Глава XI ОХОРОНА ПРАЦІ

Охорона праці

527

Стаття 153.    Створення безпечних і нешкідливих умов праці

На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці поклада­ється на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних про­цесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів вироб­ництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охо­рону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджу­вати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничо­му травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпе­кою для життя, а також в умовах, що не відповідають законо­давству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небез­печна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідли­вих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

На власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок систематичного проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих захо­дів і контролюють виконання цих планів.

(Стаття 153 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 84 74-10 від 2 7.02.85; Законом № 3694-12 від 15.12.93)

1.             Право на безпечні і нешкідливі умови праці визнано в Украї­

ні одним із конституційних прав людини і громадянина. Його

забезпечення здійснюється за допомогою правових, соціально-

економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і

лікувально-профілактичних заходів та засобів, що утворюють

систему охорони праці.

Законодавство України про охорону праці передбачає ком­плекс гарантій, які надаються при укладенні трудового договору, його реалізації і припиненні. Для певних категорій працівників встановлюються додаткові гарантії, що зумовлено підвищеними вимогами щодо охорони їх здоров'я. До них належать працівни­ки, які працюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, непов­нолітні особи, жінки, особи з зниженою працездатністю тощо.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови трудового договору не можуть містити положень, які не відпові­дають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону праці. Сутність гарантій полягає в тому, що законодавство про охорону праці встановлює відповідні стандарти та нормативи, права та обов'язки щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці, які є обов'язковими для сторін трудового договору при визначенні його змісту. Тому умови, які погіршують правове ста­новище працівників порівняно із законодавством про охорону праці, визнаються недійсними.

2.             Поінформованість працівника з питань охорони праці є

важливою гарантією права на безпечні і нешкідливі умови праці.

Крім загальних питань з охорони праці, власник або уповнова­

жений ним орган зобов'язаний надати інформацію про наявні на

майбутньому робочому місці шкідливі та небезпечні виробничі

фактори, які ще не усунено, про можливі негативні наслідки їх

впливу на здоров'я та ознайомити його з правом на відповідні

пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Працівник має

бути поінформований власником або уповноваженим ним орга­

ном під розписку. Оскільки в законодавстві не передбачено виду

528

Глава XI

Охорона праці

529

документа, то таке питання вирішується на конкретному під­приємстві, в установі, організації. Цим документом може бути спеціальний журнал або окрема розписка. Записи можна зано­сити до особової картки, акта атестації робочого місця.

Відповідність умов трудового договору чинному законодавст­ву про охорону праці має забезпечуватися і під час його реаліза­ції. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних про­цесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів вироб­ництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охо­рону праці"

Надання інформації працівникові про стан охорони праці має системний характер. Власник або уповноважений ним орган зо­бов'язаний інформувати працівників під час їх роботи на під­приємстві не лише про стан охорони праці, а й про причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про за­ходи, яких вжито для їх усунення та забезпечення на підприєм­стві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог, проводити навчання з охорони праці.

3. Коментована стаття передбачає право працівника відмови­тися від виконання роботи чи розірвати трудовий договір з власної ініціативи. Ці гарантії відображають зміст одного з державних принципів у сфері охорони праці — пріоритету життя і здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємст­ва та повної відповідальності власника або уповноваженого ним органу за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього се­редовища (ст. 7 Закону України «Про охорону праці»). Така від­мова буде правомірною, якщо цей факт підтвердять спеціалісти служби охорони праці підприємства з участю представника проф­спілки і уповноваженого трудовим колективом. У разі виник­нення конфлікту факт наявності такої ситуації підтверджується відповідним органом державного нагляду за охороною праці з участю представника профспілки.

За працівником зберігається місце праці, а за час простою, що виник не з його вини, виплачується середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір з власної ініціативи у разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудо­вого договору, в тому числі невиконання ними зобов'язань щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний розірвати трудовий до­говір у строк, вказаний працівником. Оскільки звільнення пра­цівника із зазначеної підстави відбувається не з його вини, то працівникові виплачується вихідна допомога. Розмір вихідної допомоги визначається у колективному договорі, але в будь-яко­му разі він не може бути менше тримісячного заробітку праців­ника. До трудової книжки вноситься запис про підставу звіль­нення працівника і зазначається не тільки ініціатор такого звіль­нення, але й причини.

Забезпечення прав громадян на безпечні та нешкідливі умови праці здійснюється шляхом створення системи організації охорони праці не лише на національному, а й на виробничому рівні. Під­вищення ефективності діючої системи управління охорони пра­ці на всіх рівнях є одним із шляхів зниження виробничого трав­матизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкід­ливого впливу на організм працівників та скорочення кількості робочих місць із шкідливими та важкими умовами праці.

У Законі України «Про охорону праці» є окремий розділ про організацію охорони праці, її управління на підприємствах, в установах, організаціях. Система управління охороною праці передбачає:

створення власником відповідних служб охорони праці, які забезпечують вирішення конкретних питань;

досягнення встановлених нормативів з охорони праці шля­хом впровадження прогресивних технологій, додержання ви­мог при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва;

проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці та надання пільг і компенсацій за результатами їх прове­дення;

проведення обов'язкових медичних оглядів певних катего­рій працівників, навчання з питань охорони праці з метою попе­редження виробничого травматизму;

530

Глава XI

Охорона праці

531

—            усунення причин, що призводять до нещасних випадків,

професійних захворювань, здійснення їх розслідування і обліку.

На підприємстві, в установі, організації можуть впроваджува­тися й інші заходи з організації охорони праці. До кола питань по управлінню охороною праці включають навчання працівни­ків безпеці праці, забезпечення безпеки виробничого устатку­вання, виробничих процесів, будівель та споруд, нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці, забезпечення працівників за­собами індивідуального захисту, встановлення оптимальних ре­жимів праці та відпочинку працівників, санітарно-побутового обслуговування працівників та їх професійний відбір за окреми­ми спеціальностями.

6.             Система заходів з організації управління охороною праці

включає додержання вимог щодо охорони праці при проекту­

ванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств,

об'єктів і засобів виробництва, їх відповідності нормативним ак­

там про охорону праці (ст. 24 Закону України «Про охорону пра­

ці»). Реалізація зазначених заходів здійснюється шляхом:

урахування вимог щодо охорони праці на стадії проекту­вання виробничих об'єктів, засобів виробництва;

проведення попередньої експертизи (перевірки) проектної документації виробничих об'єктів, нових технологій і засобів виробництва;

запровадження дозвільної системи на введення в експлуа­тацію нових і реконструйованих виробничих об'єктів, зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів вироб­ництва;

проведення сертифікації машин, механізмів, устаткування, технологічних процесів, транспортних засобів;

встановлення дозвільної системи на початок роботи ново­го підприємства;

здійснення проектними організаціями авторського нагляду за дотриманням проектних рішень з питань охорони праці;

впровадження інших способів, що забезпечують безпеч­ність умов праці. Наприклад, забороняється застосовувати у ви­робництві шкідливі речовини, на які не розроблені гранично допустимі нормативи (концентрації).

7.             Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний про­

вести (забезпечити) лабораторні дослідження робочих місць, на

яких існують шкідливі і важкі умови праці, встановити пільги і гарантії для працівників, що працюють у цих умовах, та розро­бити заходи, що забезпечують усунення причин виникнення не­щасних випадків і професійних захворювань. Для цього прово­диться атестація робочих місць за умовами праці.

Атестація робочих місць є комплексною оцінкою всіх факто­рів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соці­ально-економічних факторів, що впливають на здоров'я і праце­здатність у процесі трудової діяльності. Проведення атестації робочих місць на підприємстві, в установі, організації здійсню­ється з дотриманням вимог, передбачених Положенням про дер­жавну експертизу умов праці, Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Атестація робочих місць за умовами праці проводиться обо­в'язково на всіх підприємствах, в установах, організаціях. Обо­в'язковість та необхідність її проведення обумовлюються наявні­стю технологічного процесу, обладнання, сировини та матеріа­лів, що є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, які можуть вплинути на здоров'я праців­ників, а також їх нащадків.

Атестація робочих місць за умовами праці має плановий ха­рактер. Відповідно розрізняють планову (чергову) та позаплано­ву (позачергову) атестацію. Планова атестація проводиться у стро­ки, визначені колективними договорами, але не рідше одного разу на п'ять років. Проведення позапланової атестації здійсню­ється з ініціативи власника, профспілкового комітету, найманих працівників підприємства або їх виборного органу, органів дер­жавної експертизи умов праці з участю санітарно-епідеміологіч­ної служби Міністерства охорони здоров'я України, якщо відбу­лася докорінна зміна умов і характеру праці.

Під час проведення атестації робочих місць за умовами праці з'ясовують причини та фактори виникнення шкідливих і небез­печних умов праці, проводять дослідження та комплексну оцін­ку факторів виробничого середовища і характеру праці щодо їх відповідності вимогам стандартів, норм і правил (включаючи проведення гігієнічної, технічної та організаційної оцінки).

За результатами проведеної атестації робочих місць склада­ють переліки:

532

Глава XI

Охорона праці

533

а)             робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, пра­

цівникам яких підтверджується право на встановлені законодав­

ством пільги і компенсації;

б)            робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, пра­

цівникам яких підтверджується право на пільги і компенсації за

рахунок коштів підприємств;

в)             робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких

необхідно здійснити першочергові заходи з їх поліпшення.

На завершення атестації робочих місць розробляється ком­плекс заходів з оптимізації рівня гігієни і безпеки праці, характе­ру праці і оздоровлення працівників.

На підприємствах з метою доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог та подальшого підвищення рівня охорони праці на виробництві створюються фонди охорони праці. Кошти фондів охорони праці мають цільове призначення, тому можуть витрачатися на певні заходи, що спрямовуються на доведення умов праці до нормативних. За рахунок фондів охорони праці підприємств проводяться атестація робочих місць за умовами праці, забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та ін­шими засобами індивідуального захисту, навчання працівників з питань охорони праці, профілактичні медичні огляди.

Організація та фінансування проведення обов'язкових ме­дичних оглядів покладаються на власника або уповноважений ним орган (ст. 19 Закону України «Про охорону праці»). Про­ведення медичних оглядів спрямовується на встановлення фізіо­логічної і психологічної здатності працівника для виконуваної роботи, запобігання захворюванням і нещасним випадкам, вияв­лення ранніх ознак впливу виробничих умов на здоров'я праців­ників, виявлення захворювань, які становлять загрозу для життя і здоров'я працівника та інших осіб.

Працівники зобов'язані проходити обов'язкові медичні огля­ди та виконувати медичні рекомендації. Власник має право при­тягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'яз­кового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності і зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заро­бітної плати. За час проходження медичного огляду за працівни­ком зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

10.           Навчання працівників з питань охорони праці є однією з

складових системи управління організацією охорони праці. Усі

працівники при прийнятті і в процесі роботи проходять навчан­ня з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки при виник­ненні аварій (ст. 20 Закону України «Про охорону праці»).

Навчання з питань охорони праці можна поділити на декіль­ка видів: попереднє, періодичне та позачергове.

Попереднє навчання проводиться при прийнятті на роботу:

з підвищеною небезпекою;

де є потреба у професійному доборі;

а також з посадовими особами і спеціалістами згідно з спе­ціальним переліком. Ці працівники проходять і періодичне нав­чання. Посадові особи і спеціалісти проходять навчання один раз на три роки, особи, що приймаються на роботу з підвище­ною небезпекою, або туди де є потреба у професійному добо­рі, — не рідше одного разу на рік.

На підприємствах, в установах, організаціях роботодавцями розробляються і затверджуються положення підприємств про навчання з охорони праці та щорічні плани-графіки навчання і перевірки знань працівників з питань охорони праці.

У виключних випадках, що характеризуються непередбачува-ністю, обов'язково проводиться позачергове навчання. Воно здій­снюється:

при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці;

при введенні в експлуатацію нового устаткування або впро­вадженні нових технологічних процесів;

при переведенні працівника на іншу роботу або призна­ченні його на іншу посаду, що потребує додаткових знань з пи­тань охорони праці;

на вимогу працівника органу державного нагляду за охоро­ною праці, вищої господарської організації або місцевого органу виконавчої влади, якщо виявлено незнання посадовою особою, спеціалістом нормативних актів про охорону праці;

для керівників підприємств, установ, організацій, а також посадових осіб цехів, дільниць, де сталася техногенна аварія чи катастрофа. У цьому разі навчання повинно бути проведене про­тягом місяця.

Типове положення про навчання з питань охорони праці, за­тверджене наказом Комітету по нагляду за охороною праці У краї-

534

Глава XI

Охорона праці

535

ни № 27 від 17 лютого 1999 р., встановило обов'язковість проход­ження навчання з питань охорони праці у вигляді інструктажів. Відповідні категорії працівників проходять вступний, первинний, повторний, позаплановий, цільовий інструктажі. На прохання працівника проводиться додатковий інструктаж.

Сфера проведення інструктажів обумовлюється підставами, передбаченими у законодавстві про охорону праці. Наприклад, повторний інструктаж проводиться з усіма працівниками у стро­ки, визначені галузевими нормативними актами, але не рідше одного разу на три місяці для працівників, що виконують роботи з підвищеною небезпекою, для решти працівників — не рідше одного разу на шість місяців.

Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охо­рони праці, всі інші інструктажі проводяться безпосередніми ке­рівниками робіт (начальником виробництва, цеху, дільниці, май­стром). Результати проведення інструктажів заносяться у спеціаль­ні журнали. Виняток становить цільовий інструктаж, проведений з оформленням наряду-допуску до виконання робіт, в який за­носяться відомості про проходження інструктажу.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється. Проте законо­давство передбачає винятки з даного правила. Звільнення від про­ходження інструктажу допускається лише щодо трьох видів ін­структажів — повторного, первинного та позапланового. Пра­цівники не проходять такі інструктажі, якщо вони безпосередньо не обслуговують обладнання, не застосовують прилади та інстру­менти, не зберігають і не переробляють сировину і матеріали. Особи, що звільняються від проходження інструктажів, встанов­люються у переліку, який затверджується керівником підприєм­ства за погодженням з державним інспектором по нагляду за охо­роною праці.

