14. Зарубіжний досвід організації підготовки кадрів поліцейських систем

За кордонами України сьогодні накопичений великий, різноманітний і різноаспектний досвід підготовки кадрів для поліцейських служб. Організація діяльності щодо забезпечення правопорядку, громадської безпеки, боротьби зі злочинністю у всіх її проявах в кожній країні має свою специфіку і особливості. Відповідно до структури, завдань, правового регулювання органів внутрішніх справ в різних країнах будуються і національні системи підготовки кадрів.

Ясна річ, що всебічне і комплексне висвітлення проблематики організації та здійснення підготовки поліцейських в різних країнах потребує спеціального комплексного дослідження, використання великих масивів інформації загальноправового, відомчого нормативного, організаційного, фактичного (оперативно-службового, статистичного, методичного тощо) характеру. Скажімо, в Китаї або Ефіопії принципи побудови системи кадрової підготовки правоохоронців будуть разюче відрізнятися від тих, що працюють у США чи ФРН.

Чинників, котрі впливають (а у багатьох випадках і визначають) на особливості підготовки фахівців у галузі громадського порядку, декілька:

особливості побудови національних поліцейських систем та правового регулювання їх діяльності;

історичні традиції правоохоронної діяльності в тій чи іншій країні світу;

особливості соціально-економічного та культурного розвитку певної держави на сучасному етапі (матеріальна база правоохоронної діяльності, рівень демократизму політико-правової системи, взаємодії державних структур та інститутів громадянського суспільства, загальної та правової культури і правосвідомості населення тощо) і т. ін.

Поліцейські системи розвинутих країн світу, насамперед, таких як Франція, Великобританія, Сполучені Штати Америки, Італія, Канада, Австрія, Японія, Федеративна Республіка Німеччина мають довготривалу історію, великий досвід боротьби зі злочинністю й охорони громадського порядку, тісні взаємозв’язки між собою. Усе це накладає відбиток на організацію підготовки кадрів для них, змушує враховувати усі здобутки минулого і сучасного дня, широко розвивати міжнародну кооперацію не лише в питаннях безпосередньо правоохоронної діяльності, а й навчання, стажування, обміну досвідом персоналу поліцейських служб та органів.

Принципи побудови систем підготовки кадрів у розвинених демократичних зарубіжних країнах у своїй сутності відповідають їх типологічним особливостям, спільним для всіх цих держав, проаналізованого авторами на основі особистого ознайомлення авторів з досвідом поліції низки зарубіжних країн. Такими особливостями вбачаються:

розгалуженість і різноманітність поліцейських систем, наявність поліцейських органів у різних міністерствах і відомствах, незалежність їх між собою. Це означає, що відповідної складності й структурованості набуває побудова системи підготовки фахівців, орієнтованість їх не лише на загальні завдання правоохоронної діяльності, а передусім на специфіку конкретної роботи в конкретній поліцейській службі. У цьому випадку максимально скорочується період адаптації до професійної діяльності, вона набуває необхідної ефективності;

розподіл поліцейських систем за джерелами фінансування на державні (федеральні), муніципальні (місцевого самоврядування), приватні (поліція фірм, концернів, синдикатів) в умовах тісної співпраці між ними. Як наслідок, різноманітними є й джерела фінансування підготовки кадрів для цих систем, що надає їм специфічних властивостей, певною мірою впливає і на зміст та форми підготовки;

соціальна спрямованість роботи поліції. Навчання і професійна підготовка майбутнього співробітника орієнтовані на захист, насамперед, прав і свобод громадянина; усвідомлення того, що він особисто і поліція в цілому утримується за рахунок податків населення і відповідно служить платнику податків; глибоке розуміння, що поліція зобов’язана надати допомогу кожному громадянину і коли скоюється злочин, і при нещасному випадку, в екстремальній ситуації, побутовому конфлікті, раптовому захворюванні чи, скажімо, несподіваних пологах на вулиці. До миттєвих і правильних дій у всіх цих випадках поліцейський повинен бути готовим беззастережно, його навички при підготовці мають бути доведені до автоматизму;

високий професіоналізм поліції. Він досягається не лише завдяки глибокій професійній підготовці у фахових поліцейських закладах освіти – поліцейський в США, Великобританії, Франції, в інших країнах змушений протягом всієї служби навчатись, від цього залежить його просування по службі, присвоєння офіцерського чину, оплата праці, пільги тощо. Для цього підготовка в навчальних закладах повинна закласти не лише знання і уміння, а й здатність до саморозвитку, адаптації до нових соціальних, інформаційних, технічних та технологічних вимог, кваліфікованого здобуття нових знань шляхом самоосвіти – тобто мусить грунтуватись на засадах випереджальної освіти;

