Глава IV. Правовідносини з соціаль­ного забезпечення

І. Поняття,   загальна   характеристика   та   види правовідносин з соціального забезпечення

Розглядаючи питання «Предмет права соціального забезпечен­ня», ми визначили, що об'єктом регулювання цієї галузі права є певна сукупність суспільних відносин, пов'язаних насамперед з пенсійним забезпеченням громадян, наданням з боку держави не­працездатним, малозабезпеченим та іншим громадянам, що цього потребують, різноманітних, передбачених законодавством, соціаль­них допомог, соціальних послуг, пільг. Значну частину в цій сис­темі відносин займають пенсійні правовідносини.

У загальній теорії права правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає у суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права-обов'язки і реалізують їх з метою задоволен­ня своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборо­нений державою чи гарантований і охороняється нею в особі пев­них органів.

Правовідносини складаються, виникають, вимірюються і при­пиняються під дією правових норм. Тому правовими відносинами називають зв'язок між учасниками (суб'єктами), їхні взаємні пра­ва та обов'язки, які регулюються нормами права. Відносини з соціального забезпечення є правовими відносинами (в іншому виді вони практично не існують), оскільки виникають лише за наяв­ності норм законодавства про соціальне забезпечення.

Правовідносини з соціального забезпечення містять у собі мо­менти суб'єктивної і об'єктивної волі. Виникнення правовідносин з соціального забезпечення пов'язують з набуттям у громадян суб'єктивного права на той чи інший вид соціального забезпечен­ня, передбачений чинним законодавством та їх волевиявленням щодо звернення до відповідного державного органу за призначен­ням такого забезпечення або встановлення відповідного юридично­го факту, необхідного для його надання, чи вирішення позасудово спору з приводу надання певного виду соціального забезпечення. Тобто зміст суспільних відносин, що виникають у сфері соціально­го забезпечення визначають саме учасники цих відносин (суб'єктивна воля). Але цей зміст регулюється правовими норма­ми, що надають відносинам правової форми і самі учасники відно­син, в разі відсутності правової норми, спрямованої на врегулюван­ня таких відносин, не можуть надати відносинам юридичної форми. Отже об'єктивна воля виступає як воля держави, оскільки права і обов'язки учасників відносин, та й існування самих відно­син забезпечуються нормативними актами, що видаються держа­вою в особі її органів.

Відносини з соціального забезпечення є правовими, тобто вони існують лише за наявності відповідної норми права, хоча сама нор-

53

ма не породжує правовідносин, оскільки вона визначає загальний характер належної поведінки суб'єктів і прямого зв'язку з кон­кретними суб'єктами правовідносин не має.

Правовідносини тісно пов'язані з фактичними відносинами в суспільстві і залежать від життєвих обставин (певних дій осіб чи подій), що передбачаються нормою і мають характер юридичного факту, за наявності якого законодавець пов'язує виникнення зміну чи припинення правовідносин.

Структурно всі види правовідносини з соціального забезпечен­ня поділяються на дві основні групи:

1)   основні чи матеріальні правовідносини, тобто правовідносини з приводу певних видів соціального забезпечення;

2)   процедурно-процесуальні відносини з установлення юридичних фактів, необхідних для надання певного виду соціального за­безпечення, і вирішення спорів між сторонами правовідносин, крім спорів, що розглядаються в судовому порядку. Матеріальні  правовідносини,   в  свою  чергу,   поділяються   на

відносини з матеріального забезпечення та з соціального обслугову­вання. Відносини з матеріального забезпечення виникають при на­данні переважно грошових виплат ( пенсій, допомог) непрацездат­ним, малозабезпеченим, а у випадках, передбачених законом і іншим громадянам (наприклад, допомога на поховання) із спеціальних фондів (Пенсійного фонду, фондів соціального страху­вання), з державного та місцевих бюджетів. Оскільки пенсії і до­помоги є, зазвичай, основним джерелом для існування цієї кате­горії громадян, відносини з матеріального забезпечення посідають центральне місце в системі відносин з соціального забезпечення.

