1.3. Форми і методи державно-правового регулювання міграційними процесами.

Міграція включає: стихійно виникаючі потоки переміщующихся людей, і тих що організуються державними органами, у тому числі і в середині країни.

 Розуміється, до такого важливого соціально-політичного та економічного явища держава не може ставитися байдуже.

По-перше, міграція неминуче викликає додаткові витрати з державного бюджету, особливо, якщо мова йде про біженців і змушених переселенців.

По-друге, приток іноземної робочої сили може болісно позначитися на стані внутрішнього ринку праці, на якому і так дуже часто не вистачає вакансії, що сприяє росту безробіття.

По-третє, міграційні потоки, особливо незаконна міграція, сприяють проникненню осіб, що нелегально прибувають та перебувають в країні  і ускладнюють криміногенну обстановку.

 По-четверте, наслідком стихійної міграції є створення напруженої обстановки в окремих районах, наростанням до мігрантів ворожості з боку місцевого населення і навіть соціального вибуху.

По-п'яте, байдуже ставлення з боку держави до співвітчизників за кордоном, до долі зовнішніх трудових мігрантів суперечить високим ідеалам захисту прав і свобод громадянина, принципам демократичної правової держави, на шлях створення якого вступила України.

 По-шосте, зовнішня міграція може бути використана в дипломатичних цілях країною, у яку мігранти прагнуть переселитися, проти країни, із якої вони емігрують.

 Характеризуючи форми і методи державного регулювання в цій сфері, нам необхідно з'ясувати, що розуміється  під цими термінами.

Під Формою державного регулювання міграційними процесами розуміється частина єдиної державної діяльності, спрямованої на досягнення конкретної мети, із застосуванням поряд із звичайними і специфічними для цієї мети способами або методами дій. [ ]

Розглянемо цей важливий аспект з погляду теоретичного осмислення проблеми дослідження на конкретних прикладах.

 Державне регулювання міграційними процесами можна розбити на 13  форм, кожна з який створює умови для досягнення конкретної мети, і по мірі їхнього здійснення в своїй сукупності вони і забезпечують функціонування держави в області міграції.

 Цими формами державного регулювання міграційними процесами є:

створення нормативної бази для правового регулювання міграції, її потоків, облаштованості мігрантів;

розробка міграційної Програми;

підготовка кадрів для роботи з мігрантами;

формування єдиного банка даних по існуючих потоках мігрантів;

створення моделі розвитку міграційних процесів з обліком особливості соціально-економічного і політичного становища України;

здійснення імміграційного контролю для забезпечення державних інтересів України;

необхідність облаштованості змушених мігрантів;

сприяння поверненню репресованих народів;

допомога трудовим мігрантам;

формування міжрегіональної і селищно - міської міграції в Україну;

міжнародне співробітництво України у справах з міграції;

робота з неурядовими організаціями з питань міграції;

забезпечення необхідних санітарно-епідеміологічних умов у відношенні мігрантів;

 З перерахованих форм державного регулювання міграційними процесами тільки сім, починаючи з форми регулювання, є основою щодо створення моделі розвитку міграційних процесів, і закінчуючи сприянням міжрегіональної і селищно - міської міграції України (у перерахованих формах вони названі під №№ 5, 6, 7, 8, 9, 10 і 11), мають специфічний «міграційний» характер.  Інші форми державної діяльності властиві для управління любою сферою або галуззю, і тому при їхньому аналізі підкреслюється аспект, характерний для міграційних процесів.

Почнемо аналіз із указаної в якості першої форми - створення нормативної бази для правового регулювання міграції, її потоків, облаштованості мігрантів.                                      

 Методи дій, специфічні для подібної форми державної діяльності, не залежать від галузі або сфери.

 Для досягнення поставленої мети - створення нормативної бази – випливає з розроблених нормативно-правових актів, необхідних для регулювання державної діяльності в  сфері міграції.               

