Тема 22 ПРАВОЗНАВСТВО (ЮРИДИЧНА НАУКА): ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

1. Поняття і структура юридичної науки

Юридична наука — це система об'єктивних соціальна значущих знань про закономірності права і держави (державно-правові закономірності). Оскільки право і держава належать до соціальних явищ, остільки й юридична наука входить до складу суспільних наук — до загальної системи суспільнознавства.

З огляду на те, що державно-правові явища мають, як правило, складну будову, характеризуються наявністю різних сторін, граней, аспектів, юридична наука (юриспруденція) — це багато-профільна, системна дисципліна.

У системі юридичної науки (юриспруденції) можна виділити такі елементи:

1) за формою відображення державно-правових явищ — судження про минулі, теперішні і майбутні (прогнозовані) факти державно-правової дійсності, уявлення про державно-правові явища, правові категорії і поняття, державно-правові концепції й теорії;

2)  залежно від безпосереднього предмета дослідження — науки теоретико-історичні, галузеві, міжгалузеві (наприклад, наука екологічного права), прикладні (наприклад, судова психіатрія), міжнародно-правові (науки міжнародного публічного і міжнародного приватного права);

3)  залежно від конкретного елемента предмета дослідження — вчення про право, вчення про правове (юридичне) регулювання, вчення про державу, вчення про правосвідомість, вчення про юридичну науку (теорія правознавства);

4)  залежно від аспекти вивчення державно-правових явищ — онтологія права і держави (вивчення їх існування як реальних феноменів у «статиці»); філософія держави і права (вчення про їх необхідність, призначення для людини і суспільства, їх місце у соціокультурній системі, серед здобутків людської цивілізації); аксіологія права та держави (вчення про значущість, цінність цих

145

явиш для особи і суспільства); соціологія права і держави (знання про «динаміку», механізм і соціальні результати функціонування зазначених феноменів); гносеологія права й держави (знання про методологію і методику дослідження державно-правових явищ); 5) за гносеологічним (пізнавальним} статусом знань — фактологічна, або емпірична, частина науки (знання про державно-правові факти), теоретична частина (категорії, поняття, теорії, концепції державно-правових явищ), практична частина (рекомендації, пропозиції стосовно удосконалення держави і права, правового регулювання).

2. Предмет юридичної науки

Як і будь-яку науку, юриспруденцію з-поміж інших суспільних наукових дисциплін вирізняє своєрідність її предмета, тобто тих особливих закономірностей, об'єктивних законів, що нею вивчаються. Таким предметом виступають специфічні закономірності права і держави (державно-правові закономірності).

Державно-правова закономірність — це об'єктивний, необхідний, суттєвий, для певних умов загальний і сталий зв 'язок державно-правових явищ між собою, а також з іншими соціальними феноменами, який безпосередньо обумовлює і впроваджує якісну визначеність цих явищ, що проявляється в їхніх юридичних властивостях. Інакше кажучи, це такий зв'язок, котрий юридичне опосередковує а) соціальну детермінованість, б) структуру, функціонування і розвиток, в) соціальну активність, дієвість державно-правових явищ.

Наявність специфічних державно-правових закономірностей якраз і виступає об'єктивною основою для виділення юриспруденції у самостійну науку в усій системі суспільствознавства.

Види державно-правових закономірностей:

1) за змістом, типом зв 'язку — генетичні (закономірності виникнення державно-правових явищ), структурні (закономірності побудови, формування, «організації» державно-правових явищ, наприклад, зв'язок між елементами юридичної норми), функціональні — закономірності «життя», взаємозв'язку, взаємовпливу державно-правових явищ (наприклад, зв'язок між матеріальними і процесуальними юридичними нормами), закономірності зміни, розвитку державно-правових явищ;

146

2) за дією розглядуваних закономірностей у соціальному просторі — внутрішні (зв'язок державно-правових явищ між собою, наприклад, зв'язки між державою та об'єктивним юридичним правом) і зовнішні (зв'язки державно-правових явищ з іншими соціальними феноменами, наприклад, взаємозалежність політики і права);

3)  за сферою дії закономірностей у державно-правовому просторі — загальні, дія котрих поширюється на всю державу в цілому і на всю її правову систему, і окремі, які діють лише на частині, на «фрагменті» державно-правової дійсності (скажімо, закономірності методу правового регулювання суб'єктів майнових відносин в умовах ринкової економіки);