Відносини з соціального забезпечення включають також відно­сини пов'язані із задоволенням не тільки прямих матеріальних, але й інших специфічних потреб непрацездатних громадян у формі різних послуг, пільг, в тому числі і натурального забезпечення. Че­рез такі відносини досягається поновлення і розвиток соціально-суспільних, трудових, побутових і інших зв'язків осіб, які повністю чи частково обмежені з тих чи інших причин (вік, стан здоров'я), а також проводяться різноманітні реабілітаційні заходи (поновлювальне лікування, професійне навчання, працевлаштуван­ня, утримання і обслуговування в будинках інтернатах, забезпе­чення протезними виробами та засобами пересування тощо). В ши­рокому розумінні такі відносини називають відносинами з соціального обслуговування. Відносини з соціального обслугову­вання характеризуються тими ж ознаками, що й інші відносини з соціального забезпечення:

1)   аліментарний характер надання;

2)   єдина мета - забезпечення гідного прожиття непрацездатних;

3)   фінансування з спеціальних фондів;

4)   коло осіб - непрацездатні;

5)   здійснення в основному через органи соціального забезпечення і страхування, а якщо через інші органи, то за участю або під контролем органів соціального забезпечення.

64

Але соціальному обслуговуванню притаманні і особливості, які доз­воляють виділити його в самостійний вид соціального забезпечення:

1)   форма надання (у вигляді речей, послуг, пільг, переваг);

2)   наявність спеціальних служб в системі органів соціального за­безпечення для реалізації даного виду соціальної допомоги;

3)   специфічні умови надання (надаються лише за певних право­вих підстав).

Через процедурно-процесуальні відносини права і обов'язки в сфері соціального забезпечення реалізуються в певній послідо­вності і за правилами, встановленими юридичними нормами. Тільки в межах процесуальних відносин і у відповідності з про­цесуальними нормами виконується вся процедура звернення за тим чи іншим видом соціального забезпечення, їх призначення або надання в порядку, передбаченим законом, а в разі не­обхідності - захист і поновлення порушеного права.

За цільовим призначенням процесуальні відносини з соціального забезпечення бувають двоякими: одні з них виника­ють при встановленні юридичних фактів, інші - пов'язані з ре­алізацією права на ті чи інші види соціального забезпечення. Тобто, в першому випадку процесуальні відносини виникають, коли вирішується питання про встановлення юридичних фактів, необхідних для надання того чи іншого виду соціального забез­печення, в другому - при здійсненні самого права на соціальне забезпечення, в тому числі з приводу захисту та поновлення цього права. Прикладом відносин з встановлення юридичних фактів є відносини, що виникають з приводу підтвердження трудового стажу за показаннями свідків для призначення трудо­вої пенсії, або встановлення факту утримання чи встановлення інвалідності тощо. Учасниками процесуальних відносин даного роду виступають, з одного боку громадянин чи сім'я, як суб'єкти права, або їх представники, а з другого - відповідні державні органи, які наділені компетенцією встановлювати такі юридичні факти в разі звернення до них громадян. Наприклад, підтвердження трудового стажу за свідченням свідків провадить орган з призначення пенсій, факт інвалідності встановлює МСЕК, факт тимчасової непрацездатності - відповідний ліку­вальний заклад тощо.

Процесуальні відносини, пов'язані з реалізацією права, спрямовані на виникнення конкретних матеріальних пра­вовідносин з того чи іншого виду соціального забезпечення. У всіх випадках здійснення права на пенсії, допомоги або інші матеріальні блага, а також послуги з соціального забезпечення, воно супроводжується виникненням різноманітних процесуаль­них відносин. Такі відносини виникають між громадянами і ти­ми державними органами, які надають відповідні види соціаль­ного забезпечення. В залежності від виду соціального забезпечення виникають відповідні процесуальні відносини, че­рез які вони реалізуються.