З метою поновлення знань правил безпечної експлуатації, технологічних і посадових інструкцій, засвоєння в конкретних умовах технологічних процесів і обладнання, методів безаварій­ного управління ними, навчання з питань охорони праці прово­диться у вигляді стажування (дублювання). Воно проводиться після вступного інструктажу до самостійної роботи працівника.

11. Розглянуті заходи, що складають систему організації охо­рони праці на підприємстві, в своїй основі спрямовані на попе-

редження виникнення нещасних випадків і професійних захво­рювань. Проте існують заходи, які спрямовуються на відшкоду­вання заподіяної шкоди, на вивчення причин, що спричинили настання негативних наслідків. До них відноситься розслідуван­ня та облік нещасних випадків і професійних захворювань. По­рядок їх здійснення регулюється Положенням про порядок роз­слідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1094 від 21 серпня 2001 р.

12. Соціальне страхування від нещасних випадків і професій­них захворювань регулюється Законом України від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня від нещасного випадку на виробництві та професійного за­хворювання, які спричинили втрату працездатності».

Цей вид соціального страхування здійснюється на засадах соціального партнерства, в його управлінні на паритетних заса­дах беруть участь держава, представники найманих працівників та роботодавців. На основі цього принципу сформовано систему управління Фондом соціального страхування від нещасних ви­падків.

Закон передбачає заходи, спрямовані на зацікавленість влас­ників у створенні безпечних і нешкідливих умов праці, дотри­манні та виконанні нормативно-правових актів про охорону праці шляхом корегування розміру страхового внеску роботодавця. Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризи­ку виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки чи надбавки до нього.

Якщо власник або уповноважений ним орган постійно пору­шує нормативні акти про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство може бути віднесене до більш високого класу про­фесійного ризику, відповідно розмір страхового внеску збільшу­ється. Цей розмір збільшується і у разі встановлення надбавки за високий рівень травматизму, професійної захворюваності та не­належний стан охорони праці.

Власникові або уповноваженому ним органу, що створює сис­теми управління охороною праці, які забезпечують низький рі­вень травматизму, професійної захворюваності, надається зниж-

536

Глава XI

Охорона праці

537

ка до розміру страхового внеску. Проте він позбавляється цього права, якщо протягом календарного року на нього накладався штраф за порушення законодавства про охорону праці.

13. Гарантією безпечних і нешкідливих умов праці є встанов­лення юридичної відповідальності за порушення нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяль­ності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, представників професійних спілок, найманих працівни­ків. За вчинення цих правопорушень настає адміністративна, кримінальна, цивільно-правова відповідальність та відповідаль­ність за трудовим правом. Законодавство України про охорону праці передбачає також сплату підприємствами, установами, ор­ганізаціями штрафних санкцій.

Застосування штрафів до підприємств, установ, організацій є заходом економічного впливу, що стимулює власника або упов­новажений ним орган до створення безпечних і нешкідливих умов праці, системи охорони праці, яка зменшує рівень травматизму на виробництві. Кошти від штрафних санкцій спрямовуються на організацію охорони праці на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівні і не надходять до фонду охорони праці підприємств, установ, організацій.

З метою попередження виникнення нещасних випадків і про­фесійних захворювань, усунення їх негативних наслідків до вла­сників або уповноважених ними органів можуть застосовуватися превентивні заходи — зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом дер­жавного нагляду чи службою охорони праці.

Стаття 154.   Додержання вимог щодо охорони праці

при проектуванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва Проектування виробничих об'єктів, розробка нових техно­логій, засобів виробництва, засобів колективного та індиві­дуального захисту працівників повинні провадитися з урахуван­ням вимог щодо охорони праці.

Виробничі будівлі, споруди, устаткування, транспортні засо­би, що вводяться в дію після будівництва або реконструкції, тех-

нелогічні процеси повинні відповідати нормативним актам про охорону праці.

(Стаття 154 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.93)

Коментована стаття та ст. 24 Закону України «Про охорону праці» встановлюють положення про дотримання вимог з охоро­ни праці як при проектуванні виробничих об'єктів, розробленні нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працівників, так і при введенні в дію пі­сля будівництва або реконструкції виробничих будівель, споруд, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів.

Законодавство України передбачає обов'язковість прове­дення експертизи проектної документації з питань охорони пра­ці щодо всіх проектів на будівництво та реконструкцію виробни­чих об'єктів і виготовлення засобів виробництва незалежно від форми власності та джерел фінансування.

Під час проведення експертизи здійснюється оцінка відпо­відності проектних рішень з питань охорони праці сучасному технічному рівню, досягненням науки і техніки, оцінюється ство­рення системи безпечних і нешкідливих умов праці, забезпечен­ня заходами захисту від нещасних випадків, виробничих аварій, небезпечних екологічних, гідрогеологічних, сейсмічних проце­сів, перевіряється наявність дозволів на виготовлення засобів виробництва та застосування нових технологій, що передбачені у проекті, а також сертифікатів, які засвідчують безпеку їх вико­ристання.

Проведення експертизи проектної документації на її відпо­відність вимогам з охорони праці регулюється Положенням про порядок проведення державної експертизи (перевірки) проект­ної документації на будівництво та реконструкцію виробничих об'єктів і виготовлення засобів виробництва на відповідність їх нормативним актам про охорону праці, затвердженим постано­вою Кабінету Міністрів України № 431 від 23 червня 1994 р.

Для проведення експертизи проектної документації у скла­ді територіальних управлінь Державного департаменту по нагля­ду за охороною праці створено експертно-технічні центри.

Експертно-технічні центри Держнаглядохоронпраці викону­ють експертизу на відповідність нормативним актам про охоро­ну праці:

538

Глава XI

Охорона праці

539

проектної документації на будівництво (реконструкцію, технічне переоснащення) об'єктів виробничого та соціально-куль­турного призначення, виготовлення машин, устаткування та ін­ших засобів виробництва, засобів колективного та індивідуаль­ного захисту працівників, нових технологій;

проектів будівництва гірничодобувних і переробних під­приємств — щодо відповідності вимогам з охорони праці та охо­рони надр;

проектів заходів щодо охорони будівель та споруд від шкід­ливого впливу гірничих робіт;

проектів гірничих відводів, планів розвитку гірничих робіт і проектів розробки родовищ твердих, рідких та газоподібних корисних копалин, матеріалів на списання запасів корисних ко­палин, проектів на ліквідацію гірничодобувних підприємств, наф­тових та газових свердловин;

—            обладнання (устаткування), нормативний строк служби

якого закінчився, а також відновленого після аварії, реконструк­

ції — на його придатність до подальшого використання;

—            інші види експертиз, передбачені чинним законодавством.

5. Експертизу проектної документації з питань охорони праці

органи Держнаглядохоронпраці проводять з урахуванням виснов­ків органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України, органів державного пожежного нагляду управління по­жежної охорони МВС України, Держатомнагляду (на підконт­рольних підприємствах), Мінекобезпеки України.

При отриманні негативного експертного висновку по проек­ту власник повинен усунути зауваження щодо порушення нор­мативних актів про охорону праці і повторно подати проектну документацію на розгляд. У разі незгоди з експертним виснов­ком власник або уповноважений ним орган може оскаржити його в місячний строк до Держнаглядохоронпраці.

Стаття 155.    Заборона введення в експлуатацію підприємств, які не відповідають вимогам щодо охорони праці Жодне підприємство, цех, дільниця, виробництво не можуть бути прийняті і введені в експлуатацію, якщо на них не створено безпечних і нешкідливих умов праці.

Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого та соціально-культурного призначення без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється.

Власник, який створив нове підприємство, зобов'язаний одер­жати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи.

(Стаття 155 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР №4617-10 від 24.01. S3; Законом № 3694-12 від 15.12.93)

Створення безпечних і нешкідливих умов праці є невід'єм­ною вимогою для прийняття і введення в експлуатацію підприєм­ства, цеху, дільниці, виробництва. З цією метою проводиться пе­ревірка їх відповідності санітарно-гігієнічним, протипожежним, радіаційним, екологічним, архітектурним, будівельним та іншим вимогам, здійснюється комплексне випробування устаткування, будівель та інших об'єктів до початку експлуатації, включаючи ви­конання заходів із забезпечення безпечних умов праці, виробни­чої санітарії, захисту природного середовища, пожежної безпеки.

Коментована стаття встановила вимогу одержувати дозвіл від органів державного нагляду за охороною праці на введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого та соціально-культурного призначення і одержання дозволу на по­чаток роботи новоствореного підприємства.

Порядок одержання цих дозволів регулюється Положенням про видачу Державним комітетом по нагляду за охороною праці власникові підприємства, установи, організації або уповноваже­ному ним органу дозволу на початок роботи підприємства, уста­нови, організації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 831 від 6 жовтня 1993 р.

3.             Для одержання дозволу власник повинен подати заяву вста­

новленого зразка до Державного департаменту по нагляду за охо­

роною праці чи територіального управління. Положення перед­

бачає різні підстави для одержання дозволу залежно від форми

власності.

Підставою для видачі дозволу для державного підприємства є акт приймальної комісії, оформлений в установленому порядку. Порядок його одержання регулюється Положенням про порядок прийняття в експлуатацію об'єктів державного замовлення, будів­ництво яких завершено, затвердженим постановою Кабінету

540

Глава XI

Охорона праці

541

Міністрів України № 449 від 5 серпня 1992 р. з наступними змі­нами і доповненнями.

4.             Підставою для видачі дозволу підприємствам інших форм

власності є документи:

про державну реєстрацію підприємства;

про дозвол (ліцензію) на види діяльності, зазначені в уста­новчих документах, якщо його одержання передбачено законо­давством;

про контрольне обстеження підприємства органами дер­жавного нагляду за охороною праці;

про відповідність професійної кваліфікації посадових осіб профілю виробництва та наявності у них знань з питань охорони праці;

про дозвіл відповідних органів на утилізацію (поховання) відходів виробництва;

про проведення окремих контрольних вимірювань і обсте­жень об'єктів, устаткування, систем захисту та управління, а та­кож виробничого і навколишнього природного середовища, якщо такі здійснювалися на вимогу органів державного нагляду за охо­роною праці.

5.             Незалежно від форми власності підприємства і поданих до­

кументів дозвіл видається лише за наявності позитивних виснов­

ків органів державного пожежного нагляду, санітарно-епідеміоло­

гічної служби, а в разі потреби — органів нагляду з ядерної та ра­

діаційної безпеки про готовність підприємства до роботи.

Рішення про видачу дозволу на початок роботи підприємства приймається органами Держнаглядохоронпраці протягом 10 днів з часу одержання заяви.

Стаття 156.    Заборона передачі у виробництво зразків нових машин та інших засобів виробництва, впровадження нових технологій, що не відповідають вимогам щодо охорони праці Виготовлення і передача у виробництво зразків нових ма­шин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, а також впровадження нових технологій без дозволу органів дер­жавного нагляду за охороною праці забороняється.

(Стаття 156 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.93)

1.             Проектна документація на виготовлення машин, меха­

нізмів, устаткування та інших засобів виробництва проводиться

згідно з Положенням про порядок проведення державної екс­

пертизи (перевірки) проектної документації на будівництво та

реконструкцію виробничих об'єктів і виготовлення засобів ви­

робництва на відповідність їх нормативним актам про охорону

праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України

№ 431 від 23 червня 1994 р.

Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби і тех­нологічні процеси, які впроваджуються у виробництво і в стан­дартах на які є вимоги щодо забезпечення безпеки праці, життя і здоров'я людей, повинні мати сертифікати, які засвідчують без­пеку їх використання. Право проведення робіт з сертифікації надається органам з сертифікації, випробувальним лабораторіям (центрам) та експертам-аудиторам, що акредитовані в системі УкрСЕПРО.

Придбані за кордоном засоби виробництва повинні також від­повідати вимогам нормативних актів України про охорону праці, і їх експлуатація допускається лише за умови дотримання вста­новлених вимог.

2.             Коментована стаття встановлює заборону виготовлення і

передачі у виробництво зразків нових машин, механізмів, устат­

кування та інших засобів виробництва, а також впровадження

нових технологій без дозволу органів державного нагляду за охо­

роною праці.

Порядок одержання цих дозволів регулюється Положенням про порядок видачі дозволів Комітетом по нагляду за охороною праці України, затвердженим наказом Комітету по нагляду за охороною праці України № 103 від 4 червня 1999 р.

3.             Дозволи видаються Державним департаментом нагляду за

охороною праці та його територіальними управліннями. До ком­

петенції Держнаглядохорон праці належать видача дозволів на

застосування виробництв, обладнання, устаткування, механізмів

та інших об'єктів згідно з переліком, наведеним у додатку 1 до

Положення про порядок видачі дозволів Комітетом по нагляду

за охороною праці України, затвердженого наказом Держнагля-

дохоронпраці № 103 від 4 червня 1999 р., та видача дозволів на

засоби виробництва, придбані за кордоном. Територіальні управ-

542

Глава XI

Охорона праці

543

ління видають дозволи на всі види робіт, за винятком тих, що віднесені до компетенції центрального апарату Держнагляд­охоронпраці.

4.             Положення обумовлює строки, протягом яких дозволи є

чинними. Вони видаються:

а)             при розробленні нових технологій, виготовленні нових

машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів

вітчизняного виробництва — на строк дії технічних умов. Якщо

строк дії технічних умов продовжується без внесення змін, то

дозвіл переоформляється відповідно до нового строку їх дії.

При створенні виробів одиничного та малосерійного вироб­ництва, що монтуються (складаються) за місцем експлуатації, дозвіл видається на строк, вказаний у паспорті;

б)            при застосуванні нових машин, механізмів, устаткування,

транспортних та інших засобів вітчизняного виробництва — на

строк, зазначений у паспорті (формулярі). Якщо застосовуються

засоби з підвищеною небезпекою, то дозвіл видається на строк

не менше трьох років;

в)             при застосуванні нових машин, механізмів, устаткування,

транспортних та інших засобів, придбаних за кордоном, за наяв­

ності сертифіката відповідності — на строк не менше трьох років,

а у разі наявності паспорта (формуляра) — на строк, вказаний у

цих документах. При відсутності сертифіката відповідності — на

строк, обумовлений в експертному висновку, але не більше трьох

років.

