КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ПОПЕРЕДЖЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ І КОРИСЛИВИХ СЛУЖБОВИХ ЗЛОЧИНІВ, УЧИНЕНИХ ОРГАНІЗОВАНИМИ ЗЛОЧИННИМИ ГРУПАМИ

Сфера господарської діяльності завжди посідає головне місце у житті будь-якого суспільства. Українське суспільство, зрозуміло, не с винятком. Для нашої країни, яка переживає складний період глобальних соціальних перетворень, реформування відносин власності, ця діяльність має вирішальне значення для досягнення цілей демократизації суспільства, забезпечення прав і свобод громадян, побудови правової соціально орієнтованої держави. Основні принципи нової системи господарювання були сформовані в Конституції України (1996 p. ), згідно з якою визнаються й однаково захищаються всі форми власності - приватна, колективна, державна, гарантуються свобода підприємницької діяльності, вільне переміщення товарів, послуг і фінансів. Однак складнощі переходу від адміністративно-командної до ринкової системи господарювання породили в країні дестабілізацію соціально-політичної й економічної ситуації, яку не забарилися використати у своїх корисливих цілях організовані злочинні угруповання. Економіка, що реформується, зразу ж стала сферою пріоритетних інтересів організованої злочинності, яка постійно намагається захопити в ринковій господарській системі ключові позиції, монополізувати не тільки сферу незаконного підприємництва, але й найважливіші сектори легального бізнесу, встановити контроль над прийняттям найважливіших рішень у сфері економічної політики держави, проникнути до владних структур або використовувати її представників у своїх цілях. Тому протидія цій злочин-

ності має бути належно організованою на всіх рівнях профілактичної діяльності з урахуванням регіональних аспектів її проявів.

Організована злочинність у сфері економіки - один з найбільш небезпечних різновидів злочинності. Наслідки її діяльності вкрай негативно впливають практично на всі сфери життя суспільства й держави, загрожують національній та економічній безпеці.

Проблема боротьби з організованою злочинністю у сфері економічної діяльності набула в останні роки міжнародного характеру. Організовані злочинні формування не тільки активно впливають на різні сфери життєдіяльності держави, але й все активніше перетинають кордони, створюють, по суті, аналогії транснаціональних компаній, зайнятих злочинним бізнесом.

Питома вага злочинів, учинених організованими групами в Україні, в загальній кількості групових злочинів, починаючи з 1990 p., неухильно зростає: якщо в 1990 р. вона складала 4, 7%. то у 1995 р. - 5, 6%, у 1996 р. - 8, 0%, у 1997 р. - 9, 9%, у 1998 р. - 11, 6%, питома вага виявлених осіб, які вчинили злочини в складі організованих злочинних груп, у загальній кількості виявлених осіб, які вчинили злочини в групі, у 1995 р. становила 2, 8%, у 1996 р. -4, 3%, у 1997 р. - 4, 5%, у 1998 р. - 4, 8%.

У 1998 р. виявлено організованих злочинних груп на 7, 2% більше у порівнянні з 1997 p., якими було вчинено на 24, 7% злочинів більше. За статистичними даними відмічається зростання виявлення таких злочинів у різних сферах господарювання. У фінансово-кредитній системі зростання злочинів, учинених організованими групами, у 1998 р. порівняно з 1997 р. склало і 07, 8%, з них у банківській сфері - 140, 5%, у сфері приватизації - 59, 5%, в комерційних структурах - 74, 2%. За даними статистики органів внутрішніх справ організованими злочинними угрупованнями у фінансово-кредитній сфері в 1996 р. було вчинено 244 злочини, у 1997 р. - 361, у 1998 р. - 750, з них у банківській сфері, відповідно, 91 262 та 630 злочинів; у зовнішньоекономічній діяльності у 1996 р. було зареєстровано 64 таких злочини, а в 1997 р. - 184, у 1998 р. - 133; в комерційних структурах у 1996 р. - 187, у 1997 р. - 329, у 1998 р. - 573.