Розвиток всіх видів процесуальних відносин, дов'язаних з ре-

65

алізаціею права на ті чи інші види соціального забезпечення мож­на представити у вигляді чотирьох загальних стадій:

1)   звернення за соціальним забезпеченням;

2)   розгляд і вирішення питання про призначення соціального за­безпечення;

3)   надання відповідного виду соціального забезпечення;

4)   розгляд скарг і заяв з питань соціального забезпечення.

На всіх стадіях звернення за тим чи іншим видом соціального забезпечення волевиявлення громадянина - суб'єкта права носить односторонній і виключно правомочний характер, що не потребує будь-чиєї згоди. Таке волевиявлення викликає відповідний обов'язок інших суб'єктів брати участь у всіх процесуальних відно­синах. У випадку відмови зобов'язаних осіб виконати ті чи інші юридичні дії, правом встановлені спеціальні гарантії, що передба­чають можливість об'єктивного розгляду поданої правомочним суб'єктом скарги, заяви і прийняття рішення по них зобов'язани­ми суб'єктами вищого рангу. У всіх випадках закон гарантує пра­во на оскарження дій посадових осіб та визначає порядок такого оскарження.

Важливу гарантійну роль в соціальному забезпеченні грають процесуальні строки, під якими розуміється встановлений норма­ми права термін вчинення тих чи інших юридичних дій, від яких залежить виникнення, зміна або припинення правовідносин з соціального забезпечення. Норми права передбачають спеціальні строки, протягом яких повинні виконуватися певні юридичні дії і по закінченні яких настають правові наслідки. Ці строки встанов­лені стосовно кожного виду соціального забезпечення і, крім того, диференціюються в залежності від стадії розвитку процесуальних відносин.

Характерною рисою правовідносин з соціального забезпечення є їх аліментарний характер, відсутність засад взаємності: обов'язок органу з соціального забезпечення і відповідне суб'єктивне право громадянина (сім'ї) не зумовлені дією громадянина (сім'ї) у відповідь на дію органу з соціального забезпечення. На боці гро­мадянина (сім'ї) стоїть право вимагати того чи іншого виду соціального забезпечення, за наявності відповідних законних підстав, а на боці органу - обов'язок надати таке забезпечення в порядку і в розмірах, визначених законом.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що пра­вовідносини з соціального забезпечення - це врегульовані норма­ми права суспільні відносини, які виникають між фізичною осо­бою чи сім'єю та державою, в особі її органів, з приводу безоплатного (безеквівлентного) або на пільгових умовах ма­теріального забезпечення і обслуговування за рахунок спеціаль­них фондів, державного та місцевих бюджетів громадян в ста­рості, у випадку хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, а також з приводу надан­ня допомоги малозабезпеченим сім'ям, сім'ям, що мають дітей та в інших випадках, визначених законом.

66

2. Суб'єкти, об'єкт і зміст правовідносин   з соціаль­ного забезпечення

Правовідносини з соціального забезпечення, як і інші правові відносини структурно складаються з таких елементів: суб'єкти пра­вовідносин, об'єкт і зміст правовідносин. Одним із суб'єктів пра­вовідносин з соціального забезпечення є громадянин чи сім'я, наділені відповідними правами на той чи інший вид соціального забезпечення і через те він названий правомочним суб'єктом. Гро­мадянам, зазвичай, надаються ті види соціального забезпечення, у формуванні джерел фінансування яких вони беруть участь шля­хом сплати внесків до відповідних фондів через систему як загаль­нообов'язкового так і добровільного державного соціального стра­хування. Але в окремих випадках законодавством передбачено надання соціального забезпечення незалежно від сплати страхових внесків, наприклад, соціальні пенсії, адресні соціальні допомоги малозабезпеченим сім'ям, допомоги в зв'язку з народженням дити­ни, на поховання тощо. Суб'єктами правовідносин з соціального за­безпечення можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Переважно до правомочних суб'єктів відносяться непрацез­датні особи, серед яких право розмежовує наступні основні кате­горії:

1) громадяни похилого віку;

2) діти;

3) інваліди;

4) хворі;

5) непрацездатні за інших обставин.