5.             Дозвіл видається на підставі заяви власника або уповно­

важеного ним органу та позитивного експертного висновку екс­

пертно-технічного центру про відповідність проектів будівницт­

ва, зразків нових машин, механізмів, устаткування, технологіч­

них процесів, транспортних засобів нормативним актам про

охорону праці.

Власником також подаються сертифікати, якщо машини, ме­ханізми, устаткування, транспортні засоби і технологічні проце­си, що запроваджуються у виробництво, підлягають обов'язковій сертифікації.

Для отримання дозволу на застосування нових технологій, машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва, придбаних за кордоном, власник, крім заяви, по­дає до Держнаглядохоронпраці:

сертифікат відповідності або свідоцтво про визнання сер­тифіката, що засвідчують безпеку використання продукції в Украї­ні, і, в разі потреби, експертний висновок;

експлуатаційну документацію українською або, як виня­ток, російською мовою згідно з чинними нормативними докумен­тами (національні, міждержавні стандарти, правила тощо).

6. Строк розгляду документів, поданих до центрального апа­рату Держнаглядохоронпраці або територіального управління, і оформлення дозволу не повинні перевищувати 15 календарних днів.

Облік та реєстрація виданих дозволів покладаються на Держ­наглядохоронпраці та його територіальні органи. Видані дозволи реєструються в єдиному реєстрі дозволів, який опрацьовує нау­ково-технічне управління Держнаглядохоронпраці. Реєстр дозво­лів, виданих Держнаглядохоронпраці, а також інформація щодо скасування дозволів публікуються у журналі «Охорона праці».

Держнаглядохоронпраці та територіальні управління мають право відмовити видати дозвіл, у такому разі власнику надсила­ється обгрунтування відмови. Власник підприємства може оскар­жити відмову територіального управління у видачі дозволу до центрального апарату Держнаглядохоронпраці або до господар­ського суду.

При встановленні порушень умов дії дозволу орган Держна­глядохоронпраці видає припис про усунення виявлених недолі­ків, зазначивши строки. Органи Держнаглядохоронпраці можуть скасувати виданий дозвіл за порушення власником підприємства чинних нормативних актів про охорону праці. Про скасування дозволу органи Держнаглядохоронпраці письмово повідомляють власника, органи державної виконавчої влади за місцем реєстра­ції та місцем діяльності підприємства не пізніше п'яти днів з дня прийняття рішення.

Стаття 157.    Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охоро­ну праці — це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обо­в'язкових для виконання.

544

Глава XI

Охорона праці

545

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чин­них державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці проводяться органами державного нагляду за охо­роною праці за участю інших державних органів і професійних спілок у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні до­кументи на засоби праці і технологічні процеси повинні включа­ти вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами дер­жавного нагляду за охороною праці.

У разі відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і не­шкідливих умов праці на певних роботах, власник або уповнова­жений ним орган зобов'язаний вжити погоджених з органами державного нагляду за охороною праці заходів, що забезпечать безпеку працівників.

(Стаття 157 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР№ 2240-10від 29.07.81, № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 3694-12 від 15.12.93)

1.             Конституція України, КЗпП України та Закон України «Про

охорону праці» встановлюють основи правового регулювання

охорони праці. Важливою складовою є державні нормативні акти

про охорону праці (ДНАОП).

ДНАОП — це правила, стандарти, норми, положення, інструк­ції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових до виконання. За сферою дії вони поділяються на міжгалузеві та галузеві. До державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці віднесені акти загальнодержавного ко­ристування, дія яких поширюється на всі підприємства, устано­ви, організації незалежно від їх відомчої належності та форм влас­ності. До державних галузевих нормативних актів про охорону праці віднесено акти, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації певної галузі.

2.             В Україні прийнято низку нормативно-правових актів, які

регулюють порядок опрацювання, прийняття, перегляду та ска­

сування державних нормативних актів про охорону праці, прин­

ципи їх прийняття та побудови. До них належать: коментована

стаття; розділ V Закону України «Про охорону праці»; постанова

Кабінету Міністрів України № 135 від 2 березня 1994 р. «Про

порядок опрацювання, прийняття, перегляду та скасування дер-

жавних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці»; Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних ак­тів про охорону праці, затверджене наказом Державного коміте­ту України по нагляду за охороною праці № 19 від 16 березня 1994 p.; Положення про порядок побудови, викладу та оформ­лення державних нормативних актів про охорону праці, затверд­жене наказом Державного комітету України по нагляду за охоро­ною праці № 16 від 1 березня 1994 p.; Положення про розробку інструкцій з охорони праці, затверджене наказом Комітету по нагляду за охороною праці України № 9 від 29 січня 1998 р.

3.             В Україні створено мережу науково-дослідних організацій,

які беруть участь у розробленні ДНАОП. На Національний нау­

ково-дослідний інститут охорони праці покладено функції голов­

ної організації України, що координує роботу в цьому напрямі,

надає методичну допомогу фахівцям базових організацій, опра­

цьовує проекти ДНАОП. Базові (головні) організації створюють­

ся у більшості галузей економіки згідно з рішеннями міністерств,

відомств, концернів, корпорацій та інших об'єднань підприємств.

До розробки проекту нормативного акта можуть залучатися окремі

організації-розробники або творчі колективи, групи фахівців.

Для інформування працівників, власників або уповноваже­них ними органів та інших суб'єктів ДНАОП обов'язково публі­куються в журналі «Охорона праці».

4.             У законодавстві встановлено особливості скасування і при­

пинення ДНАОП. Скасування ДНАОП можливе лише за умови

прийняття нового нормативного акта або недоцільності його

використання у подальшому. Скасування ДНАОП здійснюється

за наказом органу, який затвердив цей акт, але не пізніше як за

три місяці до визначеної дати скасування.

Припинення дії ДНАОП застосовується як тимчасовий захід з обов'язковим зазначенням строку припинення і допускається у виключних випадках, передбачених законодавством України, а саме:

— при відсутності науково-технічних рішень, що забезпечу­ють наявність приладів та устаткування, які задовольняють ви­моги нормативного акта про охорону праці;

546

Глава XI

Охорона праці

547

у зв'язку з затримкою або припиненням випуску промис­лового устаткування, приладів або матеріалів, що вимагає нор­мативний акт про охорону праці;

у випадках несвоєчасного виявлення помилок, яких було допущено під час проектування, будівництва та введення в екс­плуатацію виробничого об'єкта, якщо ці помилки неможливо усунути без його реконструкції;

при застосуванні нового нормативного акта про охорону праці, коли його вимоги почали діяти, а приведення виробниц­тва, об'єкта або робочого місця до стану, що відповідає новим вимогам, ще не закінчено.

Тимчасове припинення дії ДНАОП проводиться лише за по­передньою згодою працівників підприємства, установи, органі­зації з дотриманням спеціально встановленої процедури припи­нення. Власник або уповноважений ним орган повинен зверну­тися з письмовим клопотанням до органу державного нагляду, що затверджував цей нормативний акт. У клопотанні обов'язко­во зазначаються нормативний акт і його положення, що не ви­конуються, та причини їх невиконання; додаткові заходи, яких вжито для забезпечення безпечної експлуатації відповідного ви­робництва, об'єкта, устаткування, технологічного процесу, ро­бочого місця на період припинення дії нормативного акта; погод­ження клопотання про припинення дії ДНАОП з працівниками, яких стосується це питання.

Рішення про припинення дії ДНАОП приймається держав­ним органом, що видав цей акт, у місячний строк з дня одержан­ня клопотання і повинно визначати строки та умови тимчасово­го припинення чинності нормативного акта, а також перелік ви­мог, дія яких припиняється.

Особливістю законодавства України про охорону праці є те, шо значна частина питань з охорони праці на конкретному підприємстві, в установі, організації регулюється нормативними актами, що приймаються на локальному рівні.

За порядком прийняття локальні нормативні акти поділя­ються на такі, що приймаються: одноособово власником або упов­новаженим ним органом, за погодженням з працівниками під­приємства та їх представниками, загальними зборами (конфе­ренцією) працівників.

До розробки проекту локального нормативного акта про охо­рону праці залучаються представники працівників підприємст­ва — уповноважений трудовим колективом, представники проф­спілок, члени комісії з питань охорони праці підприємства, що представляють інтереси найманих працівників.

Інформування працівників здійснюється не лише на етапі розроблення проекту акта про охорону праці, а й після прий­няття акта шляхом ознайомлення всіх працівників з його зміс­том. На власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок розповсюдження відповідних інструкцій шляхом ви­дання (тиражування), придбання у вигляді брошур, односторон­ніх аркушів, плакатів.

7.             На підприємстві приймаються такі локальні нормативні акти

з охорони праці:

положення (Положення про комісію з питань охорони пра­ці, Положення про уповноваженого трудовим колективом з пи­тань охорони праці);

правила (Правила внутрішнього розпорядку, які визнача­ють обов'язки персоналу, що працює з радіоактивними речови­нами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань);

інструкції (Інструкція про порядок організації та проведен­ня зварювальних та інших вогневих робіт на підприємстві);

накази (наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці).

8.             Локальні нормативно-правові акти регулюють комплекс

питань з охорони праці. Вони приймаються з основних питань

організації системи охорони праці на підприємстві:

—            організації управління охороною праці на підприємстві,

проведення систематичного контролю за виконанням управлін­

ських рішень, за станом безпеки і умов праці;

забезпечення перспективного і поточного планування з питань поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого сере­довища, усунення причин виробничого травматизму та профе­сійних захворювань;

організації лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність чинним нормативам;

організації проведення навчання (інструктажу) та перевір­ки знань працівників з питань охорони праці, впровадження чіт-

18*

548

Глава XI

Охорона праці

549

кої системи допуску до робіт з підвищеною небезпекою, визна­чення переліку таких робіт та правил їх безпечного виконання;

встановлення правил безпечного виконання робіт і пове­дінки працівників на території підприємства, у виробничих при­міщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях (з опра­цюванням і затвердженням інструкцій з охорони праці та відпо­відними професіями робітників);

організації забезпечення працівників спецодягом, спец-взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, визначен­ня порядку зберігання, ремонту, прання, хімічного чищення цих засобів, їх своєчасної заміни у разі дострокового зносу;

організації проведення попереднього і періодичних медич­них оглядів працівників певних категорій.

9. Локальні нормативно-правові акти повинні відповідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузе­вих і галузевих нормативних актів з охорони праці, стандартам про оформлення документів та іншим нормативним актам про охорону праці, що забезпечує їх правильне розуміння, та врахо­вувати вимоги типових нормативних актів:

—            Типового положення про службу охорони праці, затвердженого

наказом Державного комітету України по нагляду за охороною

праці № 73 від 3 серпня 1993 p.;

Типового положення про комісію з питань охорони праці під­приємства, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці № 72 від 3 серпня 1993 p.;

—            Типового положення про роботу уповноважених трудовими

колективами з питань охорони праці, затвердженого наказом Дер­

жавного комітету України по нагляду за охороною праці № 135

від 28 грудня 1993 р., на підставі яких приймаються локальні

нормативні акти.

Стаття 158.    Обов 'язок власника або уповноваженого ним

органу щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вжива­ти заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці праців­ників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробницт-

ва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зни­ження та усунення запиленості та загазованості повітря у ви­робничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

(Стаття 158 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.93)

Коментована стаття встановлює один з обов'язків власника по організації охорони праці на підприємстві — вжиття заходів для полегшення і оздоровлення умов праці працівників. Цей обо­в'язок він реалізує шляхом:

впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва;

впровадження вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці;

зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, віб­рації, випромінювання.

Стаття 159.    Обов'язок працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці

Працівник зобов'язаний:

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устатку­ванням та іншими засобами виробництва; користуватися засо­бами колективного та індивідуального захисту;

додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбаче­них колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;

проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

співробітничати з власником або уповноваженим ним орга­ном у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці; особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здо­ров'ю або людей, які його оточують, і навколишньому природ­ному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосеред­нього керівника або іншу посадову особу.

(Стаття 159 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР№ 2240-10від 29.07.81, № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 3694-12 від 15.12.93)

550

Глава XI

Охорона праці

551

Основний тягар по створенню безпечних і нешкідливих умов праці покладено на власника або уповноважений ним орган. Про­те досягнення цієї мети неможливо без залучення самих праців­ників до організації системи охорони праці на підприємстві, в установі, організації. Тому в нормативно-правових актах встано­влено не лише їх права з охорони праці, а й зобов'язання.

Працівники зобов'язані знати і виконувати вимоги норма­тивних актів про охорону праці, правила поводження з машина­ми, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, що сприяє зменшенню травматизму на виробництві. З цією ме­тою організовуються навчання (інструктаж) та перевірка знань з охорони праці, проходження яких є обов'язком працівника.

Працівники зобов'язані виконувати вимоги законодавства, спрямовані на усунення негативного впливу умов праці на їх здоров'я. До них відносять обов'язки працівників користуватися засобами колективного і індивідуального захисту, проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Зобов'язання працівника з охорони праці можуть бути перед­бачені у трудовому договорі, колективному договорі (угоді), пра­вилах внутрішнього трудового розпорядку. їх виконання також є обов'язком працівника.

3.             Законодавством передбачено заходи — переконання і при­

мусу — спрямовані на забезпечення виконання працівниками

своїх обов'язків з охорони праці.

До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення, види яких встановлюються у колективному договорі, за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпе­ки та поліпшення умов праці. У колективному договорі можна встановити й інші підстави застосування заохочень до працівни­ків, наприклад, за співробітництво з власником у справі органі­зації безпечних і нешкідливих умов праці, за вжиття заходів з усунення виробничої ситуації, що створює загрозу їх життю чи здоров'ю або людей, які їх оточують, і навколишньому природ­ному середовищу.

