Номінальна потужність лампи, Вт

Мінімальна відстань, м

100

0,5

300

0,8

500

1,0

Технічні заходи щодо зниження пожежної небезпеки на об'єкті поділяються на заходи боротьби з пожежами і заходи запобігання пожежам і проявам небезпечних факторів пожеж.

Заходи боротьби з пожежами:

зонування території об'єкта;

застосування засобів пожежогасіння;

вільний проїзд усіх видів транспорту;

наявність основного та аварійного в'їзду;

протипожежні розриви (9-18 м);

протипожежні перешкоди (брандмаурні стіни);

використання пожежної сигналізації;

видалення диму при пожежі з приміщень.

Заходи запобігання пожежам і проявам небезпечних фак­торів пожеж:

•           зниження пального завантаження в приміщеннях;

168

використання  при обробці приміщень ТГ речовин,  що не

утворять токсичних продуктів горіння;

використання засобів пожежної сигналізації;

забороняється   використання   несправного   електроустатку­

вання і відкритого вогню;

проведення пожежотехнічних обстежень;

використання знаків безпеки (див. Додатки 8, 9).

Найбільш надійним способом попередження пожеж є за­стосування пожежної сиг­налізації (див. рис. 8). По­жежні оповіщувачі пере­творюють неелектричні фі­зичні величини (теплова і світлова енергія, рух диму) в електричні, й передають ці сигнали на прийомну станцію.

Рис. 8. Оповіщувачі пожеж ної сигналізації

Пожежна   сигналізація поділяється на:

променеву, в якій кожен

оповіщувач   включений   в

окрему пару проводів;

кільцеву, де всі оповіщувачі включаються в один загальний

провід (кільце).

Оповіщувачі спрацьовують від світла (полум'я, іскри), диму, тепла. Від світла оповіщувачі спрацьовують під впливом ульт­рафіолетових променів. Вони є найбільш чутливими. Димові автоматичні оповіщувачі працюють на фотоелементах або на іонізаційних камерах. Теплові оповіщувачі спрацьовують при певному підвищенні навколишньої температури.

Оповіщувачі можуть бути автоматичними та ручними. Ав­томатичний оповіщувач — це прилад оповіщення, який реагує на супутні фактори пожежі, від яких спрацьовує. Ручний поже­жний оповіщувач — це пожежний оповіщувач з ручним спосо­бом приведення в дію. Телефонний зв'язок також входить до системи пожежної сигналізації.

169

Існують способи, що дозволяють навіть без приладів визна­чати випадки початку горіння речовин. Точність такого контро­лю низька, але прояви пильності в питаннях пожежної безпеки не є зайвими. До цих простих способів відносяться:

виявлення запаху, не властивого для даної ситуації (фо­

сген — запах прілого сіна, ціанистий водень — запах гіркого

мигдалю, сірководень — запах тухлих яєць і т.д.);

виявлення диму, завіси, хмари, відмінних за кольором

від повітря.

При виникненні пожежі необхідно використовувати речо­вини, що припиняють процес горіння. До основних вогнєгасних речовин відносять:

воду (95% пожеж гасять водою);

піноутворювач (ПО-6К, ПО-ЗА т.д.);

порошки (ПС, ПСБ-3, П-1А, ПФ і т.д.);

вуглекислота, хладони;

пісок;

повстина, брезент.

При наявності в повітрі 40% води горіння припиняється. Дія різних вогнєгасних речовин відрізняється одна від одної. На­приклад, застосування брезентової накидки зменшує концент­рацію кисню і горіння припиняється. Горіння припиняється при вмісті кисню в повітрі нижче 12-14%.

Застосування вогнєгасних речовин залежить від виду паль­ної речовини, температурного ре­жиму і т.д.

водою заборонено гасити по­

жежі   на   електроустановках,   щоб

виключити      вплив      електричного

струму на людей,  а також гасіння

пожеж з речовинами, які вступають

у реакцію з водою;

піноутворювачами   забороне­

но гасити горіння речовин, що всту­

пають у  реакцію  з  водою,  напри-

Рис. 9. Вогнегасники повітряно-            клаДі карбіду кальцію;

пінні: а) ОВП-10, б) ОВП-5

170

вуглекислотою заборонено гасити горіння речовин, до скла­

ду яких входять кисень, лужні метали, а також тліючі матеріали;

хладони не використовуються на пожежах з високою те­

мпературою горіння (понад 1200°С, звичайна температура при

пожежі — 800-1000°С).

