1 Рішення, рішення, рішення
Душі людей, які мають невизначені
та дрібні цілі, — це просто кладовища добрих
намірів.
Невідомий автор
Від того моменту, як ми прокидаємося, і до моменту, коли наша голова знову падає на подушку (а іноді навіть після цього), наш мозок зайнятий безкінечним потоком рішень, пов'язаних з нашим приватним та професійним життям. Вони стосуються і тих дрібниць, що зустрічаються нам протягом кожного дня — яку краватку та сорочку одягти на роботу, поїхати машиною чи трамваєм — і тих, що вимагають значно серйозніших розмірковувань — чи погодитись на нову запропоновану нам посаду, чи залишити все, як є; чи повністю перевчитись задля нової кар'єри.
Сидячи за робочими столами, прокручуємо щоденне коло рішень, перетасовуючи папери та листи з купи на купу в максимально швидкому темпі. Побутує думка, що типовий західний менеджер щодня приймає буквально сотні більш або менш важливих рішень. Маючи таку статистику, дуже дивно, що ми не покращуємо свою здатність приймати рішення, а залишаємося такими, якими є.
Нещодавно Віджет Фіни, журналіст, який займається проблемами менеджменту, написав у газеті "Times":
"У середньому менеджери мають шість ділових зустрічей на тиждень, але за останніми опитуваннями майже 80 відсотків цих зустрічей виявляються непродуктивними. Близько одного дня з п'яти або двох місяців з робочого року присвячується зустрічам з іншими людьми, і ці зустрічі залишаються безрезультатними. Немає сумніву, що скоро розпочнеться підрахунок щорічних збитків від нерішучості в британському бізнесі"1.
Такі підрахунки показали б, що збитки вражаючі: напевне, аж тоді компанії визнали б важливість навичок приймати ефективні рішення. Незаперечним є факт, що мало хто з нас дістав якийсь формальний вишкіл в цій галузі. Це не свідчить про те, що ми —————————————— не взажаємо себе добрими спеціалістами у прийнятті рішень (навіть якщо багато хто з нас такими не є), а лише свідчить про брак знань для компетентного вибору. Скоріше, це просто результат того, що організації не визнають вміння приймати рішення за знання, яке може бути засвоєне в процесі навчання.
Це велика помилка, і в даній книжці зроблено спробу продемонструвати, що ефективних стратегій прийняття рішень можна навчитися так
"...Типовий
західний менеджер
щодня приймає
буквально сотні
більш або менш
важливих рішень".
26 УСЕ ПРО МЕНЕДЖМЕНТ: Ключові управлінські рішення
само, як усіх інших корисних навичок чи знань, адже рішення є основою менеджменту.
Насамперед, необхідно дещо зрозуміти про природу рішень.
ЩО ТАКЕ РІШЕННЯ?
Рішення — це той пункт, у якому вибір робиться між альтернативними та, як правило, конкуруючими можливостями. Здається, що відправним моментом може бути та мить, коли дія вже робиться у певному напрямку, а решта можливостей відкидається. Саме дія, зроблена у визначеному напрямку, надає рішенню значущості.
Не випадково слово "рішення" походить від слова, яке означає "різати", або, як зазначає Гельга Драммонд в своїй книзі "Ефективне прийняття рішень", від "зробити специфічний вибір чи обрати напрямок дій" 2.
Драммонд пише про суттєву різницю між рішенням самим по собі та процесом прийняття рішень. Автор вважає, що рішення є остаточним результатом процесу, а процес прийняття рішення містить в собі лише "події, які ведуть до моменту вибору та відбуваються після нього".
Це доволі слушно. Однак, як і в багатьох інших процесах, що відбуваються в людському мозку, тут складно — якщо взагалі можливо — абсолютно розмежувати причину та наслідок.
Більше того, як вказує Алан Баркер:
"Прийняти рішення — це більше, ніж просто вирішити, що робити. Цей процес містить ще й іншу настанову: розумову та емоційну. Більше того, сюди часто додається настанова до дії від імені інших — особливо на роботі чи в родині — а також прохання втілити вашу настанову, спрямоване до інших"3.
Перехрестя в лісі
Наведемо приклад. Група мандрівників, наближаючись до небезпечного лісу, наймає провідника, аби він показав їм шлях. У такий спосіб вони передають повноваження приймати рішення провіднику.
Через деякий час група підходить до перехрестя. У цій ситуації виявляється, що не просто провідник (той, хто приймає рішення) вибирає на свій смак одну з доріг, а й самі мандрівники діятимуть за його рішенням.
Може статися, наприклад, що з лісу виводить не одна стежка. Таким чином, провідник може зупинитися для того, аби вирішити, яка з них найкраща; важливість рішення полягатиме саме в тому, що приймається воно один раз — чи добре, чи зле — але мандрівка триватиме в цьому напрямку. Якщо подорож надзвичайно важка, може статися, що настанова, з якою мандрівники вирушають, визначить успіх справи більшою мірою, ніж вибрана стежка.
Рішення, рішення, рішення 27
Така аналогія ілюструє ще й інший важливий момент, який стосується усього вище сказаного. Це — різниця між самим рішенням провідника та шляхом роздумів, який вів до нього. Рішення — підсумок цілого процесу, і це не тотожні речі.