Для перших двох категорій основним критерієм для виділення в самостійні групи служать вікові межі, встановлені правом, з яки­ми пов'язується можливість вступити у правовідносини з соціаль­ного забезпечення і бути їх суб'єктами, тобто бути носіями прав і обов'язків. Для суб'єктів з числа громадян похилого віку ця мож­ливість лімітується віком, з досягненням якого особа набуває пра­ва в сфері соціального забезпечення. Відповідно до ст. 10 Закону України від 16 грудня 1993 р.»Про основні засади соціального за­хисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загаль­ного пенсійного віку залишилося не більше півтора року. Зазвичай такі особи стають суб'єктами пенсійних правовідносин. В окремих випадках суб'єктами пенсійних правовідносин громадяни можуть бути і в молодшому віці.

Для дітей можливість бути суб'єктом правовідносин з соціаль­ного забезпечення визначена в межах від народження і до досяг­нення встановленого правом віку. Так, при призначенні пенсії в разі втрати годувальника непрацездатними членами сім'ї вважа­ються особи (діти, брати, сестри та онуки померлого), які не досяг-ли 18 річного віку і старші цього віку, якщо вони стали інваліда-

67

ми до виповнення 18 років, а якщо вони навчаються в навчальних закладах - до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку. А дітям-інвалідам виплачу­ються соціальні пенсії до досягнення ними 16-річного віку.

Підставою для поділу правомочних суб'єктів на окремі кате­горії інвалідів і хворих служать суттєві розбіжності в характері і ступені втрати працездатності у кожної з вказаних категорій і цим самим визначається різновид правовідносин. Так, встановлення ме-дико-соціальноекспертною комісією (МСЕК) однієї з трьох груп інвалідності є підставою призначення пенсії по інвалідності, а вста­новлення відповідною медичною установою факту тимчасової втра­ти працездатності працюючої особи в зв'язку з захворюванням є підставою виплати їй допомоги по тимчасовій непрацездатності. Але слід пам'ятати, що стан непрацездатності, який має бути підтвердженим спеціальним медичним документом - листком не­працездатності, є лише однією із можливостей бути суб'єктом пра­вовідносин з соціального забезпечення. В ряді випадків потребу­ються, крім цього, наявність інших умов, які в сукупності з непрацездатністю створюють повну можливість вступати у пра­вовідносини як суб'єкт. Наприклад, працююча особа в разі тимча­сової втрати працездатності повинна підлягати загальнообов'язко­вому державному соціальному страхуванню чи добровільно сплачувати внески до відповідного фонду соціального страхування.

Громадяни можуть визнаватися непрацездатними і виступати правомочними суб'єктами і за інших, передбачених законом, об­ставин. Наприклад, в зв'язку з вагітністю і пологами, доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку, в зв'язку з доглядом за хворою дитиною чи іншим членом сім'ї тощо.

В окремих випадках правомочними суб'єктами можуть висту­пати громадяни незалежно від стану працездатності. Наприклад, при наданні соціальних допомог в разі народженні дитини, на по­ховання тощо.

При наданні деяких видів соціального забезпечення правомоч­ним суб'єктом може виступати не окремий громадянин, а сім'я. Наприклад, при пенсійному забезпеченні в разі втрати годувальни­ка, при наданні соціальної допомоги сім'ям з дітьми чи малозабез­печеним сім'ям.