Слід відзначити й активний процес зрощування представників кримінального бізнесу з посадовими особами різного рівня. За даними кримінологічних досліджень, близько 2/3 кримінальних злочинних угруповань користувалися протекцією посадових осіб різних рангів. Від 10% до 15% від вартості реалізованих товарів йде на дачу хабарів посадовим особам. Проведене нами опитування громадської думки показало, що 56, 7% опитуваних давали хабара посадовим особам, а представники комерційних структур заявили, що жодного питання неможливо вирішити в державних структурах без дачі хабара. З цього можна зробити висновок, що рівень латентності хабарництва стосовно сфери господарської діяльності багатократно перевищує рівень в інших сферах діяльності посадових осіб.

У структурі осіб, які вчинили господарські та службові корисливі злочини, слід відзначити приблизно рівне їх співвідношення за статтю (50, 6% - жінки і 49, 4% - чоловіки), що відповідає загальному співвідношенню розподілу населення країни. Серед осіб, які вчинили всі види злочинів, співвідношення між жінками й чоловіками складає 1: 12. Рівновага статевого співвідношення в економічній злочинності обумовлена тим, що жінки традиційно частіше обіймають посади, пов'язані з виконанням обліково-бухгалтерських функцій, обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, у торгівлі, сфері побутового обслуговування. За даними судової статистики динаміка злочинності серед жінок з окремих видів злочинів неухильно зростає: якщо в 1993 р. за контрабанду не було засуджено жодної жінки, то у 1994 р. питома вага засуджених за це діяння жінок склала 6, 7%, у 1995 р. - 12, 9%, у 1996 р. - 16, 2%. За порушення правил про валютні операції 1993-1994 роках не було засуджено жодної жінки, а в 1995 р. питома вага жінок склала 26, 3%, у 1996 р. - 33, 0%. За розкрадання державного або колективного майна шляхом зловживання посадовим становищем у 1993 р. було засуджено 25% жінок, у 1996 р. -30, 9%.

В умовах дестабілізації соціально-політичної й економічної ситуації в країні, постійного зростання кризового стану в народному господарстві набули поширення злочини v сфері економіч-

ної діяльності, перш за все господарські та службові корисливі злочини. Яскравим свідченням цього є кримінальне законодавство України, яке з початку 90-х років зазнало найбільших змін у частині, що стосується встановлення кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні посягання на відносини у сфері господарської діяльності. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання посадовим становищем, хабарництво, ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами та інші вразили практично всі галузі народного господарства. Найбільш значне зростання злочинних проявів відбулося в тих сферах господарювання, які зайняті задоволенням першочергових, життєво необхідних потреб населення (в торгівлі й побутовому обслуговуванні, на транспорті, у сфері креднтнофінансових відносин, будівництві, зовнішньоекономічній діяльності, у комерційних структурах господарювання, у сфері приватизації).

Але, як свідчать дані публікацій, присвячених проблемам боротьби з економічною злочинністю, ці злочини майже повністю випадають з об'єкту дослідження. Аналізуються розкрадання, контрабанда, порушення правил про валютні операції, приховування валютної виручки тощо. А серед 34-х складів господарських злочинів увага звертається лише на один - ухилення від сплати податків, ніби інші й не мають особливої суспільної небезпеки і не спричиняють значних матеріальних збитків державі. Така оцінка, як вбачається, є хибною. У своїй сукупності господарські й корисливі службові злочини становлять не меншу суспільну небезпеку, завдають значних матеріальних збитків, аніж інші економічні злочини, особливо, якщо вони вчинюються організованими злочинними угрупованнями або за попередньою змовою групою осіб. А можливостей для вчинення таких злочинів у сфері господарювання достатньо, оскільки сама ця діяльність за своєю суттю має колективний, організований характер.

Таке становище, вважаємо, склалося ще й тому, що ні статистика органів внутрішніх справ, ні судова статистика у своїх показниках не дають повної постатейної характеристики господарським злочинам, учиненим за попередньою змовою групою

осіб або організованою групою. Груповий характер злочину передбачено у складах 11-ти статей (32, 3%) гл. VI КК України, і в 6-ти з них кваліфікуючою ознакою є вчинення злочину організованою групою. Це такі злочини, як порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ч. 4 ст. 1488), спекуляція (ч. 3 ст. 154), штучне підвищення й підтримання високих цін на товари народного споживання та послуги для населення (ч. 2 ст. 1555), незаконна торговельна діяльність (ч. З ст. 1556), зговір про фіксування цін (ч. З ст. 1557), протидія законній підприємницькій діяльності (ч. З ст. 1558). Проведене вибіркове дослідження кримінальних справ про господарські злочини, розглянуті судами м. Харкова в 1992-1997 роках, показало, що в 88, 9% справ вони були вчинені одноособово і лише в 11, 1% мали місце декілька злочинних епізодів. За даними судової статистики в Харківській області групою осіб було вчинено господарських злочинів у 1993 р. - 14, 2%, у 1994 р. - 9, 9%, у 1998 р. - 14, 1%. Однак у 1997 р. судами Харківської області не було розглянуто жодної кримінальної справи про господарські злочини, вчинені організованою групою, а в 1998 р. -лише одна; засуджено 5 осіб за ч. 3 ст. 1556 (незаконна торговельна діяльність).