 В даний час у цій сфері правову базу складають закони: «Про правовій статус іноземців» [], «Про біженців» [], «Про імміграцію»[] «Про державний кордон України» [], «Про прикордонні війська України» [],   «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо боротьби з нелегальною міграцією»[], а також Укази Президента України «Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні»[], «Про невідкладні заходи щодо усунення порушень законності та правопорядку в Автономній Республіці Крим» від 26 червня 1995 р. № 487/95 [], «Про Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки» від 18 жовтня 1997 р. № 1166/97 [], «Про Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки» від 17 вересня 1996 р. № 837/96, «Національна програма боротьби з корупцією», затверджена Указом Президента від 10.04.1997 р. [], правила перетинання державного кордону України громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57, постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію» від 29 грудня 1995 р.(зі змінами та доповненнями)[], правила оформлення візових документів для в’їзду в Україну, затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в’їзду в Україну» від 20 лютого 1999 р. № 227, «Положення про прикордонний режим» від 27.07.1998 р. [], «Про затвердження Програми боротьби з нелегальною міграцією на  2001-2004 роки»[], «Правила оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 р. № 231, зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1997 р. № 292, «Правила оформлення та видачі консульськими установами України паспортів громадян України для виїзду за кордон, посвідчень на повернення в Україну громадян України та проїзних документів дитини», затверджені наказом Міністерства закордонних справ України від 01 липня 1997 р. № 93-сд (зареєстровані в Міністерстві юстиції України 15 вересня 1997 р. за № 406/2210).  Накази центральних органів виконавчої влади щодо регулювання даних питань, а саме: наказ  МВС України від 27.11.97 №814 «Про  затвердження Порядку відшкодування з Державного бюджету витрат, пов’язаних з примусовим адміністративним видворенням іноземців з України», наказ  МВС України від 20.05.98 №365 «Про участь галузевих служб МВС України в організації діяльності органів внутрішніх справ щодо протидії нелегальній міграції», наказ МВС України від 18.09.92. №553 «Про затвердження Положення про приймальник-розподільник для осіб, затриманих за бродяжництво», наказ МВС України від 31.07.01 №624 «Про створення позаштатних груп протидії нелегальній міграції та затвердження Положення про них», наказ Держкомкордону, Державної митної служби, Мінтрансу України «Про затвердження Типової технологічної схеми пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна» від 05 березня 2001 р. № 152/165/130) та ін.

Практика застосування цих і інших нормативних актів показала, що до деяких з них необхідно вносити зміни.  Крім того, намічено розробити проекти наступних законів:

 «про внутрішню міграцію населення»;

 «про санітарну охорону на території України»;

 «про соціальний захист працюючих мігрантів»;

 «про притулок».

 Крім того,  необхідно розробити проекти постанов уряду:

 - «про порядок формування цільового земельного фонду для розселення біженців і змушених переселенців», та єдину «міграційну програму України»;

У розробці проектів нормативних актів, поряд із Департаментом у справах національностей і міграції [ ], що виступає в якості відповідальної організації (замовника), беруть участь і інші зацікавлені органи виконавчої влади, у тому числі Мінпраці, МВС, СБУ, МЗС, Мінздрав, Мінфін, МЧС, Мінюст, Державний комітет у справах охорони державного кордону України.

Наступним етапом є обговорення підготовлених проектів у відповідних органах виконавчої влади.  Після того як проект нормативного правового акта досягне необхідної, на думку розроблювачів, якості, його варто піддати кваліфікованій експертизі у відповідних науково-дослідних організаціях або спеціально створеній «експертній комісії», можливо за участю зарубіжних фахівців. Законопроекти по найбільше важливих проблемах державної діяльності виносяться на розгляд широкої громадськості.

 Потім після доробки з обліком результатів обговорення  слідує внесення проекту нормативного акта у відповідний державний орган для прийняття.

 Після прийняття проекту в якості Закону або іншого нормативного правового акта слідує опублікування, а в необхідних випадках - державна реєстрація.

   Другою формою державного регулювання міграційних процесів є розробка Української міграційної програми (у даний час вона не прийнята) - комплексного плану дії по реалізації державної міграційної політики.  Його учасниками є органи виконавчої влади і місцевого самоврядування.  Координуюча роль у розробленні міграційної програми належить Державному комітетом по справах національностей і міграції.  Програма розробляється з обліком вже прийнятих і діючих галузевих, міжгалузевих, обласних програм.

