Глава II.  Джерела права соціально­го забезпечення

1. Поняття, особливості джерел права соціального забезпечення та їх класифікація

—         -ТІ ід джерелами права соціального забезпечення розуміють-

Пі ся ті чи інші нормативні акти, як форми вираження нор­мативної державної волі, спрямованої на регулювання ™-™-—J різних за характером і змістом суспільних відносин, але які містять в собі норми, що регулюють правовідносини, які вини­кають між громадянами та відповідними органами з приводу соціального забезпечення громадян.

Формами вираження права можуть бути закони і підзаконні акти. Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, в тому числі і на соціальне забез­печення, є Конституція України. Закони як нормативно-правові акти наділені вищою юридичною силою. Це означає, що всі інші правові акти не повинні суперечити закону. В Україні, згідно Кон­ституції України, закони приймаються єдиним вищим органом за­конодавчої влади - Верховною Радою України.

Підзаконні нормативні акти, як різновид правових актів, вида­ються відповідно до законів, на основі законів, на виконання їх, для конкретизації законодавчих приписів чи їх тлумачення, а та­кож для встановлення первинних норм. Вони є своєрідним засобом забезпечення виконання законів.

В Україні створено єдину державну систему соціального забез­печення, яка передбачає централізоване правове регулювання, що гарантує повсюдно на всій території країни однакові умови та нор­ми, рівні можливості здійснення громадянами свого одного з най­важливіших конституційних прав - права на соціальне забезпечен­ня. Крім того, місцевими органами державної влади можуть видаватися нормативні акти, якими передбачається надання окре­мим категоріям громадян додаткових, крім тих, які передбачені законодавством, певних видів соціального забезпечення. Але такі нормативні акти діють лише на території відповідної місцевої ради і передбачені цими нормами види соціального забезпечення фінан­суються із місцевого бюджету.

В залежності від цілеспрямованості, нормативно-правові акти, що є джерелами права соціального забезпечення, можна кла­сифікувати за рядом ознак: за органами правотворчості, за формою акту, за сферою дії, за юридичною силою акту, за колом регульо­ваних правовідносин, за дією нормативного акту у часі і в просторі, за колом осіб, за характером нормативних положень тощо.

В залежності від органів правотворчості джерела права соціаль­ного забезпечення можуть поділятися на акти, які видаються: 1)   вищими органами державної влади та управління (Верховною

Радою України, Кабінетом Міністрів України, Президентом Ук­раїни);

31

2)   центральними органами державного управління (Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством фінансів, Національним банком, Пенсійним фон­дом, Фондом соціального страхування). Цими органами норма­тивні акти приймаються як самостійно, так і сумісно з іншими органами;

3)   місцевими органами державної влади та самоврядування;

За формою акта джерела права соціального забезпечення мо­жуть бути класифіковані на: закони, укази, декрети, постанови, розпорядження, накази, інструкції, правила, положення тощо.

За сферою дії джерела поділяються на: загальнодержавні та ло­кальні (місцевої дії).

За ступенем узагальнення поділяються на:

1)   комплексні, тобто такі, які водночас є джерелами кількох га­лузей права;

2)   базові, зазвичай, це закони чи постанови, прийняті Верховною Радою України, які містять загальні положення, а детальне регламентування передбачене підзаконними актами. Основним критерієм розмежування джерел права соціального

забезпечення слід визнати класифікацію за їх юридичною силою. В цьому плані вони поділяються на:

а)   міжнародні правові акти, ратифіковані Україною;

б)   закони України;

в)   підзаконні нормативні акти:

-  Укази Президента України;

-  декрети,  постанови,   розпорядження  Кабінету Міністрів  Ук­раїни;

-  накази, інструкції, правила центральних органів виконавчої влади;

-  розпорядження та рішення місцевих органів виконавчої вла­ди та самоврядування.

Система юридичних джерел права соціального забезпечення по­будована на принципах ієрархії і являє собою порядок розміщення джерел права залежно від їх юридичної сили і зводиться до таких принципів:

-  відмінності конституційного і законодавчого регулювання;

-  пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої влади;

-  перевага актів вищих органів держави у порівнянні з нижчи­ми;

-  наявність первинних і вторинних актів;

-  можливість зупинення і скасування нормативних актів. Ієрархія законодавчих джерел базується на підпорядкованості

органів, що приймають акти. Саме місце органу в структурі дер­жавних органів влади і управління визначає місце того чи іншого джерела в системі джерел права.

Всі нормативно-правові акти, що видаються в нашій державі передусім класифікуються за характером та особливостями тих суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані. Така

класифікація відповідає поділові системи права на галузі, підга-лузі та правові інститути. Часто один і той самий нормативно-пра­вовий акт містить норми, що регулюють різні за характером суспільні відносини, будучи водночас джерелом кількох галузей права. Наприклад, Закон України «Про статус та соціальний за­хист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катаст­рофи» є джерелом водночас таких галузей права, як екологічне, трудове, земельне, фінансове право, право соціального забезпечен­ня тощо. А Конституція України є джерелом будь-якої галузі національної системи права.

Право соціального забезпечення має досить складну систему юридичних джерел, що обумовлено характером правового регулю­вання цієї галузі права. Предмет права соціального забезпечення включає різноманітні суспільні відносини з матеріального забезпе­чення і соціального обслуговування. Тому джерела права соціаль­ного забезпечення можна класифікувати відповідно за основними видами соціального забезпечення: пенсії і допомоги, професійне навчання і працевлаштування інвалідів, соціальнс-побутове, жит­лово-комунальне та медичне обслуговування пенсіонерів, медико-соціальна експертиза, протезно-ортопедична допомога, забезпечен­ня спеціальними транспортними засобами і засобами пересування, утримання осіб похилого віку і інвалідів в стаціонарних закладах системи соціального захисту, пільги на проїзд в громадському транспорті, пільги в оподаткуванні, а також різноманітні види соціального забезпечення, передбачені міжнародними угодами і до­говорами України з іншими державами в області соціального забез­печення.