Отже, ми можемо констатувати наступне: а) стосовно господарських злочинів як одного з різновидів економічних висновок про їх переважно груповий характер не підтверджується; б) статистичні дані дають вкрай обмежену інформацію для кримінологічного аналізу; в) недоліки виявлення цих злочинів і, як наслідок, відсутність кримінальних справ свідчать про високий рівень їх латентності.

Але інтенсивність злочинних проявів організованих злочинних груп у Харківській області досить висока. Виявленими 49-ма організованими злочинними групами у 1997 р. було вчинено 875 злочинів, у 1998 р. - 54-ма організованими злочинними групами було вчинено 844 злочини. Більш високі показники зафіксовано тільки в Дніпропетровській і Донецькій областях.

Слід також звернути увагу на ту обставину, що господарські злочини, вчинені організованими злочинними групами, не знаходять свого відбиття ні в показниках статистичних органів

внутрішніх справ, ні прокуратури, ні судової кримінальної статистики. У статистичних звітах цих органів дається характеристика лише найнебезпечніших злочинів, учинених організованими групами, таких, як бандитизм, убивство, розбій, грабіж, крадіжка, хабарництво. А це складає лише 42, 3% від загальної кількості зареєстрованих злочинів, учинених організованими групами в Харківській області у 1997 p., і 27, 6% - у 1998 р. Таке становище заважає повноцінному науковому аналізу нього різновиду злочинності і, на нашу думку, потребує свого вирішення в напрямку більш повного відображення в статистичних звітах злочинів, учинених організованими групами.

А взагалі, із наведених фактів напрошується висновок, що діюча система кримінальної відповідальності за господарські злочини, вчинені організованими групами, не відповідає існуючим реаліям соціально-економічного розвитку держави й нагальним потребам протидії злочинності у сфері господарювання. Глава VI чинного Кримінального кодексу України потребує докорінного перегляду, оскільки 66% її статей взагалі не застосовується у практичній діяльності правоохоронних органів. Ця обставина значно звужує можливості кримінологічної профілактики господарських злочинів і розширює можливості для діяльності організованих злочинних угруповань у сфері господарювання.

Аналіз кримінологічної характеристики господарських і посадових корисливих злочинів дає підстави зробити такі висновки:

1.                 Рівень злочинності у сфері економіки став загрожувати

національній безпеці України, існуванню українського суспільст

ва, і ця проблема перетворилася із загальносоціальної на політичну.

2.                 Динаміка розвитку цієї злочинності виявляє з року в рік

неухильну загальну тенденцію до зростання. Характер динаміки

(тенденції) свідчить про зростання соціальної небезпеки й запо

діяної шкоди окремими злочинцями або злочинними угрупован

нями.

3.                 Економічна злочинність усе далі набуває характеру між

народної економічної злочинності.

4.               У структурі економічної злочинності за розміром заподі

яної шкоди домінують злочини в банківській сфері, у сфері міжна

родних економічних відносин.

5.               Статистична картина економічної злочинності не відтворює

загальних процесів, які в ній відбуваються, внаслідок її значної

неповноти.

6.               Відшкодування збитків державі за результатами діяль

ності правоохоронних органів по викриттю цих злочинів ні в якій

мірі не компенсує витрати на їх утримання.

7.               Причини неухильного зростання злочинів у сфері еконо

міки обумовлені перш за все глобальною соціально-економічною

й політичною кризою в державі й відсутністю реальної політичної

волі в лідерів держави протидіяти ним.

8.               Організація ефективної системи протидії економічній

злочинності можлива тільки на основі єдності загальносоціаль

них, соціально-кримінологічних і кримінально-правових заходів.

