яви-

щами;

— поранення грудної клітки, то проникли у плев-

ральну порожнину, порожнину перикарда чи клітковину

середостіння, в тому числі і без ушкодження внутрішніх

органів;

— ушкодження живота, котрі проникли у черевну по-

рожнину, якщо вони навіть не супроводжуються ушкод-

женням внутрішніх органів; відкриті ушкодження орга-

нів заочеревного простору (нирки, наднирники, підшлун-

кова залоза, а також сечовий міхур, матка, яєчники,

передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої

кишки, перетинкова частина уретри).

Відкриті ушкодження нижньої частини прямої кишки,

піхви, сечовипускального каналу, так само, як і закриті

ушкодження органів грудної, черевної порожнини і за-

очеревного простору, в тому числі й тазових органів, на-

лежать до небезпечних для життя тільки за наявності

загрозливих для життя явищ;               ,

— відкриті переломи діафізів плечової, стегнової та

великої гомілкової кісток.

Закриті переломи діафізів, відкриті та закриті перело-

ми інших відділів названих кісток, а також відкриті та

закриті переломи кісток передпліччя і малої гомілкової

кістки можуть бути віднесені до небезпечних тільки за

умови існування загрозливих для життя явищ;

— переломи кісток таза за наявності загрозливих для

життя явищ;

— ушкодження великих кровоносних судин: аорти,

загальної, зовнішньої і внутрішньої сонних артерій, під-

ключичної, плечової підклубової, стегнової підколінної

артерій або вен, що їх супроводять.

307

Ушкодження дрібних судин голови, шиї, обличчя, пе-

редпліччя, кисті, гомілки, стопи мають кваліфікуватись у

кожному конкретному випадку залежно від ступеня їх

небезпечності для життя;

— ушкодження, що призвели до шоку тяжкого ступе-

ня, значної крововтрати, коми, гострої ниркової чи пе-

чінкової недостатності; гострої недостатності дихання,

кровообігу, жирової чи газової емболії. Перелічені розла-

ди мають бути підтверджені об'єктивними клінічними да-

ними, результатами лабораторних та інструментальних

досліджень;

— загальна дія високої температури (тепловий і со-

нячний удар) за наявності загрозливих для життя явищ:

термічні опіки III—IV ступеня при ураженні понад

15% поверхні тіла; опіки III ступеня — понад 20% по-

верхні тіла; опіки II ступеня — понад 30% поверхні ті-

ла, а також опіки меншої площі, що супроводжуються

шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за на-

явності загрозливих для життя явищ;

— ушкодження від дії низької температури;

— променеві ушкодження;

— ушкодження в умовах баротравми.

Всі три останні види ушкоджень — за умови наяв-

ності загрозливих для життя явищ;

— отруєння речовинами будь-якого походження з пе-

ревагою або місцевої, або загальної дії (в тому числі й

харчові токсикоінфекції), якщо в клінічному перебігу ма-

ли місце загрозливі для життя явища;

— всі види механічної асфіксії, що супроводжуються

комплексом розладу функції центральної нервової систе-

ми, серцево-судинної системи та органів дихання, що

загрожували життю, — якщо це підтверджено об'єктив-

ними клінічними даними.

2. Включаючи загрозливі для життя стани, до тяжких

тілесних ушкоджень належать такі, що призвели до

втрати органа чи втрати органом його функції —

втрата зору, слуху, язика, руки, ноги, репродуктивної

здатності:

— під втратою зору розуміється стійка сліпота на

обидва ока або зниження зору до неможливості підраху-

308

вати пальці на руках на відстані двох метрів і менше

(гострота зору на обидва ока 0,1 і нижче). Ушкодження

сліпого ока, що призвело до його вилучення, кваліфіку-

ється залежно від тривалості розладу здоров'я або як та-

ке, що призвело до непоправного знівечення обличчя;

— під втратою слуху розуміється повна глухота на

обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпі-

лий не чує розмовної мови на відстані три—п'ять санти-

метрів від вушної раковини;

— під втратою язика (мовлення) треба розуміти втра-

ту можливості висловлювати свої думки членороздільни-

ми звуками, зрозумілими для оточуючих. Заїкання не є

втратою мовлення;

— під втратою руки, ноги треба розуміти відокрем-

лення їх від тулуба, або втрату ними своїх функцій

(стан, що робить неможливою їх діяльність);

— втрата репродуктивної функції — це втрата

здатності до злягання, запліднення чи зачаття й діто-

родження.

Ступінь тяжкості ушкодженння органа, якщо його

функція втрачена до останньої травми, встановлюється

за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здо-

ров'я.

3. Душевна хвороба. Під душевною хворобою розумі-

ють психічне захворювання. Ушкодження кваліфікується

як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розви-

ток психічного захворювання, незалежно від його трива-

лості й ступеня виліковності. Діагноз психічного захво-

рювання і причинно-наслідковий зв'язок з ушкодженням,

після якого воно настало, встановлюється психіатрич-

ною експертизою, а ступінь тяжкості тілесного ушко-

дження визначається судово-медичними експертами за

висновками цієї експертизи.

Реактивні стани, пов'язані з ушкодженням (неврози,

психози), до психічних хвороб не відносяться.

4. Розлад здоров'я, пов'язаний зі стійкою втра-

тою працездатності не менш як на одну третину.

Під розладом здоров'я треба розуміти безпосередньо

пов'язаний з ушкодженням хворобливий процес, що по-

слідовно розвиваючись, призвів до втрати працездатнос-

309

ті. Розміри стійкої (постійної) втрати працездатності, по-

в'язаної з ушкодженням, встановлюються на підставі

об'єктивних даних і відповідно до документів, якими ке-

руються у своїй роботі медико-соціальні експертні комі-

сії. Хоча у "Правилах..." фігурує цифра 33%, або одна

третина, її слід вважати умовною, бо судово-медичний

експерт при визначенні відсотка втрати загальної праце-

здатності керується таблицями медико-соціальних екс-

пертних комісій, де "крок" відсоткової втрати дорів-

нює 5. Тобто відсоток постійної втрати загальної праце-

здатності може становити 5, 10, 15... ЗО, 35% тощо,

тобто він кратний 5. Отже, до тяжких тілесних ушко-

джень належать такі, що викликали стійку втрату за-

гальної працездатності на 35 і більше відсотків.

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездат-

ності розуміють необоротну втрату останньої або пов-

ністю, або частково. Відсоток стійкої втрати працездат-

ності може бути встановлений після повного загоєння

ушкодження і зникнення обумовлених ним хворобливих

змін, що не виключає стійких наслідків ушкодження

(рубці, анкілози, укорочення кінцівок, деформації сугло-

бів тощо).

В інвалідів розмір стійкої втрати загальної працездат-

ності у випадках, коли ушкоджена та частина тіла чи

той орган, у зв'язку з патологією яких вони перебувають

на інвалідності, необхідно визначати з урахуванням на-

явності хворобливих змін.

У дітей розмір стійкої втрати загальної працездатнос-

ті визначається на основі загальних підстав, встановле-

них "Правилами...", але із зазначенням, що ця втрата

настане після досягнення працездатного віку.

5. Переривання вагітності. Ушкодження, що викли-

кало переривання вагітності, незалежно від її строку

кваліфікується як тяжке, якщо між цим ушкодженням і

перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок.

Для встановлення такого зв'язку потрібне ретельне об-

стеження потерпілої та вивчення медичної документації.

При опитуванні потерпілої з'ясовують обставини травми:

коли виникла травма; чим вона спричинена; в якій позі

знаходилась жінка, місце прикладання травмуючої дії;

310

яким предметом заподіяно травму, чи падала потерпіла

після удару (ударів) і якою частиною тіла вдарилась. Ду-

же важливим є з'ясування питання про те, через який

час після травми (у годинах чи днях) з'явилися симпто-

ми загрози викидню або передчасних пологів і в чому це

виявлялось.

Потім збирається спеціальний акушерський анамнез —

чи були вагітності раніше, їх кількість і перебіг, як за-

кінчувались (строкові пологи, штучне переривання чи

мимовільний викидень). Якщо був викидень (викидні),

то на якому місяці вагітності це сталося. Яким був пере-

біг цієї, останнньої, вагітності до травми, чи не перебу-

вала потерпіла у гінекологічному відділенні з метою збе-

реження вагітності. Зібраний акушерський анамнез під-

тверджується або спростовується вивченням оригіналів

медичної документації акушерсько-гінекологічного спос-

тереження (якщо таке є). Звертають увагу на результа-

ти лабораторних досліджень, а також на соматичні та

інфекційні захворювання постраждало'! під час перебігу

вагітності.

Лише після збирання анамнезу приступають до об-

стеження постраждало'!'. При цьому детально описують

характер ушкоджень, їх характер, локалізацію, особли-

вості. Обстеження внутрішніх статевих органів прово-

дить лікар акушер-гінеколог.              ;

Переривання вагітності належить W ТЯЖКИХ тілесних

ушкоджень лише у випадках, коти МІЖ Травмою, що су-

проводжувалась відшаруванням плацмт^'чи розривом

плідного міхура з наступним викиднем ^Фф'Мрвдчасни-

ми пологами, визначено прямий причиННИА «В'язок. У

випадках, коли мала місце об'єктивна загроза викидня

(збудження матки, кров'янисті виділення), яле завдяки

своєчасному медичному втручанню вагітність збережена,

ступінь тяжкості встановлюється за тривалістю проведе-

ного лікування. Якщо ж об'єктивні ознаки загрози пере-

ривання вагітності відсутні, встановлюється ступінь тяж-

кості лише наявних тілесних ушкоджень.

6. І нарешті, шостий критерій тяжких тілесних ушко-

джень — це невиправне знівечення обличчя. Невиправ-

ним знівеченням вважається таке, що потребує для сво-

311

го усунення оперативного втручання (косметичні опера-

ції). Якщо ж усунення або значне зменшення патологіч-

них змін (вираженого рубця, деформації, порушення мі-

міки і т. ін.) досягається консервативними методами лі-

кування, ушкодження вважається виправним. Ступінь

тяжкості виправних ушкоджень обличчя встановлюється

за загальними правилами. Коли ушкодження вважають-

ся судово-медичним експертом невиправними, то, крім

встановлення ступеня тяжкості, зазначається, що вони

можуть бути перекваліфіковані в тяжкі, якщо будуть ви-

знані як такі, що знівечили обличчя. Таким чином, судо-

во-медичний експерт встановлює, чи є ушкодження ви-

правними, бо знівечення — не медичне поняття. Отже,

перекваліфікувати тілесні ушкодження обличчя в тяжкі

за ознакою невиправного знівечення обличчя може суд.