За невиконання чи неналежне виконання обов'язків з охоро­ни праці працівника можна притягнути до дисциплінарної від­повідальності. У разі відмови працівника від проходження медич­них оглядів і навчання з охорони праці власник або уповноваже-

ний ним орган зобов'язаний відсторонити працівника від роботи до усунення причин відсторонення.

Стаття 160.    Контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Трудові колективи через обраних ними уповноважених, про­фесійні спілки через свої виборні органи і представників контро­люють додержання всіма працівниками нормативних актів про охорону праці на підприємствах, в установах, організаціях.

(Стаття 160 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 8474-10від 27.02.85; Законом № 3694-12 від 15.12.93)

1. На власника або уповноважений ним орган покладено обо­в'язок здійснення постійного контролю за додержанням праців­никами вимог законодавства про охорону праці. Загальний конт­роль за додержанням законодавства здійснюють керівник під­приємства, його заступники, керівники структурних підрозділів підприємства, безпосередні керівники робіт. Для здійснення спе­ціального контролю на підприємствах, в установах, організаціях згідно зі ст. 23 Закону України «По охорону праці» створюється служба охорони праці.

Служба охорони праці здійснює організацію безпеки вироб­ничих процесів, устаткування, будівель і споруд, забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту, проведення професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганду безпечних ме­тодів праці, запровадження оптимальних режимів праці і відпо­чинку працівників, професійного добору виконавців для певних видів робіт та здійснення контролю за створенням безпечних і нешкідливих умов праці.

Порядок створення та повноваження служби охорони праці регулюються положенням, що приймається власником або упов­новаженим ним органом на основі Типового положення про служ­бу охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці № 73 від 3 серпня 1993 р. з наступними змінами і доповненнями.

552

Глава XI

Охорона праці

553

Служба охорони праці створюється на всіх підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності чи під­порядкування, її ліквідація можлива лише у разі ліквідації само­го підприємства, установи, організації.

Служба охорони праці контролює:

а)             дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузе­

вих та інших нормативних актів, виконання працівниками поса­

дових інструкцій з питань охорони праці;

б)            виконання приписів органів державного нагляду, пропози­

цій та подань уповноважених трудовими колективами і профспі­

лок з питань охорони праці, використання за призначенням кош­

тів фонду охорони праці;

в)             відповідність нормативним актам про охорону праці ма­

шин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, техноло­

гічних процесів, засобів протиаварійного, колективного та інди­

відуального захисту працівників; наявність технологічної докумен­

тації на робочих місцях;

г)             своєчасне проведення навчання та інструктажів працівни­

ків, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадових

осіб та осіб, які виконують роботи підвищеної небезпеки, а та­

кож дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт;

ґ) забезпечення працівників засобами індивідуального захис­ту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рів­ноцінними харчовими продуктами, миючими засобами, санітар­но-побутовими приміщеннями; організацію питного режиму; надання працівникам передбачених законодавством пільг і ком­пенсацій, пов'язаних з важкими та шкідливими умовами праці;

д)             використання праці неповнолітніх, жінок та інвалідів згід­

но з чинним законодавством;

є) проходження попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах та роботах із шкідли­вими чи небезпечними умовами праці або таких, де є необхід­ність у професійному доборі; проходження щорічних обов'язко­вих медичних оглядів осіб віком до 21 року;

є) виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охоро­ни праці, а також заходів щодо усунення причин нещасних ви­падків і аварій, які визначені в актах розслідування.

4.             Спеціалісти з охорони праці мають право безперешкодно в

будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підроз­

діли підприємства, перевіряти стан безпеки, гігієни праці та ви­

робничого середовища на об'єктах підприємства, зупиняти ро­

боту виробництва, дільниць, машин, механізмів, устаткування та

інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють за­

грозу життю або здоров'ю працівників, та одержувати від поса­

дових осіб необхідні відомості, документи і пояснення (письмо­

во чи усно) з питань охорони праці.

Для виконання функцій, покладених на службу охорони пра­ці, її спеціалісти мають право надсилати керівнику подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують за­конодавство про охорону праці; порушувати клопотання про за­охочення працівників; вимагати відсторонення від роботи праців­ників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають доступу до відповід­них робіт або порушують нормативні акти про охорону праці.

5.             Виявивши порушення вимог нормативних актів про охоро­

ну праці, спеціалісти служби видають керівникам структурних

підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи за

формою 1-ОП. Припис складається у двох примірниках, один

з яких подається керівникові перевіреного об'єкта, цеху, під­

приємства, другий залишається у службі охорони праці. Припис

реєструється в службі охорони праці і зберігається протягом

п'яти років.

У приписі вказуються: сутність виявлених недоліків; норма­тивні акти про охорону праці, положення яких порушено; строк, протягом якого виявлені порушення повинні бути усунені, та дата фактичного виконання заходів.

Якщо керівник структурного підрозділу підприємства відмов­ляється від підпису чи одержання припису, такий з відповідним поданням надсилається на ім'я керівника, якому підпорядкова­ний керівник структурного підрозділу, або керівникові підпри­ємства. Якщо ж керівник підприємства відмовляється від підпи­су чи одержання припису і дане підприємство не має вищої за підлеглістю господарської організації, то спеціаліст з охорони праці запрошує двох свідків (членів комісії з питань охорони праці підприємства, уповноважених від трудового колективу з питань

554

Глава XI

Охорона праці

555

охорони праці або від профспілки) і вони засвідчують цей факт. Припис з відповідними поясненнями може бути надіслано у районну прокуратуру, територіальний орган Держнаглядохорон-праці за місцем знаходження підприємства.

Приписи спеціалістів служби охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасовувати в письмовій формі лише по­садова особа, якій підпорядкована служба охорони праці — керів­ник підприємства.

6.             Система заходів з організації ефективного управління охо­

роною праці та здійснення належного контролю передбачає по­

стійну співпрацю власника або уповноваженого ним органу з

найманими працівниками та їх представниками, створення з ними

спільних органів. До таких органів належить комісія з питань

охорони праці підприємства. Вона здійснює контроль за дотри­

манням вимог законодавства з питань охорони праці безпосе­

редньо на робочих місцях, забезпеченням працівників засобами

колективного та індивідуального захисту, змиваючими та зне­

шкоджуючими засобами, лікувально-профілактичним харчуван­

ням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газова-

ною солоною водою та станом використання санітарно-побуто­

вих приміщень тощо.

Комісія з питань охорони праці підприємства є постійно дію­чим консультативно-дорадчим органом, тому на відміну від служ­би охорони праці її рішення мають рекомендаційний характер.

7.             Громадський контроль за додержанням власником або упов­

новаженим ним органом і всіма працівниками законодавства про

охорону праці здійснюють:

наймані працівники — через уповноважених представни­ків;

професійні спілки — через свої виборні органи і пред­ставників.

8.             Правовий статус уповноважених трудовими колективами з

питань охорони праці на підприємстві, в установі, організації

визначається Положенням про роботу уповноважених трудови­

ми колективами з питань охорони праці. Це Положення розроб­

ляється за участю представників власника або уповноваженого

ним органу, трудового колективу та профспілки (профспілок) на

підставі Типового положення про роботу уповноважених трудо­

вими колективами з питань охорони праці, затвердженого нака-

зом Державного комітету України по нагляду за охороною праці № 135 від 28 грудня 1993 p., і затверджується загальними збора­ми (конференцією) трудового колективу підприємства.

9.             Уповноважені з питань охорони праці не звільняються від

виконання своїх трудових функцій, а контрольні повноваження

здійснюють безпосередньо на своїх дільницях, у цехах, змінах,

бригадах і ланках. Вони звільняються від основної роботи у разі

їх залучення до перевірок стану безпеки і умов праці посадовими

особами міністерства, відомства, об'єднання, підприємства, міс­

цевих органів державної виконавчої влади, державного нагляду

та громадського контролю за охороною праці. Цей строк і збере­

ження середньої заробітної плати встановлюються у колектив­

ному договорі.

10.           Уповноважені з питань охорони праці з метою створення

безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оператив­

ного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за від­

повідністю законодавству з охорони праці:

умов праці на робочих місцях, безпеки технологічних про­цесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів вироб­ництва; стану засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівниками, проходів, шляхів евакуації та запасних виходів, а також санітарно-побутових умов;

режиму праці і відпочинку;

використання праці жінок, неповнолітніх та інвалідів;

забезпеченості працівників спеціальним одягом, взуттям, іншими засобами індивідуального захисту, лікувально-профілак­тичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими про­дуктами, миючими засобами, організації питного режиму;

пільг і компенсацій, що надаються працівникам за роботу з важкими та шкідливими умовами праці;

відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкод­ження їх здоров'я або заподіяння моральної шкоди;

проведення навчання, інструктажів та перевірки знань пра­цівників з охорони праці;

проходження працівниками попереднього і періодичних медичних оглядів;

забезпечення працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, що діють в межах підприємства, та додержання працівниками в процесі роботи вимог цих нормативних актів;

556

Глава XI

Охорона праці

557

своєчасності і правильності розслідування, документаль­ного оформлення та обліку нещасних випадків та професійних захворювань;

виконання наказів, розпоряджень, заходів з питань охоро­ни праці, в тому числі заходів із усунення причин нещасних ви­падків, професійних захворювань і аварій, визначених в актах розслідування;

використання фонду охорони праці підприємства за його призначенням;

наявності і стану наочних засобів пропаганди та інформа­ції з питань охорони праці на підприємстві.

11.           Виявивши порушення нормативних актів з охорони пра­

ці, уповноважений вносить пропозиції щодо їх усунення у спеці­

ально заведену для цього книгу. Він може вносити пропозиції

про притягнення до відповідальності працівників, які порушу­

ють нормативні акти про охорону праці.

Пропозиції уповноваженого підлягають обов'язковому роз­гляду власником чи керівником відповідного структурного під­розділу підприємства. Уповноважений контролює реалізацію вне­сених ним пропозицій.

У разі створення загрози життю або здоров'ю працівників уповноважений має право вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці.

12.           Правом на здійснення громадського контролю за дотри­

манням законодавства про охорону праці, створенням безпечних

і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-

побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спец-

взуттям, іншими засобами індивідуального та колективного за­

хисту наділені профспілкові організації. Для здійснення ефектив­

ного контролю та попередження порушень у сфері охорони праці

профспілки вправі:

у разі загрози життю або здоров'ю працівників вимагати від власника або уповноваженого ним органу негайно припини­ти роботи на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємстві в цілому на час, необхідний для усунення такої загрози;

брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань та давати свої висновки про них;

—            вносити подання, які є обов'язковими для розгляду влас­

ником або уповноваженим ним органом, та одержувати від них

аргументовані відповіді.

13. Для здійснення контролюючих функцій професійні спіл­ки створюють відповідні інспекції, комісії, обирають представ­ників та затверджують положення про них. Президією Федерації профспілок України прийнято Типове положення представників профспілок з питань охорони праці, Положення про комісію з питань охорони праці профспілкового комітету підприємства та Положення про громадського інспектора з охорони праці.

Стаття 161.    Заходи щодо охорони праці

Власник або уповноважений ним орган розробляє за участю професійних спілок і реалізує комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до Закону України «Про охорону праці». План заходів щодо охорони праці включається до колективного дого­вору.

(Стаття 161 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР №4617-10 від 24.01.83)

Закон України «Про охорону праці» регулює комплекс пи­тань, спрямованих на створення безпечних і нешкідливих умов праці. На його основі та усієї системи законодавства України про охорону праці власник за участю професійних спілок роз­робляє і реалізує комплекс заходів щодо охорони праці з метою запобігання виникненню нещасних випадків і професійних за­хворювань на виробництві.

План заходів щодо охорони праці включається до колектив­ного договору. Він охоплює систему заходів щодо доведення умов праці до встановлених норм безпеки, гігієни праці та виробни­чого середовища:

проведення атестації робочих місць на їх відповідність нор­мативним актам про охорону праці;

забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціаль­ним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту;

реалізація заходів щодо усунення безпосереднього контак­ту працівників із шкідливими речовинами і матеріалами, інши­ми несприятливими та небезпечними факторами виробництва;

впровадження систем автоматичного контролю та сигналі­зації наявності шкідливих і небезпечних виробничих факторів,

558

Глава XI

Охорона праці

559

пристроїв аварійного вимкнення виробничого устаткування та комунікацій у разі виникнення небезпеки для працівників;

впровадження устаткування та пристроїв, які забезпечують захист працівників від ураження електричним струмом, дії ста­тистичної електрики та розрядів блискавок;

приведення рівнів шуму, вібрації, ультразвуку, іонізуючих та інших шкідливих випромінювань на робочих місцях у відповід­ність до вимог чинних нормативних актів;

проведення експертизи технічного стану будівель та спо­руд, експертизи та діагностики потенційно небезпечних об'єк­тів, устаткування, обладнання;

створення кабінетів, куточків, виставок з питань охорони праці, придбання потрібних нормативних документів, навчаль­них посібників, плакатів, періодичної літератури;

навчання працівників, проведення нарад, семінарів з пи­тань охорони праці;

реконструкція та оснащення на виробництві санітарно-побутових приміщень (гардеробних, душових, кімнат для прий­няття їжі), місць організованого відпочинку, обладнання їх су­часним інвентарем і устаткуванням з метою доведення рівня за­безпеченості працівників до встановлених норм.

Для надання практичної допомоги з визначення заходів з охо­рони праці розроблено Спільні рекомендації державних та проф­спілкових органів щодо змісту розділу «Охорона праці» у колек­тивному договорі (угоді, трудовому договорі).

Стаття 162.    Кошти на заходи щодо охорони праці

Для проведення заходів щодо охорони праці виділяються у встановленому порядку кошти і необхідні матеріали. Витрачати ці кошти і матеріали на інші цілі забороняється.

Порядок використання зазначених коштів і матеріалів ви­значається в колективних договорах.

Трудові колективи контролюють використання коштів, при­значених на охорону праці.