Організована злочинність у сфері економічної діяльності в більшості країн світу з перехідною економікою традиційно посідає одне з перших місць і є найпоширенішим явищем, яке затьмарює навіть традиційну загальнокримінальну злочинність. Існує вона і в економічно розвинутих країнах, але стримується надійною системою протидії.

Системна криза, що охопила країну в перехідний період від адміністративно-командної економіки до ринкової, викликала бурхливий розвиток злочинності, що вкінець підірвало економіку України. Швидке зростання питомої ваги посягань на економіку в структурі всієї злочинності призвело до того, що в найближчому майбутньому статистична картина економічної злочинності в Україні буде мало чим відрізнятися від західноєвропейського або американського аналогів.

Результати проведеного сектором вивчення причин злочинності Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України в 1997-1998 роках дослідження "Кримінологічна характеристика й попередження господарських і корисливих посадових злочинів в Україні", а також показники дослідження проблем боротьби з економічною злочин-

ністю інших наукових установ (наприклад, Донецького інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України) свідчать, що на сьогодні в державі сформувалася економіка, яку us можна назвати ні плановою, ні ринковою, ні соціально орієнтованою. "Тінізація" економічної діяльності становить понад 50% від загальної економічної. Сформувалося таке соціально-економічне й політичне середовище в суспільстві, яке, безсумнівно, молена назвати напівкримінальною корумпованою соціально-економічною політичною "тіньовою" системою. При цьому з року в рік (починаючи з 90-х років) прослідковується неухильна тенденція до її розширення.

Особливо бурхливо цей процес став розвиватися в 1994-1995 роках з початком процесів приватизації державного майна. Правоохоронна система не була готовою до цього й не змогла протистояти навалі організованої економічної злочинності, незважаючи на те, що чисельність працівників, які ведуть боротьбу з економічною злочинністю, за цей період збільшилась більше ніж у 7 разів. На нашу думку, це сталося тому, що створена за радянських часів система правоохоронних органів і форми її діяльності були пристосовані до умов роботи в адміністративно-командній економіці, а нозі соціально-економічні умови потребували і кардинально нових підходів до організації її функціонування. Але своєчасно цього зроблено не було. Неодноразові заклики до вдосконалення її діяльності ні до чого не призвели. В результаті - час було втрачено, і ми зараз маємо справу з якісно новою ситуацією, що потребує докорінного реформування всієї системи правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з організованою економічною злочинністю на засадах нових підходів до оцінки ефективності їх діяльності, побудови й функціонування.

Слід підкреслити й таку негативну тенденцію, як зрощування злочинної діяльності представників кримінальної економіки з корумпованими працівниками правоохоронних органів. Мало яка із сучасних бізнес-структур не має "стріхи" в системі правоохоронних органів різних рівнів. Як свідчать кримінологічні дослідження, в службах безпеки різних комерційних структур працює багато колишніх працівників правоохоронних органів і Служби

безпеки, розвідки, Міністерства внутрішніх справ, спецпідрозділів, досвід правоохоронної діяльності яких широко використовується різноманітними комерційними структурами з кримінальним забарвленням. У сфері кримінальної економіки склався патологічний симбіоз, особлива інфраструктура, куди входять представники органів влади й управління, правоохоронних і контролюючих органів, з одного боку, і представників мафіозних структур - з іншого. Усе це значно ускладнює організацію ефективності системи протидії організованій економічній злочинності.

Зараз засобів боротьби з економічною злочинністю, що використовувалися раніше, явно недостатньо. Слід знаходити інші рішення вже в більш складній ситуації, потрібні додаткові заходи, оскільки українська "мафія", як неодноразово підкреслював Президент України, стала однією із силових структур держави. Подальше зволікання у сфері боротьби з економічною злочинністю може призвести до створення небаченої раніше кримінально-тіньової економічної системи, до руйнування державності. Адже сформувалась патологічна економіка, яку вже повинні досліджувати не економісти, а криміналісти. І це не окремі господарські злочини, а ціла кримінально-тіньова система, що значно потіснила легальну економіку. В західній літературі ця система отримала назву "дикий східний капіталізм".

Чинники, детермінуючі організовану злочинність у сфері економічної діяльності, знаходяться, перш за все, в економічних відносинах будь-якої соціальної системи, у протиріччях її функціонування, незбалансованості господарського механізму, у вадах і недоліках економічного планування, а також у пануючій системі розподільчих відносин.