позапартійність в роботі поліції. Майбутній фахівець психологічно готується до того, що обраний ним професійний шлях накладає певні обмеження щодо проявів політичних, партійних переконань, навчається неупередженості в своїй службовій діяльності, усвідомлення і переконання того, що поліція служить народу, державі, а не партіям чи класам;

активна діяльність громадських добровільних об’єднань, спрямована на підтримку і допомогу поліції. Відтак, майбутній поліцейський мусить розбиратися в тонкощах громадського життя, вміти вступати в позитивні безконфліктні контакти з громадськістю, виявляти витримку і тактовність;

відкритість, гласність, постійна апеляція до громадської думки при вирішенні складних ситуацій, що виникають у правоохоронній практиці, забезпечують поліції довіру і підтримку населення. Підготовка правоохоронців спрямована на те, щоб застерегти їх від психології професійної обмеженості, сформувати переконання про те, що якою б розгалуженою і матеріально забезпеченою та наділеною необхідною правовою підтримкою не була правоохоронна система, без співпраці з громадськістю, передусім, населенням вона не зможе в повній мірі розв’язувати покладені на них завдання. Поліція бере активну участь в усіх заходах, що проводяться серед населення, в організації спортивних змагань, свят, працює в школах і дошкільних закладах, виконує патронажну роботу, звітує перед населенням і цим реалізує ідею зближення з ним. Під час навчання кадрів, службової підготовки в поліції США, ФРН, Франції, Італії вивчається спеціальний курс «Робота з населенням». Для поліцейських систем зарубіжних країн у досить великій кількості готуються працівники відділів психологічної, соціальної роботи, зв’язків з населенням, громадськими організаціями, засобами масової інформації;

на підготовку кадрів впливає і та обставина, що у переважній більшості європейських країн, у США і Японії в міністерствах внутрішніх справ зосереджено і поліцейські служби, і служби державної безпеки, а також розподіл компетенції органів контррозвідки, котра (за винятком США, де входить до системи Міністерства юстиції) входить до системи МВС, і зовнішньої розвідки;

 у навчальних програмах з підготовки фахівців для поліцейських служб велике місце належить напрацюванню навичок і вмінь роботи з науково-технічними засобами, котрі надзвичайно широко застосовуються в роботі поліції зарубіжних країн;

кадри поліції ретельно і всебічно готуються до тісної взаємодії національних служб як через Інтерпол і безпосередньо між собою. В міжнародних контактах, на конференціях, симпозіумах, семінарах, при обміні досвідом та делегаціями питанням підготовки поліцейських кадрів неодмінно приділяється підвищена увага.

Не останню роль в підготовці кадрів поліції зарубіжних країн відіграє престижність правоохоронної діяльності, котра підтримується, передусім, за рахунок високого рівня соціальної захищеності поліцейського, а також створення державою і значною кількістю засобів масової інформації позитивного іміджу поліцейських структур. Матеріальна забезпеченість спонукає поліцейського до відповідального виконання обов’язків, професійного зростання, що позитивно позначається на кадровій стабільності.

Зупинимось на особливостях підготовки кадрів поліцейських систем в деяких зарубіжних країнах.

У Франції існує досить розгалужена структура поліції, як національної, так і муніципальної. Загальне керівництво цією багатопрофільною системою здійснює Міністерство внутрішніх справ. В складі МВС Франції серед інших галузевих керівних структур діє дирекція особового складу і навчальних закладів поліції. Вона здійснює загальне управління роботою з персоналом органів поліції, визначає поточні та прогностичні параметри розвитку та організації навчального процесу відомчих закладів освіти. Головними напрямами їх роботи є підготовка кваліфікованих кадрів як для адміністративної, так і для судової (кримінальної) поліції.

У США успішно функціонує одна з найбільш складних за структурою поліцейських систем. Різноманітність організаційно-правових форм обумовлена специфікою історичного розвитку, правової системи англо-американського типу, а також федеративним державним устроєм. Поліцейські сили діють на федеральному (ФБР), штатному, місцевому (у містах, графствах та інших муніципальних одиницях) рівнях. Існують органи поліції і в окремих міністерствах та відомствах: Міністерстві фінансів, митній службі, службі внутрішніх доходів, федеральних органах контролю за банками та інших, а також приватна поліція.