(Стаття 162 із змінами, внесеними згідно і Указом ПВР № 4617-10 від 24.01.83)

1. Ефективність реалізації більшості заходів з організації охо­рони праці на підприємстві, в установі, організації залежить від

коштів, вкладених на доведення умов праці до нормативних ви­мог, подальшого підвищення рівня охорони праці на виробництві і фінансування комплексних заходів, що розробляються та реалі­зуються безпосередньо на підприємствах, в установах і організа­ціях усіх форм власності.

Фінансування охорони праці здійснюється власником. Пра­цівники не несуть витрат на організацію охорони праці.

2.             Згідно зі ст. 21 Закона України «Про охорону праці» для

фінансування охорони праці на підприємствах, в галузях і на

державному рівні створювалися фонди охорони праці. Порядок

їх створення та функціонування регулювався Положенням про

державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди

охорони праці підприємств, затвердженим постановою Кабінету

Міністрів України № 838 від 7 жовтня 1993 р. (в редакції поста­

нови № 395 від 9 березня 1999 р. з наступнимии змінами і допо­

вненнями). Проте воно втратило чинність згідно з постановою

Кабінету Міністрів України № 1444 від 26 жовтня 2001 р. «Про

реалізацію пункту 3 «Прикінцевих положень» Закону України

«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від

нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­

вання, які спричинили втрату працездатності».

Згідно з п. З «Прикінцевих положень» цього Закону України з моменту створення Фонду соціального страхування від нещас­них випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності, державний, галузеві та регіо­нальні фонди ліквідовуються, а Фонд стає їх правонаступником.

3.             З урахуванням зазначених змін і доповнень до трудового

законодавства, залишається відкритим питання функціонування

фондів охорони праці підприємств, оскільки відсутній механізм

їх формування і нагромадження коштів. У зв'язку з цим роль

колективного договору у правовому регулюванні фінансування

заходів з охорони праці зросла.

У колективних договорах встановлюється порядок викорис­тання коштів і матеріалів, спрямованих на проведення заходів з охорони праці. Слід також передбачити необхідні витрати, дже­рела фінансування, строки та відповідальних осіб за проведення заходів з охорони праці.

560

Глава XI

Охорона праці

561

Стаття 163. Видача спеціального одягу та інших засобів індивідуального захисту На роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціа­льне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний органі­зувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.

(Стаття 163 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.93)

1.             Законодавство України про охорону праці передбачає комп­

лекс гарантій, спрямованих на реалізацію конституційного права

на безпечні і нешкідливі умови праці. Серед гарантійних норм є

видача працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та

інших засобів індивідуального захисту. Ця гарантія забезпечує

захист здоров'я працівників, які виконують роботу у несприят­

ливих умовах виробничого середовища, що негативно вплива­

ють на їхню працездатність.

До засобів індивідуального захисту відносять засоби захисту голови, обличчя, очей, ніг, рук, органів дихання та слуху, ізолю­ючі костюми та спеціальний одяг, запобіжні пристрої та захисні дерматологічні засоби.

2.             Засоби індивідуального захисту видаються працівникам, що

працюють із шкідливими і небезпечними умовами праці, на ро­

ботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприят­

ливих температурних умовах. Обов'язок із забезпечення ними

працівників покладено на власника або уповноважений ним ор­

ган. Працівник не несе матері&тьних витрат на придбання засо­

бів індивідуального захисту. Забезпечуючи працівників спеціаль­

ним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуаль­

ного захисту, слід враховувати вимоги законодавства:

— засоби індивідуального захисту повинні відповідати вста­новленим нормативам і стандартам, що реально дозволяє запобіг­ти виникненню виробничого травматизму і професійного захво­рювання. Тому забороняється допускати до роботи працівників не лише без встановлених засобів індивідуального захисту, а й у несправних, не відремонтованих чи забруднених засобах;

— засоби індивідуального захисту повинні видаватися у стро­ки, встановлені нормативами. Йдеться як про первинне забезпе­чення працівника цими засобами, так і про періодичне, в тому числі у випадках їх дострокового зношення не з вини працівни­ка. Недотримання цих вимог є порушенням законодавства із ство­рення нешкідливих і безпечних умов праці. Відповідно пра­цівник, який був вимушений придбати засоби індивідуального захисту за власні кошти через порушення строків їх видачі, має право на компенсацію понесених витрат.

3.             З метою уніфікації правового регулювання забезпечення

працівників засобами індивідуального захисту наказом Держком-

наглядохоронпраці України № 170 від 29 жовтня 1996 р. затверд­

жено Положення про порядок забезпечення працівників спе­

ціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами ін­

дивідуального захисту.

Засоби індивідуального захисту видаються працівникам тих професій і посад, як передбачені у відповідних виробництвах, цехах, дільницях та видах робіт Типовими галузевими нормами безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, або відповідни­ми галузевими нормами, що введені на підставі типових.

В Україні прийнято низку Типових положень і норм, що регулюють порядок видачі засобів індивідуального захисту за­лежно від галузевої підпорядкованості підприємства, установи, організації: працівникам м'ясної і молочної промисловості, пра­цівникам елеваторної, борошномельнокруп'яної і комбікормо­вої промисловості, працівникам сільського та водного господар­ства, працівникам харчової промисловості, працівникам зв'язку, робітникам підприємств нафтової, газової, нафтопереробної і наф­тохімічної промисловості, працівникам дорожнього господарст­ва, працівникам целюлозно-паперової промисловості.

Галузеві положення встановлюють обов'язковий мінімум забезпечення працівників засобами індивідуального захисту. З урахуванням специфіки виробництва, вимог технологічних про­цесів і нормативних актів з охорони праці за узгодженням з пред­ставниками профспілкових органів і рішенням працівників під­приємства засоби індивідуального захисту можуть видаватися понад передбачені норми. Питання забезпечення цими засобами

562

Глава XI

Охорона праці

563

працівників конкретного підприємства, установи, організації ре­гулюються локальними нормативно-правовими актами і колек­тивними договорами. На основі типових галузевих нормативних актів на підприємстві приймається перелік робіт і професій, що дають право на безплатне одержання спеціального одягу, спеці­ального взуття та інших засобів індивідуального захисту.

6.             Засоби індивідуального захисту вважаються власністю під­

приємства і підлягають інвентаризації. Працівники зобов'язані

використовувати за призначенням і бережливо ставитися до ви­

даних у користування засобів індивідуального захисту. Зі свого

боку власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ство­

рити відповідні умови їх зберігання.

Засоби індивідуального захисту підлягають обов'язковому по­верненню у разі звільнення працівника, його переведення на тому самому підприємстві на іншу роботу, для якої видані засоби, не передбачені нормами, а також після закінчення строків їх носін­ня замість одержуваних нових засобів індивідуального захисту. Спеціальний одяг і спеціальне взуття, повернені працівником до закінчення строків носіння, але ще придатні для використання, повинні бути відремонтовані і використані за призначенням, а непридатні до використання — списані.

7.             На власника покладається обов'язок організувати належ­

ний догляд за засобами індивідуального захисту, своєчасність

здійснення хімчистки, прання, обезпилювання, дегазації, дезак­

тивації, знешкодження і ремонту. Всі зазначені заходи здійсню­

ються за кошти власника і в строки, визначені за узгодженням з

представником трудового колективу.

Стаття 164.    Компенсаційні виплати за невиданий спеціальний одяг і спеціальне взуття

Видача замість спеціального одягу і спеціального взуття ма­теріалів для їхнього виготовлення або грошових сум для їхнього придбання не дозволяється.

Власник або уповноважений ним орган повинен компенсува­ти працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засо­бів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено і працівник був змушений придбати їх за власні кошти. У разі дострокового зносу цих засобів не з

вини працівника власник або уповноважений ним орган зобов'я­заний замінити їх за свій рахунок.

(Стаття 164 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.93)

Забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту має на меті зменшення чи знешкодження негативного впливу виробничих факторів на здоров'я працівників, тому вони повинні видаватися працівникам фактично. Відповідальність за забезпечення ними працівників та його своєчасність покладається на власника.

Засоби індивідуального захисту повинні відповідати вста­новленим нормам і стандартам, що забезпечує їх якість. Відпо­відно на виробників, постачальників і власників покладається обов'язок дотримання системи норм щодо виробництва і забез­печення працівників якісними засобами індивідуального захис­ту. Тому їх придбання здійснюється на підприємствах-виробни-ках або у виробничо-торговельних фірмах, що реалізують проду­кцію відповідно до законодавства, або за умови, що засоби мають сертифікат якості. Порядок проведення сертифікації передбаче­но Правилами сертифікації засобів індивідуального захисту пра­цівників, затвердженими наказом Держстандарту України № 322 від 14 червня 1999 р.

Генеральним виробником засобів захисту працівників є ви­робничо-торговельна фірма «Спецодяг», яка реалізує засоби ін­дивідуального захисту, веде реєстр сертифікованої продукції, поширює необхідну інформацію з цих питань, бере участь в ор­ганізаційно-методичній роботі по створенню нових видів засобів індивідуального захисту.

Враховуючи викладене та те, що засоби індивідуального захисту повинні відповідати характеру і умовам їх застосування і забезпе­чувати реальну безпеку праці, заборонено видавати замість спе­ціального одягу і спеціального взуття матеріали для їх виготовлен­ня або грошові суми для їх придбання.

3.             Як правило, грошова компенсація за засоби індивідуально­

го захисту не допускається. Чинне законодавство передбачає окре­

мі випадки, коли власником або уповноваженим ним органом

виплачуються гроші, а саме:

а) у разі неналежного виконання власником обов'язку щодо своєчасного забезпечення засобами індивідуального захисту і

564

Глава XI

Охорона праці

565

придбання їх працівником за власні кошти. Слід зауважити, що така компенсація надається лише тому працівникові, який мав право на забезпечення засобами індивідуального захисту і пред­ставив документ, яких засвідчує їх купівлю та вартість. У разі відсутності необхідних документів компенсація витрат здійсню­ється за роздрібними цінами підприємства-виробника. Вартість засобів індивідуального захисту уточнюється бухгалтерією під­приємства. Якщо ж витрати перевищують роздрібні ціни, ком­пенсація різниці може бути виплачена, якщо це обумовлено в колективному договорі;

б) у разі невиконання власником обов'язку щодо своєчасної організації хімчистки або прання одягу. Працівнику оплачують­ся фактичні витрати на прання і хімчистку при поданні докумен­та, що підтверджує вартість зазначених послуг.

Стаття 165.    Видача мила та знешкоджуючих засобів

На роботах, зв'язаних із забрудненням, видається безплатно за встановленими нормами мило. На роботах, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, видаються безплатно за вста­новленими нормами змиваючі та знешкоджуючі засоби.

Працівники, що працюють на роботах, пов'язаних із забруд­ненням, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, мають право на одержання мила, змиваючих і знешкоджуючих засобів. Переліки вказаних робіт можуть встановлюватися у ко­лективних договорах підприємства, установи, організації.

Мило працівникам видається за встановленими нормами — 400 г на місяць. Воно не видається працівникам тих підприємств, на яких діють душові установки з гарячою і холодною водою, забезпечені милом.

Зазначена норма видачі мила не поширюється на медичний персонал з числа працівників, безпосередньо пов'язаних з об­слуговуванням хворих у лікувальних закладах кримінально-ви­конавчої системи, які забезпечуються 100 г мила на місяць з роз­рахунку на одну особу (норма витрат мила на санітарно-гігієніч­ні потреби для осіб рядового і молодшого начальницького складу воєнізованої пожежної охорони, служби нагляду і безпеки, а також медичних працівників затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 22 від 23 лютого 2000 p.).

3. На роботах, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, працівникам повинні видаватися профілактичні пасти і мазі, а також змиваючі і знешкоджуючі засоби.

Стаття 166.    Видача молока і лікувально-профілактичного харчування На роботах із шкідливими умовами праці працівникам вида­ється безплатно за встановленими нормами молоко або інші рі­вноцінні харчові продукти.

На роботах з особливо шкідливими умовами праці надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактич­не харчування.

Працівникам, які працюють у шкідливих і небезпечних та особливо шкідливих і небезпечних умовах праці, з метою зміц­нення їх здоров'я і попередження професійних захворювань бе­зоплатно надається молоко або рівноцінні продукти та лікуваль­но-профілактичне харчування. Видача цих продуктів є одним із заходів, що входить у систему організації охорони праці з метою захисту життя і здоров'я людини, збереження її працездатності на виробництві.

Видача молока має цільовий характер, тому працівник по­винен фактично його одержати і спожити. У трудовому законо­давстві встановлюється низка вимог, що спрямовані на забезпе­чення цього положення:

а)             не допускається заміна молока грошима. Виплата грошової

компенсації для придбання молока допускається лише при роз'їз­

ному характері роботи працівника (частина друга ст. 9 Закону

України «Про охорону праці»). Умови виплати цієї компенсації

передбачаються у колективному договорі;

б)            забороняється заміна молока іншими товарами і продукта­

ми, крім рівноцінних йому — кефіру, кисломолочних продуктів

тощо;

в)             не дозволяється видача молока за одну або декілька змін

наперед, так само як і за попередні зміни;

г)             не дозволяється відпуск молока додому.

3.             Конкретний порядок, місце і умови видачі молока, заміна

молока рівноцінними продуктами, виплата грошової компенса­

ції та інші питання, пов'язані з видачею молока, регулюються

566

Глава XI

Охорона праці

567

колективним договором підприємства, установи, організації. До нього додається перелік робіт і професій, що дають право робіт­никам і службовцям на одержання молока у зв'язку з шкідливи­ми умовами праці, який розробляється і приймається на основі Переліку хімічних речовин, при роботі з якими у профілактич­них цілях рекомендується вживати молоко або інші рівноцінні харчові продукти, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я СРСР № 4430-87 від 4 литопада 1987 р. Наявність тих чи інших хімічних речовин, шкідливих умов праці встановлю­ється за результатами атестації робочих місць.