Дія нормативно-правового акта в часі визначається моментом набрання ним чинності та моментом припинення його дії. Порядок набрання чинності нормативно-правовими актами визначений Ука­зом Президента України від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про по­рядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та на­брання ними чинності», де зазначено, що нормативно-правовї акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прий­няття, якщо більш пізній строк набранн.ч ниига чинності не перед­бачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визна­чають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Такими друкованими виданнями є газета «Урядовий кур'єр», «Офіційний вісник України» та «Відомості Верховної Ради Ук­раїни».

Дія нормативного акта може припинятися відповідним компе­тентним на це органом або після закінчення строку його дії (в разі видання на певний строк) чи у зв'язку із заміною його новим.

33

В основних нормативних актах, що регулюють соціальне забез­печення, зазвичай вказується час набрання ними чинності, вони видаються здебільшого на тривалий термін і втрачають чинність у зв'язку із заміною їх новими.

За загальним правилом, нормативно-правові акти не мають зво­ротної сили, тобто вони регулюють тільки ті відносини, що вини­кають після набрання ними чинності. Але, як виняток, законода­вець може надавати окремим актам зворотної сили. Однією з особливостей джерел права соціального забезпечення полягає в то­му, що багатьом із них надано зворотної сили, зокрема тим, які визначають порядок нарахування трудового стажу, оскільки трудо­вий стаж - це завжди суспільно-корисна діяльність людини в ми­нулому.

За дією у просторі нормативно-правові акти, що регулюють соціальне забезпечення поділяються на такі, що діють на всій те­риторії України, тобто які є загальнодержавними і такі, що прий­няті місцевими органами державної влади та самоврядування і діють лише на території певної адміністративно-територіальної одиниці (міста, району тощо).

Нормативно-правові акти, що регулюють соціальне забезпечен­ня, зазвичай, поширюються на всіх осіб, які на законних підста­вах перебувають на території України, а в окремих випадках і за її межами (наприклад, в разі виплати громадянам, що виїхали за кордон, пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або про­фесійного захворювання). Такі акти віднесені до загальних. Напри­клад, Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. особливістю таких нормативних актів є те, що вони на відміну від окремих нормативних актів інших галузей права, та­ких як трудове, земельне, житлове тощо поширюються не тільки на громадян України, а й на іноземних громадян та осіб без грома­дянства, в тому числі на осіб, які набули в Україні статусу біженців.

У ряді випадків суб'єктами відносин, що регулюються норма­тивно-правовим актом, є не всі, а певні, визначені цим актом, ка­тегорії громадян. Такий акт називається спеціальним. Наприклад, Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р.

За характером нормативних положень, що містяться в норма­тивному акті, вони класифікуються як первинні та вторинні, ос­новні та похідні. У первинному акті містяться положення, які потім розвиваються і детальніше регламентуються в інших (вто­ринних) актах, що зазвичай видаються, порівняно до первинних актів, нижчими державними органами. Так, наприклад, Консти­туція України, в якій закріплено право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,, а також у старості та в інших випадках, пе­редбачених законом, є первинним актом по відношенню до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а цей закон є первинним,

34

наприклад, по відношенню до постанови Кабінету Міністрів Ук­раїни від 11 березня 1994 р. № 162 «Про затвердження списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що да­ють право на пенсію за віком на пільгових умовах», а ця постано­ва Кабінету Міністрів України в свою чергу є первинною відносно роз'яснення Міністерства соціального захисту населення України та Міністерства праці України від 10 травня 1994 р.»Про порядок застосування списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умо­вах*».

Основні акти - це ті, в яких містяться нові правові норми. Похідні акти не містять нових норм, вони лише відтворюють прий­няті норми, пояснюючи їхній зміст або порядок їх застосування. Наприклад, роз'яснення Міністерства соціального захисту населен­ня України від 26 березня 1993 року «Про деякі питання застосу­вання окремих статей Закону України «Про пенсійне забезпечен­ня».

Джерела права соціального забезпечення в Україні не достатньо систематизовані, оскільки ще не проведено загальної галузевої ко­дифікації законодавства, не зважаючи, що діє низка кодифікова­них актів у вигляді окремих законів.

2.  Основні  види  джерел  права  соціального  забезпе­чення та їх загальна характеристика

Основним джерелом права соціального забезпечення України, як і будь-якої іншої галузі права, є Конституція України. Статтею

46 Конституції гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальник, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших ви­падках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основ­ним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

А статтею 92 Конституції встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються ви­ключно законами України.

За час самостійності України Верховною Радою України було прийнято низку законів, спрямованих на регулювання соціального забезпечення. Це. зокрема, Закони:

1. «Про пенсійне забезпечення* від 5 листопада 1991 р.