Тілесні ушкодження середньої тяжкості. До них

належать ушкодження, що характеризуються такими

ознаками: 1) відсутність небезпеки для життя; 2) відсут-

ність інших ознак тяжких тілесних ушкоджень; 3) трива-

лий розлад здоров'я; 4) стійка втрата загальної праце-

здатності менш як на 33%.

Якщо для відновлення здоров'я потерпілого після на-

несення йому ушкоджень потрібно понад три тижні, то

розлад здоров'я, спричинений цими ушкодженнями, вва-

жається тривалим.

Під стійкою втратою працездатності- менш ніж на од-

ну третину розуміють втрату загальної працездатності

від 10% до 30% включно.

До тілесних ушкоджень середньої тяжкості відносять-

ся, наприклад, неускладнені закриті переломи довгих

трубчастих кісток, легкий ступінь забою мозку і т. ін.

Легкі тілесні ушкодження. Легкі тілесні ушко-

дження поділяються на такі, що: 1) спричинили коротко-

часний розлад здоров'я або незначну стійку втрату пра-

цездатності; 2) не спричинили короткочасного розладу

здоров'я і не викликали незначної стійкої втрати загаль-

ної працездатності. Короткочасним вважається розлад

здоров'я, що триває більше шести днів і не менше трьох

тижнів (21 день). Незначною вважається стійка втрата

загальної працездатності до 10%, тобто, згідно з табли-

312

цями медико-соціальних експертних комісій, це може бу-

ти тільки 5%.

Легким тілесним ушкодженням, що не спричинило

короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої

втрати працездатності, вважається таке ушкодження, на-

слідки якого відчуваються не довше, ніж 6 днів.

Прикладом легких тілесних ушкоджень, що спричини-

ли короткочасний розлад здоров'я, може бути струс моз-

ку; перелом кісток носа або їх зміщення з розладом но-

сового дихання.

Якщо потерпіла особа після отримання тілесних

ушкоджень лікувалася у стаціонарі чи поліклініці, судо-

во-медичний експерт через особу, яка направила її на

лікування, повинен вимагати оригінали медичних доку-

ментів. Об'єктивні відомості з цих документів використо-

вуються при складанні підсумків. За необхідності судово-

медичний експерт може направити потерпілу особу на

консультацію до відповідного спеціаліста і його висновки

використати при складанні підсумків.

Судово-медичний експерт може взяти до уваги діа-

гноз, встановлений тільки на підставі суб'єктивних фак-

торів, що підкріплені об'єктивною симптоматикою.

Якщо спричинення тілесних ушкоджень викликало

загострення попередніх захворювань або мають місце

дефекти лікування, це не повинно враховуватись при

визначенні ступеня тяжкості. Ушкодження хворобливо

змінених тканин і органів може бути розцінено як

ушкодження здорових, якщо між цим ушкодженням і не-

сприятливим завершенням перебігу хвороби існує пря-

мий причинний зв'язок.

У висновку експерта відображається характер ушкод-

жень з медичної точки зору (синець, садно, подряпина.

рана, перелом кістки, вивих суглоба тощо), їх локаліза-

цію, властивості та особливості.

У підсумку судово-медичний експерт, на підставі ана-

лізу даних, встановлених експертизою, визначає:

1. Вид знаряддя чи засобу, яким могли бути спричи-

нені ушкодження (тупий, твердий, гострий предмети; дія

фізичних, біологічних, психічних факторів тощо). Якщо

313

тілесні ушкодження мають різне походження, то вста-

новлюється, чим заподіяно кожне з них.

2. Механізм виникнення ушкодження.

3. Давність спричинення ушкоджень. Якщо виявлено,

що ушкодження виникли неодночасно, то визначаються

строки виникнення кожного з них.

4. Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень встановлю-

ється із зазначенням кваліфікаційної ознаки: небезпека

для життя; стійка втрата загальної працездатності чи

розлад здоров'я.

Ушкодження можуть бути заподіяні різними особами,

тому при встановленні ступеня тяжкості треба оцінюва-

ти кожне ушкодження. Допустимим є об'єднання лише

однакових за ступенем тяжкості ушкоджень.

У випадках, коли потерпіла особа з тих чи інших при-

чин не пройшла достатнього клінічного й лабораторного

обстеження або залишається невизначеною клінічна кар-

тина ускладнень, що виникли після травми, судово-ме-

дичний експерт утримується від встановлення ступеня

тяжкості тілесних ушкоджень. У такому разі експерт

відповідає на всі інші запитання, обґрунтовуючи немож-

ливість визначення ступеня тяжкості. Водночас судово-

медичний експерт сповіщає заінтересовані інстанції про

документи, які треба представити для вирішення цього

питання, або про необхідність забезпечення повторної

явки потерпілого, додаткових обстежень, консультації

тощо).

Висновок експерта видається на руки особі, яка при-

значила експертизу, пересилається поштою або, на пись-

мове прохання слідчого чи судових органів, видається на

руки обстеженій особі.

Інколи слідчі органи ставлять перед судово-медич-

ними експертами запитання, чи не мають спричинені

ушкодження ознак перенесених мучення або мордувань,

але вирішення цього питання не належить до компетен-

ції судово-медичного експерта. Мучення — це дії, спря-

мовані на позбавлення людини їжі, пиття, тепла, одягу,

світла тощо. Тобто тілесними ушкодженнями мучення

взагалі не супроводжуються. Мордування полягає у

спричиненні особливо сильного болю шляхом багатора-

314

зових щипань, шмагань лозиною чи паском, припіканням

шкіри сигаретою, уколів голкою і т. ін. Судово-медичний

експерт повинен ретельно описати такі ушкодження, від-

значаючи їх локалізацію, характер, одночасність виник-

нення. У підсумках спеціаліст вказує, чим заподіяні

ушкодження (тупими, гострими, розпеченими предмета-

ми), який механізм дії цих предметів, коли і в якій по-

слідовності чи одночасно заподіяні ушкодження; чи мог-

ли вони виникнути за вказаних потерпілою особою об-

ставин. Ступінь тяжкості таких ушкоджень визначається

на загальних підставах.

Судово-медична експертиза статевих станів,

статевих злочинів і збочень

Експертиза статевої належності призначається у ви-

падках, коли треба довести правильність встановлення

статі певної особи. Найчастіше це пов'язано з призовом

на військову службу, отриманням паспорта, реєстрацією

шлюбу тощо. Іноді доводиться встановлювати статеву

належність у ранньому дитячому віці, але через нерозви-

неність статевих органів це питання вирішувати ще

складніше, ніж щодо дорослих. Питання про статеву на-

лежність вирішується у випадках гермафродитизму. Роз-

різняють:

а) чоловічий гермафродитизм — характеризується на-

явністю функціонуючих чоловічих статевих залоз, але за

наявності жіночих статевих органів або втбринЦих. ста-

тевих ознак;                              "і

б) жіночий гермафродитизм — характеризується

функціонуванням жіночих статевих залоз за наявності

чоловічих статевих органів;

в) так званий нейтральний гермафродитизм — харак-

теризується наявністю як чоловічих, так і жіночих ста-

тевих органів, розвинених однаково недостатньо, і руди-

ментами статевих залоз;

г) подвійний гермафродитизм, за якого розвинені і чо-

ловічі, і жіночі статеві органи, а також функціонують за-

лози, специфічно притаманні певній статі. Остання фор-

ма дуже складна для диференціювання, бо в окремі пе-

ріоди життя можуть переважати функції то чоловічих,

313

то жіночих статевих залоз. Як правило, дослідження у

таких випадках проводиться комісійне із залученням

акушера-гінеколога, андролога, уролога, психіатра та ен-

докринолога.

При обстеженні особи з метою встановлення статевої

належності з'ясовують її психічний стан, ким вона сама

себе вважає (чоловіком чи жінкою); чи є статевий потяг

і до якої статі; наявність полюцій чи менструацій. Під

час огляду звертають увагу на загальний розвиток (будо-

ва скелета, статура, форма і розміри таза; вираженість і

ступінь розвитку вторинних статевих ознак, таких як:

характер росту волосся на голові, обличчі та лобку; ха-

рактер розвитку гортані та тембр голосу; можливість от-

римання сім'яної рідини. У разі необхідності здійсню-

ється стаціонарне ендокринологічне дослідження.

Крім встановлення статі, експертиза вирішує такі зав-

дання:

а) встановлення статевої зрілості;

б) встановлення здатності до статевих зносин, зачат-

тя або запліднення;

в) встановлення вагітності та колишніх пологів;

г) встановлення штучного припинення вагітності;

д) встановлення стану статевих органів у випадках

визначення ступеня стійкої втрати працездатності у

зв'язку з отриманням тілесних ушкоджень.

Встановлення статевої зрілості осіб жіночої

статі. В Україні така експертиза найчастіше проводить-

ся у зв'язку з насильницькими статевими актами з осо-

бами жіночої статі, які не досягли повноліття, тобто у

віці від 14 до 18 років. Під статевою зрілістю розуміє-

ться такий ступінь розвитку жіночого організму, який

забезпечує можливість статевого життя, запліднення,

вагітності, пологів і годування дитини без розладу здо-

ров'я. Безумовно, поняття статевої зрілості має перед-

бачати також можливість здійснювати жінкою після

пологів материнські функції, тобто догляд і виховання

дитини.

Процес статевого дозрівання відбувається поступово і

звичайно закінчується до 16—18 років. На його строки

впливають: спадковість, расові, соціальні, географічні та

316

інші фактори. Раннє статеве життя та вагітність теж

прискорюють статеве дозрівання. При обстеженні особи

жіночої статі судово-медичний експерт звертає увагу на

її загальний фізичний розвиток, потім виконуються ан-

тропометричні виміри.

Нижче наведені мінімальні антропометричні характе-

ристики, що дозволяють виконувати функції, притаманні

статевозрілій особі: зріст стоячи 150 см; сидячи —

80 см; довжина тулуба 56—58 см (вимірюється від сьо-

мого шийного хребця до кінчика куприка); окружність

грудної клітки у спокійному стані 78—80 см; на видиху

73—76 см; окружність голови 55 см; правого плеча ЗО—-

32 см; правої гомілки 40—41 см; маса не менше 45 кг.