У радянській кримінології довгий час панувала точка зору, згідно з якою економічні відносини соціалізму називалися набагато досконалішими за інші суспільно-економічні формації і тому вважалося, що самі по собі вони не породжують злочинність взагалі й економічну зокрема, а причини ж її полягають у дрібнобуржуазній ідеології окремих осіб, здирництві, корисливості та ін. І лише в період перебудови, гласності радянська кримінологія звернула більш пильну увагу на недоліки, існуючі в системі економіч-

них відносин.

Економічні відносини різні. Перш за все це і відносини у сферах виробництва, обміну і розподілу матеріальних благ як між суб'єктами підприємницької діяльності, так і між громадянами. Очевидний і їх об'єктивний характер. Але не можна при цьому ігнорувати ту політичну оболонку, в якій протікає дія їх об'єктивних закономірностей і яка спрямована здійснювати зворотний вплив на їх розвиток. Соціалістична система економічних відносин вкладає в ці закономірності свій зміст, ринкова економіка -інший. Але і в тій, і в іншій існує економічна злочинність незалежно від того, знаходиться розвиток економіки на підйомі чи перебуває в занепаді й стагнації. Тут може йтися лише про більші чи менші розміри цієї злочинності. Тому всяка система економічних відносин незалежно від її політико-юридичної природи, і в силу розвитку іманентно притаманного їй протиріччя, здатна породжувати економічну злочинність, оскільки обумовлює нерівні можливості в задоволенні життєво важливих потреб людей та їх інтересів.

Ринкові економічні відносини ще більшою мірою здатні відтворювати економічну злочинність, бо з самого початку вони запрограмовані на економічну нерівність, безробіття, отримання прибутку будь-якою ціною і в найбільших розмірах. Таким чином, економічна злочинність детермінується всією системою соціальних дисфункцій розвитку держави, а не тільки дисфункціями її економічного розвитку.

Тому аналіз кримінальних чинників, що детермінують економічну злочинність, потребує системно-структурного підходу до їх вивчення на різних рівнях суспільного життя. Сюди входить аналіз: а) економічних відносин у суспільстві; б) системи соціальних відносин, що склалася; в) політико-ідеологічних відносин; г) системи морально-психологічних цінностей суспільства; д) умов формування економіко-правової свідомості людини; е) конкретних ситуації й мотивів економічних злочинів. Умовно всі обставини, що сприяють антисоціальній поведінці у сфері економічних відносин, можна розділити на три групи: державно-політичні, організаційно-господарські і соціальні-психологічні.

Перша група обставин стосується економічної політики держави в складний перехідний період від адміністративно-команд-

них до ринкових відносин. Обраний шлях ринкових перетворень здійснювався непослідовно, супроводжувався прийняттям непродуманих і поспішних рішень. Цей процес взагалі відбувався стихійно, рішення часто приймалися виключно на потребу інтересам окремих соціальних груп, псевдоринкових формувань під "мудрим" керівництвом закордонних експертів і міжнародних фінансових кіл. Державні структури на перших порах майже не контролювали розвиток економічної ситуації в країні з надією на те, що ринок сам усе розставить на свої місця. Але, як свідчить світовий досвід, перехід до ринкових відносин неможливий без регулюючого впливу держави. В результаті такого регулювання соціалістичну систему було знищено, а нової не збудовано. Усе це призвело до повного розладу економічної інфраструктури держави, зупинення виробництва, безробіття, невиплати заробітної плати, непродуманої податкової політики, відставання правового регулювання.

Друга група обставин пов'язана з тим, що в умовах докорінного зламу раніше діючої соціально-економічної структури не було забезпечено належного контролю над процесом реформу-

вання з боку державних розпорядчо-управлінських структур і перш за все правоохоронних органів. Практично зникли облік і звітність, поточний контроль над розвитком економічної ситуації, процесами приватизації державного майна, реорганізації державних підприємств, сферою зовнішньоекономічних зв'язків підприємств, банківською сферою, сферою торговельно-посередницьких відносин, діяльністю приватних підприємницьких структур за участю іноземного капіталу та ін. Цим і пояснюється створення сприятливих умов для масового розкрадання державних ресурсів, сировини й матеріалів і як результат - повна дестабілізація економіки й перетворення України в одну з найвідсталіших країн світу.