Цей закон є основоположним актом у сфері пенсійного забезпе­чення, який гарантує всім непрацездатним громадянам України, іноземним громадянам та особам без громадянства, які на закон-

35

них підставах мешкають в Україні, право на матеріальне забезпе­чення за рахунок коштів Пенсійного фонду, Державного та місце­вих бюджетів шляхом надання трудових і соціальних пенсій;

2.   «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. - виз­начає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визна­чення   категорій  зон  радіоактивно   забруднених  територій,   умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту по­терпілого населення. Законом передбачені компенсації та пільги, для всіх громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи, відповідно до встановлених категорій. Серед встановле­них пільг значне місце займають пільги в сфері соціального забез­печення, в тому числі пенсійного забезпечення;

3.   «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб на­чальницького  і   рядового   складу  органів  внутрішніх   справ»   від 9 квітня 1992 р. - визначає умови, норми і порядок пенсійного за­безпечення громадян України і військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, Управління    державної    охорони    України,    інших    утворених відповідно до законів України військових формувань, осіб началь­ницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового   складу   кримінально-виконавчої   системи   України   та членів   їх   сімей,   військовослужбовців   колишніх   Збройних   Сил СРСР,   органів   державної   безпеки   і   внутрішніх   справ   СРСР, Національної гвардії України та членів їх сімей, а також громадян інших держав з числа військовослужбовців збройних сил і інших військових формувань,  утворених  відповідно до чинного законо­давства цих держав, та членів їх сімей, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, укладених Ук­раїною з іншими країнами про пенсійне забезпечення таких грома­дян,  згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Ук­раїни,     передбачено     їх     пенсійне     забезпечення     згідно     із законодавством держави, на території якої вони проживають;

4.   «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р. (В редакції Закону від 22.03.2001 р.) - відповідно до Кон­ституції України  встановлює  гарантований  державою рівень ма­теріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомо­ги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населен­ня. Відповідно до цього Закону призначаються такі види держав­ної допомоги сім'ям з дітьми: 1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; 2) одноразова допомога при народженні дитини; 3) допо­мога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; 5) допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми;

3G

5.  «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захис­ту*  від 22 жовтня  1993 р. - визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпе­чення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом:

-  створення належних умов для підтримання здоров'я та актив­ного довголіття;

-  організації   соціального   та   інших   видів   обслуговування, зміцнення матеріально технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;

-  виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;

-  надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі тру­дової діяльності відповідно до професійної підготовки і з ура­хуванням стану здоров'я;

6.  «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. -визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших   громадян   похилого   віку   і   спрямований   на   формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпе­чення їх активного довголіття. Закон гарантує ветеранам праці та громадянам  похилого віку рівні з іншими  громадянами  можли­вості  в  економічній,   соціальній,   політичній  сферах,   сприятливі умови для повноцінного способу життя. Держава гарантує кожно­му ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя,    задоволення   різноманітних   життєвих   потреб,    подання різних видів допомоги шляхом:

-  реалізації права на працю відповідно до професійної підготов­ки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров'я;

-  забезпечення пенсіями і допомогами;

-  надання житла;

-  створення умов для  підтримання  здоров'я  і  активного дов­голіття відповідно до сучасних досягнень науки;

-  організації   соціально-побутового   обслуговування,   розвитку мережі матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і   надомних   форм   обслуговування   громадян   похилого   віку, а також підготовки відповідних спеціалістів.

Кабінет Міністрів України, місцеві органи державної викопав-чої влади і місцевого та регіонального самоврядування зобов'язані розробляти і здійснювати цільові державні галузеві та регіональні програми соціального захисту громадян похилого віку;

7.   «Про  пенсії  за  особливі  заслуги  перед  Україною о   від   1 червня 2000 р. - визначає основні засади державної політики щодо громадян, які мають значні заслуги у сфері державної, гро­мадської або господарської діяльності, досягнення у галузі на­уки,  культури,  освіти,  охорони  здоров'я,  фізичної культури  і спорту   тощо.    Закон   передбачає   встановлення   таким   особам пенсій за особливі заслуги перед Україною, а в разі смерті цих осіб - членам їх сімей;

37

8.    «Про   державну   соціальну   допомогу   малозабезпеченим сім'ям» від 1 червня 2000 р. - спрямований на реалізацію консти­туційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпе­чення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям;

9.  «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалїдам» від 16 листопада 2000 р. - відповідно до Консти­туції України гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджет України та їх соціальну захищеність шляхом встановлен­ня державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мініму­му;

10.  «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу­мовленими народженням та похованням»  від  18 січня 2001  р.  -відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язко­ве державне соціальне страхування визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян  на випадок тимчасової  втрати  працездат­ності, у зв'язку з вагітністю та пологами, народженням дитини та необхідністю догляду за нею, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загаль­нообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

11.    «Про   недержавне   пенсійне   забезпечення*   від   9   липня 2003 р. - визначає правові, економічні та організаційні засади не­державного  пенсійного  забезпечення  в  Україні  та  регулює  пра­вовідносини, пов'язані з цим видом діяльності.

12.  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від  9  липня  2003  р.  -  визначає  принципи,  засади  і  механізми функціонування     системи     загальнообов'язкового    державного пенсійного   страхування,   призначення,   перерахунку   і   виплати пенсій,надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджет­них та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок   формування   Накопичувального   пенсійного   фонду   та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахова­ним особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Серед законів, які є джерелами права соціального забезпечен­ня, значне місце посідають спеціальні закони, що регулюють про­фесійну діяльність та соціальний захист, в тому числі пенсійне за­безпечення, окремих категорій осіб: державних службовців, прокурорських працівників, суддів, наукових працівників, народ­них   депутатів,   журналістів   тощо.    Сьогодні   законодавчу   базу

пенсійного забезпечення в Україні складають близько двадцяти та­ких законів.