Мінімальні розміри таза: відстань між вертлюгами —

29 см; між гребенями — 26 см; між остями клубових

кісток — 23 см, зовнішня кон'югата — 18 см. У вказа-

ний віковий період звичайно закінчується ріст других ко-

рінних зубів і загальна кількість зубів досягає 28. Мають

бути достатньо виражені статеві ознаки: молочні залози

з виступаючими сосками, оволосіння лобка і пахвових

ділянок. Велике значення надається ступеню розвитку

статевих органів. Зовнішні статеві органи добре роз-

винуті.

Внутрішні статеві органи досліджуються акушером-гі-

некологом. Вони мають бути розвинуті у відповідній про-

порції — довжина шийки матки повинна становити

більш 1/3 від довжини її тіла 1 мати циліндричну фор-

му. У разі незайманості обстежуваної особи стан 1 розмі-

ри матки встановлюються шляхом дворучного прощупу-

вання крізь стінку живота і через пряму кишку. Треба

визначити наявність менструацій, їх початок, періодич-

ність. Менструації вказують на наявність овуляції, а від-

так, на можливість завагітніти. Проте, враховуючи вели-

кий віковий діапазон початку менструацій (від 10 до 18

років) вони можуть вважатися ознакою досягнення ста-

тевої зрілості тільки у сукупності з іншими перелічени-

ми вище ознаками. У разі, коли всі ознаки досягнення

статевої зрілості спостерігаються у 14 років або ще рані-

ше, необхідно обстеження особи для виключення ендо-

кринних захворювань.

317

Про здатність до злягання у жінок свідчать добре роз-

винуті статеві органи, відсутність деформуючих ушкод-

жень або таких вад, як атрезія піхви, наявність у ній

м'ясистих перетинок або пухлин значних розмірів, вагі-

нізму і т. ін.

Здатність до зачаття — одна з ознак досягнення ста-

тевої зрілості, але не головна, бо вона визначається за

наявністю регулярних менструацій. Менструації у дея-

ких осіб встановлюються в 10—12 років, тобто, коли

дівчина ще не може вважатися статевозрілою. В інших

осіб, за наявності вище перелічених ознак статевої зрі-

лості, менструації починаються і встановлюються лише у

18—19 років.

Незайманість характеризує стан статевих органів осіб

жіночої статі, що, як правило, не мали статевих зносин.

Основною ознакою незайманості є цілість дівочої пліви.

Дівоча пліва (гімен) — складка слизової оболонки, що

міститься на межі присінка піхви і самої піхви. Між ша-

рами слизової оболонки розміщується сполучна тканина,

багата на судини та нервові закінчення. Повна відсут-

ність дівочої пліви зустрічається як виняток. Вигляд і

будова дівочої пліви досить різноманітні й умовно

поділяються на п'ять типів:

а) зарощена або непрободна;

б) кільцеподібна;

в) губоподібна або кильоподібна;

г) півмісяцева;

д) відросчата.

Вони можуть бути тонкими й щільними, високими й

низькими. Вільний край їх буває рівним, хвилястим, ви-

їмчастим, торочастим. У середній частині кільцеподібної

пліви може бути один, два або й три отвори з перегород-

ками між ними. Звичайно цілість дівочої пліви порушу-

ється при першому статевому акті. При цьому розриви

супроводжуються кровотечею — дуже незначною при

тонкій та помітно більшою при м'ясистій пліві. Низька

валикоподібна пліва досить добре розтягується і може

залишитись цілою аж до пологів. Цілість порушеної діво-

чої пліви не відновлюється, але розриви гояться досить

швидко. Загоєння розривів тонкої пліви закінчується за

318

8—10 днів, а м'ясистої — за 12—14 днів. Після цього

терміну встановити давність її порушення досить важко,

особливо, коли вільний край бахромчастий, хвилястий,

виїмкоподібний чи плівка відросчаста. Треба пам'ятати,

що природні вийми мають тонкий край по всій довжині,

розриви від вільного краю до основи — потовщуються.

Дефлорована пліва ділиться розривами на кілька клап-

тів, котрі поступово атрофуються, зменшуючись у розмі-

рах, а після пологів на їх місці взагалі залишаються не-

величкі виростки, так звані миртовидні сосочки.

Розриви дівочої пліви не обов'язково с наслідком ста-

тевих зносин, вони можуть виникати і від дії твердих

предметів, але при цьому, як правило, ушкоджуються і

оточуючі м'які тканини." Ушкодження дівочої пліви та-

кож можуть бути наслідком деяких захворювань (дифте-

рит, нома, віспа, сифіліс).

Зґвалтування — це статеві зносини без згоди по-

терпілої особи, якою може бути як жінка, так і чоловік,

але переважно ґвалтують жінок. Зґвалтування може від-

буватись:

а) із застосуванням фізичного насильства;

б) із застосуванням психічного примушення,

в) з використанням безпорадного стану.

Встановлення факту зґвалтування належить до ком-

петенції правоохоронних органів. Судово-медичні експер-

ти вирішують тільки ті питання, котрі сприяють розкрит-

тю злочину, а саме:

— чи порушена дівоча пліва, давність порушення, та

чи не була вона порушена до зґвалтування;

— чи не припускає будова пліви можливість статево-

го акту без її порушення;

— чи мають місце достовірні ознаки вчинення стате-

вого акту;

— чи є на тілі постраждало"!' особи тілесні ушкоджен-

ня і, якщо є, — то які їх характер, локалізація та сту-

пінь тяжкості, чи не могли вони утворитися при зґвал-

туванні;

— які наслідки має статевий акт (вагітність, зара-

ження венеричною хворобою, розлад психічного стану і

т. ін.).

319

Судово-медичний експерт повинен пам'ятати, що з

боку жінки може мати місце обмова з метою шантажу,

тому обов'язковим є виконання певного кола вимог:

— обстеження потерпілої здійснюється тільки за по-

становою або письмовим відношенням особи, що прово-

дить дізнання (слідчого, прокурора, за ухвалою суду).

Винятком є випадки, коли потрібно негайно взяти вміст

піхви або матеріал з ротової порожнини чи прямої киш-

ки для лабораторних досліджень. У такому разі судово-

медичний експерт бере матеріал за заявою потерпілої

особи, але сповіщає про це правоохоронні органи;

— у кожному конкретному випадку встановлюється

особа обстежуваної шляхом перевірки паспорта, рідше

посвідчення з фотографією. Інколи особа може бути за-

свідчена співробітником слідчих органів. Неповнолітні

обстежуються за пред'явленням свідоцтва про народжен-

ня у присутності батьків, опікунів, вчителів і представ-

ників правоохоронних органів.

Обстеження осіб жіночої статі судово-медичними екс-

пертами — чоловіками здійснюється у присутності се-

реднього медичного працівника;

— судово-медичний експерт несе відповідальність за

збереження матеріалу, відібраного для лабораторних

досліджень. Одяг, що був на потерпілій особі, забираєть-

ся та направляється на дослідження працівником право-

охоронних органів, який призначив експертизу.

До початку безпосереднього обстеження потерпілої

особи з'ясовують обставини справи, які викладені: у до-

кументі про призначення експертизи; у протоколі огляду

місця події; при детальному опиті потерпілої тощо. З'ясо-

вують, на що скаржиться потерпіла. Потім збирають

спеціальний анамнез, в якому встановлюють:

— в якому віці почались менструації, їх трива-

лість, ритмічність, характер, дату першого дня останньої

менструації;

— початок статевого життя, дату останніх статевих

зносин;

— чи були вагітності, їх кількість і чим кожна з них

закінчилась (аборти, викидні, пологи);

320

— якщо були пологи, то який їх перебіг і чи не було

післяпологових ускладнень;

— перенесені захворювання, у тому числі інфекційні,

венеричні, психічні;

— наявність шкідливих звичок — вживання алкого-

лю, наркотиків, снодійних, паління.

Під цим анамнезом обстежувана особа ставить свій

підпис, за малолітню підписується особа, що її супрово-

дить.

Для вирішення питання про порушення дівочої пліви

обстежувана оглядається на гінекологічному кріслі.

Звертають увагу на загальний стан зовнішніх статевих

органів, наявність їх ушкоджень, стан присінка піхви й

дівочої пліви (форма, висота, товщина, характер вільного

краю, форма отвору, розтягненість, вираженість кільця

скорочення, наявність і характер виділень тощо). Прово-

дять забір вмісту задніх і бокових склепінь піхви на сте-

рильний марльовий тампон, з якого готують мазки на

2 предметних стекла. Висушені тампони, мазки і конт-

рольний тампон (без вмісту піхви) відправляють за

направленням судово-медичного експерта на лабораторні

дослідження.

За необхідності забирають вміст ротової порожнини,

а також визначають стан ділянки анального отвору, за-

бирають на тампони та мазки вміст ампулярної частини

прямої кишки. Вміст піхви, ротової порожнини, прямої

кишки направляють до імунологічного відділення для

встановлення наявності й групової належності спермато-

зоїдів.

Оглядають тіло обстежуваної, і докладно описують

всі виявлені ушкодження (локалізація, характер, форма,

особливості поверхні, контурів, дна тощо).

При встановленні факту порушення дівочої пліви екс-

перт визначає його давність і можливий механізм утво-

рення. Треба пам'ятати, що при порушенні пліви дослід-

ження матки через піхву допустиме тільки після загоєн-

ня розривів, тобто через 10—12 днів після утворення

розривів.

Як зазначалося вище, порушення дівочої пліви, як

правило, настає при перших статевих зносинах, але мо-

11 9-259

321

же мати й інше походження, тому сама лише наявність

розривів пліви не може бути доказом статевого акту.

Достовірно про статеві зносини свідчить виявлення у

вмісті піхви сперматозоїдів, виникнення після статевих

зносин венеричних захворювань чи вагітності.

Низька, м'ясиста, легко розтяжна пліва дозволяє су-

дово-медичному експерту припустити можливість стате-

вого акту без її порушення.

Зґвалтування часто супроводжується не тільки розри-

вами дівочої пліви, а й більш значними ушкодженнями,

наприклад саднами, надривами, розривами слизової обо-

лонки вагіни, розривами їх стінок або навіть розривами

промежини. Крім ушкоджень статевих органів, можуть

мати місце тілесні ушкодження у вигляді синців, саден,

подряпин на внутрішніх поверхнях стегон, навколо ста-

тевих органів; рани молочних залоз від укусів; садна і

подряпини на шиї, що утворюються при здавленні рука-

ми з метою зламати опір жертви; садна і крововиливи у

ділянці зап'ястків чи плечей при утримуванні потерпілої

за руки. Крім наведених, на тілі жінки можуть бути й

інші за характером і локалізацією ушкодження.