 Способами дії для цієї форми державної діяльності є:

розроблення проекту Програми;

узгодження проекту з зацікавленими органами виконавчої влади;

експертиза розробленого проекту;

 -    внесення його на розгляд Уряду України.

після того як Програма затверджена, органи виконавчої влади організують її виконання.

 Значення цієї форми державного регулювання міграційних процесів очевидно.  Єдиний підхід у реалізації державного міграційної політики, включаючи облік демографічної ситуації і стан ринків праці областей, можливості територіального перерозподілу міграційних потоків вимагають обліку обласних програм для раціонального розселення мігрантів на території України, що знизить навантаження на міські ринки житла, праці і споживання.

В області міграції досягається сполучення інтересів всіх слоїв і груп населення завдяки продуманої, науково обгрунтованої та узгодженої з інтересами України державної політики.

Третя форма державного регулювання міграційними процесами - підготування кадрів для роботи з мігрантами.

  Рішення цієї задачі вимагає системного підходу до проблеми професійної підготовленості кадрів органів виконавчої влади, пов'язаних з вирішенням міграційних питань.

До системи навчання кадрів необхідно залучити, поряд із вітчизняними силами, міжнародні організації - УВКБ, ООН, міжнародну організацію з міграції - (MOM).

У якості способів досягнення мети варто передбачити:

організацію учбово-методичного центру при Департаменті у справах національностей і міграції (для методичного забезпечення професійної підготовки кадрів галузі);

використання діючих освітніх установ у системі підготовки кадрів для державної служби;

 - створення навчальних центрів в Автономній республіці Крим;      

підготування кадрів при організації допомоги мігрантам у надзвичайних ситуаціях (організація груп добровольців-психологів, соціологів, медичних працівників, працівників дитячих установ, соціальних працівників і інших фахівців);

 - випуск інформаційно-довідкових бюлетенів, коментарів до правових актів з проблем міграції, методичних рекомендацій і посібників.

Четверту форму державного регулювання міграційними процесами складає створення єдиного банку даних щодо існуючих потоків мігрантів.

 Рішення цієї задачі забезпечує банк науково-обгрунтованої інформації для регулярного проведення прогнозцємих розрахунків, експертних оцінок і соціологічних досліджень.

 Формування єдиного банку даних погоджується з проведеною в даний час роботою по впровадженню в Українську загальнодержавну систему автоматизованого документування та обліку населення, а також із розробленими системами інформаційного забезпечення органів виконавчої влади.     

 В цей банк у якості складових елементів входять:

 - інформація, яка акумулюється посольствами (консульствами) України;

 - інформація про переміщення основних контингентів мігрантів: а) в середині - республіканська міграція (дані системи органів МВС України, розробляються Госкомстатом України); б) процеси переміщення біженців і змушених переселенців (дані збираються через систему територіальних органів Департаменту у справах національностей і міграції у взаємодії з МВС України);

   в) в'їзд і виїзд, зовнішня міграція в цілому (дані збираються системою імміграційного контролю Департаменту у справах національностей і міграції, прикордонними і митними службами, органами МВС України);

г) інформація про ринки праці за кордоном (у рамках міждержавних угод, шляхом використання друкарських публікацій і т.д.) і всередині країни (через систему територіальних органів Департаменту у справах національностей і міграції );

 д) інформація про роботу з біженцями і змушеними переселенцями, яка здійснюється і контролюється Департаментом у справах національностей і міграції:

про роботу пунктів первинного прийому міграційної служби;

про роботу Центрів тимчасового розміщення міграційної служби;

про державний житловий фонд;

 про цільовий земельний фонд;

про видачу позичок і пільгових кредитів мігрантам (обліково-контрольна);

 У результаті буде створена автоматизована система «Міграція». 

 П'ята форма державного регулювання міграційних процесів - створення моделі розвитку міграційних процесів з обліком особливостей соціально-економічного і політичного розвитку України.

Для створення такої моделі в першу чергу необхідно вивчення міжнаціональних, міжрелігійних і соціальних вибухів і їхньої класифікації щодо  причин виникнення.