За кожним громадянином законом визнається правоздатність, тобто здатність мати права і нести обов'язки в сфері соціального за­безпечення. Стосовно всієї системи правовідносин з соціального за­безпечення необхідно розрізняти загальну і спеціальну право­здатність. Загальна правоздатність означає передбачену і гарантовану правом можливість бути суб'єктом правовідносин у всій сфері соціального забезпечення. Ця правоздатність виникає з моменту народження особи і збігається з цивільною право­здатністю. Вона є відповідно потенційною передумовою для участі в будь-яких правовідносинах, тобто, можна сказати, що кожна осо­ба - можливий суб'єкт будь-яких конкретно-визначених пра­вовідносин. Але, щоб вважатися суб'єктом правовідносин,  недо-

68

статньо лише загальної правоздатності, а необхідно ще володіти і спеціальною правоздатністю, під якою розуміється наявність виз­начених правом можливостей і умов (життєвих фактів, котрим на­дано юридичне значення) бути суб'єктом конкретних правовідно­син, тобто спеціальна правоздатність настає з моменту виникнення суб'єктивного права на конкретний вид соціального забезпечення. Спеціальна правоздатність в залежності від часу виникнення може співпадати або не співпадати з загальною правоздатністю. Напри­клад, для вступления в пенсійні правовідносини за віком суб'єкт стає володільцем спеціальної правоздатності лише по досягненні відповідного пенсійного віку. Тут настання в часі загальної і спеціальної правоздатності не співпадає, оскільки перша виникає з моменту народження особи, а друга по досягненні певного віку. Але, наприклад, в разі смерті матері при пологах, народжена ди­тина набуває право на пенсію в разі втрати годувальника з момен­ту свого народження.

Суб'єктивне право на конкретний вид соціального забезпечення не завжди реалізується водночас з його набуттям. Нині є чимало громадян, які мають право на пенсійне забезпечення, але продов­жують працювати, не оформлюючи пенсію, хоча можуть це зроби­ти будь-коли. Суб'єктивне право реалізується в конкретних пра­вовідносинах з соціального забезпечення і встановленню йому передують певні дії процедурного характеру: звернення особи за конкретним видом соціального забезпечення та рішення відповідного органу про його надання.

Отже для реалізації суб'єктивного права на той чи інший вид соціального забезпечення громадяни повинні здійснювати певні дії. А для цього вони мають володіти дієздатністю. Дієздатність -це передбачена правом здатність суб'єкта особисто вчиняти юри­дичні дії з встановлення, зміни та припинення правовідносин з соціального забезпечення, тобто особисто вступати в такі пра­вовідносини, реалізовувати своє право і нести обов'язки. У багать­ох випадках суб'єкти правовідносин, що володіють право­здатністю, наділені дієздатністю і можуть самостійно вступати в правовідносини, вчиняти необхідні юридичні дії. Але в ряді ви­падків такі дії вчиняють не самі суб'єкти, а їх представники, які охороняють права і інтереси суб'єктів права.

В соціальному забезпеченні особливе місце займають різно­манітні види опіки та піклування. Стосовно неповнолітніх дітей представництво у всіх видах правовідносин з соціального забезпе­чення від свого імені, але в інтересах дітей здійснюється батьками та іншими опікунами. Такий же принцип діє і стосовно душевно хворих, визнаних в судовому порядку недієздатними.

Якщо в силу фізичного стану чи з інших причин особа не мо­же самостійно вчиняти будь-які дії, від яких залежить виникнен­ня, зміна чи припинення правовідносин, ці дії можуть вчиняти їх представники за довіреністю.

Деяка специфіка існує при виконанні функцій опікунів та піклувальників державними установами. Перебування в стаціонар-

69

них установах соціального забезпечення являє собою колективний і при цьому державно-громадський вид опіки і піклування над осо­бами, що перебувають на вихованні чи утриманні в стаціонарних установах соціального забезпечення. Виконання обов'язків опікунів і піклувальників стосовно цих осіб покладається на адміністрацію цих установ. Дієздатні громадяни, які утримуються в стаціонарних установах соціального забезпечення, самостійно вчиняють юридичні і будь-які інші дії, звертаючись за допомогою піклувальників в необхідних випадках. Наприклад, для захисту від зловживань з боку третіх осіб.