Все це накладає свою специфіку на підготовку кадрів поліції, котра здійснюється в навчальних закладах, що традиційно мають назву поліцейських академій.

Так Федеральне бюро розслідувань має власну систему підготовки кадрів – від низки академій та університетських факультетів і коледжів до короткотермінових курсів.

Кадри поліції готуються діяти в умовах жорсткого конролю з боку спеціальних агентств, відповідальних за законність і гласність в роботі правоохоронних органів, виконавчих органів, суддів, прокуратури, адвокатури, бюро присяжних. Це вимагає особливого професіоналізму, а також високих особистих моральних якостей.

Поліція Канади також має складну структуру, поділяється на федеральну, провінційну і муніципальну. Провідна роль належить федеральним структурам – Королівській канадській кінній поліції (КККП), що є унікальним формуванням, котре діє на державному і провінційному рівні. Вона має свою систему підготовки кадрів, в якій найбільш розповсюдженою формою є спеціалізовані навчальні центри КККП. Головним навчальним закладом є Канадський поліцейський корпус у Оттаві, де слухачі опановують програму, що складається із 41 курсу. Першочергове значення надається практичній підготовці поліцейського до служби. Щорічно Коледж випускає 500 курсантів. КККП має також школу верхової їзди, школу служби поліцейських собак, школу стройової музики, низку інших закладів освіти.

Підготовка кадрів для поліцейських сил Італії характеризується потребою забезпечення кваліфікованими фахівцями поліції в складі різних міністерств, органів місцевого самоврядування і приватної.

Кожне міністерство для підготовки кадрів поліції має власні навчальні заклади.

Високий ступінь децентралізації поліції впливає на навчання майбутніх фахівців з цієї галузі у Великобританії. Система поліцейських органів тут включає в себе, окрім Скотленд-Ярда (англійської кримінальної поліції), поліцейські департаменти графств, транспортну поліцію, поліцію Північної Ірландії.

Кадри поліції готуються в спеціальних навчальних закладах МВС, серед яких Поліцейський коледж у Лондоні, Поліцейський коледж у Прінстоні, Коледж цивільної оборони, Коледж організації пожежної служби, Коледж техніки протипожежної служби, Коледж служби попередження і застереження правопорушень та інші.

Поліція ФРН працює в складі Міністерства внутрішніх справ, яке має компетенцію, значно ширшу від МВС інших країн і фактично контролює всі сфери внутрішнього життя країни. У відповідності з цим побудована і національна система підготовки кадрів поліції у ФРН.

Специфіка навчання поліцейських у Японії обумовлюється досить складною, розгалуженою і деталізованою за напрямами діяльності структурою поліції. Вона складається з трьох рівнів:

національних (загальнодержавних) органів;

місцевих (регіональних) органів;

приданих організацій.

Для поліцейської системи Японії характерною є наявність на всіх рівнях підготовки кадрів.

Заклади освіти японської поліції зосереджені переважно на рівні приданих організацій. Тут діють: провідний заклад з підготовки майбутніх поліцейських найвищої кваліфікації – Національна поліцейська академія, школа імператорської охорони, курси криміналістів, вищі курси для керівників слідчих органів, школа поліцейського зв’язку.

При кожному регіональному поліцейському управлінню, які діють у містах Тохоку, Канто, Тюбу, Кінкі, Тюгоку, Сикоку, Кнею (поліцейські управління Токіо і префектури Хоккайдо), працюють поліцейські школи.

При підготовці співробітників поліції в Японії велика, як ніде, увага приділяється питанням боротьби з молодіжною злочинністю. Тут готуються фахівці для спеціальних підрозділів: відділу роботи з молоддю, відділу попередження злочинності, що входять до складу управління кримінальних розслідувань, підрозділу для роботи з дитячими і юнацькими установами у відділі охорони тощо.

Системи підготовки фахівців для органів внутрішніх справ в країнах колишнього СРСР розвиваються на базі закладів освіти МВС радянського періоду, однак, вони зазнали значного розвитку і помітних змін. Якщо в перші роки після розпаду Радянського Союзу вони були схожі між собою, то подальший суверенний розвиток відповідних держав спричинив певні особливості організації підготовки кадрів.

Загальною тенденцією реформування органів внутрішніх справ, а відтак, і розвитку системи відомчої освіти на теренах колишнього СРСР є наближення до європейських стандартів. В одних країнах вона спрацьовує більше, в інших менше.