Наприклад, якщо провідник добре знає ліс, може бути багато пунктів, які він візьме до уваги ще перед тим, як вирішить, котрий шлях буде найкращим, — яку кількість води група спроможна нести чи яка є можливість зустрічі з диким звіром. З іншого боку, все може бути інакше. Уявімо собі, що провідник зовсім розгублений і йому залишається лише підкинути монетку, аби визначити, яким шляхом піти. Але якщо вже таки рішення ним прийняте, він примусить групу скоритися своєму вибору.
Внески та результати
Поняття "процесу" зараз досить добре відоме керівникам, таким чином різниця між процесом прийняття рішень та самими рішеннями мусить бути зрозумілою.
В цьому контексті кінцеві рішення виглядають як результати, а відомості, думки та інші складові, що впливають на рішення, можуть бути сприйняті як внески. До них ми повернемося в наступному розділі.
Підсумовуючи, зазначимо, що процес прийняття рішень складається з того, що Драммонд називає "події, які ведуть до моменту вибору та відбуваються після нього". Однак врешті вибір робиться, і саме рішення завжди містить у собі те, що Алан Баркер називає "місцем, звідки немає вороття".
МІСЦЕ, ЗВІДКИ НЕМАЄ ВОРОТТЯ
Місцем, звідки немає вороття, є етап, на якому той, хто приймає рішення, визначається щодо певного напрямку дій — і після цього вирішує. Перед цим моментом ще можливо повернутись назад, але коли вже він постав, усе вирішується остаточно.
Як доводить Баркер, так буває навіть тоді, коли рішення містить кілька відправних моментів, тобто проектів, дії. Звичайно, з досягненням кожного наступного успіху зміна рішення даватиметься все більшою ціною, і врешті поворот на 180 градусів стане неможливим, навіть якщо важко точно визначити, коли ми потрапили у точку, звідки немає вороття.
Розуміння керівником феномену "місця, звідки немає вороття" запобігає багатьом катастрофічним рішенням, адже організації за своєю природою особливо чутливі до наслідків того, що називають "групове мислення", про яке йтиметься в сьомому розділі. А тепер розглянемо різні способи класифікації рішення.
28 УСЕ ПРО МЕНЕДЖМЕНТ: Ключові управлінські рішення
РІЗНІ ВИДИ РІШЕНЬ
Загалом, це книга про ділові рішення — тобто рішення, з якими люди стикаються саме в діловому житті. Однак усередині цього широкого визначення наукова література виділяє ще кілька підвидів рішень:
1. оперативні рішення;
2. стратегічні рішення.
Оперативні рішення стосуються щоденного перебігу справ. Звичайні оперативні рішення можуть стосуватися розмітки виробничих рівнів, рішення найняти додаткових працівників або закрити певний завод.
Стратегічні рішення стосуються організаційної політики та напряму діяльності на значно довший період часу. Отже, стратегічне рішення може визначати, чи входити в новий ринок, чи втрутитися в конкуренцію, або ж зовсім вийти з виробництва.
Цікаво, що Меден Г.Сайн — голова інформаційного центру в Манчестерському інституті науки та технології та визнаний експерт у галузі прийняття рішень — рекомендує розшарувати рішення на кілька рівнів, які співвідносяться з рівнями трансформацій усередині компанії.
В останньому інтерв'ю інтернет-журналу "Ехес!"4 він ділить рішення на три рівні:
• щоденні рішення;
• тактичні рішення;
• стратегічні рішення.
Щоденні рішення, зазначає він, це рішення, які приймаються службовцями найнижчих ланок. Вони відповідальні за тисячі рішень в день, більшість з яких тимчасові та базуються на конкретній інформації^ наприклад, відповіді на запити покупців щодо характеристик товару, їхні рішення, звичайно, є меншими за масштабом та впливають на вузький діапазон виробничих процесів.
З іншого боку, тактичні та стратегічні рішення стосуються тривалішого відтинку часу. Відомості для їх прийняття значно ширші, розповсюджені поза межами організації, а похідна інформація від цих відомостей менш точна, повільніше змінюється та спричиняє більше помилок.
Тактичні рішення, говорить Сайн, забирають від кількох тижнів до кількох місяців, ця група містить такі рішення, як калькуляція цін на товари та послуги, рекламні та торгівельні витрати.
Стратегічні рішення — це рішення, часовий горизонт яких найдовший — від року до п'яти і більше. Вони, головним чином, стосуються розширення або скорочення бізнесу і його ресурсів, або виходу на ринки інших країн чи випуску нових видів продукції.
Є й інші способи класифікації рішень. Один відомий метод ґрунтується на визначенні їх важливості для організації чи сили їх потенційного
Рішення, рішення, рішення 29
впливу. Тут можна було б поділити рішення на дрібні, середнього та великого масштабу.
Великомасштабне рішення залежатиме від величини та природи самого бізнесу. Наприклад, для малої фірми інвестиція розміром 50 000 фунтів була б масштабним рішенням, тоді як для великого концерну — це крапля в морі. (З іншого боку, така сама інвестиція могла б бути значним рішенням для менеджера-початківця, навіть якщо цей внесок у справу організації мало впливає на зріст його чи її кар'єри).
