14.2   ЗНАЧЕННЯ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОГО НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Міжнародне науково-технічне співробітництво — одна з форм міжнародної економічної співпраці, що охоплює торгівлю ліцензіями, спільні наукові розробки, реалізацію великих технічних проектів, бу­дівництво підприємств та інших об'єктів, геологорозвідувальні роботи, підготовку національних кадрів, обмін загальною науково-технічною інформацією тощо.

Перспективні напрямки світового науково-технічного прогресу фор­муються у процесі розвитку інтеграційних науково-технічних зв'яз­ків між економічно розвиненими країнами. Цьому, зокрема, сприяє встановлення прямих науково-виробничих зв'язків між фірмами, що посідають провідні місця у розвитку відповідних напрямків світового науково-технічного прогресу.

Спільні науково-технічні програми реалізуються у межах між­народних організацій та інтеграційних об'єднань. Основні напрямки цих досліджень — інформатика, телекомунікації, енергетика, біо- та електронно-обчислювальна робототехніка, нові матеріали та ін.

У межах діяльності колишньої РЕВ науково-технічне співробітниц­тво розглядалось як складова багатостороннього співробітництва. Воно організовувалось комітетом РЕВ з науково-технічного співробіт­ництва і здійснювалось шляхом систематичних взаємних консультацій з основних питань науково-технічної політики; координації державних планів країн-членів РЕВ з наукових і технічних проблем, що стано­вили взаємний інтерес; розробки науково-технічних прогнозів на 10-15 років; спільного планування та здійснення заінтересованими сторонами проектів у сфері важливих наукових і технічних проблем; співробітництва у сфері науково-технічної інформації та підготовки на­укових кадрів; забезпечення наукових досліджень апаратурою, мате­ріалами, приладами; надання допомоги країнам РЕВ, які перебувають на нижчому рівні щодо техніки та економіки.

Основними формами науково-технічного співробітництва були ко­ординація, кооперація і спільне виконання наукових розробок. З ме­тою ефективного проведення спільних наукових і технічних дослід­жень створювались міжнародні інститути, організації, координаційні центри, лабораторії.

151

На 41-му позачерговому засіданні сесії РЕВ (1985 p.) було прий­нято Комплексну програму науково-технічного прогресу країн-членів РЕВ 2000 року". У ній визначено п'ять пріоритетних напрямків співробітництва: електронізація народного господарства; комплексна автоматизація; атомна енергетика; розробка нових матеріалів і тех­нологій їх виробництва та обробки; біотехнологія. Програма стала основою для розробки узгодженої, а в окремих випадках спільної науково-технічної політики країн-членів РЕВ. Основною ланкою були головні організації — координатори проблем. Вони мали право укладати господарські договори і контракти, здійснювати взаємне пе-редання результатів робіт.

У сучасному світі наукові дослідження виконують переважно організації та підрозділи, які займаються цим видом діяльності про­фесійно.

Сукупність науково-дослідних і дослідно-конструкторських орга­нізацій стала специфічною галуззю економіки, що продукує відкрит­тя, винаходи та інші об'єкти так званої промислової власності.

Міждержавне співробітництво в галузі науки і техніки — така сама об'єктивна реальність, як промислове та сільськогосподарське співробітництво. Наука і техніка розвиваються під впливом чинників міжнародного поділу праці.

Той факт, що різні країни світу беруть участь у міжнародному на­уково-технічному співробітництві, є доказом його економічної та по­літичної доцільності.

Проте зазначимо, що регулювання міжнародного науково-техніч­ного співробітництва на універсальному (глобальному) рівні пошире­не значно менше, ніж в інших сферах.

До міжнародно-правових актів у сфері міжнародно-правового регулювання науково-технічного співробітництва належать такі:

Статут Міжнародного союзу електрозв'язку (від 22.12.92).

Конвенція Міжнародного союзу електрозв'язку (від 22.12.92).

Статут Міжнародного агентства з атомної енергії (за станом на

28.12.89).

Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або радіа­

ційної аварійної ситуації (від 26.09.86).

Конвенція про оперативне повідомлення у випадку ядерної

аварії (від 26.09.86).

Отже, міжнародно-правове забезпечення співробітництва держав світу у сфері науки і техніки потребує подальшого опрацювання.

152

У 1963 р. у Женеві відбулась перша конференція 00Н з питань застосування досягнень науки і техніки в інтересах країн, що розви­ваються. Друга конференція ООН з питань розвитку науки і техніки відбулась у Відні в 1973 р. На ній було схвалено Програму дій щодо використання досягнень науки і техніки для економічного роз­витку країн світу (особливо тих, що розвиваються).

Спираючись на рекомендації зазначеної конференції, 34-та сесія Генеральної Асамблеї ООН у грудні 1979 р. заснувала Міжурядовий комітет з розвитку науки і техніки. Основними його функціями є такі:

надання допомоги Генеральній Асамблеї в розробці директив­

них принципів для погодження політики органів, організацій і

підрозділів ООН з питань науково-технічної діяльності;

виявлення першочергових завдань для оперативного плануван­

ня розвитку науки і техніки на національному, субрегіонально-

му, регіональному, міжрегіональному та глобальному рівнях;

упровадження заходів, пов'язаних із виявленням та оцінюванням

нових науково-технічних досягнень, які можуть позитивно впли­

нути на науково-технічний потенціал країн, що розвиваються;

сприяння оптимальному залученню ресурсів і здійснення керів­

ництва системою фінансування науки і техніки ООН.