Оскільки основним гарантом права соціального забезпечення є держава, другим суб'єктом правовідносин з соціального забез­печення є відповідний державний орган, на який покладаються обов'язки безпосередньо здійснювати таке забезпечення і тому він названий зобов'язаним суб'єктом. До таких суб'єктів насам­перед слід віднести районні (міські) управління праці та соціаль­ного захисту населення, районні (міські) управління Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування від нещасного випадку, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від безробіття, стаціонарні установи соціального забезпечення, спеціальні підрозділи в структурі Міністерства оборони та МВС, які здійснюють соціальне забезпечення відповідно військовослуж­бовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та інші. Другим суб'єктом правовідносин з соціального забезпечення є також державні органи (крім судо­вих), які встановлюють юридичні факти, що є підставою виник­нення, зміни та припинення правовідносин у сфері соціального забезпечення, а також, які компетентні вирішувати спори з при­воду соціального забезпечення.

(Питання щодо повноважень таких органів більш детально ви­кладені в главі «Система державних органів та їхні функції зі здійснення соціального забезпечення»).

В будь-яких правовідносинах розрізняють об'єкт, з приводу якого вони виникають і на які спрямовані дії суб'єктів. Під об'єктом правовідносин розуміється визначений предмет, з приво­ду якого у суб'єктів виникають ці правовідносини. Через те у пра­вовідносинах з соціального забезпечення існує скільки об'єктів, скільки є і самих правовідносин.

Об'єкти правовідносин можна класифікувати за різноманітни­ми підставами. Наприклад, в залежності від характеру потреб, що задовольняються в порядку соціального забезпечення, об'єкти пра­вовідносин можна поділити на такі загальні об'єкти, як ма­теріальні блага, послуги і пільги. В свою чергу кожен з вказаних загальних об'єктів можна поділити на більш конкретні предмети: пенсії, соціальні допомоги, засоби пересування, утримання в стаціонарних установах соціального забезпечення тощо. Кожен них служить безпосереднім об'єктом, з приводу якого виникають правовідносини.

70

Зміст правовідносин з соціального забезпечення. До загально­го складу правовідносин, поряд з іншими зазначеними елемента­ми, входить матеріальний зміст {поведінка суб'єктів) і юридичний зміст (суб'єктивні права та обов'язки), тобто зміст правовідносин складають права та обов'язки їхніх суб'єктів.

Суб'єктивне право характеризується трьома основними озна­ками:

-  видом (і мірою) можливої поведінки правомочного суб'єкта;

-  можливістю вимагати відповідної поведінки від зобов'язаного суб'єкта;

-  можливістю вдатись у необхідних випадках до сприяння ор­ганів влади.

Суб'єктивне право на соціальне забезпечення, як будь-яке суб'єктивне право, також криє в собі три згадані ознаки можливої поведінки. Суб'єктивне право на соціальне забезпечення - це міра можливої (дозволеної) поведінки, забезпечена державою. Ця мож­ливість, яка складає зміст суб'єктивного права на соціальне забез­печення, виражається:

а) в можливості визначеної поведінки самого суб'єкта права на соціальне забезпечення як правомочного;

б) можливості суб'єкта права на соціальне забезпечення як пра­вомочного вимагати визначеної поведінки зобов'язаних осіб (органів), які здійснюють соціальне забезпечення;

в) у можливості суб'єкта права на соціальне забезпечення звер­нутися до державних органів (виконавчої влади або суду) за допомогою та захистом свого порушеного права.

