§ 9. Визначення міжнародної підсудності спорів у нормативно-правових актах України

Законодавство України (як і інших держав СНД) стосовно визначення підсудності спорів з "іноземним елементом" є наступником ст. 60і Основ цивільного судочинства СРСР і союзних республік за назвою: "Підсудність' судам СРСР цивіль^ них справ по спорах, у яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації, а також по спорах, по яких хоч би одна зі сторін проживає за кордоном"1. Відповідно до ст. 424і ЦПК України "Підсудність судам України цивільних справ по спорах, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації, а також по спорах, в яких хоча б одна зі сторін проживає за кордоном" міжнародна підсудність в Україні визначається за її законодавством. Насамперед, мова йде про норми ЦПК та АПК України. Відповідно до норм цивільного процесуального законодавства підсудність визначається за місцем знаходження відповідача, за вибором позивача, за місцем виконання договору. Встановлено правила вибору підсудності, норми про договірну та виключну підсудність, підсудність кількох пов'язаних між собою справ (ст. 125—131 ЦПК України). Так, відповідно до ст. 125 ЦПК України за назвою: "Підсудність за місцем знаходження відповідача" стосовно цивільних спорів з "іноземним елементом" діють правила загальної територіальної підсудності, за якими позов може бути пред'явлений до суду за місцем проживання громадянина-відповідача.

До відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, позови пред'являються за місцем знаходження його майна або за місцем його тимчасового проживання чи перебування, чи за останнім відомим місцем постійного проживання чи постійного заняття відповідача. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть бути пред'явлені за місцем знаходження його майна або за останнім відомим місцем його проживання в Україні. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди. Правила альтернативної підсудності діють й по інших категоріях справ, визначених ст. 126 ЦПК України.

Відомості Верховної Ради СРСР. - 1977. - № 21. - Ст. 313.

399

На цивільні справи з "іноземним елементом" поширюються' правила підсудності спорів за місцем виконання договору (ст. 127 ЦПК України), за місцем, визначеним угодою сторін (ст. 129 ЦПК України), пов'язаних між собою справ. До справ за участю іноземців застосовують правила виключної підсудності, згідно з якими компетентними судами у справах по спорах про право на будівлі, виключення майна з опису є суди за місцем знаходження цього майна або його основної частини; про порядок користування земельними ділянками — суди за місцем знаходження ділянки; за позовами кредиторів спадкодавця, що пред'являються до прийняття спадщини спадко-ємцями, — суди за місцем знаходження спадкового майна або його основної частини; за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів або багажу — суди за місцем знаходження управління транспортної організації, до якого у встановленому порядку була подана претензія (ст. 130 ЦПК України).

Суди України компетентні вирішувати справи про розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні. Громадянин України, що проживає за межами України, має право розірвати шлюб з одним із подружжя, який приживає за межами України, незалежно від його громадянства у судах України (ст. 197 КпШС України).

Як зазначалося, законодавство України допускає договірну підсудність. Змінити міжнародну підсудність можна угодою сторін у випадках, передбачених законом (наприклад, ч. 2 ст. 8 Кодексу Торговельного мореплавства України), або у разі виникнення спору із зовнішньоторговельної угоди (ст. 38 Закону України "ПрО ЗОВНШІНЬОеКОНОМІЧНу ДІЯЛЬНІСТЬ").

Арбітражний процесуальний кодекс України не містить спеціальних норм про міжнародну підсудність. Проте відповідно до норм його "Загальних положень" Вищий арбітражний суд України, арбітражні суди Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя можуть розглядати справи з "іноземним елементом" (ст. 1). Ця стаття поширюється на іноземні підприємства і організації.

Принципи визначення підсудності спорів арбітражним судам встановлені^ у розділі III АПК України. Вони зазначені й у інших актах. Наприклад, відповідно до ст. 26 Закону України "Про режим іноземного Інвестування" від 19 березня 1996 р. інвестиційні спори підлягають розгляду в судах та/або арбітражних судах України, або за домовленістю сторін у третейських судах, у т. ч. за кордоном. Виняток становлять спори

400

між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, які підлягають розгляду у судах України, якщо інше не визначене міжнародними договорами України. При цьому підсудність спорів арбітражному суду чи суду загальної компетенції залежить від суб'єктного складу учасників спору.

Арбітражні суди не приймають до свого провадження справи за позовами до відповідачів, місцезнаходження яких є за межами України. Виняток становлять випадки, коли міждержавними договорами чи угодами України передбачене інше, як, наприклад, у п. 2 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 р. Згідно з вказаною нормою підвідомчість спорів може визначатись угодою сторін (договірна підвідомчість) за винятками, викладеними у пунктах 3 і 4 ст, 4 зазначеної Угоди. Якщо сторони домовилися вирішити спір у арбітражному суді України, підсудність справи визначається за загальними правилами територіальної та предметної підсудності.

