§ 159. Основні організаційні форми підприємницької діяльності

Правове регулювання підприємницької діяльності в Ук­раїні забезпечується законами та іншими нормативними актами, серед яких визначальними є Закони України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 p., "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p., "Про господарські товариства" від 10 вересня 1991 р. (усі — зі змінами і доповненнями).

Закон України "Про підприємництво" визначає загаль­ні правові, економічні та соціальні засади підприємницької діяльності (підприємництва) громадян та юридичних осіб на території України, встановлює гарантії свободи підпри­ємництва та його державної підтримки.

Відповідно до Закону підприємництво — це безпосе­редня самостійна, систематична і на власний ризик діяль­ність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку. Вона здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встанов­леному законодавством.

Таким чином, підприємництво — це, по-перше, діяль­ність з власної ініціативи, не обумовлена сторонніми нака­зами чи зобов'язаннями; підприємець діє на свій розсуд без будь-яких застережень. По-друге, це діяльність постій­ного, тобто систематичного характеру. По-третє, така ді­яльність здійснюється на власний ризик підприємця. Це означає, що сам підприємець бере на себе будь-які на­слідки підприємницької діяльності — як позитивні, так і негативні. У разі банкрутства підприємець не може споді­ватися на державну дотацію — держава за борги підпри­ємця відповідальності не несе. Збиток від випадкової за­гибелі майна також падає на підприємця. По-четверте, характерною рисою підприємницької діяльності є її мета -

 

одержання прибутку. Саме для цього і розпочинається підприємницька діяльність. Тому слід мати на увазі, що господарська діяльність некомерційних організацій і об'єд­нань громадян зовні може нагадувати підприємницьку ді­яльність (закупка продуктів для благодійної їдальні, укла­дання договорів на постачання енергії для будинку інва­лідів, оренда приміщення для коледжу, виготовлення хрес­тиків релігійною організацією та ін.), але такою не є, бо відсутня мета — одержання прибутку. Отже, не всяка господарська діяльність є підприємницькою.

Право на підприємницьку діяльність закріплено Конс­титуцією України. Згідно зі ст. 42 Конституції кожен має право на підприємницьку діяльність. Суб'єктами підпри­ємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, що не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, безпосередньо або через створені ними юридичні особи усіх форм влас­ності.

Підприємницька діяльність може бути основним видом діяльності громадянина (фізичної особи).

Конституцією України та Законом України "Про підпри­ємництво" для певних категорій громадян встановлено за­борону на заняття підприємництвом. Не можуть займатися підприємницькою діяльністю депутати, військовослужбов­ці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, держав­ного нотаріату, а також посадові та службові особи органів державної влади та управління й органів місцевого само­врядування, які покликані здійснювати контроль за діяль­ністю підприємств. Проте ця заборона не поширюється на членів їхніх сімей.

Особи, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співза-сновниками підприємницької організації, а також обіймати в підприємницьких товариствах керівні посади. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не мо­жуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійс­нення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. За вчинення певних видів злочинів винний може бути позбавлений судом на строк до п'яти років права керувати транспортними засобами, зай­матися торговельною, фармацевтичною, виховною діяль­ністю тощо.

 

 

 

338

 

339

 

Підприємці можуть займатися будь-якими видами ді­яльності, не забороненими законом. Але для заняття пев­ними видами діяльності передбачені обмеження. Так, лише державними підприємствами та організаціями можуть здійс­нюватися види діяльності, пов'язані з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, виготовленням і реаліза­цією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, експлуатацією супутникових систем тощо.

У деяких випадках підприємницька діяльність дозво­ляється лише після одержання спеціального дозволу (лі­цензії). Ліцензія — це документ, який видається Кабі­нетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади і згідно з яким власник ліцензії має пра­во займатися певним видом підприємницької діяльності.

Закон України "Про ліцензування певних видів госпо­дарської діяльності" від 1 червня 2000 р. встановлює види діяльності, які підлягають ліцензуванню в обов'язковому порядку. До таких належать медична і ветеринарна прак­тика; виробництво, ремонт і реалізація холодної, мислив­ської та спортивної вогнепальної зброї; виготовлення і реалізація лікарських засобів; виготовлення і реалізація алкогольних напоїв і пива; виготовлення і реалізація тю­тюнових виробів; організація азартних ігор; фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність; судово-експертна діяль­ність; надання послуг у перевезенні пасажирів і вантажів залізничним, повітряним, морським, річковим і автомо­більним транспортом; надання послуг з охорони громадян, охорони державної та іншої власності; організація інозем­ного, внутрішнього, зарубіжного туризму; екскурсійна ді­яльність; страхова діяльність, посередництво у працевлаш­туванні на роботу за кордоном; надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними та вищими нав­чальними закладами та ін.