Для підвищення ефективно­сті гасіння пожежі необхідно використовувати засоби по­жежогасіння, до яких взагалі відносять:

Рис. 10. Вуглекислотні вогнегасники: а) ОУ-2; б) ОУ-5

вогнегасники     (найпоши­

реніші — ОХП-10, ОУ-2, ОУ-5,

ОУ-8, ОУ-10, ОПС-6, ОПС-10);

автоматичні        установки

пожежогасіння       (спринклерні,

дренчерні, газові);

спеціальні (пожежні крани

і гідранти, пожежні водойми).

Вуглекислий газ знаходиться в балонах у зрідженому ви­гляді при температурі -79°С, при випарі на повітрі з 1 л вуглеки­слоти утворюються 509 літрів вуглекислого газу. Вогнегасна концентрація вуглекислого газу в ізольованому приміщенні складає 30%, а при концентрації вуглекислого газу 10-30% лю­дина непритомніє від ядухи і може загинути.

Найчастіше застосовуються вуглекислотні вогнегасники (ОУ — російська абревіація "огнетушитель углекислотный", цифра поруч означає місткість вогнегасника в літрах). Він може працю­вати при температурі повітря від-25°С до +50°С. Вуглекислий газ міститься в балоні під тиском 6-7 МПа. Для одержання твердого діоксиду вуглецю (білі хлоп'я) вогнегасник обладнаний спеціаль­ним розтрубом, що категорично заборонено тримати рукою під час гасіння пожежі. Для приведення в дію вогнегасника його роз­труб направляють на вогнище горіння і натискають курок затвора чи відкривають вентиль. Час дії вуглекислотних вогнегасників місткістю від двох до восьми літрів складає 25-60 с, довжина струменя — 1,5-3 м.

171

На великих об'єктах часто застосовуються хімічні пінні вог­негасники (ОХП). Для  приведення  в дію такого вогнегасника

Рис. 11. Вогнегасник хімічний пінний ОХП-10

повертають рукоятку запірного при­строю на 180°, перевертають вогне­гасник нагору дном і направляють струмінь у вогнище. Зупинити вихід піни після робочого включення цього вогнегасника не можна, тому що при повороті рукоятки запірного при­строю усередині вогнегасника від­кривається кислотна склянка і змішу­ється з лужною частиною заряду, у результаті їх взаємодії утворюється вуглекислий газ, що перемішує ріди­ну, утворює піну, і цей процес є не­оборотним. Час дії вогнегасника — 50-70 с Недоліком є малий термін придатності — всього один рік. Останнім часом замість вогнегасника

ОХП-10 застосовують вогнегасники ОВП-5, ОВП-10, ОВП-100 (вогнегасники повітряно-пінні, див. рис. 9 на с.170). Зарядом у них є 6%-ий водяний розчин піноутворювача.

Вуглекислотно-брометилові вогнегасники ОУБ-3 і ОУБ-7 широко використовується при гасінні різних пожеж (горіння твердих і рідких матеріалів, електроустаткування). Ці вогне­гасники містять заряд, що складається з 97% бромистого етилу і 3% зрідженого вуглекислого газу та стиснутого повіт­ря. Час дії такого вогнегасника — 25-40 с, довжина струменя становить 5-6 м.

Найбільш універсальними вогнегасниками є аерозольні хладонові (ОАХ-3, ОА-3) і порошкові вогнегасники (ОПС-6, ОПС-10, ОПС-100). Для створення тиску в корпусі порошкових вогнегасників використовують стиснутий газ, як правило, азот, вуглекислий газ чи повітря. У дію порошкові вогнегасники при­водяться шляхом проколювання мембрани усередині корпуса, що знаходиться між порошком і газом.