До джерел права соціального забезпечення слід віднести і ок­ремі постанови Верховної Ради України. Насамперед це постанови, спрямовані на підвищення розміру пенсій і соціальних виплат та на погашення заборгованості з їх виплат. Наприклад, постанова від 29 квітня 1992 р. «Про підвищення соціальних гарантій для насе­лення», постанови від 1 червня 1993 р. та від 27 серпня 1993 р.»Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсій за віком*, постанова від 20 жовтня 1994 р.» Про підвищен­ня заробітної плати, пенсій, та соціальних виплат», постанова від 23 січня 1996 року «Про погашення заборгованості Державного бю­джету України і місцевих бюджетів за 1995 рік по заробітній платі, пенсіях, стипендіях, інших грошових виплатах населенню», постанова від 2 червня 1998 року «Про деякі заходи щодо забезпе­чення погашення заборгованості по виплаті заробітної плати, сти­пендій, пенсій, інших соціальних виплатах населенню» та інші. За період незалежності Верховною Радою України було прийнято низку постанов, безпосередньо спрямованих на забезпечення соціальних гарантій та поліпшення соціального захисту непрацез­датного та малозабезпеченого населення України. Це, зокрема, по­станова від 9 червня 1995 року «Про деякі державні соціальні га­рантії малозабезпеченим громадянам», постанова від 19 вересня 1995 року «Про звернення пенсіонерів, ветеранів війни та праці», постанова бід 25 березня 1996 р.»Про величину вартості межі ма-лозабезпеченості», від 3 грудня 1998 р. «Про заходи щодо поліпшення соціального захисту інвалідів», від 5 травня 1999 ро­ку «Про рекомендації парламентських слухань щодо невідкладних заходів по виконанню законодавства з питань соціального захисту пенсіонерів, ветеранів та інвалідів і шляхи його удосконалення» та інші. Серед джерел права соціального забезпечення важливе місце посідає постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1993 p., якою схвалено Концепцію соціального забезпечення населення Ук­раїни.

Другим після законів видом нормативних актів за своєю важ­ливістю вважаються Укази Президента України. Одним із перших указів у цій сфері був Указ Президента України від 27 грудня 1991 р. «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін», яким вперше після прийняття Закону «Про пенсійне забезпе­чення» від 5 листопада 1991 р. було збільшено розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р., на 100 %.

Указом Президента України від 21 серпня 1993 р. № 352 «Про невідкладні заходи щодо посилення соціального захисту військово­службовців та членів їх сімей» було передбачене розроблення про­ектів законів України про внесення змін і доповнень до Закону Ук­раїни «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу ор­ганів внутрішніх  справ»,   передбачивши  в  них  передусім  захист

39

військовослужбовців з числа офіцерів запасу та офіцерів у відставці., а також проекту Державної програми соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас у зв'язку зі скороченням Збройних Сил України та за станом здо­ров'я, передбачивши у ньому, зокрема, вирішення питання щодо створення центрів професійної підготовки та перепідготовки кадрів га джерел їх фінансування.

Указом від 4 липня 1994 року № 355/94 «Про статус ветеранів військової служби, гарантії їх соціального захисту» з метою заохо­чення довгострокової сумлінної служби, посилення соціального за­хисту військовослужбовців військових формувань, створених відповідно до законодавства України, були визначені категорії військовослужбовців, що визнаються ветеранами військової служ­би, а також встановлені їм пільги, що надаються після звільнення з військової служби.

Указом від 1 жовтня 1994 року № 563 «Про адресну допомогу малозабезпеченим громадянам на осінньо-зимовий період 1994-1995 років* було передбачене надання одноразової грошової допо­моги малозабезпеченим непрацездатним одиноким громадянам, се­редньомісячний доход яких не перевищував 404 тисячі карбованців.

Аналогічним Указом від 20 жовтня 1995 р. № 994 «Про адрес­ну допомогу малозабезпеченим громадянам на осінньо-зимовий період 1995-1996 років» було передбачене надання одноразової гро­шової допомоги непрацюючим одиноким громадянам, пенсії яким призначені органами соціального захисту населення відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення» га «Про пенсійне за­безпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».

Згідно з Указом від 18 листопада 1994 року № 684 «Про підви­щення розмірів середньодушового сукупного доходу та цільової грошової допомоги малозабезпеченим громадянам з метою соціаль­ного захисту малозабезпечених громадян у період лібералізації цін» Кабінетом Міністрів України запроваджено, починаючи з 1 листопада 1994 року, щомісячний перегляд розмірів середньодушо­вого сукупного доходу та цільової грошової допомоги малозабезпе­ченим громадянам відповідно до змін індексу споживчих цін.

З метою поліпшення реалізації державної політики щодо соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни відповідно до Указу Президента України від 20.04.1995 року № 323/95 був утворений Фонд соціального захисту ветеранів Вели­кої Вітчизняної війни, а Указом від 24 лютого 1996 р. затвердже­не Положення про цей фонд.

Відповідно до Указу від 25 липня 1997 року № 705/97 з метою посилення соціальної спрямованості реформ та проведення актив­ної соціальної політики щодо скоординованого і комплексного здійснення соціальних перетворень у сфері трудових відносин зай­нятості, соціального захисту і пенсійного забезпечення населення було утворено Міністерство праці та соціальної політики України

40

на базі Міністерства праці України і Міністерства соціального за­хисту населення України, які ліквідувалися.

З урахуванням необхідності реформування державної системи соціального забезпечення в умовах перехідного періоду до ринкової економіки, з метою створення конкретних механізмів реалізації принципів соціально орієнтованої економіки, підвищення ефектив­ності соціальної політики на основі раціонального використання наявних фінансових і матеріальних ресурсів Указом Президента України від 18 жовтня 1997 року № 1166/97 «Про Основні напря­ми соціальної політики на 1997-2000 роки» були схвалені подані Кабінетом Міністрів України Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки. В цьому документі визначені стратегічні цілі та основні завдання соціальної політики як на державному так і на регіональних рівнях, шляхи досягнення поставленої мети, основні заходи щодо реформування системи соціальної допомоги та розвит­ку адресної допомоги.