 Так, із перерахованих конфліктів, що відбувалися у всіх колишніх союзних республіках СРСР, причиною виникнення були міжнаціональні протиріччя: з турками-месхетинцями у Ферганській області Узбекистану, між узбецьким і таджицьким населенням в Ошській області Киргизії, російськомовним населенням у Казахській Республіці - виникли на економічній основі; чотири конфлікти - у Грузії з абхазьким і південноосетинським населенням, у Молдавії з Придністровською Республікою та у Северо-Осетинській республіці між осетинами і інгушами - виникли через політичні причини. Що ж стосується конфлікту, пов'язаного з Чеченською республікою, то в його основі лежать    порушення   прав і свобод людини і громадянина будь-якої національності, у тому числі і чеченської.

  Україна як демократична, соці­альна, правова держава повинна запроваджувати відповідні міжнародні стандарти, а саме: удосконалення законодавства стосовно іноземців та осіб без громадянства сприятиме реалізації курсу України на європейське інтегрування, запобіганню незаконній міграції в країну, проведенню гнучкої візової політики щодо громадян кожної держави, з урахуван­ням насамперед власних національних інтересів.

Систематизацію за­конодавства необхідно розглядати як один із засобів поліпшення міграційно-правового регулювання, це допоможе упорядкуванню від­повідних юридичних інститутів, усуненню протиріч в змісті правових норм, вилученню застарілих та створенню нових норм права,  які відповідатимуть потребам суспільного розвитку України.

Однією з основних форм систематизації міграційного законо­давства є кодифікація, її функції виходять далеко за межі звичайного впорядкування міграційного законодавства, це головний шлях розвит­ку та вдосконалення, підвищення його рівня, культури, ефективності. Прийняття Міграційного кодексу внесе якісні зміни до правового ре­гулювання міграційних процесів в Україні, забезпечить реалізацію основоположного принципу Конституції України — визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю. Кодекс дасть можливість упорядкування єдиної цілісної системи міграційних норм, які забезпе­чать правовий вплив на суб'єктів міграційних процесів, визначить їх правову поведінку у різних ситуаціях.

Сьогодні наявність лише частково необхідних міграційно-правових норм та неповного правового регулювання міграційних процесів об'єктивно не дозволяють створити єдиний кодифікаційний акт. Систематизацію норм (враховуючи різноманітність суспільних відносин) які потребують урегулювання, розвиток ряду міграційно-правових інститутів доцільно здійснювати еволюційно за окремими інститутами, поетапно, залежно від ступеня вирішеності сус­пільних потреб. Структура Міграційною кодексу має складатися з таких розділів, як:

- нормативне-правове тлумачення, яке застосовується з метою встановлення правової поведінки суб'єктів міграційної політики,

визначення правового статусу і порядку учасників мігра­ційного процесу;

процесуальна регламентація;

міграційні процедури;

юридичної відповідальності;

оскарження й опротестування постанови у справі про адмініс­тративне правопорушення тощо.

 Таким чином, систематизація міграційного права сприятиме заснуванню самостійної галузі в системі законодавства України[].

Для забезпечення державного контролю за здійсненням міг­раційної політики та законодавства, досягнення міжнародних стан­дартів і забезпечення національних інтересів України щодо управ­ління міграцією, на нашу думку, необхідно створити взаємопов'яза­ний збалансований державний механізм регулювання міграційних процесів. Зважаючи на те, що Україна є молодою демократичною державою і не має концепції організаційного та структурного забез­печення реалізації міграційної політики, проведення цієї роботи вимагає особливої уваги.

Для ефективного і гнучкого управління міграційними процесами потрібна система державних органів, необхідних для формування та реалізації політики в галузі міграції. Головна роль у державному управлінні покладається на Кабінет Міністрів України, який  є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Певний вплив на управління міграційними процесами здійснює конституційний орган — Рада національної безпеки та оборони України, яка координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки та оборони. Такий орган пов'яза­ний з упередженням, виявленням та подоланням причин, які деструктивно впливають на стабільність в Україні.

Законом України «Про біженців» від 21. 06. 2001 р. за­тверджено повноваження  інших органів виконавчої влади.