4)  за історичними межами дії — всезагальні (які стосуються права і держави в яких би то не було історичних умовах, в будь-якому місці й за всіх часів), формаційні (які діють на право і державу лише визначеного історичного типу) і особливі (притаманні тільки конкретній державі чи певній групі держав);

5) за способом здійснення, формою прояву — так звані динамічні (їх дія проявляється однозначно у кожному конкретному, одиничному зв'язку державно-правових явищ — наприклад, залежність юридичної сили нормативно-правового акта від місця пра-вотворчого органу, яким його прийнято, в апараті держави) і «статистичні», дія котрих проявляється лише на значному масиві, на множині державно-правових явищ як багатозначний, стохастичний зв'язок (наприклад, залежність рівня, динаміки правопорушень, злочинності від стану й зміни тих чи інших соціальних явищ).

Методологічне значення викладеної класифікації державно-правових закономірностей полягає насамперед у тому, що вона:

—  полегшує виявлення тих сфер державно-правової дійсності, в котрих її закономірні зв'язки досліджені недостатньо;

—  відіграє суттєву роль при виборі методу дослідження;

—  виступає необхідним засобом встановлення субординації, «ієрархії» об'єктивних державно-правових законів, а тим самим і їх тлумачення, інтерпретації;

—  дозволяє конкретизувати уявлення про шляхи здійснення основних функцій юридичної науки;

—  дає об'єктивну основу для структурування всієї системи юридичних наук.

147

Так, спираючись на наведену класифікацію, слід дійти висновку, що предмет теорії права і держави становлять тільки універсальні і загальні специфічні закономірності виникнення, структури, функціонування і розвитку державно-правових явищ. Своєрідність таких закономірностей серед інших зв'язків у сфері державно-правової дійсності якраз і є об'єктивною основою для виділення особливої галузі знань, котра їх вивчає й відображає — загальної теорії права та держави, — в окрему, самостійну науку у системі юриспруденції.

Означеним предметом даної науки об'єктивно зумовлюються ЇЇ статус у цій системі, її роль щодо інших наук — як юридичних, так і неюридичних. Ця роль відображається концентровано положенням про те, що загальна теорія права та держави є світоглядною, фундаментальною, методологічною юридичною наукою.

3. Функції юридичної науки

Функції юридичної науки — це основні напрямки її впливу на соціальні явища, насамперед на право й державу, на суспільні відносини, на формування і розвиток особи.

Серед таких функцій вирізняються:

1)  констатуюча — виявлення, фіксація наявних державно-правових явищ;

2) інтерпретаційна — пояснення сутності державно-правових явищ, причин їх виникнення і зміни, їх структури, функцій та ін.;

3)  евристична — відкриття, формулювання невідомих раніше об'єктивних державно-правових закономірностей;

4)  прогностична — формулювання гіпотез, прогнозів розвитку державно-правових явищ;

5)  методологічна — використання положень юридичної науки як дослідницьких інструментів для «нарощування» нових знань як у юриспруденції, так і в інших науках (особливо важливу роль у цьому контексті відіграють, як відзначалось, висновки загальної теорії права і держави);

6)  практико-прикладна — формулювання рекомендацій, пропозицій щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів;

7) ідеологічно-виховна — вплив на формування й розвиток правової, політичної і моральної свідомості, світогляду і загальної

14Х

культури суб'єктів, на зміцнення (чи послаблення) у суспільній свідомості престижу, авторитету права, держави, законодавства. Виконання юридичною наукою інтерпретаційної, евристичної та прогностичної функцій пов'язане із дослідженням механізму дії державно-правових закономірностей, а виконання її прак-тико-прикладної функції — з визначенням механізму їх використання.

Механізм дії державно-правової закономірності — це система соціальних явищ, які зумовлюють та опосередковують юридична значущу діяльність суб 'єктів.

Механізм використання державно-правової закономірності — це система активних, цілеспрямованих дій зі створення умов і засобів для реалізації закономірності, а також їх безпосереднього використання на практиці. Це поняття, таким чином, покликане відобразити діяльність щодо конструювання, виготовлення й «експлуатації» механізму дії державно-правової закономірності, яка «організовує» здійснення останньої.

У кожному із зазначених блоків діяльності можна дещо умовно виділити «підмеханізми»'. а) загальносоціальний та б) спеціально-соціальний (юридичний).

Юридичний механізм використання державно-правової закономірності — це система юридична значущих дій зі створення державно-правових умов і засобів для реалізації закономірності, а також її безпосереднього використання у практиці.

І