1.1. ЗМІСТ І ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Торговельні взаємовідносини купців різних держав світу просте­жуються впродовж усієї зафіксованої історії людства. Важливу роль міжнародна торгівля відігравала за часів існування Афін, Стародав­нього Єгипту, італійських міст-держав Венеції, Флоренції та Генуї, німецького Ганзейського торговельного союзу. Міжнародно-правове регулювання економічних, і передусім торговельних, взаємовідносин держав формувалося разом з формуванням інших міжнародних від­носин. Торговельні взаємовідносини держав здавна були одним з найважливіших предметів міжнародних договорів. Відомо про існування торговельного договору між Єгиптом та Вавилоном, який було укладено за 2,5 тис. років до н. є. Митне регулювання зовніш­ньої торгівлі розпочалося практично водночас з появою перших між­державних торговельних договорів.

Здавна визначальним моральним і правовим принципом торго­вельних відносин визнавалася їх свобода. Римський історик Флор (II ст.) зазначав, що з припиненням торговельних відносин порушу­ється союз людського роду. Релігійно-політичний діяч Візантії Іоанн Златоуст (V ст.) стверджував: "Самим Богом надана нам легкість тор­говельних зносин, щоб ми могли споглядати на світ як єдине житло, а також щоб кожний, надаючи іншому свої вироби, міг безперешкод­но одержувати від іншого те, чого у того достатньо" [2, 5\.

Засновник науки міжнародного права Гуго Гроцій (XVII ст.) ідеям вільної торгівлі (фрітрейдерству) надав правової форми, за­значивши, що "ніхто не має права перешкоджати торговельним відносинам якогось одного народу з будь-яким іншим народом" [2, 5\. Принцип свободи торгівлі здавна широко використовується у договірній практиці.

У Київській Русі перший відомий міжнародний договір було укла­дено в 907 р. між київським князем Олегом та візантійськими імпе­раторами Леоном і Олександром. Умови цього договору передбача­ли безмитну торгівлю купців Київської Русі у столиці Візантії — Царгороді (Константинополі) та забезпечення їх їстівними запасами.

У 1493 р. датський король і російський цар Іван III уклали договір про дружбу та вічний союз. Цей договір передбачав безперешкод­ний проїзд і торгівлю купців, їхній захист з боку місцевих властей, справедливий суд, стягнення звичайного мита, яке існувало в цих до­говірних державах [2, 5].

Людство не має речових доказів щодо того, відколи розпочався розвиток світового господарства: від першої міжнародної операції купівлі-продажу товару (тобто продажу за гроші) або від першої міжнародної бартерної операції (тобто обміну одного товару на інший). Невідомий також предмет першої зовнішньоекономічної уго­ди. Відомо лише, що міжнародні економічні зв'язки почали розвива­тися дуже давно.

Великі географічні відкриття сприяли поширенню міжнародної торгівлі за межі Європи. За 300 років, упродовж XV—XVIII ст., було відкрито Америку, Австралію, Берингову протоку, тихоокеанські ост­рови, північне узбережжя Сибіру, морський шлях навколо Африки до Індії та Індокитаю, морські течії в Атлантиці та Тихому океані. Нага­даємо, що географічні відкриття спонукалися не просто допитливі­стю до невідомого. Першопрохідці передусім керувалися досить прагматичними інтересами — шукали джерела сировини та ринки для постачання товарів з Європи. Фахівці вважають, що світове гос­подарство остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. завдяки роз­витку світового ринку, транспорту та машинної промисловості. Саме остання зумовила масове виробництво товарів, обсягів яких вистача­ло не лише для задоволення внутрішніх потреб, а й для широкого постачання на міжнародний ринок.

Міжнародний географічний поділ праці став помітним явищем. Між країнами світу завжди існували, існують й існуватимуть відмін­ності щодо їх географічного положення, природних ресурсів, струк­тури господарства, навичок і майстерності трудового населення тощо. Як жодна людина не може все знати й уміти, так і жодна дер­жава незалежно від розміру території та чисельності населення не може виробляти все розмаїття потрібної їй продукції та послуг.

Унаслідок географічного поділу праці у країнах світу формують­ся галузі міжнародної спеціалізації. Кожна країна орієнтується на

експорт власної продукції. Спеціалізація господарств країн світу здійснюється з урахуванням порівняльних переваг для виробництва товарів і послуг, які має кожна окрема країна.

Міжнародний географічний поділ праці відбувається здавна і три­ватиме й надалі. Країни, які дотримувались автаркії (від грецьк. avmpKem — самоврядування), згодом змушені відмовлятися від та­кої хибної політики. Економікам країн стає тісно в національних ме­жах. Економіка світу стає справді глобальною.

Економічні зв'язки між державами не лише необхідні, а й взаємо­вигідні. Окрім міжнародної торгівлі зовнішньоекономічне співробіт­ництво розвивається і в інших формах: створюються спільні під­приємства, вільні економічні зони, експортується капітал тощо.

Міжнародні економічні відносини — це форма зв'язку між дер­жавами, між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями з різних аспектів міжнародного еко­номічного життя.