§ 1. Предмет міжнародного екологічної права

У системі факторів, що забезпечують гармонійне поєднання^ ресів охорони навколишнього середовища і сталого розвитку пільства, міжнародному праву належить особливе місце.

Ідея необхідності міжнародного співробітництва у вирії глобальної проблеми навколишнього середовища була усвідол і проголошена ще на першій гидиг^одоохо^нній. конференції (1913 р.), закр^ІщеішиІШІЩЩ^ навколишнього середовища (197Тр.)ТрбЗ§инута'на

дно-екологічними передумовами міжнародно-правового | лювання охорони довкілля є обмеженість простору та ресурсів біос Соціально-економічними передумовами є зацікавленість держав і І у справедливому розподілі природних ресурсів, необхідність пс економічного розвитку суспільства і збереження довкілля, забезпе права громадян на сприятливе (або безпечне для життя і здоров'я) І лишнє середовище, закріплене у конституціях багатьох держав свії

Необхідність міжнародно-правового регулювання зумовлена І що природа не визнає державних кордонів: забруднення повіті водних ресурсів, зокрема світового океану, має транскордонний^ рактер, а деякі унікальні природні комплекси, території і об'єк особливо охороняються, належать декільком державам.

Не можна не враховувати також різний рівень економічного 1 витку держав і різний ступінь їх впливу на довкілля, що обумов обов'язок розвинутих держав допомагати у фінансовому і наук технічному плані країнам, що розвиваються.

434

Розділ XX Міжнародне співробітництво в галузі охороні/ довкілля

Міжнародно-правові норми, що регулюють відносини держав у сфері охорони навколишнього середовища, є сукупністю норм, які за своїм змістом мають специфічний характер. Ця сукупність норм розвивається згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, однак її специфіка потребує'виділення їх в окрему галузь міжнародного права, яка в міжнародному (а також у національному) праві і в наукових дослідженнях називається міжнародним правом навколишнього середовища або міжнародним екологічним правом, або енвайронментальним правом, що є перекладом з англійської терміна Іпіегпаїіопаї Епуігоптепіаі Ьа\у.

Міжнародне прпдп_цолтпнші№ітгтт тгиргчпииІІІД — |Ц5 сУКп,н'сть міжнародно^прабових прдн^півіліормгщіє<дк]^^ родноґо права і цедлюють віднмини^іж^                          приводу

охоротиГнавколишнього середовища від шкідливих впливів та рацТо-наЛьниІ о внкицНРВІШтц^^                         їли ця8ИГ№'іВМїГЕ1(ШІогіч-

-     ІІІПТМДИИ№----^-^^^**&ЯІда^^^**вЗ*Гд'*™^3$*^ІИ1''ІІШІ1І»»І*ц?І

нолвзпечних умов життя теперішнього І м

ЩшїІиїггаиї^ївІіІяІтяч^жІшиидІІиишлш'ічне нраьо» є не зовсім коректним, оскільки екологія-^енаука^^

організмів із середовищем їх Існування, а за основу назви галузей права як у міжнародному, так і в національному праві береться об'єкт відповідних суспільних відносин.

Дискусія щодо назви галузі права точилася в еколого-правовій літературі ще за часів Союзу РСР; під час представницької всесоюзної конференції, а також «круглого столу» журналу «Вестник Мосмовского университета», які відбулися в 1987 році і були присвячені обговоренню концепції екологічного права, науковці дійшли згоди називати цю молоду галузь права екологічним, незважаючи на умовність вживання цього терміна і відхилення від визнаних догм теорії права.

Спираючись на досвід формування і розвитку національної і міжнародної системи права, у якому за підставу назви галузей права береться предметна сфера відповідної категорії правовідносин, слід вважати, що термін«^прав(^навколишнього середовища» точніше відбирає суть відпавідно'І гапу^Гп^ра^аТТЇрІїямвФвмдщава навколишнього середовища є численні, різноманітні за конкретним змістом, але такі, що мають органічну і стійку єдність, суспільні відносини у сфері взаємодії суспільства і навколишнього середовища, тобто[екологічні

відносини2.                                             ~------———*~

Якщо предметом права навколишнього середовища є екологічні

відносини, а об'єктом останніх — навколишнє середовище, то галузь

Див   Тимошенко А Й Формирование й развитие права окружающей средьі. М.,

1986. С. 26

2 Див.' Шемшученко Ю. С Правовьіе проблеми окшюгии К.. 1989 С. 70.