Головним, однак, є те, що деякі рішення все ж таки важать значно більше, ніж інші. Взяти хоча б, наприклад, відділ торгівлі харчового підприємства. Ряд рішень, розташованих за зростанням їх значущості, мав би такий вигляд:
• дрібне рішення — рішення щодо невеликих змін пакування наявних товарів (оперативне рішення);
• рішення середнього масштабу — рішення щодо введення нових товарів у наявний асортимент (оперативне рішення, але з невеликим відтінком стратегічності);
• великомасштабне рішення — рішення вийти на новий ринок (стратегічне рішення).
Розуміючи рівень значущості рішення, можна визначити, які ресурси треба залучити. Причиною поразки багатьох відповідальних працівників є недостатнє усвідомлення того, що найдефіцитнішим з ресурсів є час, — і не має значення чий він — їхній власний чи чийсь інший.
Рішення, що стосуються людей
чи рішення, що стосуються грошей?
Інша класифікація рішень, що може нам згодитися, була запропонована американським письменником та громадським діячем Роджером Давсо-ном. На його думку, рішення можуть бути пов'язані:
• з грошима;
• з людськими ресурсами.
Розуміючи, з яким типом рішень менеджер має справу5, — пише Дав-сон, — можна знайти найоптимальніше розв'язання. Однак, не розібравшись, їх дуже легко сплутати.
Наприклад, цінний працівник, який погрожує звільненням з компанії, якщо не одержить підвищення вже й так великої платні, є проблемою для організації. До правильного рішення можна наблизитись, лише оцінивши причину та можливий вислід ультиматуму.
Той, хто прийматиме рішення в даному випадку, має в першу чергу прозондувати ґрунт для того, аби визначити наслідки. Зовні це рішення пов'язане з грошима. Та чи справді це є питання грошей, чи, може, пра-
ЗО УСЕ ПРО МЕНЕДЖМЕНТ: Ключові управлінські рішення
цівник просто почувається ущемленим на своєму робочому місці і хоче відчути свою вартісність? Якщо перше вимагає відкритих жорстких переговорів, то останнє — уважності та, можливо, творчого підходу до проблеми, наприклад, надання працівникові зовсім нового статусу.
ЯК ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ
(теоретичний аспект)
Існує ціла академічна дисципліна, присвячена засвоєнню навичок прийняття рішень у менеджменті. Багато з них базується на фундаменті, закладеному економістами ще в ранній індустріальний період, коли вірили, що за певних обставин людська поведінка буде логічною і її можна буде передбачити. Виходячи з цієї умови, будували моделі для пояснення комерційних процесів, які, згідно з їхніми уявленнями, мусили рухатись у тому напрямку, куди їх скеровували рішення.
Такі моделі спираються на певні припущення щодо того, як діятимуть за певних обставин суб'єкти економіки — наприклад, люди, які керують компаніями.
Перш за все, вважається, що працівники діятимуть раціонально: іншими словами, одержуючи точну інформацію, вони приходитимуть до логічного висновку щодо рішення, яке спричинить бажаний результат. Іншим важливим постулатом є те, що бізнесові рішення походять від бажання збільшувати прибутки.
Такого кшталту уявлення дозволяють математикам вивести формулу, яка базуватиметься лише на теорії і пропонуватиме менеджерам корисний інструментарій для прийняття рішень. Цим грубим, простим аналізом витрат та вигід намагались допомогти менеджерам оцінити альтернативи вибору. Однак теорія та практика — не одне і те саме.
І це не дивно. Адже в основі цього математичного підходу лежать кілька некоректних уявлень. Наприклад, процес прийняття рішень, на який покладаються менеджери, мав би бути:
1. послідовним;
2. базуватися на точній інформації;
3. бути вільним від емоцій та упереджень;
4. бути раціональним.
Ми знаємо кращий варіант.
Поки що ідея раціонального прийняття рішень тримається на плаву. Навіть сьогодні дехто переконаний, що ефективний процес прийняття рішень складається з багатьох логічних кроків. Дуже часто апелюють до "раціональної", чи так званої "синоптичної моделі".
"Той, хто прийматиме рішення в даному випадку, має в першу чергу прозондувати ґрунт для того, аби визначити наслідки".
Рішення, рішення, рішення 31
Синоптична модель
Процес ухвалення рішень згідно з синоптичною моделлю складається з наступних етапів:
1. визначення проблеми;
2. прояснення проблеми та визначення цілей;
3. визначення альтернатив;
4. оцінка альтернатив (із застосуванням відповідного аналізу);
5. порівняння прогнозованого результату по кожній альтернативі з цілями;
6. вибір однієї з альтернатив, яка найбільше підходить до поставлених
цілей.
Треба сказати, що синоптична модель є "дуже західною моделлю" (спосіб, у який східні культури, такі як Японія чи Корея, розуміють процес прийняття рішень, надзвичайно відмінний та обговорюватиметься в сьомому розділі цієї книги).
Проблема синоптичної моделі полягає в тому, що, хоч вона і пропонує логічне пояснення, як приймати рішення, наш власний досвід підказує нам, що насправді все відбувається не зовсім так. (Однак, заперечить дехто, вона дуже бажана.)
ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР
"Ніхто не знає, що відбувається в голові керівника в момент вибору", — зауважив одного разу Джон Ф. Кеннеді. Оскільки він сам не раз приймав важливі рішення — зокрема ті, що стосувались Карибської кризи, яка підштовхувала світ до третьої світової війни, а також інші, які про-кл;Іли людині шлях на Місяць, — його думка має особливе значення. Кеннеді вважав, що навіть той, хто безпосередньо приймає рішення, повністю не розуміє всіх факторів чи розумових процесів, які тут задіяні.
Напевне, нам хотілося б думати, що лідери — це далекоглядні творці рішень, але кожному з нас зізнання Кеннеді є симпатичним. Ми просто іноді не знаємо, чому приймаємо саме таке рішення.
Часто ми завершуємо аналізувати рішення вже після того, як воно прийняте, і чим далі, тим більше розуміємо, що причини, від яких ми відштовхувались, навряд чи могли на щось вплинути. Усвідомлення цього в жодній мірі не перешкоджає нам приймати рішення, але й не полегшує їх, однак дає зрозуміти, що ми відповідальні за прийняття рішень.
Таким чином, у цій книзі немає жодного наміру заперечити науку прийняття рішень; навпаки, ми, скоріше, намагаємося поставити прийняття рішень в людський контекст: іншими словами, зрозуміти ті недоліки та хиби, які призводять до помилкових суджень та неправильних рішень.
32 УСЕ ПРО МЕНЕДЖМЕНТ: Ключові управлінські рішення
ЯК НАСПРАВДІ ПРИЙМАЮТЬСЯ РІШЕННЯ?
Ми вже розглянули, в який спосіб людський фактор призводить до багатьох неправильних рішень. Відповідь мусила б полягати в тому, що людина здатна помилятись. Насправді картина набагато складніша.
З одного боку, всі ми знаємо, що цілком можливо прийняти правильне рішення, навіть виходячи з помилкових установок. Ви можете вибрати напрям дій, логіка яких протистоїть усім можливим фактам, а потім з'ясується, що контекст раптово змінився і рішення принесе успішний результат.
Наприклад, рішенням купувати акції можна проілюструвати кілька пунктів: зокрема, рішення купувати акції в компанії з низьким коефіцієнтом виробництва в минулому може принести успіх, якщо майбутній коефіцієнт не пов'язаний з попереднім. І навпаки, можна зробити неправильне рішення за умови всіх правильних передумов. Так, купувати акції в компанії, яка постійно перемагає своїх суперників, виглядає цілком пристойним рішенням, поки компанія не збанкрутує. (Детальніше про це йтиме у восьмому розділі).
Воно працює на мене
З цього випливає, що рішення часом працює на одну людину саме завдяки тому фактору, який перешкоджає йому працювати на іншу. В обох випадках рішення може бути правильним, якщо воно було передбачено достатньо добре. Також правильним є і те, що багато виголошених рішень невдалі, тому що організаціям бракує рішучості змусити їх працювати. Приймаючи рішення, слід мати це на увазі.
Ще одним з моментів, на який мусить зважати той, хто приймає рішення, є рівень загальної скоординованості організації в процесі певної діяльності. Це важливо, тому що рішення може мати блискучу концепцію, але зазнати поразки, через те, що інші не схильні підтримувати його.
МИСТЕЦТВО, А НЕ НАУКА
Насправді прийняття рішень це не наука. Ефективні керівники це усвідомлюють і намагаються збалансувати численні фактори, серед яких можна назвати потребу в надійних фактах, сумлінному аналізі, в моральних та етичних оцінках.
Розглядати процес прийняття рішень як сувору дисципліну — означає випустити витонченість мистецтва. Тут варто враховувати логіку, інтуїцію та досвід, як три сторони трикутника.
Рішення, рішення, рішення 33
Трикутник прийняття рішень
Ефективний процес прийняття рішень базується на балансі трьох елементів: логіки, інтуїції та досвіду. Кожен з них важливий для зрозуміння задіяних чинників та формулювання висновків.
Трикутник на мал. 1.1, наприклад, представляє рішення, де всі три елементи є абсолютно збалансованими. Однак на практиці акценти будуть великою мірою залежать від стилю прийняття рішення — групового чи індивідуального — та типу самого рішення. Взаємодія цих факторів визначатиме форму трикутника.
Мал. 1.1. Трикутник прийняття рішення
Таким чином, наприклад, стиль прийняття рішень керівника, який дуже покладається на логіку та, меншою мірою, на свій власний досвід і вже зовсім мало звертає уваги на інтуїцію, буде проілюстровано трикутником, зображеним на мал. 1.2.
Мал. 1.2. Трикутник прийняття рішення, який зображає певний стиль процесу
34 УСЕ ПРО МЕНЕДЖМЕНТ: Ключові управлінські рішення
Зіставлення та узгодження трикутників прийняття рішень
Можна сказати, що ефективний процес прийняття рішення — це процес узгодження форми рішення та стилю його прийняття. Секрет добрих навичок у цьому процесі полягає в наступному:
• в розумінні свого власного стилю (ваш природний трикутник);
• у визначенні форми трикутника конкретного рішення (його єдиного в своєму роді трикутника);
• наскільки це можливо, їх взаємному узгодженню.