При статевих злочинах найбільш часто спричиняють-

ся ушкодження статевих органів, навколо них, на молоч-

них залозах і стегнах. Ушкодження верхніх кінцівок і

шиї утворюються як наслідок боротьби та самооборони.

Всі ушкодження мають кваліфікуватися залежно від три-

валості розладу здоров'я чи втрати працездатності.

Зґвалтування може статися і без фізичного насиль-

ства — із застосуванням погроз чи психічного впливу.

При цьому ушкоджень на тілі потерпілої звичайно не за-

лишається. Практично не буває ушкоджень і у випадках

зґвалтування з використанням безпорадного стану по-

терпілої, викликаного захворюванням, втратою свідомос-

ті, наркотичним чи алкогольним сп'янінням, медикамен-

тозним сном.

Якщо за свідченням жінки її зґвалтували із застосу-

ванням фізичного насильства і насильника затримано,

його треба обстежити якомога раніше. На його тілі,

особливо на обличчі, шиї, руках, можуть залишитися

садна, подряпини й інші ушкодження, що виникли під

322

час боротьби і самооборони постраждало!". Крім загаль-

ного огляду, необхідно оглянути статеві органи, на яких

теж можуть бути ушкодження, у тому числі і такі харак-

терні для статевого акту, як надриви чи розриви вуздеч-

ки. На лабораторне дослідження у насильника беруть

мазки, відбитки й змиви з головки статевого органа,

особливо із зовнішнього отвору сечовивідного каналу та

препуціального мішка. Там може бути виявлений епіте-

лій піхви, а при статевих зносинах у неприродних фор-

мах — епітелій ротової порожнини чи частки калу. Тре-

ба також забирати кінцеві відділи нігтьових пластинок,

під якими можуть бути елементи крові, епітелій піхви,

епідерміс шкіри потерпілої особи.

При огляді одягу потерпілої звертають увагу на наяв-

ність плям сірувато-білуватого кольору, які можуть мати

спермальне походження, а також волосся, що може на-

лежати насильнику. Відповідно, на одязі злочинця може

бути виявлене волосся жертви.

При експертизі зґвалтування бажано направити по-

терпілу особу на обстеження до шкірно-венерологічного

кабінету чи диспансеру з метою виключення або вияв-

лення венеричних захворювань (СНІД, гонорея, сифіліс).

Необхідність обстеження обумовлена тим, то хвороба

може перебігати приховано 1 потерпіла м^ика про неї не

знає, тим більше, що твердий Ц|аі1^рі,>МОЖа міститись

глибоко у піхві, а виділення Прві фОІІЙИХибуввють міні-

мальними. Висновки експерта про ^ЙЩЦЙНИНЯ венерич-

ною хворобою базуються на даних iMIttlW Документа-

ції спеціалізованих шкірно-венеролоНчмійІЦуіІТМіоа.

Статеві збочення. Останні ЗВИЧІЙНА; ШІСТЬ два різ-

новиди. Перший стосується об'єкта CWBoro потягу:

а) розбещення; б) гомосексуалізм; мужолозтво; лесбій-

ська любов; в) зоофілія (статеві акти І» свійськими тва-

ринами); г) некрофілія (статеві акти з мерцями) і деякі

інші.

До другого різновиду належать незвичайні способи

отримання статевого задоволення: а) садизм; б) мазо-

хізм; в) фетишизм. До нього відносяться й статеві акти з

жінкою, але через пряму кишку чи через рот,

її*

323

Розбещення неповнолітніх. Це розпусні дії дорослих

стосовно дітей чи неповнолітніх протилежної статі, які

порушують статеву недоторканність. Частіше здійсню-

ються чоловіками щодо дівчаток. Розбещення полягає у

веденні розбещуючих розмов, показі дітям порнографіч-

них карток, оголенні перед дітьми статевих органів, ого-

ленні дитячих статевих органів, торканні руками або

своїми статевими органами дитячих статевих органів.

Розбещувальні дії справляють негативний вплив на пси-

хіку та моральний стан дитини, у чому полягає додатко-

ва небезпека цього виду злочину.

Розбещення часто ніяких слідів не залишає, тому

факт вказаних дій може бути встановлений лише слідчи-

ми органами. Судово-медичний експерт при обстеженні

дитини може виявити почервоніння слизової оболонки

присінка піхви, поверхневі садна й подряпини слизової

оболонки і шкіри навколо статевих органів, котрі мо-

жуть бути розцінені як наслідок механічної дії при на-

давлюванні руками чи статевими органами злочинця. Ці

ушкодження вважаються непрямими ознаками розбещу-

вальних дій тільки у разі дотримання дитиною правил

особистої гігієни, що доводиться чи спростовується при

повторному огляді через кілька днів. Інколи розпусник

залишає на тілі чи одязі дитини сліди сперми, які після

всебічного імунологічного дослідження можуть розціню-

ватись як доказ розбещувальних дій.

Гомосексуалізм. Серед гомосексуалістів (педерастів)

розрізняють активних і пасивних партнерів. У разі судо-

во-медичної експертизи з цього приводу більш ефективні

результати можна отримати, якщо обстеження проводи-

ти у найкоротші терміни після статевих актів і затри-

мання партнерів. У активного педераста при цьому мож-

на виявити надриви чи розриви вуздечки, частки калу у

змивах з статевого органа, особливо з головки та з пре-

пуціального мішка, а також лобкове волосся та помарки

крові пасивного партнера.

При обстеженні пасивного партнера найбільшу увагу

приділяють оглядові заднього проходу, виявляючи мож-

ливі надриви, розриви, крововиливи і садна сфінктера та

слизової оболонки прямої кишки. У вмісті прямої кишки

324

можна виявити сперматозоїди. На шкірі навколо вхідно-

го отвору також можна знайти сліди сперми, волосся та

помарки крові, котрі походять від активного партнера.

Для ствердження про походження слідів сперми, крові

чи волосся від конкретної особи треба провести лабора-

торні (судово-імунологічні, судово-цитологічні) дослід-

ження. Більшість фахівців відзначає, що при численних

статевих зносинах протягом тривалого часу через пряму

кишку у пасивних партнерів може мати місце лійкопо-

дібне втягнення і радіальна зморшкуватість ділянки зад-

ньопрохідного отвору, зіяння останнього, розтягненість

сфінктера і згладженість складок слизової оболонки пря-

мої кишки. Але судово-медичний експерт повинен пам'я-

тати, що це лише побічні ознаки, котрі можуть мати

місце при запорах, проносах або у похилому віці за ра-

хунок атрофії шкіри і слизової оболонки. З іншого бо-

ку — навіть багаторазові статеві акти протягом тривало-

го часу можуть не залишати вищезазначених ознак.

Свідченням наявності статевих зносин є прояви венерич-

них захворювань, виявлені у прямій кишці.

Такі статеві збочення, як зоофілія (содомія, ското-

лозтво), некрофілія, мазохізм, фетишизм (отримання

статевого задоволення шляхом погладжування, цілуван-

ня, облизування одягу осіб протилежної статі) переваж-

но відносяться до компетенції лікарів-психіатрів І кримі-

нальній відповідальності не підлягають.

Садизм — статеве збочення, яке супроводжується

заподіянням партнерові болю (кусання молочних залоз,

припікання сигаретами, щипання, дряпання і т. ін.).

Найчастіше ушкодження локалізуються на вторинних

статевих органах та навколо них. Судово-медичний екс-

перт встановлює наявність ушкоджень, визначає їх ха-

рактер, механізм і час виникнення, відзначаючи одно- чи

багаторазовість їх заподіяння. Крім того, встановлюється

ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, як правило, за

тривалістю розладу здоров'я.

Інколи наслідками зґвалтування або розбещення не-

повнолітніх можуть стати вагітність чи зараження вене-

ричною хворобою. Наявність вагітності та її строк дово-

диться встановлювати при симуляції або дисимуляції

325

(приховування вагітності; уявна вагітність) для вирішен-

ня питання про виконання вироку і в деяких інших ви-

падках. Судово-медичний експерт повинен пам'ятати, що

встановлення вагітності, а тим більше, строку зачат-

тя, — досить складне питання, особливо, коли жінка об-

мовляє якогось чоловіка з метою його компрометації або

шантажу. В такому разі жінка навмисне називає невірну

дату початку останньої менструації і статевих зносин, за

яких, на її думку, сталося запліднення. Для вирішення

цього питання судово-медичний експерт залучає фахівців

акушерів-гінекологів і використовує результати лабора-

торних досліджень.

До достовірних ознак вагітності належать: серцебиття

плоду, його рухи, пальпаторне визначення наявності

плода, результати рентгенологічного та ультразвукового

досліджень, характер вагінальних виділень. На таких

ознаках вагітності, як відсутність менструацій (яка може

мати функціональний характер або обумовлюватися за-

хворюваннями, віком і т. ін.); стан молочних залоз (їх

збільшення, нагрубання) тощо, висновки судово-медич-

ного експерта грунтуватися не можуть.

Встановлення пологів та аборту, що мали місце.

Судово-медичному експерту для встановлення факту по-

логів і строку, коли вони відбулися, доводиться здійсню-

вати у випадках, коли жінка підозрюється у вчиненні ді-

товбивства або у викраденні і присвоєнні дитини; у ви-

падках симуляції вагітності чи пологів тощо. Звичайно

такі експертизи виконуються разом з акушером-гінеколо-

гом, або він залучається як консультант.

Найбільш достовірними ознаками пологів, що колись

мали місце, є щілиноподібна форма маточного зіва з руб-

цями, а також рубці промежини як сліди розривів, котрі

звичайно утворюються при проходженні плода через ро-

дові шляхи. Додатковими ознаками пологів можуть бути:

в'ялість стінок вагіни, миртовидні сосочки на місці діво-

чої пліви, в'ялість стінок живота з рубцями вагітності на

шкірі, пігментація білої лінії живота, сосків і навколо-

соскових розеол.

Найбільш точно факт пологів, що відбулися, та їх да-

ту можна встановити у перші тижні після них за ступе-

326

нем зменшення матки та характером виділень з неї. Так,

у перший день після пологів дно матки виступає над

лобком на 15—18 см, а з кожним наступним днем воно

опускається на 1,5—2 см, приходячи до норми протягом

З—4 тижнів. Виділення з матки (лохії) теж зазнають ха-

рактерних змін: як правило, у перші три доби вони

кров'яні; у період з четвертої до сьомої доби — водянис-

то-кров'яні; з восьмої до десятої можуть набувати гноє-

подібного характеру, а пізніше стають слизуватими.