4.             Працівники мають право на одержання молока у дні фак­

тичної зайнятості на роботах, пов'язаних з виробництвом чи за­

стосуванням хімічних речовин. Тому молоко не видається у дні,

коли працівник відсутній на підприємстві, в установі, організації

або виконує роботи, на яких видача молока не встановлена.

Молоко не видається також у тому разі, коли працівник одержує

безплатно лікувально-профілактичне харчування у зв'язку з особ­

ливо шкідливими умовами праці.

Молоко видається з розрахунку 0,5 л на одного працівника за зміну незалежно від її тривалості. Молоко повинно видаватися і споживатися у буфетах, їдальнях або в спеціально обладнаних приміщеннях, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам.

5.             В окремих випадках працівникам до молока додатково на­

даються інші харчові продукти або обов'язково здійснюється за­

міна молока іншими рівноцінними харчовими продуктами.

Робітникам, що контактують з неорганічними з'єднаннями свинцю, додатково видається 2 г пектину у вигляді збагачених ним консервованих рослинних харчових продуктів, фруктових соків, напоїв, або допускається їх заміна натуральними фруктовими со­ками з м'якоттю в кількості 250—300 г. Якщо ж працівник постій­но контактує з неорганічними з'єднаннями свинцю, то замість молока рекомендують вживати кисломолочні продукти.

Заміна свіжого молока кислим здійснюється при виконанні робіт з виробництва чи переробки антибіотиків. На таких робо­тах допускається заміна молока колібактерином, який виготовле­но на основі незбираного молока.

6.             Коментована стаття та ст. 9 Закону України «Про охорону

праці» з метою профілактики професійних захворювань перед­

бачають право працівників, що працюють в особливо шкідливих

умовах праці, на одержання лікувально-профілактичного харчу­вання.

7. Право на його одержання мають лише ті працівники, які виконують роботи, передбачені у Переліку виробництв, профе­сій і посад, що дає право на безплатне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці. На підприємствах, в установах, організаціях на його основі та за результатами атестації робочих місць прийма­ються конкретні переліки виробництв, професій і посад, які да­ють право на одержання спеціального харчування, що є складо­вою частиною колективного договору.

У Правилах безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування встановлено категорії працівників, яким також нада­ється спеціальне харчування. Ці випадки тією чи іншою мірою пов'язані з негативним впливом шкідливих факторів виробницт­ва на здоров'я працівника. До таких категорій належать:

працівники інших виробництв, цехів підприємства і пра­цівники, зайняті на будівельних, будівельно-монтажних, ре­монтно-будівельних і пусконалагоджувальних роботах, що пра­цюють повний робочий день у діючих виробництвах, цехах (на дільницях) з особливо шкідливими умовами праці, в яких як основним працівникам, так і ремонтному персоналу надається харчування;

робітники, що чистять і готують устаткування для ремонту або консервації в цехах (на дільницях), робітники яких одержу­ють лікувально-профілактичне харчування;

інваліди внаслідок професійного захворювання, що корис­тувалися лікувально-профілактичним харчуванням безпосеред­ньо перед настанням інвалідності, спричиненої характером ро­боти. Це харчування вони одержують до припинення інваліднос­ті, але не більш як шість місяців з дня встановлення інвалідності;

працівники, які мають право на одержання лікувально-профілактичного харчування, але у зв'язку з початковими озна­ками професійного захворювання тимчасово переведені на іншу роботу. Право на харчування зберігається за ними не більш як на шість місяців;

жінки, якщо вони до настання відпустки по вагітності і пологах користувалися правом на безплатне одержання лікуваль-

568

Глава XI

Охорона праці

569

но-профілактичного харчування. Зазначене право зберігається за ними на весь період цієї відпустки.

8.             Працівники, які мають право на одержання лікувально-

профілактичного харчування, забезпечуються ним лише у дні

фактичного виконання робіт на виробництвах, професіях і поса­

дах, що передбачені у згадуваному вище Переліку. Харчування

також надається і в дні захворювання працівника з тимчасовою

втратою працездатності, якщо таке за своїм характером є профе­

сійним і хворого не госпіталізовано.

Правилами безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування передбачені випадки, коли працівники не одержу­ють його. Ці випадки можна звести до таких груп:

дні, коли працівник відсутній на роботі і не виконує своєї трудової функції, встановленої трудовим договором. До них на­лежать періоди перебування працівника у відпустці, на навчанні з відривом від виробництва, у лікарні або санаторії на лікуванні, у профілакторії, виконання ним державних або громадських обо­в'язків, а також періоди тимчасової непрацездатності при загаль­них захворюваннях;

дні, коли працівник перебуває у відрядженні. У цьому ви­падку слід відрізняти знаходження працівника у відрядженні від роз'їзного характеру роботи, за наявності якої працівнику ви­плачується грошова компенсація для придбання лікувально-про­філактичного харчування на умовах, передбачених колективним договором;

дні, коли працівник виконує роботи на дільницях, де ліку­вально-профілактичне харчування не встановлено.

9.             Лікувально-профілактичне харчування, як правило, нада­

ється у формі гарячих сніданків перед початком роботи, а пра­

цівникам, що працюють в умовах підвищеного тиску (в кесонах,'

у лікувальних барокамерах, на водолазних роботах) — після ви-

шлюзування. В окремих випадках за погодженням з медико-са-

нітарною частиною підприємства (у разі її відсутності — місце­

вою санітарно-епідеміологічною станцією) гарячі сніданки мо­

жуть видаватися під час обідніх перерв.

Для працівників, зайнятих у виробництвах, професіях і поса­дах, наведених у розділі VIII і у підрозділах 6, 7 розділу IX Пере­ліку виробництв, професій і посад, які дають право на безплатне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з

особливо шкідливими умовами праці, таке харчування видається у формі вітамінних препаратів.

10. Лікувально-профілактичне харчування має цільове при­значення і повинно бути надане працівникові. Не дозволяється його видача за попередній період чи компенсація несвоєчасно одержаного харчування, так само як і заборонено видавати хар­чування додому. У Правилах встановлено виключні випадки, коли лікувально-профілактичне харчування видається у вигляді гото­вих страв додому, що спричинено неможливістю його одержан­ня за станом здоров'я або віддаленістю місця проживання пра­цівника.

Стаття 167.    Забезпечення працівників гарячих цехів газованою солоною водою Власник або уповноважений ним орган забов'язаний безплатно заьезпечувати працівників гарячих цехів і виробничих ділянок газованою солоною водою.

Цехи і виробничі ділянки, де організовується постачання га­зованою солоною водою, визначаються органами санітарного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.

Робота в умовах значного опромінення, високої температу­ри та за наявності великих фізичних навантажень негативно впли­ває на здоров'я працівників. Ці умови праці призводять до пере­грівання, зневоднення і знесолення організму. Одним із заходів знешкодження негативного впливу цих факторів виробництва є споживання газованої солоної води.

Забезпечення працівників газованою солоною водою є обо­в'язком власника або уповноваженого ним органу. Постачання водою здійснюється за його кошти, тому працівники не несуть витрат на її одержання.

Газованою солоною водою забезпечуються працівники га­рячих цехів і виробничих дільниць. Конкретні цехи і виробничі дільниці, де організовується її постачання, встановлюються ор­ганами санітарного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.

4.             Працівники забезпечуються газованою солоною водою в

розрахунку 4—5 л на працівника у зміну. Постачання проводить-

570

Глава XI

Охорона праці

571

ся шляхом розташування апарату по виготовленню солоної газо-ваної води безпосередньо у цехах, де виконуються роботи, або шляхом доставки води до цеху.

Власник або уповноважений ним орган також зобов'язаний забезпечувати працівників доброякісною прісною водою.

Стаття 168.    Перерви в роботі для обігрівання і відпочинку

Працівникам, що працюють у холодну пору року на відкри­тому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантаж­никам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, пе­редбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час. Влас­ник або уповноважений ним орган зобов'язаний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників. (Стаття 168 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91)

З метою уникнення або зменшення негативного впливу умов праці на життя і здоров'я людини працівникам надаються спеціальні перерви. Ці перерви мають цільове призначення. Замі­на такого виду гарантії права на охорону праці працівникам гро­шовою компенсацією не допускається.

Коментована стаття передбачає два види перерв, які нада­ються працівникам з метою запобігання переохолодженню та перевантаженню (перенапруженню) їх організму, шо включаються до робочого часу і підлягають оплаті за загальними правилами.

Перерви надаються:

а)             для обігрівання працівникам, що працюють:

у холодну пору року на відкритому повітрі,

у закритих неопалювальних приміщеннях;

б)            для відпочинку вантажникам та деяким іншим категоріям

працівників у випадках, передбачених законодавством.

3.             Коментована стаття встановлює обов'язок власника або

уповноваженого ним органу обладнати приміщення для обігрі­

вання і відпочинку працівників. Порядок їх надання встановлю­

ється на централізованому, регіональному і локальному рівнях.

Тому працівники не можуть самовільно встановлювати перерви

для обігрівання, як і самовільно припиняти виконання робіт. Такі

дії є порушенням внутрішнього трудового розпорядку підприєм­

ства, установи, організації, і працівник може бути притягнутий

до дисциплінарної відповідальності.

Правилами визначено критерії, які обумовлюють одержан­ня працівниками перерв для обігрівання. Це температура та сила вітру, що наявні при виконанні робіт на відкритому повітрі. Якщо ж роботи виконуються у закритих неопалювальних приміщен­нях, то до уваги береться лише температура, встановлена для виконання робіт за тихої погоди. Конкретні величини темпера­тури і сили вітру у відповідному кліматичному районі встанов­люються місцевими виконавчими комітетами.

Переліки працівників, які мають право на одержання перер­ви для обігрівання, кількість і тривалість перерв, що надаються, обладнання місць і надання засобів для обігрівання встановлю­ються за угодою власника або уповноваженого ним органу і проф­спілкової організації. Враховуючи договірний характер правового регулювання, зазначені питання повинні бути передбачені у ко­лективному договорі.

Вантажникам та деяким іншим категоріям працівників на­даються спеціальні перерви для відпочинку, що включаються у робочий час. Конкретна тривалість і розподіл цих перерв вста­новлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку. У холодну пору року їм надається перерва для обігрівання.

Стаття 169.    Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є по­треба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Дер­жавним комітетом України по нагляду за охороною праці.

(Стаття 169 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88; Законом № 3694-12 від 15.12.93)

1. Коментована стаття встановлює обов'язок власника або уповноваженого ним органу за власні кошти організувати прове-

572

Глава XI

Охорона праці

573

дення медичних оглядів працівників, зайнятих на важких робо­тах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також осіб віком до 21 року.

Проведення медичних оглядів спрямоване на своєчасне запо­бігання заподіянню шкоди життю і здоров'ю працівників. Тому медичні огляди проводяться з метою встановлення фізичної і психо-фізіологічної придатності осіб до роботи за конкретно визначеною професією, спеціальністю, посадою; надання допус­ку до робіт осіб молодших 21 року; запобігання захворюванням і нещасним випадкам; виявлення захворювань, що становлять за­грозу зараження працівників, продукції, яка випускається; за­безпечення динамічного нагляду за станом здоров'я працівників; виявлення ранніх ознак впливу виробничих умов та їх шкідливо­сті на організм, а також захворювань, які не дають змоги продов­жувати роботу за даною професією.

2. Обов'язкові медичні огляди при прийняті на роботу, а та­кож під час роботи проводяться у випадках, передбачених зако­нодавством.

Медичні огляди проводяться, наприклад, для:

працівників, які зайняті на важких роботах, роботах із шкід­ливими чи небезпечними умовами праці;

працівників відповідно до Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі, затвердженому наказом Міністерства охо­рони здоров'я України та Державного комітету України по на­гляду за охороною праці № 263/121 від 23 вересня 1994 p.;

працівників відповідно до Переліку професій та видів діяль­ності, для яких є обов'язковим первинний і періодичний профі­лактичний наркологічний огляд, затвердженого постановою Ка­бінету Міністрів України № 1238 від 6 листопада 1997 p.;

працівників усіх професій віком до 21 року згідно з комен­тованою статтею;

працівників, які припинили роботу у виробництвах із шкід­ливими та небезпечними факторами, вплив яких може обумови­ти пізній розвиток професійних захворювань, згідно з п. 3.1.12 Положення про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 45 від 31 березня І994 p.;

працівників, які приймаються на роботу на підприємства міжгалузевого промислового залізничного транспорту на поса­ди, пов'язані з рухом поїздів та маневровою роботою, згідно з п. 1.8 Правил технічної експлуатації міжгалузевого промислово­го залізничного транспорту України, затверджених наказом Мі­ністерства транспорту України № 654 від 27 листопада 2000 p.;

працівників, що виконують роботи з опор, на яких розмі­щено сигнали автоблокування, згідно з п. 4.13 Правил безпеки для працівників залізничного транспорту на електрифікованих лініях, затверджених наказом Міністерства праці і соціальної політики України № 120 від 31 травня 2000 р.

З метою уникнення поширення інфекційних хвороб профі­лактичні медичні огляди зобов'язані проходити працівники окре­мих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов'я­зана з обслуговуванням населення (ст. 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 p.).

Для запобігання виникненню і поширенню захворювання на туберкульоз та своєчасного виявлення осіб, інфікованих мікро-бактеріями туберкульозу та хворих на туберкульоз, проводяться профілактичні медичні огляди. Обов'язкові профілактичні медич­ні огляди проходять працівники, зайняті на важких роботах, ро­ботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, особи віком до 21 року, а також працівники окремих професій, виробництв, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення (ст. 8 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 p.). Перелік професій, виробництв і організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним ме­дичним оглядам на туберкульоз, терміни та порядок проведення цих оглядів встановлюються Кабінетом Міністров України.

3. На підприємствах, в установах, організаціях на основі централізованих норм визначаються контингенти працівників, які зобов'язані проходити медичні огляди. Власник або уповно­важений ним орган не вправі зобов'язати працівника проходити медичний огляд, якщо проходження його не передбачено зако­нодавством.