З метою впорядкування сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, забезпечення повного і своєчасного надход­ження коштів до Пенсійного фонду України, їх раціонального ви­користання та погашення боргу з виплат пенсій було видано ряд Указів Президента України. Зокрема, це Указ від 4 липня 1998 ро­ку № 734 «Про впорядкування сплати збору на обов'язкове дер­жавне пенсійне страхування та раціональне використання коштів Пенсійного фонду України» (із змінами внесеними Указами Прези­дента України №997 від 10.09.1998 р. та № 451 від 27.04.1999 p.), Указ від 31 серпня 1998 року № 957 «Про невідкладні заходи що­до погашення заборгованості з виплати пенсій*, Указ від 28 черв­ня 1999 року № 756 «Про додаткові заходи щодо погашення забор­гованості з виплати пенсій, заробітної плати і компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень в устано­вах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху». Ци­ми указами були визначені додаткові об'єкти оподаткування для нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема, такими є винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, установлені додаткові джерела погашення заборгованості з випла­ти пенсій.

Указом Президента України від 20 жовтня 1998 року № 1156 «Про проведення у Львівській області експерименту з призначення та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України» була запо­чаткована передача функцій призначення, нарахування та випла­ти пенсій з районних (міських) управлінь соціального захисту на­селення до органів Пенсійного фонду України.

Рядом Указів Президента України затверджені Положення про відповідні державні органи, що здійснюють соціальне забезпечен­ня в Україні. Це, зокрема, Указ від ЗО серпня 2000 року № 1035 «Про Положення про Міністерство праці та соціальної політики України» (Із змінами, внесеними згідно з Указами № 9 від 03.01.2002 p., №  304 від 27.03.2002 р.), Указ від 1 березня 2001

41

року № 121 «Про Положення про Пенсійний фонд України» ( Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 887 від 24.09.2001 p., № 576 від 22.06.2002 р.), Указ від 11 червня 2001 року Х" 421 «Про Державну раду з питань пенсійної реформи» та інші.

Велику групу нормативно-правових актів, що регулюють відно­сини у сфері соціального забезпечення, складають постанови Кабінету Міністрів України. Ці акти належать до підзаконних актів і приймаються на основі та на виконання законів і указів Президента України.

За дорученнями, що містяться в законах і постановах Верхов­ної Ради та указах Президента України, за роки незалежності Ук­раїни Кабінет Міністрів України прийняв низку постанов, спрямо­ваних на соціальний захист населення. Одними з перших таких нормативних актів були постанови Кабінету Міністрів:

-  від 18 липня 1991 р. № 92 «Про створення Фонду Української РСР соціального захисту інвалідів*. Відповідно до цієї поста­нови   на  виконання  постанови  Верховної  Ради   Української РСР від 21 березня 1991 р.  «Про введення в дію Закону Ук­раїнської РСР «Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Українській  РСР»   був  утворений  Фонд  Української  РСР соціального   захисту   інвалідів   з   відділеннями   в   Кримській АРСР, областях, містах Києві та Севастополі;

-   від 1 січня 1992 р. №  1  «Про здійснення першочергових за­ходів щодо забезпечення соціального захисту населення в умо­вах  лібералізації  цін»,   якою  було   передбачено  підвищення розмірів пенсій і допомог;

-  від 28 січня 1992 р. №  39 «Про створення Пенсійного фонду України», відповідно до якої на виконання постанови Верхов­ної Ради України від 6 грудня 1991 р. «Про порядок введен­ня в дію Закону України   «Про пенсійне забезпечення»  для державного   управління   фінансами   пенсійного   забезпечення в Україні був створений на базі Українського республікансь­кого відділення Пенсійного фонду СРСР Пенсійний фонд Ук­раїни  з  управліннями в  Республіці  Крим,  областях,  містах Києві та Севастополі;

-   від 6 лютого 1992 р. №  59 «Про зміцнення фінансового стану Фонду соціального страхування України», якою з метою ство­рення умов для гарантованого забезпечення права трудящих на соціальне страхування і зміцнення фінансового стану Фон­ду    соціального    страхування    України    було    зобов'язано керівників підприємств, установ і організацій (крім колгоспів, у тому числі риболовецьких), а також громадян-підприємців, які використовують найману працю, своєчасно і в повному об­сязі сплачувати до Фонду  соціального страхування України відповідну частину внесків на соціальне страхування, а також відповідно    до    цієї   постанови    було    надано    податковим інспекціям та органам Пенсійного Фонду та Фонду соціально­го   страхування   України   повноважень   щодо   застосування

42

санкцій до підприємств, установ, організацій, громадян-стра-хувальників, які порушують установлений порядок нараху­вання і сплати внесків на соціальне страхування;

-   від   21   січня   1992   р.   №  23   «Про   розподіл  відрахувань  на соціальне страхування у 1992 році» - був визначений порядок відрахування коштів на соціальне страхування та пенсійне за­безпечення, зокрема на 1992 рік тариф внесків на соціальне страхування для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їх праці, а також для адвокатів становив у розмірі 10 процентів від  суми доходу.   При  цьому до  Пенсійного  фонду  України спрямовується   86   процентів   нарахованої   суми,   до   Фонду соціального страхування України - 14 процентів;

-   від   27   січня   1992   р.   № 31    «Про   Комплексну   програму розв'язання проблем інвалідності». Цією постановою Кабіне­ту Міністрів України на виконання постанови Верховної Ра­ди України від 21 березня 1991 р.  «Про введення в дію За­кону Української РСР  «Про основи соціальної захищеності інвалідів   в   Українській   РСР»   була   схвалена   розроблена Міністерством   соціального  забезпечення  України  з  участю міністерств і відомств України, Ради Федерації незалежних профспілок   України   та   громадських   організацій   інвалідів Комплексна   програма   розв'язання   проблем   інвалідності, а постановою від 22 лютого 1992 р. №  83 було затверджене Положення про  медико-соціальну експертизу і Положення про    індивідуальну    програму    реабілітації    та    адаптації інваліда.