172

Порошковий вогнегасник ОП-2 містить приблизно 2 кг по­рошку, робочим газом є повітря чи азот. Період дії вогнегасника — близько 10 с. У дію вогнегасник приводиться за рахунок запірно-пускового пристрою. Вогнегасник ОП-5 містить близько 5 кг порошку, робочий тиск газу складає 1,2 МПа, що дозволяє досягти довжини стру­меня до 5 м. Він може працювати при температурі повітря від -50°С до +50°С. До вихідного отвору приєдна­ний спеціальний шланг із клапаном, тому порошок може подаватися пор­ціями чи працювати без перерви, в останньому режимі працює 12-15 с

Рис. 12. Вогнегасник порошковий 0П-2М

З метою підтримки вогнегасників у робочому стані їх необхідно берег­ти від механічних ушкоджень, вчасно робити зовнішній огляд і заправлен­ня. Крім того, місце розташування вогнегасника відіграє велику роль при гасінні пожежі. Загальні вимоги до розміщення вогнегасників:

їх розміщають у загальнодоступних місцях;

у місці розміщення вогнегасників установлюється знак

«Вогнегасник»;

вогнегасники повинні розміщуватися там, де виключене

влучення прямих сонячних променів;

для громадських будівель і споруд вогнегасники розпо­

діляються так, щоб відстань від місця розташування вогнегасни­

ка до місця можливого вогнища пожежі не перевищувала 20 м;

вогнегасники повинні розміщуватися удалині від опалю­вальних і нагрівальних приладів.

Використання визначених видів і кількості вогнегасників на конкретному об'єкті залежить від багатьох складових, насампе­ред, від площі приміщень, виду і кількості пальних речовин на

173

об'єкті і виду можливої пожежі. Існують наступні рекомендації з оснащення об'єктів і приміщень вогнегасниками:

для громадських будівель і споруд площа приміщення на 1

вогнегасник ємністю 100 л складає 800 м2, при наявності в при­

міщенні комп'ютерів рекомендується  мати два  вуглекислотні

вогнегасники на 20 м2 площі підлоги;

при будь-якій площі приміщень на поверсі має бути не ме­

нше двох вогнегасників;

при наявності в приміщеннях дорогого, коштовного устат­

кування кількість вогнегасників необхідно збільшити;

рекомендується оснащення приміщень грормадських буді­

вель і споруд з площею підлоги на кожні 800 м2 вогнегасниками

наступних видів і кількості:

а)         найбільш прийнятне застосування двох вуглекислотних

вогнегасників ємністю 5 чи 8 л;

б)         менш прийнятне застосування чотирьох порошкових во­

гнегасників ємністю 5 л;

в)         у випадку відсутності зазначених вогнегасників можна

використовувати: чотири вогнегасники ємністю 2 чи 3 л; два

порошкових вогнегасники ємністю 10 л; чотири хладонових во­

гнегасники ємністю 2 чи 3 л;

г)          не рекомендується застосування порошкових вогнегас­

ників ємністю 2 л.

На території об'єктів установлюються пожежні щити з роз­рахунку 1 щит на площу 5000 м2. У комплект засобів пожежога­сіння, що розміщаються на ньому, варто включати: вогнегасни­ки — 3 шт., шухляда з піском (обсягом 0,1, 0,5, 1 чи 3 м3) — 1 шт.; покривало з непального теплоізоляційного матеріалу чи повсті розміром 2x2 м — 1 шт.; багри — 3 шт.; лопати — 2 шт.; ломи — 2 шт.; сокири — 2 шт.; цеберка — 1 шт.

Для ефективного гасіння засобами пожежогасіння (вогне­гасниками) необхідно застосовувати прості правила:

вогнегасні речовини направляйте в місця найбільш інтенсив­

ного горіння, і не на полум'я, а на палаючу поверхню;

гасіння горизонтальної поверхні виконувати з краю, відтинаючи

поступово вогонь, рухаючись до протилежного краю;

174

\

якщо горить вертикальна поверхня, воду подавайте в м верх­

ню частину, найбільш ефективне гасіння полум'я здійснюється з

висоти на рівні вогню;

у задимленому приміщенні застосовуйте розпилений стру­

мінь, це сприяє осадженню диму і зниженню температури;

якщо горить електропроводка, спочатку вимкніть рубильник

чи обрубайте проводку, потім приступайте до гасіння пожежі;

якщо є можливість загасити полум'я, краще рухатися проти

вогню, намагаючись обмежити його поширення і "штовхаючи"

вогонь до виходу чи туди, де немає пальних матеріалів;

пальні рідини гасити піноутворюючими складами, засипати піс­

ком чи землею, невеликі вогнища накривати брезентом чи одягом;

гасити   пожежу  водою,  з  огляду   на   можливі   руйнування

предметів чи несучих опор будинку. Важлива не кількість вико­

ристовуваної води,а правильне її застосування.