Припиняється виділення лохій через 4—5 тижнів після

пологів. Зовнішній зів шийки матки залишається відкри-

тим протягом 10—12 днів після пологів.

Безперечно, мають значення для встановлення часу,

що пройшов після пологів, мікроскопічні зміни молозива

і молока. За ствердженням К. І. Хижиянової, мікроско-

пічна картина секрету молочних залоз під час вагітності

і після пологів досить специфічна, і це дає можливість

визначити строк вагітності та час, що минув після поло-

гів (у разі годування дитини) майже помісячне. У разі,

якщо жінка дитину не годує, секреція молока припиня-

ється через 4—5 тижнів після пологів.

Під час вагітності порушується звичайний обмін речо-

вин, і, в першу чергу, зростає кількість вуглеводів, біл-

ків і жирів, яка зберігається деякий час 1 після перери-

вання вагітності Порушення обміну речовин може бути

встановлене біохімічними досліажениямм.

Кримінальний аборт* В Україні »9 існус заборони

на штучне переривання вагітності, за (BMHRTKON тих ви-

падків, коли її строк перевищує 12 тижнів. Коли штуч-

ний аборт є необхідним за медичними показниками

(тяжка хвороба матері, загроза внутрішньоутробного ка-

ліцтва, наприклад при хронічному отруєнні чи радіацій-

ному опроміненні) він дозволяється медичною комісією.

Однак мають місце випадки кримінального переривання

вагітності, що обумовлено багатьма причинами, у тому

числі і соціального характеру. На кримінальний аборт,

як правило, наважуються особи молодого віку, студент-

ки або учениці, матеріально незабезпечені, незаміжні.

Кримінальний аборт — це аборт, зроблений поза ме-

жами спеціальних лікувальних закладів, незалежно від

327

того, хто його здійснив: лікар, фельдшер, медсестра, лю-

дина без медичної освіти або сама вагітна жінка.

Перш ніж оглянути жінку з метою виявлення ознак

кримінального аборту, судово-медичний експерт повинен

з'ясувати, чи мала місце вагітність взагалі. Це питання

вирішується шляхом збирання анамнезу, вивченням ме-

дичних документів жіночої консультації та пологового

будинку, якщо такі є, і використанням способів, при-

йомів і методик встановлення вагітності, про що вже

йшлося вище.

Якщо вагітність дійсно мала місце, то з'ясовується,

чи не було мимовільного аборту, який може стати на-

слідком:

1) захворювання самої жінки (сифіліс, туберкульоз,

інфекційні хвороби, серцеві вади, діабет, нефрит і т. ін.);

2) вади статевих органів вагітної (ретрофлексія мат-

ки, її двурогість чи пухлини значних розмірів, пухлини

та кісти яєчників, ендометрит венеричного походження

тощо);

3) патології розміщення, розвитку плідного яйця, хво-

роби плода — наприклад сифіліс, токсоплазмоз, пере-

кручування пуповини, що призводить до загибелі плода;

4) тяжкої травми вагітної (механічної, особливо ді-

лянки таза і живота; термічної, котра викликає розлад

функції нирок та інших органів; психічної).

Якщо можливість мимовільного аборту спростована,

судово-медичний експерт починає обстеження з метою

виявлення ознак кримінального аборту.

Способи переривання вагітності досить різноманітні,

але всі вони можуть бути поділені на:

а) механічні;

б) хімічні;

в) термічні;

г) комбіновані.

До механічних належить вишкрябування матки, тоб-

то звичайний медичний спосіб, а також введення до по-

рожнини матки якихось твердих або еластичних предме-

тів подовженої форми (дерев'яні загострені палички,

дріт, махові пір'їни великих птахів, пластмасові, синте-

тичні, гумові катетери тощо). Ці засоби призводять до

328

порушення плідного яйця, а нерідко — й стінки матки.

Внаслідок цього розвивається кровотеча, а інфекція, вне-

сена "інструментом", викликає запальні процеси піхви,

матки або навіть перитоніт — у разі перфорації. Через

зазначені ускладнення хворі, як правило, потрапляють

до лікарень, де і встановлюється діагноз — криміналь-

ний аборт.

Хімічні засоби поділяються на засоби загальної та

місцевої дії. Речовини загальної дії приймаються всере-

дину у вигляді лікарських препаратів (сінестрол, пітуіт-

рин, хінін, пахікарпін). розчинів (солі ртуті, фосфору,

азотної, оцтової кислот), відварів і настоїв (ріжки, шаф-

ран, мускатний горіх). Засоби місцевої дії вводяться у

порожнину матки'за допомогою шприців, чашки Есмар-

ха, гумових груш, велосипедних насосів. Частіше засто-

совують такі розчини: марганцевий, йодний, нашатирно-

го спирту, горілки, мила, кислот. Хімічні засоби часто

призводять до загального отруєння організму без пере-

ривання вагітності або, викликаючи аборт, водночас

спричиняють такі ускладнення: ендометрит, перитоніт,

опіковий вагініт і кальпіт. З названими ускладненнями

жінки також часто потрапляють до лікарень.

Нарешті, термічні засоби — гарячі ванни, грілки на

живіт чи поперек, банки й гірчичники на ті самі ділянки

або навіть введення гарячої води у порожнину матки.

Зазначені засоби погіршують загальний стот вагітної,

але до викидня призводять рідко. Виняток становить ли-

ше введення гарячих розчинів у порожнину матки.

В останні роки для штучного аборту застосовується

простагландин І (синоніми: ензапрост F, простий Рда) та

інші препарати, що досить сильно стимулюють вісце-

ральні м'язи, викликаючи їх скорочення та виштовхуван-

ня плода. Застосовують простагландит або його синте-

тичні похідні для абортів за медичними показниками. До

того ж вони ефективно діють як у ранні строки вагітнос-

ті (естраамніальне введення — до 15 тижнів), так і в

пізні (внутрішньовенне — з 13 до 25 тижнів). Простаг-

ландини потребують дуже ретельного підбору дози і

шляху введення через можливі ускладнення, тому мають

застосовуватись тільки у спеціалізованих лікарняних за-

329

кладах. Як побічні явища при застосуванні простаглан-

динів трапляються: значне підвищення температури,

блювота, пронос, тахікардія, бронхоспазм, що примушує

жінку звернутись за медичною допомогою.

Судово-медична експертиза з приводу кримінальних

абортів — явище нечасте, тому що в разі благополучно-

го закінчення втручання до правоохоронних органів жод-

на сторона не звертається. Нерідко вагітна жінка потра-

пляє до лікарні з маточною кровотечею, але й там не

завжди встановлюється факт незаконного втручання, бо

аборТ (особливо при застосуванні внутрішніх плодозгін-

них засобів) медичними працівниками сприймається як

мимовільний. Часто жінки розповідають про криміналь-

ний характер аборту лише тоді, коли виникає реальна

загроза їх )(<н^»з. .

Слідчі, кримінального аборту частіше виявляються під

час внутрішнього дослідження після застосування меха-

нічних способів втручання: сліди проколів на шийці мат-

ки при утриманні її абортними щипцями; подряпини, ра-

ни, проколи, розриви на шийці, у каналі та в тілі матки.

Вприскування йодного розчину призводить до опіків сли-

зової оболонки піхви. При введенні розчинів у порожни-

ну матки під тиском відшаровується плодовий міхур, від-

риваються вени матки і, якщо введені рідина або повітря

не спричиняють шок чи емболію, то невдовзі розвиваєть-

ся сепсис.

Незалежно від способу втручання частими ускладнен-

нями кримінальних абортів є ендометрити і перитоніти.

Доказами кримінального втручання можуть бути також

ушкодження плода та плодового міхура, якщо вони збе-

реглися. Коли жінку госпіталізують без плода і плодово-

го міхура, то наявність інфекції внутрішніх статевих

органів і висока температура свідчать про стороннє

втручання, бо мимовільний аборт, як правило, не викли-

кає ускладнень.

Залишки плода, частки плодового міхура, тампони з

виділеннями з матки треба направляти на судово-токси-

кологічне дослідження з метою встановлення застосова-

них отруйних речовин.

330

Встановлення стану статевих органів

у випадках стійкої втрати працездатності жінок

Інколи судово-медичному експертові доводиться вста-

новлювати ступінь стійкої втрати працездатності або

придатність жінки до фізичної праці та праці в умовах

постійного охолодження у зв'язку із захворюваннями чи

патологічним станом статевих органів. Цей вид експер-

тизи виконується комісійне із залученням терапевтів,

хірургів, невропатологів, гінекологів. Запитується та

вивчається медична документація обстежуваної. За не-

обхідності обстеження продовжують у стаціонарі із

застосуванням інструментальних та лабораторних до-

сліджень.

У разі виявлення захворювань статевих органів або

патологічних станів (доброякісні та злоякісні новоутво-

рення, запальні процеси, венеричні захворювання, СНІД,

вади розвитку матки та яєчників) треба встановити їх

зв'язок із статевим життям, абортами, пологами, травма-

ми, шкідливими умовами праці чи переохолодженням.

На підставі всебічного обстеження, з урахуванням стану

інших органів і систем, комісія встановлює ступінь втра-

ти працездатності, придатність до фізичної праці, зокре-

ма в умовах шкідливого виробництва та постійного пере-

охолодження. Правилами передбачено зазначення комі-

сією у висновку можливості оперативного втручання

при деяких станах та захворюваннях, шо може віднови-

ти працездатність.                 , і

Експерт»»» статевої здатності тлміяі»

Цей вид обстеження передбачає вирішення питань

про здатність до статевих ЗНОСИН ТИ здатність до заплід-

нення. Необхідність такої експертизи виникає при роз-

гляді справ про зґвалтування, про батьківство відповіда-

ча, про втрату потенції у зв'язку ІЗ шкідливими умовами

праці, травмою та у деяких інших випадках. Проводячи

обстеження, судово-медичний експерт повинен зібрати

відомості про перенесені захворювання, особливо такі,

що можуть знижувати потенцію (епідемічний паротит,

діабет, туберкульоз, новоутворення, венеричні, а також

деякі інші хвороби, травми статевих органів, ураження

331

центральної нервової системи, радіаційне ураження то-

що). Враховуються також шкідливі звички (куріння, нар-

команія, алкоголізм, токсикоманія).