Зрозуміло, однак, що така схема виглядає доволі механістичною, аби абсолютно справджуватись в реальності. Головна її мета — бути інструментом для розуміння, чому ті чи інші люди досягають успіху приймаючи одні рішення та програють в інших.
Варіюючи поєднання трьох ключових елементів, можна змінити бачення рішень та відкрити нові способи.
Як пояснює Ельспет МакФедзен, експерт у прийнятті рішень та викладач Henley Management College:
"Творчий момент посилюється, коли досвід та ідеї поєднуються та перетворюються. Тому важливо вводити у формулювання завдань нові елементи та створювати нові відношення між наявними елементами. Поєднуйте все, що ви думаєте про певні речі, і виявиться що складність проблеми повністю зруйнована".
Діючи у той спосіб, багато хто з менеджерів хотів би, аби рішення насправді були легенькими задачками. Та проблема в тому, що в діловому житті не все так просто.
Той, хто візьметься приймати рішення, яке дійсно вимагатиме збалансованості вищенаведених чинників, — наприклад, чи розташувати фабрику у певному місці — звичайно матиме перевагу, але він зіткнеться з незручностями, коли ситуація вимагатиме інтуїтивнішого підходу — як-от вирішити, що робити з колись успішним менеджером, працездатність якого суттєво знизилася через сімейні проблеми і він тепер подає поганий приклад. (Ми повернемося до трикутника у восьмому розділі.)
Спробуйте намалювати трикутник вашого стилю прийняття рішень. Тепер попросіть колеґ намалювати ваш трикутник, яким вони собі його уявля ють. Наскільки вони співпадають?
Чому приймаються неправильні рішення?
Є дуже багато причин, які неґативно впливають на результати рішень. Проте є й загальні фактори, які часто призводять до неефективних рішень. Серед них:
Рішення, рішення, рішення 35
• неадекватне співвідношення між самим рішенням та стилем його прийняття;
• невміння визначити корінь проблеми чи розпізнати справжню її причину;
• невміння змінити напрямок чи вчасно відмовитись від попереднього неправильного рішення (у груповому стилі);
• неакуратна чи неточна інформація;
• персональні упередження, забобони чи нечесність;
• марнославство;
• самовдоволеність;
• відкладання рішень до останнього терміну (реактивна, а не проективна настанова);
• страх наслідків рішення;
• лякливість;
• ігнорування чи приховування проблем (зверхність);
• неадекватність рівня прийняття рішень (некомпетентність того, хто приймає рішення);
• невдача у виконанні рішення (брак дієвості);
• апатія (брак бажання);
• анархія (брак дисципліни);
• непередбачені обставини ("сюрпризи");
• зсуви системи (зміна зовнішніх обставин);
• неякісне виконання (брак керівництва);
• невміння все передбачити (халатність прийняття рішень);
• паніка; t лінощі;
• недосвідченість;
• брак ресурсів;
• неадекватна підготовка та виконання;
• недостатній рівень аналізу;
• брак впевненості (слабка довіра до себе, тощо). Цей список можна продовжувати. Втім, один фактор заслуговує на особливу увагу.
Остання війна
Йдеться про ситуацію, коли рішення вчорашніх проблем використовуються для розв'язання тих, що постали сьогодні.
Втім, часто, хоча й не завжди, цієї помилки припускаються, скоріше, працівники з великим досвідом. Бо хто вже подолав таку саму проблему раніше, схильний шукати паралелі з нею в новій проблемі, навіть якщо контекст міг змінитися. І навпаки, свіжий погляд швидше дасть змогу вловити справжню суть справи.
36 УСЕ ПРО МЕНЕДЖМЕНТ: Ключові управлінські рішення
Дійсно, більшість організацій має схильність приймати рішення спираючись на минулий досвід. Це пояснюється просто, адже ми не можемо передбачити майбутнє, і наше бажання надати більшої значущості своєму напрямку дій емпіричним підтвердженням призводить до апеляції до минулого задля розв'язання теперішньої ситуації. Більше того, якщо ми не будемо уважними, а таке трапляється часто, то завжди спиратимемося в наших рішеннях на останні події чи постійно будемо екстраполювати проблему на них.
Так станеться тому, що:
1. нам потрібні факти для підтвердження рішень (ми наркомани фактів);
2. ми нездатні передбачити майбутнє.
Щоб розв'язати цю проблему, набагато ефективніше було б абстрагуватися від усього того, що сталося напередодні.
Це може бути особливою проблемою для головних менеджерів, які завдяки широкому досвіду схильні приймати рішення так само, як тоді, коли вони були близько пов'язані з практикою. Як наслідок, у ситуації з іншої парадигми, за умови фундаментальних змін, це їм лише нашкодить.
Класичний приклад — ситуація з компанією IBM, працівники якої свого часу недооцінили значення переходу до персональних комп'ютерів та той величезний вплив, який цей перехід матиме на подальший бізнес їхньої фірми. Цікаво, що одна з теорій (а їх було дуже багато) про те, що ж завадило компанії вчасно вийти на ринок персональних комп'ютерів, полягає в припущенні, що відповідальні за проект менеджери скоротили нормальний процес прийняття рішення для того, аби швидше зайняти ринкову нішу.
