§ 10. Право — особливий вид соціальних норм.

Єдність та відмінність права і моралі

(спільні та відмінні ознаки права і моралі)

Право належить до соціальних норм, тобто до норм, що регулюють відносини між людьми та їх організаціями (громадськими утвореннями й об'єднаннями). Усі соціальні норми залежно від їх ролі й місця в системі соціального регулювання поділяються на правові (або юридичні), мо­ральні, релігійні, корпоративні, політичні норми, есте­тичні, звичаї та традиції.

Моральні норми вказують на принципи поведінки, мають ідейне обґрунтування в ідеалах справедливості та несправедливості, добра і зла, честі, совісті, обов'язку і забезпечуються певним духовним впливом, громадською оцінкою у формі схвалення або осуду. Головне в моралі це уявлення про добро і зло. Моральним є те, що приносить

48

49

добро людям, і навпаки — дії, які тягнуть за собою зло, аморальні.

Релігійні норми — це такі норми, які регулюють від­правлення релігійних культів, ставлення людей до Бога і навколишнього світу. Вони викладені в Біблії, Корані, Талмуді, у рішеннях зборів духовенства (Постанови собо­рів), творах авторитетних релігійних теологів і пропо­відників, в яких поряд із релігійними канонами знайшли вираз загальнолюдські норми, правила людського спів­життя. Так, у біблійних заповідях встановлюються зобо­в'язання працювати протягом шести днів, а відпочивати на день сьомий, вимога поваги дітей до своїх батьків, забо­рона вбивства, злодійства, лихосвідчення, засуджується заздрість тощо.

Корпоративні норми — це правила поведінки, що встановлюються та забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями, іншими об'єднаннями людей. Корпоративними нормами є, наприклад, статути профспі­лок, статути партій, молодіжних, ветеранських, національ­них, культурних та інших громадських організацій.

Політичні норми — це норми, що регулюють політичні відносини між різними суб'єктами політичної діяльності.

Звичаї — це правила поведінки, які склалися вна­слідок історично тривалого повторення людьми певних дій, що закріпилися як стійкі звички (вітання при зустрічі, весілля, звичай "толоки" в селах тощо). Різновидом зви­чаїв є традиції, що вказують на епізодичне правило, стиль поведінки (поздоровлення із святами, відзначення "Дня матері", "Дня вчителя", "Дня медика" тощо).

Естетичні норми відображають ставлення людей до по­рядку оформлення й оцінки предметів духовної чи мате­ріальної культури з позицій краси, гармонії, якості тощо. Тут важливу роль відіграють усталені погляди людей на красиве й потворне тощо.

У регулюванні суспільних відносин, поведінки людей право взаємодіє із мораллю. Мораль як форма суспільної свідомості зародилася раніше за правову форму свідомості. Норми моралі— це продукт історичного розвитку людства, вони формувалися в боротьбі зі злом, за ствердження добра, людяності, щастя людей. Загальнолюдське у змісті моралі знайшло вираз у мудрому й найсправедливішому правилі: "Стався до інших так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе".

Моральні критерії застосовуються до оцінки правових норм.

Високу моральну цінність являють основні права лю­дини: юридичне вираження свободи і гідності. Честь і гідність особи охороняються законом. Міцний правопо­рядок може існувати лише там, де у свідомості людей уявлення про справедливість і законність зливаються воє­дино. Право і мораль доповнюють одне одного, вони мають як спільні риси, так і відмінні.

Спільні риси права і моралі:

право і мораль є частиною надбудови над еко­номічним базисом;

мають нормативний зміст (виражені через пра­вила поведінки) і є регулятором суспільних від­носин;

мають спільні економічну, соціальну, політичну та ідеологічну бази;

входять у зміст культури суспільства і є цінніс­ними формами свідомості.

Відмінні риси права і моралі:

мораль виникає раніше за право;

у нормах права закріплено волю держави, в мо­ралі воля виступає як форма суспільної думки;

норми моралі регулюють значно більше коло су­спільних відносин, ніж право;

норми права характеризуються конкретністю, нор­ми моралі дають значно більший простір для їх тлумачення;

норми моралі утворюються й зберігаються в су­спільній думці, норми права закріплюються в офіційних актах;

внутрішнім гарантом виконання норм моралі є совість людини, зовнішнім — сила суспільної думки, а норми права забезпечуються приму­совою силою держави;

моральні норми не регламентують конкретні міри покарання за той чи інший вчинок, а правові норми можуть передбачати вид і міру пока­рання.

50

51

Право має впливати на укріплення суспільної моралі, моральне становлення особистості.

Слід підкреслити значення моральних норм у профе­сійній діяльності юриста. Покликання професійного юрис­та — діяти в інтересам суспільства, відновлювати спра­ведливість, захищати скривджених, виховувати в людині повагу до інших людей, перевиховувати громадян, які порушили закон. Чесність, непідкупність і справедливість мають бути його невід'ємними якостями.

Шляхами посилення моральної обумовленості правових норм мають бути прийняття державою таких правових норм, які відповідають високим принципам моралі, та скасування тих правових норм, які суперечать цим прин­ципам, встановлюють нерівність у правах, порушують соці­альну справедливість. Право має бути втіленням соціальної справедливості — надавати кожному те, на що він дійсно заслуговує; справедливість має бути присутньою в кожній правовій нормі.

Мораль і право пов'язані також із політичною і пра­вовою культурою.

Політична культура — це сукупність політичних по­глядів, переконань, цінностей, норм, традицій, які нахо­дять прояв в участі громадян у суспільно-політичному житті, в діяльності державних органів, політичних, дер­жавних діячів, політичних партій, рухів, об'єднань гро­мадян.

Правова культура є системою правових цінностей, част­кою духовної культури, яка відображає якісний рівень розвитку й досконалість правових відносин, дотримання законності. Правові цінності відображають рівність, спра­ведливість, стан свободи особистості, повагу до права у суспільстві. Прояви правого нігілізму є виявами низької правової культури, вони послаблюють вплив права на суспільство, перешкоджають зміцненню законності.

Правове виховання, предметом якого є право і мораль, — один з найважливіших засобів впливу на поведінку людей, формування правової культури і зміцнення законності.

Правове виховання передбачає:

юридичну освіту;

правову пропаганду та агітацію;

правове самовиховання.

Основними завданнями правового виховання є роз'яс­нення громадянам змісту правових норм, переконання їх у доцільності і справедливості цих норм, навчання методів і засобів їх застосування, формування навичок правової по­ведінки, привернення особи до цінностей правової куль­тури. Результати правового виховання виявляються у то­му, що людина починає вимогливо ставитися до себе та до інших, дає вчинкам правову оцінку.