З повною відповідальністю можна виключити здат-

ність до статевих зносин тільки у випадках відсутності

статевого члена внаслідок травматичної чи хірургічної

ампутації та за наявності великих за розмірами невпра-

вимих пахвинних кил або пухлин. Навіть епіспадія, гіпо-

спадія статевого члена, кили калитки значних розмірів,

викривлення статевого члена не виключають можливості

статевих зносин. Для вирішення питання про імпотенцію

при неушкоджених статевих органах необхідно залучати

фахівців інших спеціальностей — невропатолога, психі-

атра, уролога, причому обстеження може бути як амбу-

латорним, так і стаціонарним. Оскільки у таких випад-

ках безперечні симптоми або показники здатності чи

нездатності до статевих зносин відсутні, то вирішити пи-

тання дуже складно.

Непросто вирішити питання і про здатність чоловіка

до запліднення, особливо коли йдеться про запліднення,

що сталося за якийсь час (від кількох місяців до кількох

років) до обстеження. У таких випадках ретельно збира-

ється анамнез та вивчається медична документація.

Звертається особлива увага на захворювання у період,

коли відбулося запліднення. Найбільше значення мають

уроджені вади (недорозвиненість яєчок, гермафроди-

тизм) та перенесені хвороби або фактори, котрі можуть

уражати внутрішні статеві органи (епідемічний паротит,

гонорея, новоутворення або іонізуюче ураження). Як

правило, у цих випадках наявні патологічні зміни яєчок.

При обстеженні звертають увагу на стан зовнішніх

статевих органів: збільшення чи значне зменшення ка-

литки; ущільнення та значне зменшення яєчок та їх при-

датків; збільшення, зменшення й ущільнення передміху-

рової залози; ушкоджені вади як наслідок травми; трав-

матична ампутація чи пухлини статевого члена.

Незважаючи на наявність вад розвитку чи змін,

пов'язаних із захворюваннями та травмами, при вирі-

шенні питання про здатність до запліднення необхідно

провести лабораторні дослідження сперми. Наявність в

332

еякуляті рухомих сперматозоїдів нормальної будови і

звичайних розмірів — при встановленні біохімічним

дослідженням їх життєздатності свідчить про можли-

вість запліднення. Експерт повинен пам'ятати, що навіть

значні вади зовнішніх статевих органів, що унеможлив-

люють статеві зносини, не виключають можливості за-

пліднення. У разі, коли виявляється відсутність сперма-

тозоїдів (азооспермія) або їх нерухомість (некроспермія),

може бути зроблений висновок про неможливість заплід-

нення у конкретний час, що не виключає його у минуло-

му. Для вирішення питання про можливість запліднюва-

ти у майбутньому хвора людина повинна пройти курс лі-

кування з подальшими неодноразовими лабораторними

дослідженнями еякуляту (Д. Л. Горбатюк, В. І. Андру-

сяк, О. М. Горбатюк).

Судово-медична експертиза

визначення відсотка втрати працездатності

Така експертиза виконується комісійне. Згідно з пра-

вилами її проведення, працездатність визначається як

соціально-правова категорія, що показує здатність кон-

кретної людини до праці. Остання визначається рівнем

професійних знань, умінь, навичок, досвіду, суспільними

умовами праці, а головне — станом психічного та фізич-

ного здоров'я.

Працездатність може бути загальною! професійною,

повною і частковою.

Повна загальна працездатність — це здатність лю-

дини до некваліфікованої роботи у звичайних умовах

праці.

Повна професійна працездатність — здатність пра-

цівника виконувати роботу в повному обсязі за профе-

сією, якою він володіє, або на посаді, яку він обіймає, у

тих виробничих умовах в яких він працює.

Якщо людина має уроджене каліцтво або перенесла

хворобу, що погіршила загальний стан її здоров'я, чи

страждає на якесь хронічне захворювання і внаслідок за-

значеного може виконувати некваліфіковану роботу або

роботу за професією не в повному обсязі, це свідчить

про часткову працездатність. Тобто, здоров'я дозволяє

333

працівникові виконувати лише більшу або меншу части-

ну роботи згідно зі своєю кваліфікацією. Виконання ж

професійних функцій у повному обсязі потребує полег-

шених умов праці, бо інакше настає розлад здоров'я.

Часткова загальна працездатність — це здатність

виконувати некваліфіковану роботу не в повному обсязі,

або в повному обсязі, але за полегшених умов праці.

Оскільки про тимчасову втрату працездатності у

зв'язку з тілесними ушкодженнями йшлося вище, роз-

глянемо питання про значну постійну або тривалу не-

працездатність, наслідком якої є інвалідність.

Перша група інвалідності встановлюється особі, яка

нездатна ні до якої роботи і потребує стороннього до-

гляду.

Інваліди другої групи нездатні до роботи за фахом

але стороннього догляду не потребують.

До третьої групи належать інваліди, котрі не мо-

жуть виконувати трудові операції відповідно до своєї

професії у звичайних умовах, але можуть працювати за

своєю професією при значному полегшенні цих умов.

Крім груп інвалідності, втрата загальної працездатнос-

ті визначається у відсотках. Для встановлення відсотка

постійної втрати загальної працездатності судово-медичні

експерти користуються таблицями медико-соціальних

експертних комісій. Наприклад, повна втрата зору на од-

не око відповідає 35% втрати загальної працездатності, і

таке ушкодження кваліфікується як тяжке тілесне за

ознакою втрати загальної працездатності більш як на

одну третину.

Не існує таблиць для визначення відсотка втрати

професійної працездатності, тому при визначенні ступе-

ня її втрати у кожному конкретному випадку треба бра-

ти до уваги вираженість порушень функцій організму чи

окремого органа. У разі втрати органа враховується:

— можливість і ступінь компенсації втрачених

функцій;

— можливість виконувати свої професійні обов'язки

тією чи іншою мірою у звичайних або спеціально створе-

них умовах.

334

Якщо особа не досягла віку 40—45 років, необхідно

враховувати можливість перекваліфікації, набуття нової

спеціальності.

Відповідно до правил установлення відсотка втрати

професійної працездатності при виявленні таких пору-

шень функцій організму, які перешкоджають виконанню

будь-якої роботи, у тому числі 1 у спеціально створених

умовах, втрата професійної працездатності становить

100 відсотків.

Здатність виконувати потерпілим роботу тільки у спе-

ціально створених умовах відповідає втраті професійної

працездатності не менше як на 70%.

Залежно від ступеня зменшення обсягу роботи, зни-

ження кваліфікації і, відповідно, заробітної плати або

можливості потерпілим виконувати роботу нижчої квалі-

фікації та за іншою професією, втрата професійної пра-

цездатності становить 25—60 відсотків.

Якщо потерпіла особа може виконувати свої профе-

сійні обов'язки, але це потребує зміни умов праці і пе-

редбачає зниження заробітку або, якщо виконання про-

фесійних функцій у повному обсязі потребує більшої на-

пруженості, встановлюється до 25% втрати професійної

працездатності.

Залежно від характеру наслідків каліцтва та можли-

вості часткового чи повного відновлення «працездатності

завдяки заходам медичної реабілітації, встановлюють

строки наступних обстежень (через шість місяців, один

або три роки).

При втраті органа, функція якого не відновлюється

(наприклад ампутація кінцівки), а також при обстеженні

осіб, що досягли пенсійного віку, ступінь втрати профе-

сійної працездатності встановлюється без зазначення

строку наступного обстеження.

Судово-медична експертиза стану здоров'я

Судово-медична експертиза з метою встановлення

стану здоров'я проводиться у таких випадках:

— заява взятої під варту особи про те, що за станом

здоров'я вона не може утримуватись у слідчому ізо-

ляторі;

335

— відмова особи від явки до слідчого або до суду че-

рез незадовільний стан здоров'я, підтверджений медич-

ними довідками, що викликають сумнів у судово-слідчих

органів;

— встановлення стану здоров'я призовників, які від-

мовляються від військової служби через хвороби;

— відмова від роботи ув'язненого через тяжке захво-

рювання;

— у справах цивільного позову, коли йдеться про не-

обхідність санаторно-курортного лікування чи додатково-

го харчування;

— ухилення від роботи (нібито за станом здоров'я)

злісних неплатників аліментів і у деяких інших справах.

Цей вид експертизи потребує участі лікарів різних

спеціальностей, тому виконується комісією.

Такі експертизи можуть проводитись в амбулаторіях

чи поліклініках, вдома у хворого (при тяжких недугах)

або у стаціонарах — у разі потреби додаткових дослід-

жень з використанням пересувної апаратури, всього

обсягу Сучасних методів діагностики (клінічних, лабо-

раторних, інструментальних) (М. П. Мотюк, А. С. Лісо-

вий, Д. Л. Горбатюк. 1998).

Судово-медична експертиза

удаваних і штучних хвороб

Судово-медичному експерту досить часто доводиться

стикатися з ситуаціями, коли людина намагається сфаль-

сифікувати дані щодо своїх ушкоджень чи хвороб. Це

дістає вияв у різних формах: симуляція і дисимуляція,

агравація і дезагравація, штучні хвороби та самоушкод-

ження.

Особа, яка симулює удавану хворобу, завжди має

корисну мету, наприклад небажання служити в армії,

займатися суспільне корисною працею або намагання

отримати додаткові матеріальні блага. Завдання судово-

медичної експертизи полягає у тому, щоб об'єктивним

діагнозом спростувати наявність у обстежуваного захво-

рювання, на яке він посилається.

Симуляція може бути умисною та патологічною.

Остання найчастіше властива хворим на істерію і є

336

проявом їх хвороби, тому підлягає лікуванню, а не

кримінальному переслідуванню.

Умисно симулюються нервово-психічні, соматичні

захворювання, розлад органів чуття, а також окремі

симптоми хвороб. Із психічних захворювань частіше си-

мулюють епілепсію з удаванням припадків, маніакально-

депресивний психоз, недоумкуватість. Для розпізнаван-

ня симуляції цих хвороб необхідним є обстеження у ста-

ціонарах психоневрологічних диспансерів під наглядом

досвідчених психіатрів.

