Запитання 1. Історія та основні етапи становлення криміналістики як науки та навчальної дисципліни.

Поява складових частин криміналістичної методики боротьби зі злочинами, а як наслідок цього й основи для виникнення відповідних наукових знань з давніх часів була пов'язана з відправленням право­суддя, слідчою, експертною та ордистичною2 діяльністю, що можна дослідити ще з перших правових актів, таких як "Русская правда"3, договори Русі з іноземними державами, тощо. Вивчення історичних пам'яток дає підстави стверджувати, що ще в XV та XVI ст. писарі та дяки у Москві, Новгороді та у Верхотур'ї "свідчили" підроблені доку­менти, проводили звірення підписів у рукописних текстах та деякі інші за своєю суттю криміналістичні дослідження. В XVIII ст. були застосо­вані й перші узагальнення методів ведення судової практики. Наприк­лад, у праці І.Т.Посошкова "О скудности и богатстве", яка вийшла у 1724 p., розглядалися не тільки питання судочинства, але й існуючі прийоми ведення слідства: "испытания на дыбе, огнем и железом, ли­шением пищи и еды" та інш. А у 1805 р. вийшов в світ й перший рос-

1              Запитання даної лекції фактично висвітлюються у будь-якому підручнику з

криміналістики, яких видано вже понад 200 (див. додат.1). З огляду на це, замість

списку додаткової літератури пропонується достатньо повний виклад таких

тематичних публікацій (див. додат.1), що може стати унагоді й при написанні

відповідної курсової, дипломної чи іншої науково-дослідної роботи. Цей додаток

замінює і список використаної при написанні даної лекції літератури.

2              Даний прикметник походить від словосполучення "ордистика" - новітньої назви

самостійної галузі юридичної науки, яка ще й досі іменується такими старими

словосполученнями, як "теорія оперативно-розшукової діяльності", "оперативно-

розшукова діяльність", "ОРД" та інш., про що більш детально мова піде окремо

(див. лекція 1, запитання 5).

3              У даному та в інших випадках назви робіт і цитати з них наводяться на мові

оригіналу.

ійський посібник "Зерцало правосудия", який містив у собі загальні правила і тактичні прийоми ведення слідства, зокрема, виклад декіль­кох направлень відшукування істини: "от лица", "от причины", "от дела (т.е. происшествия)", "от места", "от способа", "от орудий", "от времени" та інш.

Проте, починаючи з першої половини XIX ст., з'являється вже й низка праць, у яких робиться узагальнення практики ведення окре­мих процесуальних дій (слідчого огляду, допиту, очної ставки, обшу­ку, тощо), що було пов'язано з висвітленням не тільки нормативної процедури, а й деяких перевірених практикою тактичних прийомів їх проведення і застосування технічних засобів для збирання речових джерел доказів. У цьому відношенні треба згадати, перш за все, праці М.Орлова "Опыт краткого руководства для произведения следствий» (1833), Я.Баршева "Основания уголовного судопроизводства с при­менением к Российскому уголовному судопроизводству" (1841 р.), М.Калайдовича "Указания для производства судебных следствий" (1849), А.А.Квачевського "Об уголовном преследовании, дознании и предварительном исследовании преступлений по Судебным уставам 1864 г." (1864 р.), Ц.Ломбразо "Новейшие успехи науки о преступни­ке" (1892 р.), Г.Гроса "Руководство для судебных следователей, чинов общей и жандармской полиции", який було вперше опубліковано у 1892 р., а у 1895 р. з'явився й російськомовний переклад цього посібни­ка, виданий у Смоленську (494).

Проте криміналістичні знання у цей час зароджувалися в межах кримінального права та процесу і охоплювали собою й положення су­дової медицини. Самого словосполучення "криміналістика" ще й не існувало, а тому до цього часу тривав перший етап розвитку криміна­лістики - виникнення, формування та накопичення криміналістичних знань в межах кримінального права і процесу.

І лише з появою чергового видання вище наведеного посібника видатного австрійського криміналіста Ганса Гроса "Руководство для судебных следователей как система криминалистики", який у такому варіанті було вперше видано у 1898 p., а його російськомовний пере­клад - у Санкт-Петербурзі у 1908 р. (50), почав відлік другий етап роз­витку криміналістики - виходу криміналістики з меж кримінального права і процесу та початкового формування уявлень про предмет, ме­тоди та систему цієї новітньої наукової галузі, її місце поміж інших наук.

4 У даному випадку та далі за текстом лекції з метою зменшення її обсягу посилання робляться на літературні джерела із додатку (див. додат. 1), у силу чого окремого списку використаної літератури немає.

У вказаному виданні посібника Ганса Гроса, який, за загально визнаною точкою зору, є першим підручником з криміналістики, було запропоновано спеціальне словосполучення "криміналістика" для най­менування нової галузі юридичної науки. Зроблено й першу спробу наступним чином визначити її предмет та місце поміж інших наукових знань: "Криминалистика по своей природе начинается лишь там, где уголовное право, также по своей природе, прекращает свою работу; материальное уголовное право имеет своим предметом изучение пре­ступного деяния и наказания, формальное уголовное право (процесс) заключает в себе правила применения материального права. Но ка­ким именно способом совершаются преступления? Как исследовать эти способы и раскрыть их, каковы были мотивы в совершении такового, какие имелись в виду цели? Обо всем этом нам не говорят ни уголовное право, ни процесс. Это предмет криминалистики" (50.С.111).