Встановлення контингенту працівників, які проходять обо­в'язкові медичні огляди, здійснюється власником або уповнова­женим ним органом разом із санітарно-епідеміологічною станці-

574

Глава XI

Охорона праці

575

єю та профспілковим комітетом. У разі зміни технологічного про­цесу, введення нових підприємств, технологій, робочих місць і професій власник зобов'язаний поінформувати про це територі­альну санепідемстанцію в кінці звітного року. На підставі цієї інформації коло працівників корегується щорічно. Один раз на два роки на промислових підприємствах і щорічно в сільському господарстві санітарно-епідеміологічний заклад визначає контин­генти осіб, які проходять медогляди.

Визначивши контингент осіб, які підлягають періодичним ме­дичним оглядам, власник складає поіменний список працівни­ків. Один примірник узгодженого з санепідемстанцією списку надсилається в лікувально-профілактичний заклад, інший зали­шається на підприємстві.

4.             Проведення медичного огляду передбачено у Положенні

про медичний огляд працівників певних категорій, затвердже­

ному наказом Міністерства охорони здоров'я України № 45 від

31 березня 1994 р. Цим Положенням встановлюється єдиний по­

рядок організації та проведення медичних оглядів працівників,

зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небез­

печними умовами праці або таких, де є потреба у професійному

доборі, а також осіб віком до 21 року.

Для деяких категорій працівників прийнято ряд нормативно-правових актів, що встановлюють особливості проведення медич­них оглядів. Так, наказом Міністерства охорони здоров'я Украї­ни та Міністерства внутрішніх справ України № 124/345 від 5 черв­ня 2000 р. затверджено Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів; постановою Кабінету Міністрів України № 1238 від 6 листопада 1997 р. затверджено Порядок проведення обов'язкового профілактичного нарколо­гічного огляду громадян; постановою Кабінету Міністрів України № 559 від 23 травня 2001 р. затверджено Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особи­стих медичних книжок (цей нормативно-правовий акт регулює порядок проведення медичних оглядів працівників окремих про­фесій, виробництв та організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення ін­фекційних хвороб).

5.             Працівники проходять попередні при прийнятті на роботу

та періодичні медичні огляди протягом виконання роботи. Зако-

нодавство передбачає і проходження в окремих випадках позачер­гових медичних оглядів. Вони проводяться у разі зміни умов праці, що може негативно вплинути на життя і здоров'я працівника, переконання працівника, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці, та в інших випадках, передбачених законодавством. Позачергові медичні огляди можуть проводити­ся на вимогу самого працівника, власника або уповноваженого ним органу чи санітарно-епідеміологічної станції.

Водії транспортних засобів проходять також щозмінні перед-рейсові та післярейсові огляди. У разі виявлення ознак захворю­вання або вад, що включені до Переліку захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 299 від 24 грудня 1999 p., власник або посадова особа, що відповідає за експлуатацію транспортних засобів підприємства, відправляє водія на позачерговий медич­ний огляд.

6.             Проведення медичних обов'язкових оглядів здійснюється

за рахунок власника. Він надає кошти на організацію медогля­

дів, виділяє приміщення для проведення медоглядів, забезпечує

працівників медичними і санітарними книжками та бланками-

направлениями на медогляди. На період проходження праців­

никами медоглядів за ними зберігаються місце роботи і серед­

ній заробіток.

Для належної організації медогляду власник сприяє створен­ню або поліпшенню матеріально-технічної бази медико-санітар-них частин, лікувально-профілактичних закладів для проведен­ня медоглядів, направляє працівників на медогляд і здійснює контроль за строком його проходження.

7.             Працівники зобов'язані проходити обов'язкові медичні огля­

ди. Якщо працівник ухиляється від його проходження, то влас­

ник може притягнути працівника до дисциплінарної відповідаль­

ності і зобов'язаний відсторонити працівника від роботи без збе­

реження заробітної плати.

Стаття 170.    Переведення на легшу роботу

Працівників, які потребують за станом здоров'я надання лег­шої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен пе-

576

Глава XI

Охорона праці

577

ревести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

При переведенні за станом здоров'я на легшу нижчеоплачу­вану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випад­ках, передбачених законодавством України, попередній серед­ній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачу­ваної роботи або провадиться виплата допомоги по державному соціальному страхуванню.

(Стаття 170 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.93)

1.             Коментована стаття передбачає специфічний вид переведень

у системі охорони праці. Вони встановлюються з метою захисту

здоров'я і збереження працездатності людини у тих випадках,

коли працівники тимчасово або постійно не можуть здійснювати

роботу, на яку приймалися, але можуть без шкоди для свого здо­

ров'я виконувати іншу легшу роботу.

Стаття не розкриває поняття легшої роботи. Вона визнається такою у кожному конкретному випадку, а її виконання співвід­носиться до фізіологічних та психологічних можливостей пра­цівника належним чином виконувати роботу.

2.             Переведення працівника на легшу роботу можливе за наяв­

ності певних умов:

а)             необхідність переведення встановлена компетентними ор­

ганами лікувальних установ.

Необхідність переведення потерпілого на легшу роботу, її три­валість та характер встановлюються лікарсько-консультаційною комісією лікувальної установи за місцем проживання чи роботи працівника (ЛКК) або медико-соціальною експертною комісією (МСЕК). Висновок про необхідність тимчасового переведення на легшу роботу видається ЛКК, а переведення без обмеження строку в разі встановлення стійкої втрати професійної працезда­тності — МСЕК;

б)            працівник дав згоду на переведення. У змісті коментованої

статті безпосередньо передбачається така вимога і працівник не

може переводитися на легшу роботу в примусовому порядку. Вона

також відповідає конституційним нормам щодо заборони при­

мусової праці.

Якщо працівник відмовляється від переведення на легшу ро­боту, то власник або уповноважений ним орган може його звіль­нити згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України як такого, що не відпові­дає займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає виконанню роботи;

в) на підприємстві наявні вакантні місця, виконання робіт на яких рекомендовано ЛКК або МСЕК.

Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК строк власник або упов­новажений ним орган не забезпечує потерпілого відповідною роботою, фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує потерпілому страхову виплату в розмірі його середньо­місячного заробітку.

3.             Власник або уповноважений ним орган за наявності зазна­

чених умов видає наказ про переведення працівника. Якщо пе­

реведення було тимчасовим, то працівник має право на одер­

жання попередньої роботи, оскільки причини, що перешкоджа­

ли її виконанню, усунуті.

Право на одержання попередньої роботи мають і ті працівни­ки, непрацездатність яких спричинена трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням. Місце роботи (посада) зберігаєть­ся за ними до поновлення працездатності або встановлення ін­валідності.

4.             Працівники, переведені на легшу нижчеоплачувану робо­

ту, мають право на одержання:

попередньої середньої заробітної плати протягом двох тиж­нів з дня переведення;

попередньої середньої заробітної плати протягом всього періоду переведення, якщо шкоду здоров'ю заподіяно трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням;

допомоги по державному соціальному страхуванню.

5.             Працівникам, що проходять професійне навчання або пе­

рекваліфікацію за індивідуальною програмою реабілітації вна­

слідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, про­

вадяться щомісячні страхові виплати у розмірі середньомісячно­

го заробітку протягом строку, визначеного програмою реабілітації.

Ці виплати здійснюються Фондом соціального страхування від

нещасних випадків, якщо з часу встановлення ступеня втрати

професійної працездатності минуло не більше одного року. Фон-

19

3-15

578

Глава XI

Охорона праці

579

дом оплачується також вартість придбаних потерпілим інстру­ментів, протезів та інших пристосувань, відшкодовуються інші необхідні витрати, пов'язані з його професійною підготовкою.

Стаття 171.    Обов'язки власника або уповноваженого ним органу щодо розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві Власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, вста­новленого Кабінетом Міністрів України.

(Стаття 171 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР №4617-/0від 24.01.83; Законом № 3694-і2 від 15.12.93)

1. На власника або уповноважений ним орган покладено обо­в'язок проведення розслідування і обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що трапилися на підприємст­ві, в установі, організації. Порядок їх здійснення регулюється Положенням про порядок розслідування та ведення обліку нещас­них випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (далі — Положення), затвердженим постановою Кабінету Мініст­рів України № 1094 від 21 серпня 2001 р. Дія цього Положення поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності, на осіб (у тому числі іноземців та осіб без громадянст­ва), які є власниками підприємств або уповноваженими ними особами, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Розслідуванню підлягають ті нещасні випадки та професійні захворювання, що трапилися з:

—            працівниками, які виконують на цих підприємствах роботу

за трудовими договорами (контрактами) або залучаються до ро­

боти з інших підприємств.

Розслідування нещасних випадків (професійних захворювань), що сталися з працівниками, які перебували у відрядженні за кор­доном, а також з громадянами іноземних держав, які працюють на підприємствах, проводиться згідно з цим Положенням, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

—            особами, що проходять виробничу практику.

Нещасні випадки та професійні захворювання, що трапилися з особами, які самостійно забезпечують себе роботою, розсліду­ються за нормами цього Положення за умови, якщо вони добро­вільно сплачують внески на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання.

2. Розслідування та облік проводяться з приводу виникнення нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що при­звели до таких наслідків:

втрати особою працездатності на один робочий день чи більше;

необхідності переведення працівника на іншу (легшу) ро­боту строком не менш як на один робочий день;

смерті особи.

Розрізняють нещасні випадки, що підлягають загальному роз­слідуванню та обліку, та нещасні випадки, що підлягають спеціа­льному розслідуванню та обліку. До останніх належать: нещасні ви­падки із смертельним наслідком; групові нещасні випадки, які ста­лися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я; випадки смерті на виробницт­ві та випадки зникнення працівника під час виконання ним тру­дових обов'язків. Порядок розслідування нещасних випадків по­ширюється і на аварії.

Існує два види аварій, що підлягають розслідуванню та облі­ку: аварії І та II категорії.

До І категорії належать аварії, внаслідок яких:

загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;

стався викид отруйних, радіоактивних, біологічно небезпеч­них речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

збільшилась концентрація забруднюючих речовин у навко­лишньому природному середовищі більш як у 10 разів;

зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єк­та, що створило загрозу для життя і здоров'я значної кількості працівників підприємства чи населення.

До II категорії належать аварії, внаслідок яких:

загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб;

зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єк­та, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці з чисельністю працівників 100 осіб і більше.

19*

580

Глава XI

Охорона праці

581

Розслідуванню та обліку підлягають і професійні захворюван­ня. Захворювання працівника вважається професійним, якщо така хвороба передбачена у Переліку професійних захворювань, за­твердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1662 від 8 листопада 2000 р. Трудове законодавство України розрізняє гострі та хронічні професійні захворювання. До гострих професій­них захворювань і гострих професійних отруєнь належать випа­дки, що сталися після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних факторів, шкідливих речо­вин.

3. Розслідуванню підлягають не лише нещасні випадки та професійні захворювання, що трапилися при виконанні праців­ником трудових обов'язків, айв інших випадках, що передбаче­ні в законодавстві. Відповідно до порядку, встановленого п. 6 Положення, розслідуванню підлягають нещасні випадки та про­фесійні захворювання, що сталися з працівником під час:

перебування у відрядженні;

перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, починаючи з моменту приходу працівника на підприємство до його виходу, який повинен фіксуватися відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, або за дорученням роботодавця в неробо­чий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;

приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захис­ту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання заходів з особистої гігієни;

проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі підприємства або на транспорті іншого підприємства, яке надало його згідно з договором (заявкою), за наявності розпорядження роботодавця;

використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця відповід­но до встановленого порядку;

провадження дій в інтересах підприємства, на якому пра­цює потерпілий;

ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використову­ються підприємством;

надання підприємством шефської допомоги;

перебування на транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного від­починку, якщо причина нещасного випадку пов'язана з вико­нанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з дією на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів чи се­редовища;

прямування працівника до об'єкта обслуговування за за­твердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за доручен­ням роботодавця;

прямування до місця відрядження та в зворотному напрямку відповідно до завдання про відрядження.

4.             Процедура розслідування і обліку нещасного випадку пе­

редбачає:

повідомлення відповідних суб'єктів про нещасний випа­док, що трапився, і надання необхідної допомоги потерпілим та вжиття заходів щодо попередження виникнення інших нещас­них випадків;

створення комісії з розслідування нещасних випадків;

проведення розслідування нещасних випадків;

оформлення результатів розслідування нещасних випадків і надання матеріалів розслідування зацікавленим особам та облік нещасних випадків.

5.             Працівник, з яким трапився нещасний випадок, праців­

ник, який виявив нещасний випадок, або свідок нещасного ви­

падку терміново повідомляє безпосереднього керівника робіт або

іншу уповноважену особу про нещасний випадок, що трапився.

Посадова особа зобов'язана терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, а при необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу, та зберегти до при­буття комісії з розслідування обстановку на робочому місці і вжити всіх засобів з метою запобігти виникненню подібних випадків у ситуації, що склалася. Вона також повідомляє роботодавця та відповідну профспілкову організацію про нещасний випадок, що трапився.

Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок із смер­тельним наслідком, випадок смерті, а також зникнення праців­ника під час виконання ним трудових обов'язків роботодавець зобов'язаний негайно передати повідомлення:

582

Глава XI

Охорона праці

583

відповідному територіальному органу державного нагляду за охороною праці;

прокуратурі за місцем виникнення нещасного випадку;

відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

органу, до сфери управління якого належить це підприєм­ство (у разі його відсутності — відповідній місцевій держадмініст­рації або виконавчому органу місцевого самоврядування);

санепідемстанції у разі виявлення гострих професійних за­хворювань (отруєнь);

профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

вищому за підпорядкуванням профспілковому органу;

відповідному органу з питань захисту населення і терито­рій від надзвичайних ситуацій та іншим організаціям (у разі не­обхідності).

Зазначені органи (організації) повідомляють про нещасний випадок свої вищі за підлеглістю органи згідно з установленим порядком.