Для отримання ліцензії на кожний вид діяльності суб'єкт підприємницької діяльності подає органу, що видає ліцензії, заяву про видачу ліцензії, де зазначаються:

відомості про заявника (для громадянина-підпри-ємця — прізвище, паспортні дані, для юридич­них осіб — повне найменування, банківські рек­візити, організаційно-правова форма);

вид діяльності, на який заявник має намір отри­мати ліцензію;

термін дії ліцензії.

 

До заяви підприємцями-громадянами додаються копії документів, що засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для здійснення відповідного виду діяльності, копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підпри­ємницької діяльності та установчих документів.

Орган, що видає ліцензії, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у термін не більше ЗО днів з дня одержання заяви. Термін дії ліцензії не може бути меншим ніж три роки.

Порядок створення, реєстрації, реорганізації і лікві­дації підприємств визначає Закон України "Про підпри­ємства в Україні". За цим Законом, підприємство — само­стійний господарчий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Кожне підприємство має свій баланс, розрахунковий та інші рахунки в банку, печатку зі своїм найменуванням, а також може мати знак для товарів і послуг (товарні й фірмові знаки). У складі підприємства не може бути інших юридичних осіб.

В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

1)         приватне  підприємство,   засноване  на  власності

фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

господарське товариство;

підприємство, засноване на власності об' єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

державне підприємство,  засноване на державній власності, у тому числі казенне підприємство.

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності.

Нині в Україні поширені різні форми господарських товариств. Господарськими товариствами є підприємства, організації та установи, створені на засадах угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.   Передумовою  реєстрації  будь-якого  господарсь-

 

 

 

340

 

341

 

кого товариства має бути наявність статутного фонду, який створюється з внесків засновників товариства.

Згідно із Законом України "Про господарські това­риства" передбачено такі форми господарських товариств: з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідаль­ністю, з повною відповідальністю, командитні та акціонер­ні товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю статутний фонд має ділитися на частини, розмір яких встановлю­ється установчим договором. Відповідальність учасників такого товариства обмежується величиною їх вкладів і не поширюється на їх приватну власність.

Товариства з додатковою відповідальністю характеризу­ються тим, що при недостачі статутного фонду учасники відповідають перед кредитором додатково своїм майном пропорційно його часткам у статутному фонді.

Товариством з повною відповідальністю визнається то­вариство, всі учасники якого займаються сумісною підпри­ємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

Командитним визнається товариство, що включає по­ряд з одним або більше учасників, які несуть відпові­дальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном і здійснюють управління товариством, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується тіль­ки вкладом у майні товариства — вони не мають права на участь в управлінні товариством (так звані вкладники).

Акціонерним називається товариство, яке має статут­ний фонд, поділений на визначену кількість акцій (цінних паперів) рівної номінальної вартості, і яке несе відпо­відальність за зобов'язаннями виключно майном товарис­тва. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Залежно від способів поширення акцій акціонерні товариства можуть бути від­критими або закритими. Акції відкритого товариства мо­жуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржі.

З 1998 р. передбачено нову організаційно-правову фор­му підприємства — державне казенне підприємство.

Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однією з таких умов:

1) підприємство проводить виробничу або іншу ді­яльність, яка відповідно до законодавства здійс­нюється тільки державним підприємством;

 

 

головним споживачем продукції підприємства більш як 50 відсотків є держава;

підприємство є суб'єктом природних монополій.

Управління казенним підприємством здійснюють орга­ни, уповноважені управляти відповідним державним май­ном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Ліквідація і реорганізація казенного підприємства здійс­нюються за рішенням Кабінету Міністрів України.

Підприємства створюються за рішенням власника (влас­ників) майна. Вони набувають прав юридичної особи від дня державної реєстрації.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяль­ності проводиться у виконавчих комітетах міської, район­ної у місті ради або в районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або місцем проживання фізичної особи.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької ді­яльності — юридичної особи подаються такі документи:

рішення власника (власників) майна або уповно­важеного ним (ними) органу про створення юри­дичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установ­чих зборів (конференції);

статут, якщо це необхідно для створення органі­заційної форми підприємства;

реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

документ, що засвідчує сплату власником (влас­никами) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності;

документ, що засвідчує внесення плати за дер­жавну реєстрацію.

Громадяни, які мають намір займатися підприємниць­кою діяльністю без створення юридичної особи, пред'яв­ляють органу райдержадміністрації посвідчення особи, за­повнюють реєстраційну картку встановленого зразка, яка водночас є і заявою про державну реєстрацію, подають копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної   особи   —   платника   податків,   дві   фотокартки   і

 

 

 

342

 

343

 

документ, що засвідчує внесення плати за державну реєст­рацію.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяль­ності — юридичної особи може бути місце проживання одного із засновників або його місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором. Слід звернути увагу на те, що в цьому випадку йдеться про юридичну адресу, про розмі­щення органу управління, а не здійснення підприємниць­кої діяльності, яку в квартирах багатоквартирних будинків заборонено.

Реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності прово­диться протягом п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну видати сві­доцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом. У п'ятиденний тер­мін з дати реєстрації органи державної реєстрації надси­лають примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному податковому органу та органу державної статистики.

Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкри­вати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не по­требує їх державної реєстрації.

У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'­єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб'єкти підприємницької діяльності у місячний термін зобов'язані подати документи для перереєстрації. Перере­єстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації.

Якщо органи, що здійснюють реєстрацію, відмовили в реєстрації підприємства, то власник (замовник) має право оскаржити таку відмову до суду.

Кожне підприємство у своїй діяльності керується, крім чинного законодавства, власним статутом, а в певних ви­падках (командитне товариство, повне товариство) — уста­новчим договором.

У статуті^ підприємства визначаються власник (влас­ники) та найменування підприємства, його місцезнахо­дження, мета і предмет діяльності, органи управління, порядок утворення майна підприємства, розподіл прибут­ків, умови припинення його діяльності.

Управління підприємством здійснюється в порядку, ви­значеному статутом або установчим договором. Діяльністю

 

приватних підприємств керує, як правило, сам власник. На колективних підприємствах вищим органом управління виступають загальні збори трудового колективу. Вищим органом управління господарських товариств є збори їх засновників. Загальні збори трудового колективу або збори засновників можуть обирати правління, призначати, оби­рати або наймати за трудовим договором чи контрактом керівника (генерального директора, директора, президента тощо), на якого покладається безпосереднє керівництво підприємством. Керівники державних і комунальних під­приємств приймаються на роботу органами, уповноважени­ми відповідно державою або територіальними громадами.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, орга­нізаціями і громадянами в усіх сферах господарської ді­яльності ґрунтуються на основі договорів. Підприємство може самостійно вести зовнішньоекономічну діяльність, яка з питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної безпеки контролюється державними органами.

За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розра­хункової і податкової дисципліни, вимог до якості про­дукції та інших правил здійснення господарської діяль­ності підприємство несе відповідальність, передбачену за­конодавством. Підприємство, яке не виконує своїх зобо­в'язань за розрахунками, може бути оголошено арбітраж­ним судом банкрутом.

Підприємство зобов'язане охороняти навколишнє при­родне середовище від забруднення та інших шкідливих впливів і забезпечувати безпеку виробництва, санітарно-гі­гієнічні норми і вимоги щодо захисту здоров'я людини.

Відповідно до Конституції України держава забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає спожи­вачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Монопо­лізм у підприємницькій діяльності — це домінуюче стано­вище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або вкупі з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару, підвищувати ціни на свої товари, нехтувати їх якістю, нав'язувати товар та умови госпо­дарського договору, або штучно занижувати ціни з метою придушення конкурентів тощо. Для обмеження монопо­лізму прийнято Закони України "Про обмеження моно­полізму та недопущення недобросовісної конкуренції в під­приємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р. та "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 р.

 

345

 

Конституція України передбачає обов'язок держави за­хищати права споживачів, здійснювати контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяти діяльності громадських організацій споживачів.

Законом України "Про захист прав споживачів" у ре­дакції від 15 грудня 1993 р. передбачено, що споживачі на території України під час придбання, замовлення або вико­ристання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб мають право на державний захист своїх прав. Цей Закон встановлює досить суворі правила щодо якості то­варів. Так, споживач має право вимагати від продавця (виконавця), щоб якість придбаної ним продукції відпо­відала обов'язковим вимогам державних стандартів, іншої нормативно-технічної документації і договорів. Виготовлю­вач забезпечує нормальну роботу (застосування, викорис­тання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого законодавст­вом, а в разі його відсутності — договором. Гарантійні строки мають зазначатися в паспорті на продукцію або на її етикетці чи в будь-якому іншому документі, що вида­ється споживачеві при продажу продукції. Всі види про­дукції мусять мати гарантійний строк. Якщо його не встановлено, слід вважати, що продукція має строк га­рантії 18 місяців. Він відраховується від дати продажу або, якщо її не вказано, від дати випуску продукції. Продаж товарів, термін придатності яких минув, заборо­няється.

Державний захист споживачів здійснюється Держав­ним комітетом України по стандартифікації, метрології та сертифікації, органами місцевого самоврядування та міс­цевими державними адміністраціями.

Споживачі мають також право звернутися до суду з позовом про відшкодування у повному обсязі шкоди, запо­діяної їхньому здоров'ю або майну неякісними товарами (роботами, послугами).

 

Тема 29 ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 202      Главы: <   175.  176.  177.  178.  179.  180.  181.  182.  183.  184.  185. >