На думку деяких коментаторів, знаменитий "шлях IBM", далекий від авторитарності, все ж мав би передбачати, якщо тільки його дотримуватися, доволі жорсткий контроль за технологією, чи то в спосіб прямого володіння нею, чи через виняткове ліцензійне врегулювання. Однак, замість того, щоб у звичний спосіб проводити переговори стосовно операційної системи DOS, які включали б глибший аналіз та дослідження, певне скорочення та прискорення рішень дозволило Біллу Ґейтсу втримати контроль. Решта, як то кажуть, вже історія.
"Big Blue" (неофіційна назва IBM) не була єдиною компанією, яка мала проколи при зміні виробничої парадигми. Як відзначив Тоні Годжсон, директор "Idon Associates":
"Ще у 1970-х голова "Digital Equipment" запитував, чому б не поставити кожному на своєму столі комп'ютер? У той час ия людина здавалася мрійником, але відтоді гра зрушилася з місця. І тепер, з плином часу, нам здається, що інакше бути й не могло"6.
Рішення, рішення, рішення 37
Стратеги, що сидять у своїх офісах, дуже далекі від того, аби визначити, яким чином прореагувати на зміни ринку; цій проблемі присвячений восьмий розділ нашої книжки. Зараз же достатньо сказати, що серед багатьох інших аспектів процесу прийняття рішень ми зрозуміли центральний: враховувати у наших розрахунках, що дана проблема не обов'язково нагадує попередню.
Усвідомлення того, що тенденція покладатися на минуле, намагаючись передбачити майбутнє, є неправильною, певним чином захищає нас від негативних результатів при прийнятті рішень.
Залиште багаж на станції
Надзвичайно успішною в аналізі поточних змін є "Reuters", компанія фінансових новин та інформації, її голова, Пітер Джоб, пояснив ключовий фактор успіху фірми в інтерв'ю для книги "Переможна смуга. Мітка II".
Коли його запитали, як компанія узгодила свою тривалу стратегію з потребою невідкладних дій на ринку, який так швидко змінюється, Джоб відповів:
"Я думаю, наше керівництво прекрасно усвідомлює, що тепер, як і завжди, усі зміни можуть бути дуже значущими. Ви мусите пильнувати ці зміни. У Сполучених Штатах це вже стало новою схемою роботи. Зразком, наприклад, може бути Інтернет. У таких випадках варто залишити вашу валізу зі своїми стратегічними розробками на станції та намагатись встигнути на поїзд".
Він мав на увазі, що, потрапивши у полосу великих змін, керівник мусить бути готовий ризикнути й відкинути всі свої довготривалі плани, бо його можуть випередити інші.
НШКЯАД ДЛЯ ВШШШШ *НОМ>А*>______'
У «низі "Упршяяши над прірвою" Річард Па<жаль детально вересові» історію про те, як власшїіс вЙшсЬ.й вирішив вродаватл свої мотощшш $ Лос-Анджелесі, — і це мала бути частина великого стратегічного йжву прориву до США.
Компанія послала кількох людей до Каліфорнії прорекдамувати більші та потужніші мотоцикли. Для того, щоб об'їхати lakrro, кошнд^ mast займалася продажем, використала деякі з коворозроблшж вевеші-тх мотоциклів & двигуном об'ємом $} сад5, Де б не Іїройщжал», вони щтщгшш багато уваг». В ршул&тжі люди,, які зайшлись продажем, шчаяа одєржзш«тй шгтг не лаше вщ дилерів» а а від сшршвяш ш,-.шиніа ta щреьшх. to] ,j. Вйявшеося, я|о у великих машинах аа* Іщсавлша меншість лі
38 УСЕ ПРО МЕНЕДЖМЕНТ: Ключові управлінські рішення
Усупереч сподіванням містера Хонди та його радників в Америці, 50-кубічні мотоцикли продавались найкраще. Вони відкрили для "Honda" ринок Сполучених Штатів, і впродовж чотирьох років компанія завоювала 50 відсотків ринку мотоциклів у США.
Значущим фактором у цій історії стала готовність менеджерів "Honda" "полишити валізу своїх стратегій на станції та стрибнути в поїлд". Цьому є багато причин. З одного боку, команда в Америці не повідомила Токіо, що (як перед цим з'ясувала "Toyota") стратегія закинути більш потужніші машини є програшною. Навпаки, вони запропонували альтернативну ідею, що ринок вимагає менших машин.
Більше того, компанія, витративши багато зусиль на моделювання стратегії продажу продукту на великому ринку, таки перейшла до альтернативного плану задля використання набутих можливостей, хоча ситуація дозволяла застосувати низку інших варіантів: скажімо, звільнити за некомпетентність продавців, що зазнали невдачі у продажу великих мотоциклів, або ж доповнити стратегії "продажу потужним рекламуванням.
Замість цього головні менеджери "Honda" спромоглися на відмову від розроблених стратегій, які так важко забуваються, на користь оцінок ще не випробуваного ринку, даних кількома порівняно молоди-
Чому рішення не прийняті
Слушне також твердження, що для кожної помилки, спричиненої неправильним рішенням, є інша неправомірна альтернатива — не приймати рішень взагалі. Це може призвести до одного з трьох наслідків:
1. Можливість буде втрачено.
2. Правильне чи швидке рішення для того, аби запобігти серйозній проблемі, не буде прийнято вчасно.