Рис. 13. Головки автоматичних

засобів пожежогасіння (а - спринклер, б - дренчер)

Автоматичні засоби пожежогасіння (спринклерна і дрен-черна установки) дуже ефективні в приміщеннях багатоповер­хових будинків, виробничих приміщеннях великої площі (скла­дів і т.д.). Спринклерна установка являє собою розгалужену, заповнену водою систему труб у верхній частині приміщення, обладнану спринклерними голівками. Вихідні отвори голівок закриваються легкоплавкими замками, що при впливі ви­значеної температури роз­плавляються, і вода під тис­ком виходить з отворів голів­ки, зрошуючи конструкції й устаткування в зоні дії сприн­клерної голівки. Плавкі еле­менти розраховані на темпе­ратуру   плавлення   72-183°С.

Вода може містити у своєму складі речовини, що мають вогне-гасні властивості, наприклад, піноутворювач.

Дренчерні установки являють собою систему трубопроводів, на яких розташовані спеціальні голівки — дренчери з відкритими вихідними отворами діаметром 8, 10 і 12,7 мм лопаткового чи роз-

175

еткового типу, розраховані на зрошення до 12 м2 площі підлоги. Дренчери встановлюють як для гасіння пожежі, так і для створення водяних завіс для ізоляції місця загоряння та обмеження поши­рення диму. Дренчерні установки можуть бути ручної й автомати­чної дії. При ручній дії дренчерна установка приводиться в дію від­криванням засувки, після чого вода заповнює систему і вилива­ється через голівки-дренчери. Автоматичне ввімкнення відбува­ється завдяки спрацюванню контрольно-сигнального клапана.

Газові установки застосовуються в місцях, де використання води чи піни для гасіння пожежі неможливе (бібліотеки, обчис­лювальні центри, музеї, склади і т.д.). Перевагоюцього типу установок є можливість швидко заповнити газовою сумішшю приміщення будь-якої конфігурації з технологічними апаратами, устаткуванням та обладнанням. Установки гасіння вуглекисло­тою або інертними газами рекомендується застосовувати для пожежного захисту приміщень об'ємом не більше 3000 м3. Га­сіння здійснюється за рахунок газів, що знаходяться в трубо­проводі приміщень, у якості яких використовуються вуглекис­лота і фреони. Відмінною рисою газових установок є наявність спринклерної спонукальної системи електропуску. У приміщен­ні знаходяться димові сповіщувачі, що повідомляють про вини­кнення пожежі, після чого відбувається включення газової уста­новки пожежогасіння. Але газ надходить не відразу, приміщен­ня обладнують додатковою сигналізацією, що попереджає пер­сонал про надходження газу. Тільки після видалення людей із приміщення включається газова установка.

З метою попередження пожеж, їх поширення і боротьби з ними, усі працівники об'єктів, установ і організацій проходять інструктажі і навчання по спеціальних програмах. Згідно з Типо­вим положенням про навчання з питань охорони праці усі пра­цівники проходять навчання й інструктажі з питань пожежної безпеки. На об'єктах з підвищеною пожежною небезпечністю обов'язкове навчання (пожежно-технічний мінімум).

Відповідальність за пожежну безпеку на об'єктах, своєчасне виконання протипожежних заходів, наявність засобів пожежо­гасіння несуть керівники об'єктів. Відповідальність за пожежну

176

безпеку побутових і підсобних приміщень несуть відповідальні особи, у розпорядженні яких знаходяться ці приміщення.

При виявленні пожежі треба негайно повідомити по теле­фону про те, що трапилося,,у пожежну охорону, а до прибуття пожежних підрозділів здійснювати первинне гасіння, евакуацію людей і матеріальних цінностей.

Дії працівників ОВС при пожежі:

Викликати пожежну команду і докласти черговому по ОВС.

Припинити роботи в будинку, крім робіт з гасіння пожежі.