Кабінетом Міністрів України видано значну кількість норма­тивно-правових актів, спрямованих на врегулювання порядку на­рахування та підтвердження трудового стажу, необхідного для призначення трудових пенсій та визначення розміру допомоги по тимчасовій втраті працездатності, порядку призначення, нараху­вання та виплати пенсій і допомог, особливостей пенсійного забез­печення за віком на пільгових умовах та за вислугу років тощо. До таких, наприклад, віднесені постанови:

-  від 13 січня 1993 р. №  16 «Про порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 листопада 1992 року»;

-  від  12 серпня 1993 р. № 637  «Про затвердження Порядку підтвердження   наявного  трудового  стажу  для   призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»;

-   від   18  травня   1998  р.   №  697   Про  затвердження  Переліку видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної пла­ти для призначення пенсій*;

-   від 19 жовтня 1998 р. №  1658 «Про затвердження Правил об­числення   загального   трудового   стажу   для   призначення працівникам допомоги по тимчасовій непрацездатності»;

43

від ЗО травня 1997 р. № 523 «Про затвердження нового По­рядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втра­тою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи»; від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислу­ги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей»; від 21 липня 1992 р. № 418 «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівни­кам авіації і льотно-випробного складу», якою затверджено; Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу; Перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років; Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного скла­ду цивільної авіації; Перелік посад і робіт інженерно-технічного складу авіації, які дають право на пенсію за вис­лугу років; Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам, які управляють повітряним рухом і мають відповідне посвідчення;

від 12 жовтня 1992 р. № 583 «Про затвердження норматив­них актів з питань пенсійного забезпечення», якою затвердже­но; Список текстильних виробництв і професій, робота на яких дає робітницям право на пенсію за віком після досягнен­ня 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років; Список професій і посад робітників локомотивних бригад і ок­ремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років; Список професій і посад працівників підприємств лісової промисловості та лісового господарства, постійно діючих лісопунктів, лісництв, лісоза­готівельних дільниць, зайнятих на заготівлі лісу, лісогоспо­дарських роботах, підсочці лісу та лісосплаві, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років; Список професій і посад плавскладу окремих видів суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку; Порядок призначення і ви­плати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу - членам збірних ко­манд України; Перелік посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку; Список сезонних робіт, зайнятість на яких протягом повного сезону зараховується до стажу для призначення пенсії за рік роботи; Перелік видів оплати праці та інших виплат, на які

44

не нараховуються страхові внески, та які не враховуються при визначенні середньомісячного заробітку для обчислення пенсій.

-   від 27 грудня 2001  р. №  1751   «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми». Цей Порядок визначає умови призначення і виплати таких видів державної допомоги сім'ям з дітьми, передбачених Зако­ном України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»:

1)   допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

2)   одноразова допомога при народженні дитини;

3)   допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4)   допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

5)   допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми.

-  від 27 грудня 2001 р. №  1753 «Про розмір допомоги на похо­вання»;

-   від 28 березня 2002 р. №  381 «Про проведення експерименту з  використання  даних   персоніфікованого  обліку  відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного стра­хування для призначення страхових виплат, державної допо­моги сім'ям з дітьми, державно соціальної допомоги малоза­безпеченим сім'ям та житлових субсидій»;

-  від  11  квітня 2002 р. №  497  «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду» та інші.

Особливого значення в сфері соціального забезпечення набули нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, спрямовані на корегування, підвищення розмірів пенсій і допомог, їх перера­хунок та погашення заборгованості з їх виплат. До них, зокрема, віднесені такі постанови Кабінету Міністрів України:

-  від   1  червня   1992  р.   N°  296   «Про  перерахунок  державних пенсій»;

-  від   20  липня   1992  р.   №  395   «Про  додаткове  коригування рівнів державних пенсій»;

-  від 20 січня 1995 р. №  41 «Про підвищення розмірів пенсій»;

-  від 26 липня 1996 р. №  832 «Про підвищення розмірів дер­жавної допомог окремим категоріям громадян»;

-  від 24 січня 1998 р. №  76  «Про стан погашення заборгова­ності  із  виплати  заробітної  плати,   грошового  забезпечення, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат у 1997 році та додаткові заходи щодо прискорення завершення цієї роботи*;

-   від 3 січня 2002 р. №  1  «Про підвищення розмірів пенсій та інших  соціальних   виплат   окремим   категоріям   пенсіонерів, фінансування яких здійснюється рахунок коштів державного бюджету»

-  від   13   березня   2002   р.   №  279   «Про   підвищення   розмірів пенсій,   призначених   відповідно   до   Закону   України   «Про пенсійне забезпечення» та інші.

45

Кабінет Міністрів України своїми постановами затверджує по­ложення про органи, що здійснюють соціальне забезпечення, а та­кож бюджет Пенсійного фонду України.