3. Інші частини організації буде паралізовано, і вони не зможуть належно виконувати свою роботу.
Кожен з цих наслідків може призвести до кризи. На жаль, деякі люди мають звичку вдавати, що, не приймаючи жодних рішень, вони залишають усі можливості відкритими. Як правило, це не правда.
Той, хто приймає рішення, нагадує парашутиста над позначеною точкою приземлення, він має лише одну можливість із багатьох потрапити в ціль. Ця можливість може залишатися відкритою дні, місяці чи роки, але вона минає. Вона може тривати лише хвилини чи секунди — і це добре розуміють біржові маклери, змушені приймати миттєві рішення, часто стосовно мільйонів фунтів, коли все залежить від їх оцінки. Для них день чи навіть кілька секунд можуть означати, що можливість втрачена чи потенційна загроза стала реальністю, яка надто дорого коштує.
Рішення, рішення, рішення 39
І Фактори, які заважають приймати рішення
Питання прийняття рішень у межах відповідних часових рамок — є одним з тих, до яких ми повернемося в четвертому розділі. А зараз обмежимося наведенням кількох факторів, які заважають приймати рішення. Серед них:
• страх обпектися;
• невміння вчасно розпізнати проблему;
• затягування рішення;
• невміння помітити зміну парадиґми;
• надмір поточних проблем (постійне перебування під їх обстрілом);
• внутрішня політика;
• брак бажання (апатія чи погане керівництво);
• брак наполегливості (погане керівництво чи брак ресурсів);
• загальна короткозорість;
• слабка система звітності;
• неадекватні факти;
• надлишок фактів;
• нездатність уповноважити (брак довіри);
• некомпетентність;
• згладжування гострих кутів (нерішучість);
• надлишок людей, включених в процес прийняття рішень (управління комітетом);
• низька пріоритетність рішень;
• перешкоди у процесі прийняття рішень в організації.
Остання ситуація вимагає окремого уточнення, як на мал. 1.3, де менеджер, який затягує прийняття рішень, створює перешкоди в роботі організації, ускладнює ситуацію і для інших, зокрема простих працівників, а також менеджерів інших відділів
Сприятливі рішення — нові можливості
Сприятливими рішеннями називаємо ті, які дозволяють іншим рішенням функціонувати ефективніше. Як правило, вони передбачають усунення перешкод зі шляхів працівників по всій організації.
Одна з найбільш значущих змін, що мала місце останнім часом — це розширення кола повноважень, які компанія надає своїм працівникам, котрі перебувають найближче до клієнта. Через те 7І вміння поіппна вміння розпізнати сприятливі рішення стає осо- ти сприятливі бливо важливим для менеджерів, які знімають рішення стає особ-певні перешкоди зі шляху тих, хто новонаділе- ливо важливим для ний вгадою приймати рішення та розв'язувати менеджерів " проблеми. ——————————————
40 УСЕ ПРО МЕНЕДЖМЕНТ: Ключові управлінські рішення
Man. 1.3. Глухий кут у процесі прийняття рішень
За аналогією до прийняття рішень в організаціях, порівняємо менеджера з ключником — тут ключі репрезентують владу прийняття рішень. У багатьох організаціях трапляється так, що працівник не може працювати ефективніше через те, що двері замкнені, а він не має ключів, аби їх відчинити.
Наприклад, часто працівники скаржаться, що вони не мають права зайти на сховище чи в картотеку, аби відшукати потрібну для їхньої роботи інформацію, оскільки ключі довірено тільки одному менеджеру. Особливо неприємно, коли виникає проблема, а цього менеджера немає поруч.
ріпі синя, рішення, рішення 41
У той самий спосіб багато організацій урізають можливість своїм прг півникам відчиняти необхідні двері (тобто приймати відповідні рішення), відмовляючись наділити їх необхідними для цього повноваженнями.
Є чимало причин, — можете заперечити ви, — не надавати кожному Тому, Діку та Гарі право приймати їх власні рішення — не в останню чергу, аби забезпечити дотримання букви стандарту, або з міркувань безпеки чи з інших відповідних причин.
Рішення, прийняті менеджером, який не гребує допомогою, створюють ефект відчинених дверей.
І Ефективне прийняття рішень
З попередніх підрозділів можна виділити певні елементи, які допомагають ефективно приймати рішення. Про це поговоримо детальніше в наступних розділах. А зараз зауважимо лише, що ефективні рішення можливі тоді, коли виконуються наступні умови:
• правильно визначена суть проблеми;
• відкинуто неякісні рішення (обійдіться без "священних корів");
• інформація округлена не більше, як до десятих;
• враховано приватні упередження;
• передумовою рішень є гуманність;
• вжито профілактичних засобів;
• є відвага прийняти будь-які наслідки рішення;
• на проблеми звернуто увагу, а не проігноровано їх;
• прийняття рішень розподілено між уповноваженими рівнями керівництва;
• погляди достатньо визначені, і їм легко слідувати;
• робочі сили є динамічними та дисциплінованими;
• Існує також запасний варіант дій;
• Існує можливість змін, і зміни розглядають як можливий варіант розвитку подій, а не як загрозу;
• послідовне і наполегливе виконання рішень (сильне лідерство);
• рішення є достатньо обміркованими.