Арбітражні суди України можуть вирішувати спори за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності у межах їх підсудності за правилами, встановленими статтями 15 і 16 АПК України. Але при цьому норми АПК не гарантують виконання рішення на території іншої,держави, оскільки воно залежить від наявності міжнародного договору про виконання рішень арбітражного суду,

Так, арбітражний суд Львівської області правильно вчинив, прийнявши до провадження та розглянувши справу за позовом ЗАТ "Бонус-М" (м. Львів) до ТзОВ "Містад" (м. Краків) про стягнення боргу (1998 p.). Він керувався п. 10 доповнення до контракту від 18 липня 1997 р. про договірну підсудність та нормами Договору між Україною і Республікою Польша про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах І993 р.

Правильно прийнята та розглянута цим же судом і справа за позовом прокурора (м. Борислав, Львівська обл.) в інтересах ВАТ Таллак" до ЗАТ "Емальімпекс ПБА" (м. Москва) про стягнення боргу за договором поставки. Суд прийняв до уваги застереження про договірну підсудність, викладену в а 10 договору поставки від 27 лютого 1998 p., а також норми Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності І992р.

Нормативно-правові акти передбачають виключну підсудність арбітражу спорів, зокрема тих, що виникають з договору

401

прямого міжнародного залізничного перевезення і повітряного сполучення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту. Відповідно до ст. 16 АПК України такі спори вирішує арбітражний суд за місцем знаходження органу транспорту.

При виникненні ускладнень щодо підсудності спорів арбітражні суди керуються, крім зазначених статей 13—15 АПК України, Роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 8 лютого 1996 р. № 02-5/62 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ арбітражним судам"1.

Підсудність спорів, однією із сторін яких є не юридичні особи, а їх відособлені підрозділи (філії, представництва, відділення тощо, які не вважаються юридичними особами), визначається залежно від того, чи уповноважені ці підрозділи здійснювати в арбітражному суді повноваження сторони у справі. Ці повноваження можуть бути зазначені у статуті, положенні або довіреності. Проте стороною у справі все ж є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ.

Підсудність господарських спорів в Україні визначається за місцезнаходженням уповноваженого відособленого підрозділу, а не юридичної особи (ч. 4 ст. 15 АПК України). У разі відсутності зазначених повноважень позовні матеріали або справа надсилаються до арбітражного суду за місцезнаходженням юридичної особи. Відповідно до Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 17 січня 1996 р. № 02-5/15 "Про зміни та доповнення до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18 липня 1994 р. N° 02-/492 "Про участь у арбітражному процесі відособлених підрозділів юридичних осіб" та від 17 лютого 19І95 р. № 02-5/20 "Про деякі питання практики вирішення арбітражними судами спорів за позовами прокурорів" відособлений підрозділ може бути уповноважений на звернення до арбітражного суду з позовом від імені юридичної особи. Таке ж право має прокурор за місцезнаходженням цього підрозділу2.

Звернення до арбітражних судів України прокурорів з інших держав в інтересах господарюючих суб'єктів цих держав не передбачає чинним законодавством чи відповідними міждержавними угодами і договорами України (п. 2.2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23 серпня

Збірник рішень та арбітражно! практики Вищого арбітражного суду України. - 1998. - № і. - С 101-113. 2

Збірник рішень та арбітражно! практики Вищого арбітражного суду України. - 1996. - № 2. - С 89.

402

1994 p. N° 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Арбітражного процесуального кодексу України"1; п. 9 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 8 лютого 1996 р. № 02-5/62 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ арбітражним судам"; п. 11 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 7 квітня 1994 р. № 01-8/237 "Про деякі питання застосування чинного законодавства при вирішенні спорів"2.

До речі, законодавство деяких держав, наприклад Азербайджанської Республіки, передбачає обов'язкову участь прокурора при розгляді економічними судами спорів за участю іноземного підприємства чи якщо сума позову вираховується у іноземній валюті (наказ Генерального прокурора Азербайджанської Республіки від 11 січня 1994 p.).

Як зазначалося, законодавство України суттєво доповнив Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж". Його норми не зачіпають дії будь-якого іншого закону України, якщо відповідно до такого певні спори не можуть передаватися до арбітражу або не можуть бути передані до арбітражу тільки згідно з положеннями іншими, ніж ті, що є в цьому Законі (п. 4 ст. 1). На відміну від АПК України, в якому відсутній інститут договірної підсудності, вказаний Закон передбачає таку підсудність. Норми зазначеного Закону, а також Положення про міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України визначають категорії спорів, які можуть передаватися на їх розгляд, а також суб'єктний склад спорів.