14.1 РОЗВИТОК НАУКИ ЯК ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОГО ПІДНЕСЕННЯ

Наука — це сфера людської діяльності, функція якої полягає у створенні та теоретичній систематизації об'єктивних знань про дій­сність. Як відомо, наука є однією з форм суспільної свідомості. Без­посередня мета науки полягає в описі, поясненні та передбаченні процесів і явищ дійсності, що є предметом її вивчення. Наука поді­ляється на природничі, суспільні, гуманітарні та технічні галузі.

Зародилася наука ще у стародавньому світі у зв'язку з потребами практики. Як система наука почала формуватись у XVI—XVII ст. і у процесі історичного розвитку перетворилась на соціальний інститут надзвичайного значення, що істотно впливає на всі сфери життя сус­пільства і його культуру в цілому.

За підрахунками, починаючи з XVI ст. обсяг наукової діяльності збільшувався вдвічі протягом кожних 10-15 років (показниками тут беруться кількість відкриттів, обсяг наукової інформації, кількість на­укових працівників тощо).

У розвитку науки почергово відбуваються екстенсивні та інтен­сивні періоди — науково-технічні революції. Вони зумовлюють зміну структури науки, принципів її пізнання, категорій і методів, а також форм її організацій.

Науці притаманне поєднання процесів її інтеграції і диференціації, розвитку фундаментальних і прикладних досліджень.

Науково-технічна революція вважається докорінним перетво­ренням виробничих сил на основі трансформації науки у провідний

149

чинник розвитку суспільного виробництва. Широко відомий постулат про те, що наука перетворилася на безпосередню продуктивну силу.

Розпочалася НТР у середині 30-х років (на думку деяких фахівців, у 50-х роках) під впливом величезної взаємодії науки з технікою і виробництвом, що сприяло різкому прискоренню науково-технічного прогресу. У свою чергу, це істотно вплинуло на всі сфери суспільно­го життя, висунуло підвищені вимоги до рівня освіти, кваліфікації, культури, організованості та відповідальності працівників усіх рівнів.

Науково-технічним прогресом вважається спільний поступальний

розвиток науки і техніки. Перший його етап припав на XVII—XVIII ст.

Тоді мануфактурне виробництво, потреби торгівлі та мореплавства

висунули вимогу про теоретичне і експериментальне розв'язання

низки практичних завдань. Другий етап науково-технічного прогресу

розпочався наприкінці XVIII ст. Тоді наука і техніка взаємно стиму­

лювали свій розвиток. Траплялося, що на окремих напрямках тех­

ніка випереджала науку і потім "підтягувала" її до свого рівня, і на-

в          п          а          к           и          .

Сучасний етап науково-технічного прогресу — це не що інше, як НТР, яка охоплює промисловість, сільське господарство, зв'язок, меди­цину, освіту й побут.

Аналіз чинників, що впливають на темпи економічного розвитку, свідчить про те, що збільшення обсягу суспільного виробництва не­розривно пов'язане з використанням результатів науково-дослідних робіт і підвищенням рівня загальної та професійної освіти кадрів.

Нові знання реалізуються на практиці у створенні нових конст­рукцій машин, підвищенні кваліфікації робочої сили, раціональних ор­ганізаційно-маркетингових рішеннях. Збільшення обсягу знань дає змогу досягти реальної економії при використанні матеріальних ре­сурсів, знижувати фондо- та матеріаломісткість виробництва тощо. Англійський філософ Ф. Бекон справедливо зазначав: "Ми можемо стільки, скільки знаємо".

Особливу економічну роль знання відіграють тоді, коли досяга­ються поліпшення економіки засобами виробництва і високий рівень фондоозброєності праці.

В окремих країнах світу витрати на наукові дослідження є домір­ними з капіталовкладеннями, а то й перевищують їх.

Витрати на дослідження дають можливість інтенсивно оновлюва­ти номенклатуру виробництва, різко скорочувати терміни масового освоєння новинок, підвищують технічний рівень виробництва і спри­яють зміцненню конкурентних позицій відповідних країн.

150