Якщо трапилася аварія, то роботодавець або особа, яка ке­рує виробництвом під час зміни, зобов'язані ввести в дію план ліквідації аварії, вжити першочергових заходів щодо рятування потерпілих і надання їм медичної допомоги, запобігання подаль­шому поширенню аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей. Водночас про аварію негайно повідомляють територіальний орган державного нагляду за охо­роною праці, орган, до сфери управління якого належить під­приємство, відповідну місцеву держадміністрацію або виконав­чий орган місцевого самоврядування, штаб цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, прокуратуру за місцем виникнення аварії і відповідний профспілковий орган, а в разі травмування або за­гибелі працівників також відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Наступним етапом проведення розслідування нещасних випадків є формування і призначення комісій з розслідування. За загальним правилом комісію з розслідування нещасного випадку призначає роботодавець. На суднах морського, річкового та ри-

бопромислового флотів під час плавання або перебування в іно­земних портах комісія з розслідування утворюється капітаном. До складу комісії входять:

керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства або посадова особа (спеціаліст), на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці. Ця осо­ба призначається головою комісії;

керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст. Якщо на підприємстві відсутні структурні підрозділи чи головні спеціалісти, то до складу комісії включаються представники ро­ботодавця. До складу комісії заборонено включати керівника робіт, який безпосередньо відповідає за охорону праці на місці;

представник профспілкової організації, членом якої є по­терпілий;

уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки;

спеціаліст санепідемстанції у разі виявлення гострих про­фесійних захворювань (отруєнь);

спеціаліст відповідного робочого органу виконавчої дирек­ції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у разі виявлення гост­рого професійного захворювання (отруєння) тощо.

8. Для проведення спеціального розслідування групового не­щасного випадку, під час якого загинуло 2—4 особи, комісія при­значається наказом керівника Держнаглядохоронпраці або його територіального органу за погодженням з органами, представни­ки яких входять до складу комісії. До її складу включаються пред­ставники Держнаглядохоронпраці, центрального органу виконав­чої влади, до сфери управління якого належить підприємство, відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціаль­ного страхування від нещасних випадків на виробництві та про­фесійних захворювань, місцевого органу виконавчої влади, ро­ботодавця, профспілкових організацій, членами яких є потерпі­лі, вищих за підлеглістю профспілкових органів або уповноважені трудовими колективами з питань охорони праці, якщо потерпілі не є членами профспілки.

Якщо загинуло 5 і більше осіб або травмовано 10 і більше осіб, то комісія призначається наказом Держнаглядохоронпраці,

584

Глава XI

Охорона праці

585

якщо не було прийнято спеціального рішення Кабінету Мініст­рів України. У цьому випадку в комісію входять керівні праців­ники Держнаглядохоронпраці, центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить підприємство, вико­навчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, місцевого органу виконавчої влади, роботодавця, профспілкових організа­цій, членами яких є потерпілі, вищих за підлеглістю профспіл­кових органів або уповноважені трудовими колективами з пи­тань охорони праці, якщо потерпілі не є членами профспілки, відповідного штабу цивільної оборони та з надзвичайних ситуа­цій, органів охорони здоров'я та інших органів.

Розслідування нещасного випадку проводиться протягом трьох днів. Розслідування нещасних випадків, що сталися з воді­ями, машиністами, пілотами (екіпажем) транспортних засобів під час перебування в рейсі, продовжується до одержання матеріалів відповідних державних органів нагляду за безпекою руху.

Акти про розслідування нещасного випадку роботодавець протягом трьох днів надсилає:

потерпілому або довіреній особі;

керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, діль­ниці, місця, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам;

відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань разом з копією акта розслідування нещасного випадку;

відповідному територіальному органу Держнаглядохорон­праці;

профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підпри­ємства або посадовій особі (спеціалісту), на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці.

Копія акта надсилається органу, до сфери управління якого належить підприємство, за його відсутності — відповідній місце­вій держадміністрації або виконавчому органу місцевого само­врядування, а у разі виявлення гострого професійного захворю­вання (отруєння) він надсилається також до санепідемстанції.

11.           Нещасні випадки, що трапилися на виробництві, реєстру­

ються у спеціальному журналі, а акт з матеріалами розслідування

зберігається на підприємстві протягом 45 років. У разі ліквідації

підприємства акт передається на зберігання правонаступнику,

коли ж його немає — у державний архів.

Після закінчення спеціального розслідування нещасного ви­падку роботодавець у п'ятиденний строк надсилає копії матеріа­лів розслідування органам прокуратури, відповідним органам дер­жавного нагляду за охороною праці і профспілковому органу, представники яких брали участь у розслідуванні, центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить підприємство, відповідній місцевій держадміністрації або вико­навчому органу місцевого самоврядування, Держнаглядохорон­праці, виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а у разі розслідування випадків виявлення гострого професійно­го захворювання (отруєння) — також санепідемстанції. Перший примірник матеріалів розслідування залишається на підприємст­ві та зберігається протягом 45 років.

Акт за формою Н-1 чи НТ разом з копією акта спеціаль­ного розслідування нещасного випадку також надсилається по­терпілому або членам його сім'ї, довіреній особі.

Положення містить окремий розділ, що встановлює поря­док розслідування і обліку хронічних професійних захворювань. Зв'язок профзахворювання з умовами праці працівника визнача­ється на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характе­ристики умов праці, яка складається санепідемстанцією за учас­тю спеціалістів (представників) підприємства, профспілок та від­повідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професій­них захворювань.

Професійний характер захворювання визначається експерт­ною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому надано таке право Міністерством охорони здоро­в'я України. У разі необхідності можуть залучатися спеціалісти (представники) підприємства,-відповідного робочого органу ви­конавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних

586

Diaea XI

Охорона праці

587

випадків на виробництві та професійних захворювань, профспіл­кової організації, членом якої є потерпілий.

14.           Після встановлення остаточного діагнозу профзахворю­

вання підприємству, санепідемстанції та лікувально-профілак­

тичній установі (закладу), яка обслуговує це підприємство, про­

тягом трьох діб надсилається повідомлення про професійне за­

хворювання. Власник протягом десяти робочих днів з моменту

його одержання організовує розслідування профзахворювання.

Комісія створюється у складі представників: санепідемстанції (голова комісії), лікувально-профілактичного закладу, підприєм­ства, профспілкової організації, членом якої є хворий, або упов­новаженого трудовим колективим з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки, відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещас­них випадків на виробництві та професійних захворювань.

Акт розслідування причин профзахворювання складається комісією з розслідування у шести примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування та надсилається роботодав­цем хворому, лікувально-профілактичному закладу, який обслу­говує це підприємство, відповідному робочому органу виконав­чої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і профспілковій організації, членом якої є хворий. Один примірник акта надси­лається санепідемстанції для аналізу і контролю за здійсненням заходів. Перший примірник акта розслідування зберігається на підприємстві протягом 45 років.

15.           Реєстрація та облік випадків хронічних професійних за­

хворювань ведуться в спеціальному журналі:

на підприємстві, у відповідному робочому органі виконав­чої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та в установах (за­кладах) державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі повідомлень про професійні захворювання та актів їх розсліду­вання;

у лікувально-профілактичних закладах на підставі медич­ної картки амбулаторного хворого, лікарського висновку про ді­агноз, встановлений під час обстеження в стаціонарі, а також повідомлення про професійне захворювання.

16. Нещасні випадки, як правило, беруться на облік і реєст­руються у спеціальному журналі роботодавцем, на підприємстві якого вони трапилися.

Ведення обліку нещасних випадків покладено і на:

органи, до сфери управління яких належать підприємства;

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

Управління державної пожежної охорони Міністерства вну­трішніх справ. Воно веде облік потерпілих від пожеж;

Державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я та робочі органи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Вони здійснюють облік щодо потер­пілих від гострих професійних захворювань (отруєнь).

Облік аварій ведуть підприємства та відповідні органи держав­ного управління та нагляду за охороною праці. Аварії підлягають реєстрації у спеціальному журналі.

Оперативний облік нещасних випадків, пов'язаних з вироб­ництвом, потерпілих унаслідок групових нещасних випадків та нещасних випадків із смертельними наслідками здійснюють центральні органи виконавчої влади, місцеві держадміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування та Держнаглядохо-ронпраці.

Стаття 172.    Застосування праці інвалідів

У випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відпо­відно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання не­повний робочий день або неповний робочий тиждень та створи­ти пільгові умови праці.

Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається (статті 55, 63).

(Стаття 172 із змінами, внесеними згідно і і Законом № 3694-12 від 15.12.93)

1. Інваліди в Україні володіють повнотою усіх прав, а щодо їх працевлаштування, створення належних і безпечних умов праці законодавством встановлено певні гарантії. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням інди-

588

Глава XI

Охорона праці

589

відуальних програм реабілітації інвалідам надано право працю­вати на підприємствах, в установах, організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів (ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захище­ності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 p., з наступними змінами і доповненнями).

2.             Працевлаштування інвалідів здійснюється з урахуванням їх

професійної працездатності, що встановлюється МСЕК.

Гарантією права на працю для інвалідів є встановлення обов'яз­кової квоти робочих місць, на які вони працевлаштовуються.

3.             Підбір робочого місця здійснюється переважно на підпри­

ємстві, в установі, організації, де настала інвалідність, з ураху­

ванням побажань інваліда, наявних у нього професійних нави­

чок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експерти­

зи. Відповідно до рекомендацій МСЕК і з урахуванням побутових

вимог інваліди можуть займатися надомною формою праці.

За інвалідами внаслідок трудового каліцтва або професійно­го захворювання зберігаються місце роботи і середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або встанов­лення інвалідності. Якщо особа через виробниче травмування не може працювати за попереднім місцем роботи, то власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити її пе­репідготовку і працевлаштування, встановити пільгові умови та режим роботи.

Якщо власник не може працевлаштувати на своєму підпри­ємстві особу, яка частково втратила працездатність, але не стала інвалідом, то він відраховує цільовим призначенням кошти до Державного фонду сприяння зайнятості населення. Розмір від­рахувань становить середню заробітну плату працівника за кож­не не створене робоче місце для цих осіб. Працевлаштування у такому випадку проводиться державною службою зайнятості на­селення.

4.             Роботодавці, які використовують працю інвалідів, зобов'я­

зані створювати для них умови праці з урахуванням індивіду­

альних програм реабілітації та адаптації. Для інвалідів можуть

створюватися спеціальні робочі місця або їх праця може засто­

совуватися на звичайному робочому місці. Особливості праце­

влаштування і організації робочих місць інвалідів регулюються

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок праце­влаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Мі­ністрів України № 314 від 3 травня 1995 р. Згідно з цим Поло­женням робочим місцем інваліда може бути:

звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з ураху­ванням фізичних можливостей інваліда воно може бути викори­стано для його працевлаштування;

спеціалізоване робоче місце інваліда — робоче місце, облад­нане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда з урахуванням анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомен­дацій МСЕК, професійних навичок і знань інваліда. Причому таке робоче місце може бути створене як на виробництві, так і вдома.

5. Законодавство України передбачає ряд пільг і гарантій, спрямованих на захист трудових інтересів працівників-інвалідів. На їх прохання власник або уповноважений ним орган зобов'я­заний встановити неповний робочий час, разом з тим власник не вправі без їх згоди залучати до надномрових робіт, робіт у нічний час. Для інвалідів встановлено щорічні основні відпустки подовженої тривалості залежно від групи інвалідності, додаткові обов'язкові відпустки без збереження заробітної плати, встанов­люються пільги щодо часу надання щорічних відпусток.

Стаття 173.    Відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відпо­відно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, запо­діяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'я­заним із виконанням трудових обов'язків.

(Стаття 173 h змінами, внесеними згідно із Законом М 3694-12 від 15.12.93)

1. Однією з основних гарантій, встановлених у Законі Украї­ни «Про охорону праці», є запровадження соціального страху­вання від нещасних випадків і професійних захворювань. 23 ве­ресня 1999 р. в Україні прийнято Закон «Про загальнообов'яз­кове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втра-

590

Глава XI

Охорона праці

591

ту працездатності». Цей Закон визначив систему, принципи та види соціального страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, порядок відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров'я, визначив обов'язки Фонду соціального страхування від нещас­них випадків щодо сплати страхових виплат у разі настання стра­хових випадків.

2.             Зазначений Закон набрав чинності з 1 квітня 2001 р.

Проте підпункти «а»—«б» пункту 5 та пункт 7 ст. 21 Закону

(забезпечення обслуговуванням вузкопрофільними лікарями та лікарями загальної практики; забезпечення доглядом медичних сестер удома, в лікарні або в іншому лікувально-профілактич­ному закладі; забезпечення акушерським та іншим доглядом удома або в лікарні під час вагітності та пологів; забезпечення згідно з медичним висновком домашнім доглядом за потерпілим, допо­могою у веденні домашнього господарства (або надання йому компенсації відповідних витрат), сприяння наданню потерпіло­му, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла) набира­ють чинності з 1 січня 2003 р. До внесення змін нормативні акти діють у тій частині, що не суперечить Закону України «Про за­гальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасно­го випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 807 від 11 липня 2001 р. «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» втратила чинність по­станова Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 р. «Про затвердження Правил відшкодування власником підпри­ємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'я­заним з виконанням ним трудових обов'язків».

3.             Отже, шкода, заподіяна життю, здоров'ю і працездатності

працівника внаслідок трудового каліцтва чи професійного захво­

рювання, з 1 квітня 2001 р. відшкодовується Фондом соціально­

го страхування від нещасних випадків шляхом надання страхових

виплат.

Відшкодування шкоди особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 p., здійснюватиметься Фондом соціального стра-

хування від нещасних випадків з того часу, коли відповідні під­приємства передали Фонду документи, що підтверджують право цих працівників на страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Якщо документи не передано Фонду, то потерпілі продовжують отримувати нале­жні виплати та соціальні послуги від роботодавця (п. 2 ст. 7 За­кону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001 p.).

Уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності Закону України «Про загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спри­чинили втрату працездатності» підприємства, установи та орга­нізації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника — Фондом соціального страхування від не­щасних випадків.

Стаття 173 .    (Статтю 173і виключено на підставі Закону № 1356-XIV від 24.12.99)