 Кабінет Міністрів України: визначає у проекті Державного бюджету України обсяги фінансування заходів, які здійснюються щодо виконання норм, передбачених Законом «Про біженців»; затверджує положення про посвідчення біженця, про проїзний документ біженця для виїзду за кордон та інші необхідні документи; затверджує порядок працевлаштування, навчання, надання медичної допомоги особам, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, порядок виплати особам, яким надано статус біженців, грошової допомоги, пенсії, інших видів соціального забезпечення; встановлює порядок видачі в'їзних віз членам сім'ї осіб, яким надано в Україні статус біженців.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону організовує прийняття заяв про надання статусу біженця від осіб, затриманих за незакон неперетинання державного кордону або спробу такого перетинання з наміром набути статус біженця, та передає такі заяви до органів міграційної служби, а у разі звернення до нього осіб, які на законних підставах прибули в Україну з наміром набути статус біженця, роз'яснює їм порядок подання заяви про надання статусу біженців та інформує про місцезнаходження органів міграційної служби.

 Служба безпеки України та її органи на місцях при зверненні органів міграційної служби у межах своєї компетенції вживають заходів до виявлення серед осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається.

Міністерство внутрішніх справ України та його органи на місцях при зверненні органів міграційної служби у межах своєї компетенції вживають заходів до виявлення серед осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається, до ідентифікації осіб, які порушили клопотання про надання їм статусу біженця. У разі звернення до органу внутрішніх справ осіб, які з наміром набути статус біженця незаконно перетнули державний кордон і перебувають на території України, цей орган приймає заяви про надання статусу біженця і передає їх до органу міграційної служби, а у випадку звернення до нього осіб, які перебувають в Україні на законних підставах і мають намір набути статус біженця, роз'яснює їм порядок подання заяви про надання статусу біженця та інформує про місцезнаходження органів міграційної служби.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб та його органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі реєструють осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця, яким надано такий статус та які оскаржили рішення щодо статусу біженця.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, його органи на місцях по можливості надають особам, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця та яким надано такий статус, допомогу у працевлаштуванні, забезпечують призначення особам, яким надано статус біженця, грошової допомоги, пенсії, інших видів соціального забезпечення.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України за кордоном беруть участь у підготовці документів та вносять в установленому порядку пропозиції Кабінету Міністрів України щодо укладення міжнародних договорів з питань, пов'язаних із захистом соціальних, економічних та інших прав і інтересів біженців, у тому числі з компенсацією збитків, завданих біженцям, витратами на їх приймання та облаштування; надають спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у справах міграції інформацію про становище в країнах походження біженців; у разі потреби вживають заходів до возз'єднання на території України або поза її межами сімей осіб, яким надано статус біженця, видають в'їзні візи членам сім'ї осіб, яким надано статус біженця в Україні; сприяють добровільному поверненню біженців в країну їх походження чи переселенню у держави, які погоджуються надати їм притулок.

Міністерство закордонних справ України здійснює загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, у сфері захисту біженців. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації при зверненні органів міграційної служби забезпечують обов'язкове медичне обстеження, у разі необхідності - лікування осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано такий статус.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації сприяють задоволенню освітніх потреб осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано такий статус.

Органи опіки та піклування є законними представниками дітей, розлучених з сім'ями. Вони вживають заходів для тимчасового влаштування у відповідні дитячі заклади або сім'ї дітей, розлучених з сім'ями; встановлення опіки чи піклування над такими дітьми; беруть участь у процедурі надання дитині, розлученій з сім'єю, статусу біженця; сприяють дітям, розлученим з сім'ями, у реалізації їхніх прав.

До компетенції  Департаменту у справах національностей і міграції входять: прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця; координація взаємодії інших органів виконавчої влади з питань, що стосуються біженців; розроблення і затвердження зразків довідок про подання особою заяви про надання статусу біженця, про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, про прийняття скарги до розгляду, про звернення до суду та переліку документів і їх зразків, необхідних для вирішення питання про надання, втрату і позбавлення статусу біженця; розгляд скарг на рішення органів міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця та про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та скасування цих рішень, якщо вони були прийняті з порушенням законодавства про біженців; видача довідок про прийняття скарги до розгляду та про звернення до суду; ведення централізованого обліку та створення централізованої інформаційної системи про осіб, які подали заяви про надання статусу біженців; збір та аналіз інформації щодо наявності у країнах походження біженців умов, які є загрозою для життя; створення та утримання пунктів тимчасового розміщення біженців; підготовка до розгляду Кабінетом Міністрів України пропозицій про визначення обсягів фінансування заходів у даній галузі.

Органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Департаменту у справах національностей і міграції, який є уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції.

 Для України на сьогодні нагальним питанням є реорганізація міграційних органів і тих, які мають відношення до міграційної проб­лематики, для упорядкування і контролю міграційних процесів.

 З досвіду очевидно, що вдосконалення системи органів вико­навчої влади, яка здійснює управління міграційними процесами, має полягати у належній координації їхньої діяльності, розширенні повноважень, матеріально-технічному, кадровому посиленні відповідних підрозділів, утворенні нових необхідних ланок (пункти тимчасового проживання мігрантів, пости імміграційного контролю безпосередньо на кордоні, пункти утримання іноземців та осіб без громадянства, які порушили провила перетинання державного кордону та перебування в Україні, спеціальні підрозділи для їх депортації тощо), а у стратегічному плані   створення єдиної міграційної служби центрального органу виконавчої влади України[].

 Шостою формою державного регулювання міграційних процесів є імміграційний контроль із метою забезпечення  державних інтересів  (у даний час на території України немає імміграційної служби).

  В даний час імміграційний контроль здійснює Державний комітет у справах охорони державного кордону України, ОПР та МР ГУ МВС України, Департамент у справах національностей і міграції.

 При пунктах імміграційного контролю обладнуються помешкання або тимчасові утримання мігрантів, у відношенні яких в імміграційній службі виникають сумніви про наявність у них законного права на в'їзд на територію держави.

 На імміграційну службу, поряд із контролем за в'їздом (виїздом) іноземних громадян і осіб без громадянства і транзитних пасажирів покладаються:

    - облік і ідентифікація різних категорії мігрантів;

- організація депортації іноземців і осіб без громадянства, які в'їхали в країну з підробленими документами або біженців, які не підпадають під статус, або які повідомили про себе помилкові відомості;

 - розроблення і здійснення заходів по запобіганню незаконної міграції;

 - підтримка робочих контактів з імміграційними службами інших держав.

 Сьомою формою державного регулювання міграційних потоків є влаштованість змушених мігрантів.

 Цей вид роботи складає найважливішу частину діяльності Департаменту у справах національностей та міграції України. Який визначає місце для тимчасового проживання осіб, які подали заяви про надання статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця, та направлення їх у пункти тимчасового розміщення біженців; прийняття рішення про надання грошової допомоги особам, яким надано статус біженця; сприяння у працевлаштуванні особам, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано такий статус; сприяння в отриманні особами, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця та яким надано статус біженця, соціально-побутових медичних послуг.

 Однак проблема полягає в тому, що в Україні ще не відкрито достатньої кількості пунктів тимчасового розміщення біженців. Затримки з введенням в експлуатацію приймальних центрів для шукачів притулку не лише спричиняють соціально-економічні негаразди в Україні через незадовільне використання трудового потенціалу біженців, але й не дають змоги використовувати відповідну допомогу УВКБ 00Н, МОМ, інших міжнародних організацій, урядових і неурядових структур зарубіжних країн[].

Восьмою формою державного регулювання міграційних потоків є сприяння поверненню репресованих народів у рідні місця.  Рішення конкретних питань, пов'язаних з відновленням законних прав репресованих народів, здійснюється на основі Законів «Про реабілітацію жертв політичних репресій»1992 р., «Про національні меншини в Україні» 1991 р.

 Повернення колишніх депортованих осіб на свою історичну батьківщину є унікальним серед сучасних міграційних процесів.

Процес політичної реабілітації депортованих за національною ознакою був започаткований прийняттям 14 листопада 1989 р. ще Верховною  Радою СРСР  Декларації «Про визнання незаконними  і злочинними репресивних актів проти народів, яких було піддано насильницькому переселенню, і забезпеченню їх прав». На підставі цієї Декларації, зокрема в Російській Федерації було прийнято Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій, дія якого поширювалася на осіб, репресованих за національною ознакою».