А також коли ті, хто приймає рішення, є:
• стриманими (не розгублюються навіть у кризовій ситуації);
• енергійними;
• мають значний досвід;
• забезпечені адекватними ресурсами;
• мають достатню освіту та підготовку;
42 УСЕ ПРО МЕНЕДЖМЕНТ: Ключові управлінські рішення
• впевнені в собі (висока довіра до себе та до інших);
• уникають спокуси порівнювати теперішню проблему з попередньою;
• компетентними;
• здатними, коли потрібно, досягти консенсусу. Коли вони покладаються на:
• точні факти (за достатнього рівня деталізації);
• авторитет і відповідальність (сильний рівень передачі влади). Ефективні рішення більш імовірні, коли організації:
• не бояться обпектися та усвідомлюють суть проблеми до того, як вона стане серйозною загрозою;
• зорієнтовані на дію;
• здатні дивитися вперед і розробляти нові стратегії та плани;
• сфокусовані на зовнішньому (в першу чергу — клієнт, тоді — конкурент, а вже потім внутрішня політика);
• виявляють сильну волю (сильне лідерство);
• вміють створити атмосферу наполегливості та енергійності. І де:
• є чітка система звітності;
• прийманню рішень приділяється велика увага. До всього цього можна додати ще й наступне:
• процес прийняття рішень - це мистецтво, а не наука;
• іноді будь-яке рішення краще, ніж відсутність рішення взагалі.
ГЕНЕРАЛИ-ЩАСЛИВЦІ
На завершення цього розділу — слово про найбільш невловний компонент справи управління — про везіння.
Ще Наполеон сказав, що найважливіша його перевага — це генерали, яким щастить. Вражає те, як часто ці слова повторювались керівниками різноманітних виробництв. У серії інтерв'ю для книги "Переможна смуга. Мітка II" ця тема повторювалася знову і знову.
Книга призначалась для того, аби з'ясувати, чи існують ключові фактори в стилі управління, які були б спільними для компаній, що досягай великого та тривалого успіху. Будучи членом дослідницької команди, я допомагав робити інтерв'ю з керівниками та головами компаній з усього світу. Зрештою, ми прийшли до висновку, що дійсно спільні характеристики у способі керівництва цими компаніями були. Однак слово "везіння" було згадане безліч разів.
Головний менеджер однієї з наших компаній особливо багато разів звертався до важливої ролі везіння в бізнесі: бути в потрібному місці в потрібний час. Нас здивувало, що цією компанією була Reuters, одна з найбільш технологічно оснащених організацій у світі.
Рішення, рішення, рішення 43
14 положень для прийняття рішень
У книзі "Розумні рішення для керівників" американські автори Сем Діп та Лілі Сгассмен пропонують 14 корисних порад для прийняття рішень. Ось вони:
• Усвідомте ваші власні схильності і упередження у прийнятті рішень. Ви емоціональні чи логічні? Любите швидко діяти чи порадитись?
• Прислухайтесь до поглядів, які відрізняються від ваших.
• Перемагайте спокусу застосувати методи вирішення вчорашніх проблем для подолання сьогоднішіх.
• Переконайтеся, що ви вирішуєте саме ту проблему яку потрібно. Співставте проблему та рішення для того, аби зрозуміти їх природу.
• Аналізуйте максимальну кількість варіантів рішення.
• Усвідомте, що навіть найліпше рішення може призвести до нової проблеми.
• Якщо ви користуєтесь "жорсткими фактами" для вашого рішення, перевірте цифри. Пам'ятайте, що всі дані, подані людьми, майже завжди є упередженими.
• Якщо ви приймаєте рішення, які хвилюють інших, поясніть причини, що спонукали вас до вибору того чи іншого варіанту рішення.
• Орієнтуйтесь на "задовільність", а не оптимальність. "Задовільний" керівник визнає, що найкращого вибору не існує - рішення є лише добрі і погані. Відповідно робиться й вибір.
• Ставте багато запитань.
• Вчіться на попередніх рішеннях.
• Заохочуйте критику. Збирайте довкола себе людей, досить сильних для того, аби сміливо сказати, що певні ваші ідеї надзвичайно погані, і не дати вам виносити їх за межі кабінету.
44 УСЕ ПРО МЕНЕДЖМЕНТ: Ключові управлінські рішення
Список використаної літератури
1. Finn, Widget, 'Cutting out the indecision', The Times, 12 September 1996
2. Drummond, Helga, Effective Decision-making, 2nd edition, Kogan Page, 1996.
3. Barker, Alan, Ноги to be a Better Decision-maker, Kogan Page, 1996.
4. Exec! Home Page, 17 June 1997.
5. Dawson, Roger, Make the Right Decision Every Time, Nicholas Brealey, 1994.
6. Dearlove, Des, 'Just imagine', Human Resources, July 1997.
7. Clutterbuck, David, and Goldsmith, Walter, The Winning Streak Mark II, Orion, 1997.
8. Pascale, Richard, Managing on the Edge, Simon & Schuster, New York, 1990.
9. Deep, Sam, and Sussman, Lyle, Smart Moves for People in Charge, Addi-son-Wesley, 1995.
«все книги «к разделу «содержание Глав: 15 Главы: 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. >