Таким чином, саме з цієї праці починається розвиток криміналі­стики як самостійної галузі юридичної науки, формуються початкові уявлення про її предмет, завдання та систему як науки та навчальної дисципліни.

Вже починаючи з 80-х років позаминулого століття в періодичних виданнях (журнали "Вестник полиции", "Журнал министерства юс­тиции", "Право", "Юридическая летопись", "Журнал гражданского и уголовного права" та інш., газети "Юридическая газета", "Судеб­ная газета" та інш.) почали систематично з'являтися статті науковців і практичних працівників із теоретичних та прикладних проблем кри­міналістики.

Звичайно, що саме в цей період часу багато вчених остаточно виз­начилися зі своєю науковою спеціалізацією і присвятили тим чи іншим проблемам криміналістики низку фундаментальних праць, поміж яких варто згадати роботу М.Шимановського "Фотография в праве и пра­восудии", яка була видана ще у 1894 р., А.Вейнгарта "Уголовная так­тика. Руководство к расследованию преступлений" (31), В.І.Лебедєва "Искусство раскрытия преступлений" (229), П.Макалінського "Прак­тическое руководство для судебных следователей" (237), І.Снігерьова "О сыске. Опыт исследования приемов, способов и средств к раскры­тию истины происшествий" (287), Р.А.Рейса "Словесный портрет" і "Научная техника расследования преступлений: Курс лекций" (275), С.М.Трегубова "Настольная книга криминалиста-практика" (304) і "Основы уголовной техники: Научно-практические приемы расследо­вания преступлений: Практическое руководство для судебных деяте­лей" (305) та інш. (див. додат.1).

Але найбільш "врожайним" на перші фундаментальні праці з кри­міналістики видався 1925 р., у якому було видано посібник Р.Гейндля «Уголовная техника. Из материалов уголовного розыска» (41), А.Гель-віга "Современная криминалистика. Методы расследования преступ­лений" (42), М.П.Макаренка "Техника расследования преступлений" (238), В.М.Натансона "Основы техники расследования преступлений в конспективном изложении" (250), Ф.Фрідерикса, І.М.Якимова "Кри­миналистика" (306), В.Штибера та Г.Шнейкерта "Практическое ру­ководство для работников уголовного розыска" (313) і деяких інших вчених (див. додат. 1). До цього періоду часу треба віднести й прак­тичний посібник М.Д.Вороновського "Уголовная техника. Начальный курс. Практическое руководство для работников органов расследова­ния", виданий у 1931 р. (37), та інш. (див. додат.1).

Треба зазначити, що I.М.Якимов свої перші систематичні уявлен­ня про предмет, метод та систему курсу криміналістики виклав у ро­боті "Наука раскрытия преступлений" (326), а трохи пізніше — у по­сібниках "Практическое руководство к расследованию преступлений" (327), "Криминалистика. Руководство по уголовной технике и такти­ке" (328). "Криминалистика: Уголовная тактика" (329) та інш.

Ще на початку другого етапу розвитку криміналістики від неї назавжди відмежувалися в окремі наукові напрямки судова медицина та судова психіатрія. Проте саме завдяки виданню перелічених праць у кінці 30-х pp. XX ст. перших підручників із криміналістики для ви­щих навчальних закладів (119; 120; 121) та фундаментальної для того часу теорологічної роботи М.Б.Шавера "Предмет и метод советской криминалистики" (309).

У подальшому дуже багато вчених пропонували свій варіант виз­начення предмета криміналістики та її місця у системі наукових знань. Спеціальному дослідженню були піддані ці проблеми у низці канди­датських і навіть й докторських дисертацій: Р.Г.Домбровського (54), Н.І.Клименко (109), Ю.І.Краснобаєва (117), Г.А.Матусовського (241) та деяких інших вчених (див. додат.1).

Саме протягом цього періоду розвитку криміналістики була про­ведена низка офіційних дискусій з приводу визначення предмета кри­міналістики та її місця між інших наукових галузей. Зокрема, у пере­бігу першої такої дискусії на засіданні кафедри судового права Воєн­но-юридичної академії Червоної Армії, що виникла у Ашхабаді у 1942 p., з докладом виступив М.С.Строгович, який, нажаль, домагав­ся розвалу щойно утвореної, а тому ще й недостатньо стійкої, трьох-складової системи криміналістики, залишивши за цією наукою лише "уголовную технику", в то й час як тактика та методика проголошу­валися науковими знаннями, які не мають нічого спільного із кримі-

налістикою (296.С.6-11). Цю дуже небезпечну тенденцію для розвитку криміналістики як самостійної науки вдалося попередити у 1952 р. у перебігу другої офіційної дискусії з приводу визначення предмета кри­міналістики та її місця між інших галузей знань, де із відповідним док­ладом виступив вже видатний радянський криміналіст С.П.Митричев (36.С.77-80).