Дія ряду статей аналогічного Українського закону не поширюється на репресовані народи, яких було насильно переселено. Таким чином у галузі поновлення прав осіб, яких було депортовано за національною ознакою, утворився певний законодавчий вакуум. Департаментом у справах національностей та міграцій було подано на розгляд Кабінету Міністрів проект Закону України «Про реабілітацію та забезпечення прав осіб з числа національних меншин, що зазнали репресій та були депортовані з території України».  У проекті йдеться про забезпечення депортованим особам рівних з усіма громадянами України політичних, економічних та соціальних прав і умов для національного і культурного розвитку, поетапне відшкодування завданих їм матеріальних збитків урахуванням економічних можливостей держави тощо.

Незважаючи на відсутність в Україні відповідного закону,  який би регулював ці процеси, практичне вирішення питань, пов’язаних  з їх поверненням  та облаштуванням депортованих за національною ознакою, відбувається на підставі  ряду спеціальних постанов, що були прийняті як на рівні  Кабінету Міністрів України, так і на рівні  Уряду Автономної Республіки Крим. Тільки за останні роки  Кабінет Міністрів України прийняв понад 20 постанов, в тому числі постанови № 636 і 331, якими затверджено першочергові заходи на 1998-2000 рр.[].

Дев'ятою формою державного регулювання міграційних потоків є сприяння трудовим мігрантам. Воно здійснюється в трьох напрямках.

Перше перебуває в тому, щоб забезпечити виїзд за кордон тих осіб, які повинні пройти стажування у відповідних організаціях для того, щоб придбаний за кордоном досвід використовувати в інтересах України.  Пропозиції для досягнення цієї мети розробляються органами виконавчої влади, підприємствами, науково-дослідними і навчальними інститутами, громадськими організаціями та об'єднаннями.

  Другий напрямок перебуває в створенні умові для безперешкодного виїзду на роботу за кордон будь-якому громадянину України або особі без громадянства, яка постійно проживає на території України.   Відповідно до діючої Конституції України будь-який громадянин, що проживає в Україні, вправі в будь-який час виїхати за кордон за умови дотримання правил в'їзду в країну, у яку він має намір виїхати.

 Що стосується оформлення документів на виїзд, то у цьому відношенні, при дотриманні законних правил на одержання відповідного документа, у громадянина ніяких труднощів не повинно виникати.

 Органи міністерства закордонних справ України як у першому, так і в другому випадку виїзд за кордон і під час перебування там громадянина України надають йому необхідну допомогу.

 Третій напрямок перебуває в діяльності органів виконавчої влади України в організації у країні необхідних умов для приїзду трудових мігрантів. Здійснюється ліцензування діяльності, пов'язаної з працевлаштуванням мігрантів як за кордоном, так і в середині країни; визначаються заходи для квотування які залучаються до іноземних робочих.

Протягом останніх років підписано та ратифіковано низку міждержавних угод з питань працевлаштування та соціального захисту громадян України за кордо­ном, а саме угоди про взаємне працевлаштування з урядами Чеської та Сло­вацької Республік, а також В'єтнаму, про гарантії в галузі пенсійного забезпе­чення з урядом Республіки Білорусь, про співробітництво у галузі соціального забезпечення з Королівством Іспанією та з урядом Естонської Республіки [].

Десята форма державного регулювання міграційних процесів перебуває в сприянні селищно-міської міграції в середині України.

 Такого виду міграції заключають в собі маршрутні переміщення осіб з пункту А. до пункту Б. з метою працевлаштування за на­йманням, а тому в них приймає участь значна частина міського та сільсь­кого населення. Причиною  міграцій такого виду є відсутність роботи в місці проживання і можливість працевлаштування в іншому, яке знаходиться поблизу помешкання. У про­цесі таких міграцій здійснюється територіальне перемі­щенні одного з головних ресурсів виробництва — робочої си­ли. Таке переміщення має циклічний характер (одно­денний, щотиж­невий, місячний) і не супроводжується, як правило, зміною місця помешкання.

Але така міграція — не лише територіальні переміщення до місця роботи та місця помешкання. Що недільні поїздки з села до міста для продажу продуктів харчування є ін­шим різновидом маятникової міграції. У процесі такого виду міграцій забезпечує­ться споживчий обмін між робітниками та се­лянами з викорис­танням ринку товарів та послуг. За цих обставин матеріальні блага не створюються, як це буває з поїздок на роботу, вони просто передаються від одних громадян до інших.