Зробити в разі потреби відімкнення електроенергії за ви­

нятком систем протипожежного захисту.

При наявності потерпілих надати їм долікарську допомогу.

Провести евакуацію людей і майна з об'єкта.

Залучити громадян до гасіння пожежі і взяти в ньому ак­

тивну участь.

Організувати охорону майна, що виноситься з об'єкта, а

також майна, що знаходиться під погрозою запалення.

По прибуттю пожежної команди сприяти їй у гасінні пожежі,

евакуації людей і майна, обмежити допуск людей на об'єкт.

Запобігти паніці і порушенням громадського порядку на

місці пожежі.

10.Якщо є підстави підозрювати, що мав місце підпал, необ­хідно організувати охорону слідів злочину, речових доказів, ужити заходів щодо розшуку і затримки підозрюваних.

11.Отримані дані довести начальнику пожежної команди (ке­рівнику гасіння пожежі) і черговому по ОВС.

12.Доповісти рапортом про подію начальнику ОВС. Для виживання в умовах пожежі, перебуваючи в будинку чи споруді, необхідно правильно діяти у сформованій ситуації. Існує ряд простих правил, що допоможуть кожному підвищити особисту безпеку в умовах пожежі до приїзду пожежної охорони:

• якщо на людині зайнявся одяг, не дозволяйте їй бігти; необ­хідно повалити її на землю, накрити покривалом і рясно полийте водою. Ні в якому разі не роздягайте обпаленого, якщо одяг вже прогорів, накрийте постраждалі частини тіла стерильною ватою;

177

якщо зайнявся ваш одяг, ні в якому разі не біжіть, це лише

більше роздме полум'я; збивати полум'я можна, перекочую­

чись по землі;

перш ніж увійти в палаючий будинок, накрийтеся з голо­

вою мокрим покривалом, пальтом, плащем, шматком щільної

тканини;

двері в задимлене приміщення відкривайте обережно, то­

му що від швидкого припливу свіжого повітря полум'я може

спалахнути. Для цих цілей краще використовувати ціпок, щоб

діяти на відстані і по можливості з укриття;

у сильно задимленому приміщенні рухайтеся плазом чи

низько пригнувшись;

у випадку неможливості вийти на вулицю підготуйте при­

міщення, де знаходитеся, для захисту: закрийте щільно двері,

щілини закрийте вологими ганчірками і постійно їх зволожуйте,

приготуйте великий запас води;

для захисту від диму при пожежі дихайте через зволожену

тканину;

не стрибати вниз з висоти вище третього поверху (почи­

наючи з четвертого поверху кожен другий стрибок є смертель­

ним);

виходьте із зони пожежі на противітряну сторону, тобто

туди, звідки дме вітер.

Особливо необхідно відзначити роль евакуації людей з не­безпечної зони пожежі. Оперативне проведення евакуації лю­дей з приміщень і будинків, охоплених вогнем — запорука без­пеки людей. Для забезпечення ефективної евакуації людей при пожежі необхідно:

мати плани евакуації;

проводити інструктажі й мати інструкції по діях при евакуації;

мати знаки безпеки на шляхах евакуації;

провести аналіз розрахункового і необхідного часу на ева­

куацію;

зробити розрахунок ширини евакуаційних проходів чи ви­

значити максимально можливу кількість людей у будинку;

178

-           проводити тренування з евакуації людей з будинку і примі­

щень не рідше двох разів на рік.

Розрахунковий час — час, протягом якого люди фізично можуть залишити будинок при евакуації. Шлях евакуації поділя­ється на долі, на яких переміщається постійна кількість людей. Чим більше людей на ділянці, тим повільніше людський потік рухається. Розрахунковий час залежить від щільності людського потоку і відстані до евакуаційного виходу.

D   =   N     f    ' <15>

S - В

V= 117,54— 183 -D + 76,8 ■ D2 ,           (16)

tp = Y — ■        (17)

де D — щільність людського потоку; N— кількість людей у потоці; /— горизонтальна проекція людини на підлогу, f = 0.1 — 0.15 м2; S1 — довжина ділянки руху, м; В — ширина ділянки руху, м.

При укрупнених розрахунках можна скористатися простою залежністю:

tP = — ,            (18)

Р       V

де S — максимальна відстань від будь-якої точки приміщення до евакуаційного виходу (м); середня швидкість переміщення лю­дей при евакуації, V = 25 м/хв.