435

Особлива частина

права можна називати екологічним правом, звичайно, з певною мі] спрощення і умовності.

У навчальному посібнику з екологічного права професора В. І. дрейцева в основу курсу покладена цілісна і взаємозв'язана концеї широкого розуміння екологічного права як комплексної галузі права, об'єднує природноресурсне, природоохоронне (право навколишні природного середовища) право і комплексний міжгалузевий іні правового забезпечення екологічної безпеки людини1.                      «ч

Отже, як в еколого-правовій літературі, так і в законодавстві далі більшого поширення і визнання набуває термін «екологічне во», хоча термін «право навколишнього середовища» вживається синонім.

Об'єктом міжнародно-правового регулювання і охорони є не кілля, що перебуває під національною юрисдикцією, а міжнаро; правовий природний простір, навколишнє середовище Землі в ці му, глобальна екологічна рівновага.

Міжнародне екологічне право включає всю сукупність екологі1 відносин, тобто не лише відносини в охороні навколишнього се] ща Землі і забезпеченні екологічної рівноваги, але й відносини кального використання окремих природних ресурсів — земель, пові морів, океанів, лісів, унікальних природних комплексів і об'єктів.

Однією з основних характерних особливостей міжнародного логічного правам те, що його база — це закони природи, які виї ються біологією, фізикою, хімією, екологією. Міжнародне (а т і національне) екологічне право, на відміну від інших галузей п] які регулюють різноманітні і часом не передбачувані людські мовідносини, використовує наукові знання для попередження і лювання наслідків людської діяльності і її впливу на довкілля та родні фактори.

Врахування законів природи веде до міждисциплінарного, лексного підходу у вирішенні екологічних проблем у законі і правозастосовчій діяльності в галузі охорони довкілля. Наприї у розробці Конвенції про зміни клімату необхідно було врахуі думку експертів в питаннях атмосферного повітря, глобального тепління, озонового шару, метеорології, хімії, біології та екології, могли б оцінити фактори впливу на клімат і екологічні системи.

Міжнародне екологічне право охоплює три рівні міжнаро; співробітництва в галузі охорони довкілля: світввий-або глобальї європейський і регіональний, зокрема в рамках СНД.

На світовому рівні формування т бурхливий розвиток міжн; ного екологічного права почався після Стокгольмської (1972 р.) Див.: АндрейцевВ, І Екологічне право Курс лекцій. К , 1996 С. 4.

436

Розділ XX Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля

ференції ООН з навколишнього середовища, яка прийняла програмні документи — Декларацію, що містить 27 принципів екологічно коректної поведінки держав, і Програму дій, яка стала не лише одним з основних джерел міжнародного екологічного права, але й основним органом ООН — своєрідною центральною міжнародною організацією у сфері охорони довкілля — Програма ООН з навколишнього

середовища (ЮНЕП).

Значною подією в розвитку міжнародного екологічного права була спеціальна нарада урядових експертів, проведена під егідою ЮНЕП 1981 року у Монтевідео. На ній були підведені підсумки роботи ЮНЕП у розвитку міжнародного екологічного права і прийнята програма пра-вотворчої діяльності на перспективу, зокрема першочергову увагу приділено вдосконаленню правового регулювання відносин, пов'язаних із транскордонним забрудненням водних джерел і атмосферного повітря, компенсації шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями, руйнуванням озонового шару.