 Так, у цілому в 1961–1990 рр. на Україні сільське населення зменшилося за рахунок міграції на 6,5 млн. чоловік, або в середньому на 225 тис. чол. щороку. Проте в 1986–1990 рр. щорічний міграційний вплив сільських жителів почав поступово знижуватися: 1989 р. він становив 124,0 тис. чол., 1990 р. – 70,7 тис. чол., 1991 р. – 36,6 тис. чол. [].

   Одинадцята форма державного регулювання міграційних процесів є  міжнародне співробітництво України з питань міграції.

 Ця діяльність України багатогранна, різнобічна і надзвичайно складна.

Вона протікає на декількох рівнях, кожний із який є важливим і складним.

 Вищий рівень - співробітництво з міжнародними організаціями та іншими державами в рамках ООН по виробленню міжнародної політики. 

Участю в засіданні Генеральної Асамблеї ООН, Раді Безпеки ООН, Соціальній Раді ООН і Комітетів ООН по правах людини діяльність України не обмежується.

  Україна бере участь як у міжнародних, міждержавних, так і у неурядових організаціях, у тому числі в Міжнародній організації Праці, Міжнародній Організації Міграції і багатьох інших, а також у регіональних організаціях, наприклад, НБСЄ.

 Ця діяльність України спрямована на:

регулювання міграційних потоків в Україну на міждержавному рівні, шляхом висновків відповідних договорів та угод;

- залучення України у світовий міграційний процес для участі та діяльності міжнародних організації з питань міграції;

- взаємодія з міграційними службами іноземних держав з метою захисту прав населення, етнічно пов'язаного з Україною;

- встановлення і розвиток ділових контактів з спілками підприємців країн-імпортерів робочої сили;

- розроблення системи заходів для підтримки української та інших україномовних діаспор зарубіжних країн з метою збільшення їх внеску в розширення і зміцнення політичних і економічних зв'язків цих держав з Україною.

 Дванадцята форма державного регулювання міграційних процесів перебуває в роботі з неурядовими організаціями з питань міграції.

Однією з найважливіших задач цієї діяльності органів державної влади перебуває в залученні додаткових коштів для розв'язання проблем міграції.  Вони сприяють добродійним організаціям і фондам у наданні прямої допомоги мігрантам, у першу чергу - соціально-незахищеним категоріям.  Вони беруть участь у розробленні механізму ефективного залучення коштів вітчизняних приватних фондів для реалізації міграційних програм, шляхом створення системи пільг у їхньому оподатковуванні і кредитуванні.

 Не менш важливе значення має діяльність органів державної влади по створенню разом з професійними спілками механізму захисту трудових та соціальних прав мігрантів.  Вони також сприяють мігрантам в організації ними суспільних об'єднань з метою розвитку їхньої самодіяльності і самозабезпечення.

 Не залишаються осторонь і релігійні організації.  Органи державної влади залучають їх до реалізації адаптаційних програм, по здійсненню мігрантами права на свободу релігійних переконань, до обслуговування пунктів первинного прийому і центрів тимчасового розміщення мігрантів, організації допомоги в стаціонарних установах соціального обслуговування.

Тринадцятою формою державного регулювання міграційних процесів є забезпечення необхідних санітарно-епідеміологічних умов у відношенні мігрантів .

З цією метою в краях, областях, містах і районах, у яких розміщуються біженці і змушені переселенці, розробляються місцеві, на основі регіональних, програми, які відбивають ретроспективний аналіз показників стану здоров'я корінного населення, включаючи інфекційну, паразитарну і соматичну захворюваність; і аналогічний ретроспективний аналіз захворювань змушених мігрантів для прогнозування росту захворюваності і прийняття відповідних профілактичних заходів.

 Пункти прийому та розміщення біженців і змушених переселенців забезпечуються санітарними пропускниками, запасом вакцин і інших медикаментів. Організуються профілактичні медичні огляди і  щеплення мігрантів: кожний з них забезпечується медично-епідеміологічним сертифікатом.

 

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 21      Главы:  1.  2.  3.  4.  5.  6.  7.  8.  9.  10.  11. >