Необхідний час — час, протягом якого люди повинні бути евакуйовані з будинку. Необхідний час нормується: для катего­рій пожежонебезпечності виробництва А, Б, Е — 0,5-1,75 хв.; категорії В — 1,25-3 хв.; категорій ГІД — не нормуються. Міні­мальним є час евакуації для приміщень з об'ємом до 15 м3, а максимальним — для приміщень з об'ємом понад 60 м3.

Виходи є евакуаційними, якщо вони ведуть до виходу з приміщень:

першого поверху назовні чи безпосередньо через коридор,

вестибуль, сходову клітку;

якого-небудь поверху, крім першого, до коридору, що веде

до сходової клітки;

179

- до сусіднього приміщення на цьому ж поверсі, що забезпе­чене евакуаційними виходами.

Допускається наявність одного евакуаційного виходу з приміщень, розташованих на будь-якому поверсі, якщо відстань від найбільш віддаленого робочого місця до цього виходу не перевищує 25 м, а кількість працюючих не більше: 5 осіб — у приміщеннях з виробництвами категорій А, Б і Е; 25 осіб — у приміщеннях з виробництвом категорії В; 50 осіб — у примі­щеннях з виробництвами категорій Г та Д. На об'єктах ОВС у будинках повинні бути передбачені два і більше евакуаційних виходів.

Евакуаційні проходи повинні бути виконані з визначеними умовами, з метою ефективної евакуації людей із усього будин­ку. До евакуаційних проходів висувають наступні вимоги:

мінімальна ширина проходу повинна розраховуватися,

але бути не менше 1 м;

висота проходу на шляхах евакуації повинна бути не ме­

нше 2 м;

мінімальна ширина дверних прорізів розраховується, але

не повинна бути меншою 0,8 м;

двері на шляхах евакуації повинні відкриватися убік руху

при евакуації;   ч

шляхи евакуації повинні мати знаки безпеки по шляиех

проходження;

шляхи евакуації повинні мати евакуаційне освітлення;

на всьому відрізку проходу не повинно бути порогів чи

проміжних сходинок, при невеликій різниці рівнів підлоги пови­

нні влаштовуватися пандуси з ухилом не більше 1:8;

призначені для евакуації коридори повинні мати мініма­

льну кількість поворотів;

евакуаційні проходи повинні бути завжди вільними;

10)        стіни та стелі на шляхах евакуації виконуються з непаль-

них матеріалів, при нагріванні яких не утворюються токсичні

газоподібні продукти;

180

підлоги на шляхах евакуації повинні мати нековзну по­

верхню і виготовлені з матеріалів, що добре опираються сти­

ранню;

на сходовій клітці для видалення диму з шляхів евакуації

повинні бути передбачені віконні прорізи;

13)        забороняється   влаштовувати   в  загальних  коридорах

комори й убудовані шафи;

14)        не можна знімати на балконах (лоджіях) сходів.

Ширина евакуаційного проходу є розрахунковою величи­ною, яку необхідно визначити для виключення утруднень при проходженні по проходах. Розрахунок ширини евакуаційних проходів необхідно робити для гарантування додаткової безпе­ки при пожежі на об'єктах у випадку, якщо розрахункова шири­на проходів менше фактичної. Максимально можливу кількість людей у будинку легко можна контролювати, запровадивши пропускний режим у будинок об'єкта.

в = 2LL

tP -ф -к

 -к-{-ф , (20)

h

де В — ширина одного евакуаційного виходу; N— кількість лю-*дей, що заходяться на об'єкті; к— кількість евакуаційних вихо-п\в\/ будинку; h — мінімальна ширина одного проходу, h = 0.6 м; їф— пропускна здатність одного потоку, ф = 25 осіб/хв.

До організаційних заходів гарантування пожежної безпеки варто віднести:

створення служби пожежної охорони;

створення ДПД, активу пожежних інспекторів і чіткого плану

їх дій;

навчання і підготовка кадрів (див. Додатки 4 та 6);

проведення інструктажів (див. Додаток 5);

розробка протипожежних інструкцій (див. Додаток 3);

масова робота серед населення.

181