Нормативно-правовими актами, що видаються Кабінетом Міністрів України, можуть регулюватися і інші питання сфери соціального забезпечення. Крім постанов, це також можуть бути розпорядження та декрети. Наприклад, декрет від 26 березня 1993 року № 29-93 «Про доповнення до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» чи розпорядження від 15 березня 2002 р. N° 138-р «Про затвердження заходів щодо забезпечення економічного і соціального розвитку України у 2002 році».

Серед нормативно-правових актів, які є джерелами права соціального забезпечення, важливе місце також посідають норма­тивно-правові акти, видані центральними органами державної влади, насамперед Міністерством праці та соціальної політики, Пенсійним Фондом і відповідними фондами соціального страхуван­ня України. Ці органи можуть видавати нормативні акти, спрямо­вані на регулювання відносин у сфері соціального забезпечення, як самостійно, так і сумісно з іншими державними органами, такими як Міністерство охорони здоров'я, Міністерство фінансів, Національним банком тощо. Серед нормативно-правових актів, що видаються центральними органами державної влади, найбільш по­ширеними у сфері соціального забезпечення є роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики. За змістом такі роз'яс­нення мають характер офіційного тлумачення норм права соціаль­ного забезпечення. Вони є обов'язковими для всіх суб'єктів права соціального забезпечення і сприяють одноманітному і правильному застосуванню норм цієї галузі права на всій території України. Та­кими, наприклад, є роз'яснення № 2 від 26.03.93 р. «Про деякі питання застосування окремих статей Закону України «Про пенсійне забезпечення» чи роз'яснення № 01-3/406-02-2 від 10.05.94 р. «Про порядок застосування Списків № 1 і 2 вироб­ництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах». Такі роз'яснення не містять нових правових норм, а лише визначають порядок застосування чинних норм, установлених законодавством. Інколи вони видають­ся у вигляді листів на запити тих чи інших осіб, наприклад, лист № 06-879 від 06.03.97 р. «Про обчислення пенсій інвалідам-чорно-бильцям чи № 20-443 від 08.07.2002 р. «Щодо обчислення серед­ньої заробітної плати для нарахування допомоги по тимчасовій не­працездатності» тощо. Міністерство праці та соціальної політики України в межах своєї компетенції видає також нормативні акти управлінсько-методичного характеру у формі наказів, розпоряд­жень, інструкцій, рекомендацій тощо з питань діяльності підпо­рядкованих йому органів соціального захисту населення, напри­клад, накази Міністерства праці та соціальної політики №155 від 17.09.98 р. «Про затвердження Інструкції із застосування Порядку забезпечення   інвалідів   автомобілями»,   №  53   від   09.03.2000 р.

46

«Про затвердження інструкції про порядок забезпечення населен­ня   України   протезно-ортопедичними   виробами»,    №  549   від

29.12.2001  р.  «Про затвердження типових положень про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку,  інвалідів та дітей», № 317/300 від 15.07.2002 р. «Про затвердження Переліку медичних    показань   для   отримання   особами    з   обмеженими функціями  руху крісел-колясок та Переліку медичних  показань для отримання і протипоказань до управління особами з обмеже­ними функціями руху крісел-колясок з електроприводом» та інші.

Значна кількість нормативних актів, що видаються Пенсійним фондом. Фондом соціального страхування з тимчасової втрати пра­цездатності, Фондом соціального страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань України з пи­тань сплати внесків та виплати пенсій і допомог також є обов'язковими для підприємств, установ, організацій та громадян. Такими нормативними актами можуть бути накази, листи, поста­нови правління, роз'яснення тощо, наприклад, лист Пенсійного фонду України № 06/4295 від 24.07.2002 р. «Щодо Порядку при­значення пенсій відповідно до ст. 24 Закону України «Про науко­ву і науково-технічну діяльність», лист Фонду соціального страху­вання   з   тимчасової   втрати   працездатності   №  01-29-693   від

10.05.2002  р.  «Про виплату «лікарняних* підприємцям, які пра­цюють    за    спрощеною    системою    оподаткування»,    постанови правління Пенсійного фонду України від 07.08.96 №   10-3 «Про за­твердження Порядку переведення і виплати пенсій відповідно до Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Феде­рації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Край­ньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі у галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року», від 06.09.96 №  11-1 Про затвердження Інструкції про порядок об­числення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а та­кож обліку надходження і витрачання його коштів», від 23 квітня 1999 року № 4-5 «Про затвердження Інструкції про порядок пере­казування пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні», від   30.04.2002   № 8-2   «Про   затвердження   Положення   про   уп­равління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», постанова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 01.11.2001 р. №  44 «Про затвердження Порядку ви­плати   допомоги   у   зв'язку   з   тимчасовою   непрацездатністю   до відновлення працездатності або встановлення інвалідності», роз'яс­нення Фонду України соціального захисту інвалідів від 14.10.2000 р.  «Щодо роз'яснення окремих положень ст.ст.   19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та інші.

Ряд нормативних актів, які мають значення для вирішення соціальних питань приймаються Міністерством охорони здоров'я

47

України. Зокрема, цими актами регулюються питання щодо прове­дення оглядів громадян на встановлення їм Інвалідності, визначен­ня характеру професійних захворювань тощо, наприклад, Інструкції Міністерства охорони здоров'я України від 28.12.91 № 16.01/20 «Про встановлення груп інвалідності», від 20 листопа­да 1992 року № 16-01/220 «Про порядок встановлення причинно­го зв'язку інвалідності у колишніх військовослужбовців з перебу­ванням на фронті?, накази Міністерства охорони здоров'я України № 77/26 від 18.02.94 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення переогляду засуджених інвалідів», № 42 від 30.03.94 «Про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.94 № 66 «Про додаткові соціальні гарантії для малозабезпе­чених сімей з хворими дітьми та з дітьми першого і другого року життя», від 13 листопада 2001 р. № 433 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимча­сову непрацездатність громадян» тощо.