Так, громадянин як суб'єкт права на соціальне забезпечення може вчиняти певні дії, спрямовані на отримання відповідного ви­ду соціального забезпечення. Він може звернутися до відповідного підприємства, установи, організації чи певного органу з проханням надати документи, які потверджують тривалість трудової чи іншої суспільно-корисно'і діяльності, що включається до трудового ста­жу, до бухгалтерії за місцем своєї теперішньої чи минулої роботи з проханням видати документи про минулі заробітки, до МСЕК із проханням установити йому групу інвалідності та причину її на­стання тощо.

Зміст суб'єктивного права на соціальне забезпечення криє в собі й можливість суб'єкта цього права вимагати відповідної по­ведінки або вчинення визначених дій від органів, які здійснюють соціальне забезпечення. Суб'єкт права на соціальне забезпечення має право вимагати від органів соціального захисту населення сприяння в підтвердженні трудового стажу за допомогою свідків. Але основний зміст суб'єктивного права громадянина (сім'ї) -суб'єкта правовідносин з соціального забезпечення складається з правомочності на отримання ним передбаченого законом певного виду й розміру соціального забезпечення в установлений процесу-

71

вид соціального забезпечення в розмірі і в порядку, встановленому законом. Поряд із суб'єктивним правом отримати той чи інший вид соціального забезпечення громадянин несе деякі зобов'язання. Зміст їх спрямовано на те, щоб орган соціального захисту населен­ня міг правильно і своєчасно виконувати свій основний обов'язок. Такому органові, ясна річ, надаються відповідно визначені право­мочності. До них належать право вимагати від громадян своєчас­ного подання правдивих відомостей про зміни складу сім'ї, про зміни віку членів сім'ї, про переосвідчення у МСЕК в установ­лені строки, подання документів, які дають право на пільги й соціальну допомогу тощо.

Зазначені правомочності та юридичні обов'язки сторін пра­вовідносин з соціального забезпечення і складають їхній зміст.

3.  Підстави виникнення, зміни та припинення пра­вовідносин   з соціального забезпечення

Правовідносини з соціального забезпечення виникають, зміню­ються та припиняються за наявності певних життєвих обставин або фактів, передбачених правом. Такі факти або обставини нази­вають юридичними фактами. Юридичний факт - це закріплений у нормах права факт об'єктивної дійсності (подія, вольовий вплив людей тощо), який виступає підставою виникнення, зміни чи при­пинення правових відносин. У сфері соціального забезпечення пра­вовідносини зазвичай виникають на підставі не поодинокого юри­дичного факту, а певного комплексу юридичних фактів, що настають у певній послідовності, і за наявності яких норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин. У літературі такий комплекс юридичних фактів називаються юри­дичним фактичним складом. За відсутності такого складу юридичні наслідки не настають.

До юридичного складу, необхідного для виникнення пра­вовідносин з соціального забезпечення, можуть включатися такі юридичні факти, що виникають з причин медико-біологічного по­рядку, пов'язані зі старістю, хворобою, повною або частковою втра­тою працездатності, втратою годувальника, народженням, смертю, а також необхідністю надання допомоги сім'ям з дітьми, малоза­безпеченим сім'ям тощо.

Так для виникнення правовідносин в зв'язку з призначенням пенсії за віком необхідна така сукупність юридичних фактів: до­сягнення встановленого законом пенсійного віку, наявність визна­ченої правом тривалості трудового стажу, звернення громадянина до відповідного органу (районного (міського) управління Пенсійно­го фонду) про призначення цього виду пенсійного забезпечення і рішення органу про призначення пенсії.

Навіть для виникнення процесуально-процедурних правовідно­син   у   сфері   соціального   забезпечення   недостатньо   поодинокого

72

особи, встановлена ЛКК та звернення особи до МСЕК, а для виник­нення правовідносин з приводу розгляду скарги - необхідні: факт порушення права особи та її звернення зі скаргою до відповідного органу.