Допоміжним органом зазначеного Міжурядового комітету є Кон­сультативний комітет з питань розвитку науки і техніки, який було створено у липні 1980 р. Економічною і соціальною радою ООН. Цей комітет, як видно з його назви, надає консультативні послуги Міжурядовому комітету, Генеральній Асамблеї, ЕКОСОР та іншим міжурядовим організаціям.

У межах Секретаріату ООН Генеральною Асамблеєю було ство­рено Центр з питань розвитку науки і техніки.

Питаннями розв'язання проблем науково-технічного прогресу займаються також регіональні міжнародні організації, що мають ста­тус спеціалізованих агенцій ООН. Провідну роль серед них відіграє Організація об'єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). До неї входять понад 160 держав-членів. Основна її мета — сприяти миру та безпеці у світі шляхом надання допомоги країнам у міжнародному співробітництві у сфері освіти, науки, культу­ри, інформації.

Згідно з існуючою класифікацією Організація об'єднаних націй з питань освіти, науки і культури належить до спеціалізованих закладів ООН культурно-гуманітарного характеру. З огляду на це в темі 5 про

153

неї відсутня окрема довідка. Діяльність цієї організації широко відо­ма, а інформацію про неї можна знайти в багатьох джерелах.

Важливу роль у світовому розвитку науки і техніки відіграє Все­світня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) (World Intellectual Property Organization — WIPO). Вона, як і щойно розглядувана, є асоційованою агенцією ООН культурно-гуманітарного характеру. Діяльність її дуже близька до сфери інтересів міжнародного еко­номічного права. Це, зокрема, зазначається і в Угоді ТРІПС (див. тему 7).

Окремі багатосторонні договори, хоча й торкаються галузей між­народного публічного права, але стосуються більшою мірою питання розвитку науки і техніки в контексті міжнародного економічного права. Прикладом є Договір про принципи діяльності держав з дос­лідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (1966 p.). Цей договір забороняє державам при­власнювати космос, але не забороняє привласнювати його ресурси. Проголошено свободу наукових досліджень космічного простору. У Договорі містяться й інші принципові положення, які тут не розгля­датимуться.

Космосу стосуються такі документи:

Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і

об'єктів, запущених у космос (1967 p.);

Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподія­

ну космічними об'єктами (1971 p.);

Конвенція про реєстрацію об'єктів, які запускаються в косміч­

ний простір (1974 p.).

Правовою основою міжнародного співробітництва у сфері науки і техніки у Світовому океані є Конвенція ООН з морського права (1982 p.). Вона, зокрема, регулює питання мореплавства, польотів над океанами і морями, розвідки і експлуатації ресурсів, охорони довкіл­ля, рибальства тощо.

Звернемо увагу на аспект, який ще, на жаль, не висвітлюється на­шим законодавцем — узгодження науково-технічної діяльності з ан-тимонопольним законодавством.

У Брюсселі 19 грудня 1984 р. було прийнято Правило Комісії Європейського Співтовариства про застосування статті 85/3 Рим­ського договору до категорії угод з науково-дослідницької та дос­лідно-конструкторської роботи (НДДКР) (research and develop­ment — R&D дослідження та розвиток) [19, 158-163\

154

Це Правило мало попередника. Рада Європейського Співтовари­ства 20 грудня 1971 р. прийняла Правило № 2821/71, відповідно до якого конкурентне законодавство Спільного ринку не поширюва­лось на такі контракти між підприємствами:

щодо застосування стандартів і типів;

щодо здійснення НДДКР, пов'язаних з питаннями продуктів, тех­

нологічних процесів до стадії промислового застосування та

використання результатів, включаючи положення про права на

промислову власність (простіше кажучи, патентів) і конфіден­

ційну технічну інформацію;

щодо спеціалізації, у тому числі угод про її досягнення.

У Правилі 1971 р. ішлося про те, що будь-які угоди з НДДКР є законними з точки зору конкурентного законодавства. Через 13 років європейський законодавець змушений був задуматись.

У ст. 1 Правила 1971 р. зафіксовано, що конкурентне законодав­ство не поширюється на угоди між підприємствами щодо окремих питань:

про спільні НДДКР, пов'язані із продуктами або технологічни­

ми процесами і суспільним використанням результатів цих

НДДКР;

про спільне використання результатів НДДКР, пов'язаних з

продуктами та процесами, які стосуються раніше укладених

угод між цими ж підприємствами;

про спільні НДДКР, пов'язані з продуктами та технологічними

процесами, за винятком спільного використання відповідних ре­

зультатів, якщо таке використання підпадає під дію конкурент­

ного законодавства.

Спільне використання може стосуватись поліпшень, одержаних у межах спільних НДДКР, але застосованих з метою, що не є при­родним наслідком саме цих НДДКР. Таке використання може здійснюватись шляхом ліцензування прав на промислову власність, організації спільного виробництва та спеціалізації.

Зазначені угоди не одержують індульгенцію на порушення ан­тимонопольного законодавства. Немає такої індульгенції і тоді, коли угоди між підприємствами про непроведения НДДКР у певній галузі погіршують їх конкурентне становище стосовно третіх осіб.

Спільні НДДКР можуть виконуватись спільною командою, органі­зацією чи підприємством, спільним дорученням третій особі, шляхом спеціалізації сторін.

155

Правило № 418/85 [3, 4] рясніє "червоними прапорцями", тобто формулюваннями умов, за яких надається індульгенція про неза-стосування конкурентного законодавства. Зафіксовано, які саме умови договорів не вважаються такими, що суперечать антимоно­польному законодавству. У спеціальній статті Правила перелічено умови договорів, що є неприйнятними з точки зору конкурентного законодавства.