Наступним етапом у формуванні і розвитку міжнародного екологічного права стала конференція ООН з навколишнього середовища І розвитку, яка відбулася 3-14 червня 1992 року в Ріо-де-Жанейро і зібрала представників 179 держав світу. Основним питанням конференції було поєднання економічного розвитку із збереженням довкілля, так званий принцип сталого (збалансованого) розвитку суспільства, який є стрижнем сучасного міжнародного екологічного права. На конференції було прийнято два програмних документи — Декларація Ріо, яку називають «зеленим кодексом» поведінки держав, і Порядок денний на XXI століття — 800-сторінковий план розвитку, пов'язаний з охороною довкілля, а також Рамкову конвенцію про зміни клімату, Конвенцію про біологічне різноманіття та Заяву про лісові принципи, яка може стати кроком вперед до розробки конвенції про охорону лісів.

Ці важливі міжнародно-правові документи (незважаючи на необов'язковий характер перших двох документів, які належать до джерел так званого «м"якого» права) сприяють і заохочують держави до подальших дій, відбиваючи тенденцію глобальної солідарності у розв'язанні планетарних проблем охорони довкілля. Важливим є визнання світовим співтовариством не лише необхідності поєднання охорони навколишнього середовища і сталого економічного розвитку країн, а й суттєвої ролі неурядових організацій у прийнятті екологічно значущих рішень.

На європейському рівні важливою подією, що стимулювала розвиток міжнародного екологічного права, стало прийняття на конференції міністрів охорони навколишнього середовища (Люцерна,

437

Особлива частина

Розділ XX Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкіпля

Швейцарія, 28—30 квітня 1993 року) Програми дій з охорони на лишнього середовища для Центральної і Східної Європи, яка міс критерії для визначення пріоритетів державами, законодавчі та ІІ туціональні реформи, реформи у сфері екологічної політики та і| стування у розв'язання невідкладних екологічних проблем.

Конференція міністрів охорони навколишнього середовис жовтні 1995 року в Софії стала важливим кроком у демок|: процесу прийняття екологічно значущих рішень, оскільки були І лені Керівні принципи доступу до екологічної інформації та громадськості у прийнятті рішень у сфері навколишнього серед ща. Цей документ став основою для Європейської конвенції з І гічноК) назвою, яку було розроблено групою експертів Економ^ комісії ООН для Європи і підписано 35 країнами, у тому числі*| раїною, на IV Пан-Європейській конференції міністрів навко нього середовища в Оргусі (Данія) 25 червня 1998 року. Ця коні] ція прийняла ряд інших важливих документів, зокрема протоколі Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відс які продовжують розвиток міжнародного екологічного права в ] ках процесу «Довкілля для Європи».

На регіональному рівні міжнародне співробітництво розвиї ся, враховуючи особливості' географічних і природних регіонів складають єдині екологічні системи. Наприклад, міжнародні логічні програми «Чорнобиль», «Чорне море», «Карпати», у участь Україна.

Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і дого» насамперед із країнами СНД: Білоруссю, Грузією, Молдовою, кою Федерацією, а також із Словаччиною та Польщею.

Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльй яких пов'язана із вирішенням глобальних або рег іональних пр охорони довкілля (О^ЗСО, ІЛ^ІЕР та ін.).

Як відомо, з 1995 року Україна є членом Ради Європи — оді найвпливовіших організацій, у діяльності якої питання охорони І колишнього середовища займають важливе місце.

Входження України до європейських політичних і економії структур є одним із пріоритетних напрямків зовнішньої полі1 України на сучасному етапі. Програма міжнародного співробії тва з ЄС у галузі охорони довкілля передбачає: приведення націос ного законодавства у відповідність з Модельним кодексом ох навколишнього середовища, розробленим експертами на замої ня ЄС, гармонізацію підходів до створення системи націоналі екологічних стандартів, впровадження екологічно чистих технс

438

ресурсо- та енергозбереження, гармонізацію системи аналітичних вимірів і оцінки екологічного стану для забезпечення порівнянносгі даних, програму закриття ЧАЕС.

Україна підписала і ратифікувала 29 міжнародних конвенцій у галузі охорони довкілля і 1 1 готуються до підписання, ратифікації чи приєднання, що свідчить про активну роль України у бурхливому розвитку міжнародного екологічного права.