Діапазон симульованих соматичних захворювань до-

сить широкий:

— гіпертонічна хвороба, основний симптом якої —

підвищення кров'яного тиску — викликається прийомом

ефедрину;

— захворювання легень, наприклад туберкульоз,

основний симптом якого — більші або менші осередки

затемнення легеневої тканини — імітується втиранням у

шкіру ртутної мазі або свинцевого пилу; кровохаркання

— набиранням крові у рот, наприклад висмоктування її

з ясен перед здачею на аналіз мокротиння, або додаван-

ням крові безпосередньо у зібране мокротиння; схуднен-

ня досягається штучним утриманням від їжі, а кашель

імітується;

— виразкова хвороба шлунка, крім суб'єктивних

скарг, "підтверджується" введенням у кал висушеної

крові, а у шлунковий сік — аскорбінової кислоти для

підвищення кислотності;

— хвороби нирок, основним доказом яких е поява у

сечі крові (гематурія), білку (альбумінурія, протеїнону-

рія), цукру (глікозурія) симулюються додаванням до се-

чі, що здають на аналіз, курячого яєчного білка, крові та

цукру. Інколи на аналізи здаються виділення дійсно хво-

рих людей, або останні проходять обстеження за симу-

лянтів, тому перед обстеженням треба перевірити пас-

порт, щоб ідентифікувати особу, яка підлягає обстежен-

ню, з зображенням на фотокартці документа.

Симуляцію нічного нетримання сечі розпізнати досить

важко, бо відсутність такого розладу практично ніякими

об'єктивними симптомами не підтверджується. Для роз-

337

пізнавання цієї удаваної хвороби потрібне всебічне ста-

ціонарне обстеження за участю лікаря-психіатра.

Розлад органів чуття — слуху, зору, мовлення (на-

приклад заїкання) — інколи симулюють після перенесе-

них травм, особливо черепно-мозкових, і видають за на-

слідки останніх. Крім окремих прийомів, котрі дають

можливість розпізнавати симуляцію, існують й об'єктив-

ні, суто наукові, способи виявлення ступеня втрати зо-

ру. Слуху тощо.

Симуляція захворювань опорно-рухового апарату теж

зустрічається досить часто, особливо часто — обмеже-

ності рухів у суглобах внаслідок контрактури. Для ви-

ключення цього розладу потрібне доскональне обстежен-

ня в умовах стаціонару. Особливо ретельно вивчають об-

ставини травми: шрам, ущільнення по ходу м'язів" чи

сухожиль. У таких випадках, крім клінічного спостере-

ження, обов'язковим е рентгенографічне дослідження

ураженої' ділянки. За відсутності об'єктивних ознак роз-

ладу, на які посилається обстежувана особа, треба при-

значити консультацію психіатра, бо не можна виключи-

ти контрактуру як прояв істерії чи якогось іншого нерво-

вого або психічного захворювання.

Іноді симулюються поодинокі симптоми, які харак-

терні для багатьох захворювань, але об'єктивних крите-

ріїв розпізнавання не мають, — це головний, серцевий

біль, нудота, запаморочення тощо.

Агравація полягає у тому, що людина тією чи іншою

мірою перебільшує тяжкість свого дійсного ушкодження

або захворювання. Агравація може бути умисною чи па-

тологічною. Остання властива підозрілим людям, котрі

дуже чутливо ставляться до найменших змін стану свого

здоров'я. На практиці з агравацією досить часто зустрі-

чаються при експертизі живих осіб з приводу черепно-

мозкової травми, коли потерпіла особа намагається

збільшити ступінь тяжкості заподіяних їй тілесних

ушкоджень.

Вищевикладене свідчить про те, що розпізнавання си-

муляції і агравації належить до досить складних експер-

тиз, тим більше, що обстежуваний іноді досить добре

"грає" своє захворювання чи ушкодження, особливо ко-

338

ли скаржиться на больові симптоми, розлад функцій ор-

ганів чуття. У кожного експерта, як правило, є свій на-

бір хитрощів, який дозволяє розпізнати симуляцію, але

для об'єктивних висновків треба керуватися загальними

правилами виконання таких експертиз:

— щоб довести факт симуляції, хворий (або симу-

лянт) має бути всебічно, повно й об'єктивно обстежений

в умовах стаціонару;      ,    і

— необхідно зібрати і вивчити його медичну докумен-

тацію, звернувши увагу на всі перенесені захворювання.

початок і динаміку розвитку симптомів захворювання, з

приводу якого проводиться обстеження;

— кожний названий обстежуваним симптом має бути

ретельно перевірений об'єктивними методами досліджен-

ня. Досліджується також функціональний стан усіх си-

стем і органів для виявлення захворювань, не відомих

обстежуваному;

— у процесі клінічного обстеження бажано організу-

вати постійне медичне спостереження та взяття проб на

аналізи в такий час, коли обстежуваний їх не чекає.

Аналогічно треба виконати рентген-дослідження, напри-

клад для спростування наявності виразки шлунка, що

може дати можливість встановити факт симуляції чи

агравації. При цьому до пацієнта не можна ставитися

упереджено — як до симулянта, поки не доведено від-

сутність захворювання;

— до повного клінічного обстеження і підтвердження

захворювання не можна починати лікування, бо це може

зашкодити справі;

— судово-медична експертиза проводиться комісійне

із залученням фахівців — спеціалістів по захворюванню,

наявність якого треба спростувати або підтвердити.

Дисимуляція і дезагравація — явища протилежні

симуляції та агравації. Частіше до дисимуляції вдасться

злочинець, який отримав при вчиненні ним злочину

ушкодження, виявлення яких може свідчити про його

протиправні дії. У таких випадках обстежуваний або

зовсім заперечує наявність ушкоджень, або стверджує,

що вони не мають ніякого зв'язку зі злочином, в якому

він підозрюється. Дисимуляція має місце, коли жінка,

339

що підозрюється у дітовбивстві чи кримінальному аборті,

взагалі заперечує факт своєї вагітності. Дисимуляція

спостерігається і у хворих на венеричні хвороби, котрі

притягуються до відповідальності за умисне зараження

партнера. У таких випадках вони, як правило, заперечу-

ють свою поінформованість про хворобу.

Інколи люди вимушені приховувати свої захворюван-

ня чи ушкодження, щоб залишитися на своїй роботі

(наприклад льотчики чи водії, в яких погіршився зір)

чи вступити на навчання до якогось навчального закла-

ду і т. ін. Такі випадки дисимуляції законом не пере-

слідуються.

Членоушкодження — умисне заподіяння шкоди

своєму здоров'ю, яке може здійснюватись різними

способами:

а) спричиненням штучних хвороб;

б) приховуванням захворювання, що вже має місце,

або умисної відмови від лікування, або активного впливу

на процес захворювання з метою обтяжити хворобу та

відстрочити одужання;

в) спричиненням механічних ушкоджень (вогнепаль-

ними, тупими та гострими предметами).

Як симуляція членоушкодження переслідує корисну

мету — ухилитись від служби в армії чи від взяття під

варту; дострокове звільнення у зв'язку з хворобою. В ар-

мії, природно, симулюють тільки ті хвороби, які пе-

релічені в реєстрі протипоказань для військової служби.

Штучні хвороби — це такі, що умисно спричиняють-

ся застосуванням фізичних, хімічних і біологічних фак-

торів або їх комбінацій. Хімічний фактор — це, як пра-

вило, тривалий прийом, або передозування лікарських

засобів. Так, досить тривалий прийом ефедрину або ме-

затону викликає спочатку гіпертензію, а потім — розви-

ток гіпертонічної хвороби.

Біологічні фактори — збудники деяких хвороб (ди-

зентерії, туберкульозу тощо).

Фізичні фактори — висока чи низька температура,

іонізуюче випромінення і т. ін.

Прикладами застосування комбінацій різних факторів

може бути: а) механічне ушкодження, термічний чи хі-

340

мічний опік шкіри з подальшим внесенням в ранову по-

верхню інфекції (втирання землі, калу), що призводить

до утворення флегмони або гангрени; б) загальне пере-

охолодження організму або вдихання цукрової пудри ви-

кликають запалення легенів; в) куріння замість тютюну

листя чаю при контакті з туберкульозним хворим з висо-

ким відсотком ймовірності призводить до захворювання

на туберкульоз; г) рана на радіаційному опіку шкіри

дуже довго не гоїться. Як видно з характеристик діючих

агентів, їх дія може бути переважно загальною або

місцевою.

Застосування вогнепальної зброї, вибухових при-

строїв, гострих, тупих предметів і транспортних

засобів для спричинення членоушкодження, Члено-

ушкодження із застосуванням вогнепальної зброї найчас-

тіше трапляються в армії. Звичайно застосовується тип

зброї, закріпленої за особою, яка заподіяла собі ушкод-

ження, і вчиняють цей злочин під час перебування на

варті, у караульному приміщенні чи на полігоні. Пора-

нення не наносяться у життєво важливі органи, майже

ніколи не ушкоджуються довгі кістки кінцівок, ребра,

кістки черепа. Інколи у заподіювача самоушкодження є

спільник, котрий допомагає у здійсненні протиправного

наміру.

Вогнепальне ушкодження, як правило, видається за

нещасний випадок при чистці, перезарЯДЦІ Чи Вправах на

стрільбищі. Досить часто застосовуються рІїНІ Проклад-

ки для затримання частинок порошинок (носові хустки,

деталі одягу і т. ін.), що дає підставу твердити про по-

стріл з неблизької дистанції. З вибухових пристроїв час-

тіше фігурують запали та детонатори, котрі вибухають,

якщо їх затиснути в кулаці чи натиснути на них ногою.

Ураження з мисливської зброї, а інколи — і з бойової,

може видаватися за розбійний напад. Найчастіше вража-

ються м'які тканини кінцівок, інколи кисті чи відтягнута

шкіра тулуба.

Для розпізнавання вогнепальних самоушкоджень су-

дово-медичний експерт повинен ретельно зібрати відо-

мості про випадок, акцентуючи увагу на таких деталях,

як: поза постраждалого під час пострілу, положення

341

зброї відносно ураженої ділянки, відстань пострілу тощо.

При дослідженні одягу з пошкодженнями необхідно за-

стосувати додаткові медико-криміналістичні дослідження

для виявлення часток порошинок, кіптяви, слідів дії

полум'я та розжарених газів, уважно вивчити описи хі-

рургом вогнепальної рани. У разі вирізування країв їх

піддають медико-криміналістичному дослідженню для

встановлення вхідного і вихідного отвору та дистанції

пострілу. Крім одягу й ранової поверхні, обов'язково до-

сліджують рановий вміст, що відділився, у тому числі й

на внутрішніх поверхнях хірургічних пов'язок. У раново-

му каналі можна знайти частки порошинок, кіптяви,

прокладок, крізь які стріляли. Окрім вищенаведеного,

обов'язковим є проведення слідчого експерименту за

участю судово-медичного експерта для підтвердження

або спростування показань обстежуваної особи.

У побут! для членоушкодження частіше застосовують

гС»стрГ(^оЙ(1, сокири, пилки, шило та інші) або тупі пред-

мета "(молотки, обухи сокир), маховики або шестерінки,

шнеки побутових механічних чи електричних приладів, в

які ніби попали пальці, кисті чи інші частини тіла.