Заслуговують на увагу реформи у Литві, Латвії, Естонії та Молдові. Тут міліцію перейменовано на поліцію. Начальники департаментів поліції (генеральний комісар у Литві) є заступниками міністрів внутрішніх справ. На місцях створено муніципальну поліцію, яка структурно входить до департаменту поліції, але підпорядкована органам місцевого самоврядування. Поруч з кадровими апаратами з’явились такі нові підрозділи по роботі з особовим складом, такі, як відділ професійної етики і соціального захисту в Литві, відділ соціально-економічного розвитку в Молдові, психологічна служба в Латвії. Такі структурні зміни передбачають розширення спектру спеціальностей та спеціалізацій підготовки фахівців у національних поліцейських закладах освіти, таких, як Поліцейська академія ім. Штефана чел-Маре, Кишинівська школа поліції в Молдові, Поліцейська академія Литви та ін.

Серед країн СНД найбільший навчальний потенціал щодо підготовки співробітників органів внутрішніх справ залишився у спадщину від СРСР Російській Федерації. Тут працює розгалужена система підготовки кадрів, «на чолі» якої стоїть вищий заклад освіти з потужним науково-педагогічним потенціалом і великими традиціями, успадкований від Радянського Союзу, Академія МВС Російської Федерації. Плідно працює низка юридичних інститутів та вищих шкіл МВС РФ.

Напрями реформування навчального процесу і наукових досліджень у Російській Федерації схожі на вітчизняні, відтак розвиваються широкі двосторонні та багатосторонні контакти ВЗО МВС України та ВЗО МВС РФ, укладаються угоди про співробітництво.

Специфіка підготовки правоохоронців в Російській Федерації визначається реформуванням структури органів внутрішніх справ, певними змінами акцентів в їх роботі, розвитком правової бази діяльності. Зросла потреба у фахівцях з боротьби з організованою злочинністю, економічною злочинністю, незаконним обігом наркотиків. Відповідним чином перестроюється і навчальний процес у відомчих ВЗО.

Особливим напрямом підготовки кадрів для органів внутрішніх справ у національних системах відомчої освіти є навчання фахівців для Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол). Україну було прийнято до Інтерполу в листопаді 1995 р. На цей час до складу Міжнародної організації кримінальної поліції входили 176 країн світу.

Інтерпол як міжнародна професійна організація був створений у 1923 р., штаб-квартира його розташована в м. Ліоні (Франція). Вищим керівним органом Інтерполу є Генеральна асамблея, на якій обираються робочі органи – Генеральний секретаріат і Виконавчий комітет. Особливе значення має підготовка кадрів для Генерального секретаріату, де працює до 280 співробітників. Сюди потрапляють найбільш кваліфіковані фахівці національних поліцій, котрі, окрім високої професійної підготовки та великого практичного досвіду, повинні володіти не менш, ніж двома робочими мовами Інтерполу, якими є англійська, французька, іспанська, арабська.

В країнах-учасницях Міжнародної організації кримінальної поліції утворюються національні центральні бюро (НЦБ) Інтерполу, що виступають під відповідними назвами: «Інтерпол-Париж», «Інтерпол-Лондон», «Інтерпол-Київ», «Інтерпол-Москва», «Інтерпол-Бангкок», «Інтерпол-Пекін» тощо (другим у назві вказується місто, де розташована робоча група НЦБ). Кадри для НЦБ Інтерполу готуються в рамках національних поліцейських освітянських систем. Зокрема, в Україні фахівців для НЦБ Інтерполу готує Університет внутрішніх справ.

Підготовка кадрів для органів внутрішніх справ у кожній країні потребує тісної взаємодії відомчих навчальних закладів (це ж стосується і відомчої вузівської науки). Серед беззастережних здобутків поліцейської освіти в розвинених країнах є її висока технічна оснащеність, прикладність навчального процесу і наукових досліджень, навчання конкретної роботи, вироблення навичок і вмінь (часто доведених до автоматизму). Тут готуються фахівці з конкретних напрямів діяльності, адаптовані до реальних умов. Це, безумовно, той стандарт, якого повинні прагнути ВЗО МВС України.

Разом з тим, загальноосвітня, теоретична підготовка, світоглядні питання за кордоном певною мірою поступається вітчизняній. І це не можна вважати недоліком, котрий слід долати. З багатьох позицій відомчої освіти нам сьогодні треба «тягтися» до західного рівня, але чимало вітчизняних здобутків є, їх слід зберігати, примножувати, пишатись ними.