Третя група обставин охоплює собою непідготовленість населення до нав'язаних йому реформ у сфері економіки. Так, за даними нашого дослідження, різко негативне ставлення до впровадження економічних реформ висловили 78% громадян, 67% вважають організаційно-господарську перебудову форм власності

"кримінальною" і "директорською", 87% мають серйозні труднощі при вирішенні своїх особистих проблем по забезпеченню належних умов існування для себе й власної родини.

Однак не тільки населення, а й управлінські структури найрізноманітніших рангів колишньої адміністративно-командної системи виявилися нездатними й непідготовленими до роботи в раціональній структурі ринкових відносин. Тому свій феодально-соціалістичний статус у системі економіко-політичних відносин вони намагалися втілити в нову економічну систему існування через особисто сімейну приватизацію державного майна при збереженні раніш існуючих форм керівництва економікою держави. А перевалена більшість населення з самого початку не сприйняла такого шляху реформування економіки, що породив у суспільній свідомості стійкий правовий нігілізм.

Ступінь впливу названих трьох груп обставин на рівень, динаміку, структуру організованої економічної злочинності різний. Вони не детермінують різноманітні форми економічної злочинності ізольовано, а в реальній дійсності тісно переплітаються, створюючи загальний фон для розвитку економічної злочинності.

Отже, головна й найскладніша проблема - це організація стійкої й ефективної системи протидії та попередження проявам злочинів з боку організованих злочинних угруповань. Її вирішення криється насамперед у багатоаспектних чинниках детермінації розглянутих злочинів - політичних, економічних, ідеологічних, соціальних, правових, організаційно-управлінських і соціально-психологічних факторах, які не піддаються алгоритмовому розрахунку й обчисленню.

Попередження злочинності у сфері економічної діяльності стосується передусім вирішення проблем реалізації економічної політики держави, її стратегічних напрямків і тактичних заходів. Як один з найважливіших напрямків соціального управління, ця діяльність вимагає створення системи політичних, правових, виховних заходів, спрямованих на нейтралізацію, зниження, запобігання, припинення дії обставин, які зумовлюють злочинність у сфері економічної діяльності.

З урахуванням перелічених обставин можна зробити висновок, що найважливішого значення для попередження названого виду злочинної поведінки набувають заходи загальносоціального попередження. Вони мають бути спрямовані на: а) чітке визначення функцій держави в регулюванні економічних відносин; б) формування її економіко-правової політики; в) розподілу повноважень між центральними й місцевими органами в регулюванні економічних процесів; г) створення відповідних умов для належної правової поведінки суб'єктів економічної діяльності; д) забезпечення рівного правового захисту державного й недержавного секторів економіки; е) створення такої ринкової інфраструктури, яка забезпечила б однакові можливості для реалізації творчого потенціалу різноманітних суб'єктів підприємницької діяльності; и) налагодження демократичних принципів контролю за діяльністю підприємницьких структур тощо.

На сучасному етапі вирішення проблем боротьби з організованою злочинністю у сфері господарської діяльності може бути здійснено лише при вирішенні таких завдань, як: а) нормалізація умов господарської й комерційної діяльності; б) зменшення податкового тиску на виробників; в) посилення кримінальної відповідальності за найбільш небезпечні злочини у сфері господарювання; г) надійне правове забезпечення оперативно-розшукової діяльності; д) налагодження ефективної системи статистичного обліку й інформування відповідних контролюючих органів про такі злочини.

Список літератури

1.                Злочинність в Україні// Державний Комітет статистики

України: Стат. зб. -К., 1998. -С. 41, 42.

2.                Вісник Верховного Суду України. 1999. - №2(12). -С. 27.

3.                Статистичний бюлетень (за січень 1999 p., №2) // Дер

жавний Комітет статистики України: Стат. зб. -К., 1999. -С. 135,

136.

4.                Литвак О М. Злочинність в Україні: стан, тенденції, захо

ди протидії (1992-1995 pp. ): Автореф. дис. какд юрид. наук -Хар

ків, 1997. -С. 17.

5.                Теневая экономика: опыт криминологического исследо

вания. -Луганск: РИО ЛИВД МВД Украины, 1997. -С. 64.

В. И. Бобырь,

канд. юрид. наук, гл. науч. сотр.

лаборатории криминологических

исследований НИИ проблем борьбы

с преступностью НАВДУ