Роль і значення в юридичному складі юридичних фактів неод­накові. Є факти, яким належить провідна роль у виникненні пра­вовідносин і які є першопричиною або першоосновою виникнення (зміни чи припинення). Тому їх називають провідними чи головни­ми, оскільки в наслідок їх настання виникає необхідність регулю­вання даних відносин. Наприклад, у правовідносинах в зв'язку з призначенням пенсії за віком, головним є факт досягнення вста­новленого законом пенсійного віку, у правовідносинах в зв'язку з призначенням пенсії по інвалідності - встановлення однієї з трьох груп інвалідності, при призначенні пенсії в разі втрати годуваль­ника - смерть чи безвісна відсутність годувальника, а а в пра­вовідносинах, пов'язаних з пенсійним забезпеченням за вислугу років - наявність спеціального стажу - вислуги років, оскільки з настанням цих юридичних фактів у громадянина (сім'ї) виникає суб'єктивне право на цей вид забезпечення. Зазвичай, як головні юридичні факти виступають факти-події, що не залежать від волі людей. Другою різновидністю юридичних фактів служать факти-дії, які на відміну від фактів-подій, зазвичай, залежать від волі людей. Дії можуть породити, а в деяких випадках обов'язково по­роджують правові наслідки. Тобто, дії є такими юридичними фак­тами, які залежать від волі людей, пов'язані з вчиненням ними певних проступків, що породжують правовідносини. Наприклад, подання заяви про призначення того чи іншого виду соціального забезпечення - вольова дія спрямована на встановлення пра­вовідносин.

Другою загальною передумовою виникнення правовідносин з соціального забезпечення є юридичні факти, які умовно можна на­звати другорядними чи фактами другого порядку. Взяті ізольова­но, вони не мають певного значення для виникнення правовідно­син. Тільки в комплексі з відповідними головними юридичними фактами вони створюють повну і достатню підставу для виникне-ня конкретних правовідносин. Юридичні факти другого порядку виражають різноманітні життєві обставини, з якими право пов'язує виникнення правовідносин. В одних випадках їх реаль­ний зміст характеризує види і міру суспільно-корисної діяльності чи участь у формуванні джерел фінансування певних видів соціального забезпечення, або інші обставини, що потребуються в якості обов'язкової умови при наданні соціального забезпечення. Наприклад, пенсійне законодавство пред'являє вимоги щодо трудо­вого (страхового) стажу, а при призначенні пенсій по інвалідності та в разі втрати годувальника потребується встановлення відповідно причин інвалідності (інвалід війни, праці, з дитинства,

73

нат для осіб похилого віку і інвалідів чи наданні путівки до сана­торію).

Також необхідно розрізняти допоміжні факти, які конкретизу­ють і доповнюють той чи інший бік головного юридичного факту. Наприклад, вступления у правовідносини з приводу отримання спеціальних засобів пересування можливе за наявності таких до­поміжних фактів, як медичні показання (наприклад, порушення функцій нижніх кінцівок) та відсутність протипоказань щодо ке­рування спеціальними транспортними засобами.

Один і той самий факт може відігравати різну роль, будучи в одних випадках правотворчим, в інших правозмінювальним чи таким, що припиняє право. В одних випадках бути головним, в інших другорядним. Наприклад, смерть пенсіонера, що одержу­вав пенсію за вислугу років є фактом, що припиняє ці пенсійні правовідносини, але цей же факт може слугувати підставою для переоформлення членом сім'ї померлого пенсії за віком чи іншого виду пенсії на пенсію в разі втрати годувальника, а також входи­ти до юридичного складу, що породжує правовідносини у зв'язку з наданням допомоги на поховання.

Правильне розмежування ролі і місця юридичних фактів у пра­вовідносинах має не тільки пізнавальне, але і практичне значення в діяльності щодо застосування права, розробці обґрунтованих ре­комендацій щодо вдосконалення законодавства.

74