Досить поширеним явищем у сфері регулювання соціального забезпечення є прийняття центральними органами державної вла­ди сумісних нормативних актів. Зазвичай вони приймаються у формі наказів. Наприклад, наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства праці України від 2 лютого 1995 р. № 23/36/9 «Про затвердження Списку професійних захворювань та Інструкції що­до його застосування», наказ Пенсійного фонду України, Міністер­ства праці та соціальної політики України, Державного комітету зв'язку України, Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» від 10 жовтня 1997 року № 125/9/153/140 «Про Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через вкладні рахунки пенсіонерів в установах АППБ «Аваль» на підприємствах поштового зв'язку України», наказ Міністерства праці та соціальної політики Ук­раїни, Міністерства фінансів України, Пенсійного фонду України від 6 квітня 1999 р. №61/101/43 «Про порядок призначення та ви­плати державної грошової допомоги деяким категоріям пенсіонерів», наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України № 454/471/516 від 08.11.2001 «Про затверджен­ня Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років», наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров'я Ук­раїни від 30.04.2002 р. № 226/293/169 «Про затвердження Поряд­ку надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» та інші.

У праві соціального забезпечення функціонують і нормативні акти місцевої дії, які приймаються місцевими органами державної влади. Зокрема, це можуть бути рішення місцевих рад чи розпоря­дження районних, міських, обласних державних адміністрацій про надання окремим категоріям непрацездатних та малозабезпечених громадян додаткових, крім тих, які передбачені законодавством,

48

видів соціального забезпечення, наприклад, рішення Київської міської ради № 376/1352 від 5 липня 2001 року «Про заходи до­даткового соціального захисту учасників народного ополчення, які брали участь в обороні столиці України в період з 11.07.41 р. по 19.09.41 p.», розпорядження Київської міської адміністрації від 25.04.2001 р. Хе 831 «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей *, від 15.03.2001 р. № 437 «Про надання щомісячної матеріальної до­плати до пенсії сліпо-глухим інвалідам другої групи для оплати житлово-комунальних послуг та абонентної плати за користування телефоном у 2001 році» та інші.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні до­говори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і тому джерелами права соціального забезпечення України є міжнародні договори (угоди), що їх Україна уклала з рядом зарубіжних країн або приєдналася до них, чи в порядку правонаступництва підтвер­дила свої зобов'язання з міжнародних договорів колишнього СРСР про співробітництво в сфері соціального забезпечення і на які дано згоду Верховної Ради України.

Одним із таких договорів є угода «Про гарантії громадянам країн - учасниць Співдружності Незалежних Держав (СНД) у сфері пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 р. Цією уго­дою передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав СНД здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони мешкають. Всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні заліки не проводяться, якщо інше не передбачається двосто­ронніми угодами.

Призначення пенсій громадянам СНД провадиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років громадянам СНД, враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набран­ня чинності цією угодою. Нарахування пенсій провадиться із за­робітку (доходу) за період роботи, який зараховується до трудово­го стажу.

З переселенням пенсіонера у межах держав СНД виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія то­го ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера в разі виконання умов, передбачених угодою.

Україна підписала й ратифікувала Угоду між державами -учасницями Співдружності Незалежних Держав «Про взаємне виз­нання пільг та гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчиз­няної війни, учасників бойових дій на території інших держав і сімей загиблих військовослужбовцівь від 15 квітня 1994 р.

Окремі питання пенсійного забезпечення регулюються двосто­ронніми  угодами  України  та  Російської  Федерації  від   15  січня

49

1993 р. «Про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівнених до районів Край­ньої Півночі».

Російська сторона взяла на себе зобов'язання про пенсійне за­безпечення громадян, які проживають вині в Україні, але раніше працювали в несприятливих кліматичних умовах на території Російської Федерації. Це означає, що Пенсійний фонд Російської Федерації перераховуватиме Пенсійному фондові України не­обхідні кошти для виплати пенсіонерам пенсії або частини її за­лежно від тривалості трудового стажу, відпрацьованого у вказаних районах. Угода поширюється на дві категорії громадян, які живуть в Україні. Перша категорія - це ті, кому на території Російської Федерації вже було призначено пенсію, а друга — ті громадяни, які мають пільговий сгаж роботи в зазначених районах, але переїхали в Україну до досягнення пенсійного віку. їм сплачуватиметься ча­стина пенсії, що відповідає тривалості пільгового трудового стажу, отриманого починаючи з 1 січня 1991 р., за умови досягнення пенсійного віку.

Аналогічні угоди про співробітництво в сфері соціального захи­сту і пенсійного забезпечення громадян у 1995 р. були укладені між Україною та Республікою Вірменія, Україною та Республікою Азербайджан, Україною та Молдовою.

20 лютого 1997 року був укладений договір між Урядом Ук­раїни і Урядом Естонської Республіки про співробітництво в галузі соціального забезпечення.

2 жовтня 1999 року було підписано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Грузії про пенсійне забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей, а 16 березня 2000 року підписано аналогічну Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Азербайджанської Республіки про пенсійне забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне обов'язкове осо­бисте страхування військовослужбовців.

Договори про соціальне забезпечення були також укладені 5 грудня 2000 року між Україною та Словацькою Республікою та 23 квітня 2001 року між Україною та Литовською Республікою то­що.

50

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 19      Главы:  1.  2.  3.  4.  5.  6.  7.  8.  9.  10.  11. >