Починаючи з 50-х років минулого століття із надр криміналістики вийшла у самостійне наукове життя часткова криміналістична теорія про застосування окремих частин негласної методики боротьби зі зло­чинами, яку частіше за все стали йменувати "теорія оперативно-роз-шукової діяльності", "оперативно-розшукова діяльність" або просто відповідною абревіатурою - "ОРД" (див. лекція 1, запитання 5).

До 90-х років минулого століття було запропоновано понад 150 варіантів визначень криміналістики (78.С.159-198, 780-809), проте найбільш визнаними стали тільки деякі з цих дефініцій, зокрема, Р.С.Бєлкіна - "Советская криминалистика - это наука о закономер­ностях возникновения, собирания, исследования, оценки и использо­вания доказательств и основанных на этих закономерностях средствах и методах судебного исследования и предотвращения преступлений" (142.С.3-4); О.М.Васильєва - "Советская криминалистика - это на­ука об организации планомерного расследования преступления, эф­фективном собирании и исследовании доказательств в соответствии с уголовно-процессуальными нормами и о предупреждении преступле­ний путем применения для этих целей средств, приемов и методов, раз­работанных на основе специальных наук и обобщения следственной практики" (146.С.14); С.П.Митричева — "Советская криминалистка-это наука о технических средствах, тактических приемах и методах, применяемых для выполнения предусмотренных уголовно-процессу­альным законом действий по обнаружению, собиранию, фиксации и исследованию доказательств в целях раскрытия и расследования пре­ступлений" (140.С.5), I.Ф.Пантелеева - "Криминалистика - наука о раскрытии преступлений5" (153.С.4) та інш. (див. додат.1).

Але незважаючи на це, жодна із запропонованих дефініцій кримі­налістики не змогла претендувати на достатньо точне визначення предмета та завдань цієї науки (78.С160, 780-809 та інш.), оскіль-

5 При цьому І.Ф.Пантелеев вважає, що таке визначення криміналістики існує з часів Ганса Гроса (153.С.4), але чи можна погодитися з тим, що дефініція будь-якої науки, у тому числі і криміналістики, має існувати без змін понад ста років? Мабуть, основний недолік даного та інших існуючих визначень предмету криміналістики і полягає у тому, що вони відстали від звичайного розвитку цієї науки на дуже багато років і зараз постало питання як можна скоріше надолужити це відставання.

8

ки вони, по-перше, не охоплювали всіх існуючих стадій боротьби зі злочинами; по-друге, не містили в собі вказівок на джерела криміналі­стичної інформації, а завдання криміналістики пов'язували, як прави­ло, лише з доказами; по-третє, не визначали основну сутність складо­вих частин криміналістичної методики боротьби зі злочинами; по-чет­верте, достатньо спірно визначали завдання криміналістичної науки та інш., про що більш детально мова піде окремо (див. лекція 1, запи­тання 2, 3 і 4).

Зрозуміло, що у перебігу даного етапу розвитку криміналістика поповнилася цілою низкою добре розроблених криміналістичних те­орій, напрямків і концепцій, її часткових вчень і прикладних методик, що у своїй сукупності створювало достатньо фундаментальне її змістов­не наповнення. Проте саме вказані недоліки існуючих визначень кри­міналістики не давали можливості остаточно розробити її наукові за­сади і точно визначити її місце поміж інших наук. Указані обставини і дозволяють увесь час розвитку криміналістики з 30-х по 90-ті роки ми­нулого століття зарахувати до третього етапу - визначення в основно­му предмета, завдань і системи криміналістики, її місця поміж інших наук.

Проте починаючи з 1993 р. і до цього часу видається низка робіт (65; 68.С.64-78; 69; 78.С.159-198, 780-809; 79-81; 83-85; 86.С.6-56; 87-94; 95.С.19-33 та інш.; див. додат.1), які започаткували четвертий етап розвитку криміналістики - остаточного визначення наукових основ криміналістики щодо боротьби зі злочинами. У цей час було поставле­но питання про визнання за криміналістикою першочергового завдан­ня з розробки складових частин саме гласної методики боротьби зі зло­чинами і причому на основі пізнання закономірностей роботи як з ре­човими, так й особистими джерелами інформації; остаточне визначен­ня суті кожної із складових частин цієї методики і поширення завдань криміналістики на всі стадії проведення боротьби зі злочинами. Даний підхід давав можливість сформулювати вже таку дефініцію криміналі­стики, на підставі якої можна було достатньо точно відмежувати її зав­дання та предмет від завдань та предмета будь-якої юридичної науки, запропонувати й відповідну систему її навчального курсу. Але в над­рах четвертого періоду розвитку криміналістичної науки зародився і з часом став набирати силу й п'ятий етап — розробки наукових засад криміналістики щодо боротьби із будь-якими правопорушеннями (зло­чинами, проступками, правовими спорами та деліктами).

Послідовне ж висвітлення наступних запитань даної лекції дозво­ляє розкрити сутність четвертого і п'ятого періоду розвитку кримінал­істичної науки.