Завжди висувається версія про нещасний випадок під

час виконання господарських чи будівельних робіт, а на-

слідки дії колюче-ріжучих, колючих і ріжучих предметів

пояснюють розбійним нападом чи замахом на самогуб-

ство. В усіх випадках ушкоджень, спричинених гострими

предметами, треба дуже ретельно оглянути саме ушкод-

ження, а також оточуючі тканини, на яких можуть збе-

регтися сліди поверхневої дії знаряддя самоушкодження

(сліди приміряння). Якщо мало місце відру бання пальців

кисті чи стопи, треба шукати поверхневі сліди дії не-

тільки на культях пальців, а й на їх відрубаних части-

нах. Необхідно також дослідити пошкодження на одязі,

рукавицях, взутті і цурках (при рубаних травмах).

Найчастіше відзначають невідповідність ушкоджень на

тілі та одязі (кінцівках, рукавицях, взутті). Це обумовле-

но тим, що ушкодження звичайно наносять на оголене

тіло, а потім на одяг. Якщо ж сліди приміряння відсутні

на шкірі, то вони можуть залишитися на одязі чи взутті.

342

Обов'язковим є проведення слідчого експерименту за

участю судово-медичного експерта.

Самоушкодження тупими предметами та за допомо-

гою транспортних засобів трапляються не часто, вида-

ються за нещасні випадки. Практично всі докази щодо

заподіяння транспортної травми 3 метою членоушкод-

ження досить сумнівні. Однією з побічних ознак са-

моушкодження при переїзді колесами рейкового транс-

порту через кисть чи стопу, (ізольовано) є відсутність

ушкоджень на інших частинах тілі, а також незначне

забруднення одягу. Найбільші можливості спростувати

версію нещасного випадку надає слідчий експеримент.

Отже, загальними ознаками самоушкоджень є:

а) локалізація ушкоджень у ділянках, доступних для

заподіяння Їх власною рукою;

б) нанесення ушкоджень поза життєво важливими

зонами;

в) спостерігається повторення у короткий проміжок

часу однотипних членоушкоджень у схожих колективах

(вогнепальні ушкодження, виразкова хвороба шлунка в

армії; туберкульоз, відруби пальців у зонах утримання

в'язнів і т. ін.).

Судово-медичне дослідження рубців

як слідів колишніх поранень

Для всіх учасників Великої Вітчизняної війни, які

отримали поранення, державою встановлено ряд пільг.

Через те, що значне число поранених втратили Докумен-

ти військових госпіталів, де зафіксовано характер пора-

нення, його перебіг і наслідки, судово-медичним експер-

там доручено проводити обстеження осіб цього контин-

генту за направленнями військкоматів. На суд експертів

виносяться питання про наявність рубців на тілі обсте-

жуваних; про характер та механізм їх утворення; про

можливість їх виникнення під час Вітчизняної війни.

Перш ніж почати огляд, судово-медичний експерт ви-

вчає медичну документацію воєнних та післявоєнних ча-

сів (якщо така є), а також ознайомлюється з іншими до-

кументами (довідки, записи у військових квитках). Особ-

лива увага звертається на наявні поранення. Потім

343

збирається анамнез щодо обставин їх виникнення, ха-

рактеру. Під час обстеження звертають увагу на вік, бо,

на жаль, і такі експертизи стикаються з обманом. Огляд

обов'язково треба проводити при достатньому денному

освітленні — для правильного визначення забарвлення

шкіри й рубців. Колір, консистенцію та інші особливості

рубця, на який обстежуваний вказує як на наслідок по-

ранення, треба зіставляти з такими самими ознаками

післявоєнних рубців, якщо вони мають місце. За необхід-

ності рубці вивчають за допомогою стереомікроскопа чи

лупи з великим збільшенням. При цьому можна виявити

імпрегнацію в шкіру порошинок, часток металу, інших

включень. Якщо під час огляду і обмацування у м'яких

тканинах, що оточують рубець, знайдено сторонній пред-

мет щільної консистенції — обов'язковим є рентгено-

графічне дослідження, яке дає можливість встановити

присутність включень (осколки, кулі тощо). Рубці, яким

більше 18—20 років, як правило, білясті, Інколи корич-

невуваті, в цілому м'які, але можуть мати ущільнені

тяжі, вони тонкі, блискучі, іноді опуклі (за даними

1. М. Серебреникова).

Висновок щодо походження рубця має, звичайно фор-

му припущення, тобто зазначається, що експерт не ви-

ключає його утворення у часи Великої Вітчизняної війни

за тих обставин, на які вказує обстежуваний. І тільки у

разі значних розбіжностей між даними анамнезу і харак-

тером рубцевої тканини судово-медичний експерт може

спростувати твердження про утворення рубця внаслідок

поранення під час війни.

Судово-медична експертиза встановлення віку

Вказаний вид експертизи призначається у тих випад-

ках, коли документи, в яких зафіксована дата народжен-

ня (паспорт, свідоцтво про народження) втрачені. На-

приклад під час війни, стихійного лиха, раптового пере-

селення з місця постійного проживання. Інколи такі

документи приховують навмисно, щоб уникнути кримі-

нальної відповідальності, служби у збройних силах і та-

ке інше.

344

Судово-медичному експерту доводиться встановлюва-

ти вік: покинутих чи підкинутих немовлят; малолітніх

бродяг при улаштуванні їх у дитячий будинок; при

притягненні особи до кримінальної відповідальності у

зв'язку із вчиненням злочину. Треба зазначити, що за

тяжкі злочини (вбивство, зґвалтування, розбійний на-

пад, злісне хуліганство тощо) кримінальна відповідаль-

ність настає з 14 років, за вчинення будь-якого злочи-

ну—з 16 років, а повна дієздатність (за відсутності

психічних захворювань) з 18 років. Пенсійний вік жінок

настає у 55 років, чоловіків — у 60 років,

Зростання і розвиток організму, змужнілість і нареш-

ті старіння — біологічні процеси, які за загальних віко-

вих закономірностей мають і значні індивідуальні особ-

ливості (фізично й розумово 'недорозвинені діти, що

виглядають молодшими за своїх ровесників, рано поста-

рілі — у 40—45-річному віці і, навпаки, моложаві особи

у 60—65 років).

Нижче наведено основні фактори, за якими судово-

медичні експерти встановлюють вік:

1) антропометричні характеристики;

2) стан шкіри;

3) ступінь розвитку вторинних статевих ознак;

4) стан, зміна, кількість зубів;

5) закостеніння зон епіфізарного росту кісток.

Антропометричні характеристики (зріст, маса,

окружність грудної клітки, голови, плеча, гомілки)

мають значення тільки у період росту й розвитку орга-

нізму. Так, довжина тіла новонародженої дитини близь-

ко 48—55 см, у п'ять років вона вже приблизно 100 CM,

у і4—15 років — 150 см; маса тіла при народженні при-

близно 3—4 кг, через півроку вона подвоюється, а до

року життя потроюється і т. д.

У дитинстві і юності шкіра дуже еластична, з висо-

ким тургором; але вже у молодому віці еластичність шкі-

ри зменшується, тому в 20 років з'являються перші

зморшки на обличчі (лобні та носо-губні); у 25 років —

у зовнішніх кутках очей; спереду від козелка — після

ЗО років; на шиї — у 35 років, на мочці вуха — у 50 ро-

ків. Після 55 років на тильних поверхнях кистей і об-

345

личчі з'являються пігментовані ділянки шкіри. Шкіра у

похилому віці настільки втрачає еластичність, що зібра-

на у зморшки вона довго не розправляється.

Ступінь розвитку вторинних статевих органів

набуває значення у старшому шкільному й юнацькому

віці. У 11—'ІЗ років у дівчаток звичайно з'являється

оволосіння на лобку і пахових впадинах. У цей же пері-

од починається формування молочних залоз І менстру-

ації. До 18 років, як правило, статеве дозрівання повніс-

тю ЗІкІМуСтИся. У хлопчиків статеве дозрівання настає

дещо ПІїнІШе. ОвОлосіния лобка і пахвових впадин — у

'5—16 років починається збільшення

'являються полюції, грубішає голос. У

волосся на підборідді, а з 18 —

•і»' важлива ознака для визначен-

; зуби з'являються у піврічному

I^JiH'^ iWW першого року життя їх уже 6—8; до кін-

ця Другой року виростають всі 20 молочних зубів. Як

правило, з семирічного віку молочні зуби починають за-

мінюватись на постійні, кількість яких у 13—15 років

досягає 28. До двадцяти п'яти років (іноді — пізніше)

виростають другі зуби мудрості, і загальна кількість

зубів збільшується до 32. У дитинстві на різцях є дрібні

горбочки, які стираються після двадцяти років, а до

ЗО років стираються й горби жувальних поверхонь корін-

них зубів. Стирання різців з появою плям дентину — в

35 років. Стертість зубів до появи дентину корінних

зубів — 40 років. Стертість різців на І/Зі стирання ко-

рінних зубів до коричневого дентину — 45 років. Зноше-

ність різців і корінних зубів майже наполовину з від-

криттям каналів і випадінням багатьох корінних спос-

терігається у 50-річному віці.

Дуже важливе значення для визначення віку мають

точки закостеніння кісток кисті і синостози кісток

кінцівок. Для меншого ступеня рентгенівського опромі-

нення організму рекомендується робити дослідження

кисті і дистального кінця передпліччя, користуючись для

оцінки таблицями В. І. Пашкової, С. А. Бурова, 1980 р.

946

У похилому і старечому віці рентгенографія кісток

скелета дає можливість виявити явища остеопорозу.

Достовірну підставу для встановлення віку дає оцінка

всієї сукупності ознак. Але й при цьому треба пам'ятати,

що кожна з них має значну варіабельність, яку обумов-

люють багато факторів: кліматичні, соціальні умови жит-

тя, спадковість, харчування, перенесені чи наявні захво-

рювання — особливо ендокринної системи, і багато

інших. Тому відхилення від дійсного віку в той чи інший

період може станрв^ти;       ,   • .

у перші 10 днів життя — І— 2 дня;

до одного року — 1—1,5 місяця;

у підлітковому віці — 2—3 роки;

у молодому віці (20—35 років) — 5—6 років;

від 35 до 50 років помилка може становити 7—10 ро-

ків, а в 60—70 — навіть 10—15 років, тобто експертиза

може визначити вік людини з точністю до 20%.

347